Радник

Ю. О. Заіка Українське цивільне право Навчальний посібник, Київ "Істина" 2005

18.5. Застава

В сучасній банківській практиці застава є пріоритетним способом забезпечення зобов'язання. Під заставою розуміють як безпосередню передачу, так й інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов'язань, гарантування можливості задоволення кре­дитором своєї вимоги за рахунок цього майна переважно перед іншими кредиторами.

Забезпечення виконання зобов'язання шляхом застави за своєю природою має речово-правовий характер, оскільки заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шляхом примусового її вилучення на підставі судового рішення, якщо інше не встановлено договором або законом.

172

Особа, яка надає майно в заставу, є заставодавцем. Заставо­давцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При заставі майна заставодавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на нього. Особу, яка отримує майно в заставу, називають заставодержателем.

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно, крім того, що за законодавством не може бути відчужене заставодавцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.

Законодавець не виключає передачі в заставу і майнових прав, за винятком тих, які мають суто особистий характер. Так, не можуть бути передані в заставу права, які є невідчужу-ваними від особи: право на відшкодування шкоди, право спад­кування, аліментні права. Водночас самі ці права можуть бути забезпечені заставою.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру на­ціонального культурного надбання.

Предметом застави не можуть бути об'єкти державної влас­ності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та струк­турних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Залежно від виду договору застави можуть бути встановлені й обмеження щодо предмета застави. Так, Типовий статут ломбар­ду визначає, які речі не приймаються від громадян у заставу.

Застава охоплює не лише головну річ, а й приналежності, основні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Якщо річ перебуває у спільній власності, заставити її можна лише за згодою всіх співвласників. Тому бажання чоловіка заставити свою частку однокімнатної квартири без згоди дру­жини замало. Майно, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом застави лише за умови виділення його в натурі.

Договір застави має укладатися у письмовій формі. У дого­ворі необхідно зазначити: найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін; суть забезпеченої заставою вимоги, розмір і строк виконання

173

зобов'язання, опис предмета застави; інші умови, на яких на­полягають сторони.

Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є: нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти.

Договір посвідчується за місцем знаходження нерухомого майна; якщо предметом застави є транспортні засоби чи кос­мічні об'єкти — за місцем їх реєстрації. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації.

У договорі застави визначається суть, розмір і строк вико­нання зобов'язання, забезпеченого заставою, та подається опис предмета застави.

Ризик випадкової загибелі чи пошкодження предмета застави несе, як правило, власник заставленого майна. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в корис­тування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою застоводержателя, якщо інше не передбачено договором. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, проводиться за загальним правилом шляхом його продажу з публічних торгів.

Застава вже заставленого майна допускається, якщо інше не передбачене законом чи договором про заставу. Вимоги заставо-держателя, право якого виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів.

Заставодавець зобов'язаний попередити кожного із заставо­держателів про всі попередні застави свого майна, про характер і розмір забезпечених заставою зобов'язань.

Застава припиняється у разі:

• припинення забезпеченого заставою зобов'язання;

• загибелі або втрати майна застави, якщо заставодавець не
замінив предмет застави;

• примусової реалізації предмета застави;

• закінчення терміну дії права, що становить предмет застави;

• набуття заставодержателем права власності на предмет
застави.

Залежно від предмета застави розрізняють такі її види:

• іпотека;

• заклад;

• застава товарів в обігу або переробці;

• застава цінних паперів;

• застава майнових прав.

174

Іпотека — це застава нерухомості, що залишається у заставо­давця або у третьої особи. Предметом іпотеки може бути як майно, пов'язане з землею — будівлі, споруди, квартири, багато­річні насадження, структурні підрозділи підприємства або під­приємство як цілісний майновий комплекс, так й інше майно, віднесене законодавцем до нерухомого. Застава космічних об'єктів та транспортних засобів, що залишаються у володінні заставодавця, також регулюється нормами, які регулюють іпо­течні відносини.

Слід зазначити, що законодавцю необхідно виробити чіткі критерії поділу майна на рухоме і нерухоме, оскільки при без­системному віднесенні до категорії нерухомого різних видів майна поняття "нерухоме майно" стає умовним, а це недопус­тимо в практичному аспекті, оскільки чинне законодавство перед­бачає різний правовий режим рухомого і нерухомого майна.

Оскільки особливістю іпотеки є те, що заставлене майно залишається у заставодавця, то заставодержателю надаються додаткові права: перевіряти документально і фактично наявність, стан та умови збереження предмета застави; вимагати від заста­водавця вжиття заходів, необхідних для збереження застави.

Заклад — це застава рухомого майна; при цьому предмет застави передається заставодержателю. За угодою сторін річ може бути залишена у володінні заставодавця під замком та опечатана заставодержателем. Такий вид застави називається твердою заставою.

За втрату чи пошкодження предмета застави заставодержа-тель відповідає у розмірі вартості втраченого майна або у розмірі, на яку зменшилася його вартість.

Застава товарів в обігу або переробці. Предметом цього виду застави є: сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція. Такий вид застави створює для заставодавця певні незручності. Незважаючи на те, що він має право прода­вати і купувати товари, сировину, матеріали, загальна вартість товару, який в нього знаходиться, не повинна бути меншою від тієї, яка передбачена договором про заставу.

Товари в обігу чи переробці перестають бути предметом застави з моменту їх реалізації, а набуті заставодавцем нові товари стають предметом договору з моменту виникнення у нього права власності на них.

Застава цінних паперів. Якщо предметом застави виступа­ють цінні папери на пред'явника, то проблем з їх передачею та реалізацією не виникає. Застава векселя чи іншого цінного папера, який може бути переданий шляхом вчинення пере-

175

Ю. О. Заіка Українське цивільне право Навчальний посібник, Київ "Істина" 2005

18.3. Порука та гарантія

Порука — це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зо­бов'язання перед кредитором.

На відміну від застави, яка надає кредиторові переважне право перед іншими кредиторами боржника задовольнити свої вимоги із вартості заставленого майна, за договором поруки кредитор поряд із боржником набуває в особі поручителя додаткового боржника. ЦК встановлює солідарну відповідаль­ність поручителя і боржника, якщо інше не передбачене в дого­ворі. Тобто викладена норма є диспозитивною. Сторони можуть передбачити і субсидіарний характер відповідальності пору­чителя. Якщо ж це спеціально не застережено в договорі, то поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, а саме — за сплату основного боргу, відсотків, не­устойки, збитків, витрат, пов'язаних із стягненням боргу, тощо. Звичайно, при цьому обсяг відповідальності поручителя не може перевищувати обсягу відповідальності боржника.

Закон передбачає виключно письмову форму договору поруки, оскільки порушення письмової форми має наслідком безумовну недійсність договору.

Порука найчастіше має місце у відносинах за участю громадян, коли йдеться про забезпечення виконання грошових зобов'язань. Договір, виконання якого забезпечується порукою, може мати такий вигляд.

ДОГОВІР

Місто Київ десятого березня дві тисячі п 'ятого року Ми, що підписалися, Добчинський Петро Іванович, який прожи­ває в м. Полтаві, пл.Думська, буд.2, і Земляника Артемій Федорович, який проживає в м.Полтаві, вул.Олександрівська, 5, уклали договір про наступне:

168

1. Хлестаков Олександр Іванович, який проживає в м.Києві,
Четвертий тупик, буд.З, кв.37, позичив у Земляники Артемія Федо­
ровича 500 (п 'ятсот) гривень строком до 10 квітня 2005р. (договір
позики від 10 березня 2005p.).

2. Я, Добчинський Петро Іванович, поручаюсь перед Земляникою
Артемієм Федоровичем за повернення йому Хлєстаковим О. І. боргу в
сумі 500 (п 'ятсот) гривень в названий вище строк.

3. Якщо до 10 квітня 2005 р. борг в сумі 500 (п 'ятсот) гривень
Хлестаков A.I. не поверне, Земляника А.Ф. зобов'язується спо­
вістити про це Добчинського П.І., який протягом 5 днів після
отримання такого повідомлення зобов'язується сплатити цю суму
Земляниці А. Ф.

4. Я, Земляника А. Ф., отримавши від Добчинського ПІ. суму бор­
гу 500 (п 'ятсот) гривень, зобов 'язуюсь передати йому право вимоги
за договором позики від 10 березня 2005р. (на підставі договору про
переуступку вимоги) до Хлестакова O.I. на стягнення сплачених ним
500 гривень.

5. Цей договір складено в двох екземплярах. Один видається Доб-
чинському П.І., інший — Земляниці А. Ф.

Підписи:

Добчинський П.І. Земляника А. Ф. Порука припиняється:

• з припиненням забезпеченого нею зобов'язання;

• в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок
чого збільшується обсяг його відповідальності;

• якщо після настання строку виконання зобов'язання кре­
дитор відмовився прийняти належно виконане боржником чи
поручителем;

• при переведенні у встановленому порядку боргу на іншу
особу, за яку поручитель не поручився;

• після закінчення строку, встановленого в договорі поруки,
а якщо він не встановлений, то по закінченні шести місяців
після настання строку виконання, якщо кредитор не звернувся
з вимогою до поручителя.

Якщо строк виконання основного зобов'язання встановле­ний моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо протягом року після укладення основного договору кредитор не звернувся з позовом до поручителя. Порукою може забез­печуватися лише дійсна вимога.

Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов'язується нести майнову від­повідальність перед кредитором за неналежне виконання зо­бов'язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з по-

169

Ю. О. Заіка Українське цивільне право Навчальний посібник, Київ "Істина" 2005

18.2. Неустойка та її види

Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання.

Неустойка невипадково є одним із найпоширеніших видів забезпечення виконання зобов'язання. По-перше, підстави стяг­нення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності до­водити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його части­ни, у формі додаткового платежу.

За підставами встановлення розрізняють неустойку:

• законну, тобто безпосередньо передбачену в конкретному
нормативному акті;

• договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визна­
чили самі сторони під час укладення договору. Якщо законом
передбачений розмір неустойки, умови, а іноді й порядок її

165

стягнення, то ці вимоги є імперативними, і сторони не можуть зменшувати розмір неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то угода про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК.

Якщо неустойка встановлюється в договірному порядку, то домовленість про неустойку має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової форми в цьому випадку має наслідком недійсність неустойки як виду забезпечення вико­нання зобов'язання.

За співвідношенням до збитків розрізняють чотири види неустойки: залікову, штрафну, альтернативну і виключну.

Залікова неустойка — найбільш поширений вид неустойки. Кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом за­лікової неустойки є неустойка, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції. Якщо постачальник своєчасно не поставив продукцію, замовник має право стягнути з нього неустойку, а якщо при цьому вона не покриває збитків, то і непокриті неустойкою збитки. Скажімо, постачальник своєчасно не поставив до 1 січня стільці і ялинки. Зрозуміло, що якщо ялинки прийшли через тиждень після Нового року, неустойка не може покрити понесені збитки, і вони будуть достягуватися.

Штрафна неустойка дає змогу кредиторові стягнути і не­устойку, і збитки в повному обсязі. Цей вид неустойки покладає на боржника додаткову відповідальність. Так, у разі поставки неякісної продукції замовник має право стягнути з постачаль­ника як збитки, так і неустойку у вигляді 20% штрафу від суми забракованої продукції.

Сторони можуть передбачити в договорі й альтернативну неустойку, умови якої надають кредиторові право вибору: вима­гати відшкодування заподіяних збитків чи стягувати зазначену в договорі неустойку. На практиці кредитор не завжди може негайно визначити розмір збитків, яких він зазнав внаслідок неналежного виконання договору контрагентом, це перешкоджає йому визначитися у виборі: стягувати неустойку чи збитки? За відсутності збитків, звичайно, є сенс звернутися до неустойки, але якщо збитки настали, то важко швидко визначитися, покриє

166

неустойка збитки чи ні. Саме ця невизначеність і є основною причиною того, що цей вид неустойки надзвичайно рідко засто­совується на практиці.

Додамо також, що на непопулярність альтернативної неус­тойки впливає ще й та обставина, що якщо кредитор все ж надасть перевагу стягненню збитків, то він не може бути впев­неним, що суд задовольнить його позов у повному обсязі, ос­кільки з аргументами кредитора про розмір збитків суд може і не погодитися.

Виключна неустойка надає змогу кредиторові стягувати з боржника лише неустойку, можливість вимагати відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою транспортні організації захищаються від претензій своїх клієнтів.

Чинне законодавство передбачає можливість зменшення роз­міру неустойки у тих випадках, коли неустойка, яка підлягає сплаті, надзвичайно велика порівняно зі збитками кредитора. Враховуючи ступінь виконання боржником своїх зобов'язань, майновий стан сторін, інші обставини (вік, стан здоров'я борж­ника, його майновий стан, необережну вину), суд може змен­шити розмір неустойки, але в будь-якому випадку її розмір не може бути меншим, ніж сума заподіяних збитків.

В ст. 551 ЦК зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Гадаємо, що товарна неустойка може виконувати свої функції лише у тому випадку, коли вона визначена родовою, подільною річчю. По-перше, кредитор завжди матиме можливість вимагати сплати саме не­устойки, оскільки за відсутності у боржника речей, які визна­чені як неустойка, він матиме можливість їх придбати. По-друге, суд завжди зможе скористатися своїм правом і у винятко­вих випадках зменшити розмір неустойки. В іншому випадку застосування товарної неустойки буде штучно обмежено.

Неустойка — досить гнучка санкція, і законодавець або самі сторони безпосередньо визначають, який саме вид неустойки може захистити їхні інтереси в разі невиконання контрагентом своїх зобов'язань.

Неустойка може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу. Традиційно як різновиди не­устойки розглядають штраф і пеню. Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або у твердій сумі і стягується однократно.

167

Ю. О. Заіка Українське цивільне право Навчальний посібник, Київ "Істина" 2005

18.1. Поняття видів забезпечення виконання зобов'язань

Римські юристи зазначали: Pacta sunt servanda — договори повинні виконуватися. В більшості випадків контрагенти добро­совісно виконують взяті на себе за договором зобов'язання.

Досить часто ми можемо бачити об'яву: "Візьму кредит. Гарантії: великі проценти, нотаріальне посвідчення договору". На жаль, ні "великі проценти", ні "нотаріальне посвідчення договору" не гарантують повернення кредитору грошей, в чому вже пересвідчилося багато наших співвітчизників.

163

Ю. О. Заіка Українське цивільне право Навчальний посібник, Київ "Істина" 2005

17.6.2. Припинення зобов'язань за волею сторін

Основною підставою припинення зобов'язання є його ви­конання.

1. Виконання зобов'язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послугу, відшко­дувати шкоду тощо.

Боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення борж-

158

ником дій, прийнятих кредитором, і буде виконанням зо­бов'язання.

Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред'являються стосовно об'єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов'язання. Якщо при виконанні зобов'язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконаним неналежним чином і кре­дитор має право відмовитись від прийняття виконаного.

Виконання зобов'язання покладається на боржника. У випадку коли виконання безпосередньо пов'язане з особою боржника, саме він повинен виконати зобов'язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.

Так, якщо картину за зобов'язанням повинен намалювати Н., то замінити Н. в цьому зобов'язанні не може ніхто інший, ні його брат, ні його син. Відповідно і боржник має право відмовитися від виконання свого обов'язку третій особі, якщо виконання пов'яза­не з особою кредитора. Наприклад, якщо майстер погодився по­шити костюм для М., то звичайно, він має право відмовитися від пошиття костюму для дружини М.

Суб'єктний склад зобов'язання за час існування зобов'язання може змінюватися. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов'язків правопопередника (наприклад, у разі злиття юридичних осіб), так і в порядку часткового правонас­тупництва, коли права та обов'язки переходять від однієї особи до іншої на підставі спеціально укладеної вимоги. Такі угоди мають назву відступлення вимоги і переведення боргу.

2. Відступлення вимоги — це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укла­деної між ними угоди. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм.

Відступлення вимоги допускається, якщо воно не супере­чить договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. Так, не допускається відступлення вимоги про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або запо­діянням смерті.

На відступлення вимоги згода боржника не потрібна, але він повинен бути сповіщений про це. Якщо боржника не пові­домили про відступлення вимоги, то виконання ним зобов'язан­ня первісному кредитору вважається виконанням належному кредиторові.

159

Право вимоги, що належить кредиторові за зобов'язанням, може перейти до іншої особи на підставі не лише угоди, а й закону, коли третя особа виконала перед кредитором обов'язки його боржника. Набуття третьою особою всіх прав, що нале­жали раніше кредиторові, внаслідок виконання нею обов'язків боржника щодо кредитора має назву суброгації. Так, якщо стра­хова компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсованого чи знищеного майна, у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок.

Заміна боржника в зобов'язанні називається переведенням боргу. Внаслідок переведення боргу місце старого боржника займає нова особа, яка стає боржником за зобов'язанням. Пере­ведення боргу допускається лише за згодою кредитора, оскільки йому не байдуже, хто повинен виконувати зобов'язання.

Відступлення вимоги і переведення боргу мають бути здій­снені у тих самих формах, що й угоди, на яких вони грунту­ються. Тобто якщо договір укладався в письмовій формі, то угода щодо заміни особи в зобов'язанні також потребує письмо­вої форми.

3. Припинення зобов'язання зарахуванням. Зарахування при­пиняє зустрічні зобов'язання, якщо вони рівнозначні за сумою. Практичне значення зарахування полягає в тому, що воно ство­рює певні зручності для суб'єктів зобов'язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання вимог, скорочує кількість судових справ. Заява про зарахування є одностороннім право-чином, вона породжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування.

Зарахування можливе за таких умов:

а) зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;

б) зобов'язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути
зустрічними, тобто кредитор за одним зобов'язанням є борж­
ником за іншим, і навпаки;

в) зобов'язання, які зараховуються, повинні бути безспір-
ними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюва­
тися контрагентом;

г) зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб
щонайменше одна із сторін виявила свою волю щодо цього,
тобто звернулася із заявою;

д) зарахування допускається законодавством. Скажімо, не
підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної
шкоди життю та здоров'ю, про довічне утримання, стягнення
аліментів тощо.

160

Зарахування може бути повне і часткове. При повному за­рахуванні зустрічні зобов'язання припиняються взагалі. При частковому — одне зобов'язання припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але саме зобов'язання про­довжує існувати.

Серед підстав припинення зобов'язань за згодою сторін можна назвати новацію, прощення боргу і відступне.

4. Новація зобов'язання (оновлення зобов'язання) — це до-
мовленність сторін щодо заміни первинного зобов'язання, яке
існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове
зобов'язання має новий предмет або новий спосіб виконання.

Так, уклавши договір позики, сторони через певний час додатковою угодою можуть передбачити, що замість грошей боржник повинен передати кредитору якусь річ. Новація перериває перебіг строку позовної давності, оскільки первісне зобов'язання припиняється, а з моменту укладання нової угоди виникає нове. Новацію необхідно відрізняти від заміни ви­конання. Так, після укладання договору купівлі-продажу покупець просить надати йому відстрочку в оплаті і за згодою кредитора сплачує вартість речі частками протягом певного часу.

5. Прощення боргу — це відмова кредитора від своїх вимог.
Прощення боргу не матиме юридичного значення, якщо воно
обмежує правоздатність особи.

6. Відступне. За згодою сторін зобов'язання може бути при­
пинено наданням замість предмета виконання зобов'язання від­
ступного (сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок
надання відступного встановлюють самі сторони. Відступне як
підстава припинення зобов'язання відрізняється від новації зо­
бов'язання.

Угода про відступне може бути укладена на будь-якій стадії існування зобов'язання — як до його виконання, так і при невиконанні зобов'язання. Новація переважно має місце, коли стає зрозумілим, що первинне зобов'язання виконати боржнику неможливо або надзвичайно обтяжливо. Новація неможлива щодо зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю. Відступне в принципі можливо застосовувати до будь-якого виду зобов'язання.

7. Мирова угода. Це угода сторін про припинення судового
спору між собою шляхом взаємних поступок. Контроль за за­
конністю мирової угоди покладається на суд, який може її не
затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує
законні права й інтереси осіб.

161