Радник

---

 

 

 

 

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ЗНАКІВ

ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ ТА ЗАЗНАЧЕНЬ

ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРІВ

 

 

 

 

§1. Україна

Для кращого розуміння проблем сьогодення України у зв'язку з товарними знаками зробимо невеликий екскурс у минуле.

Новоторговельний статут (1667 р.) за царя Олексія Михайлови­ча передбачав охорону товарних знаків. Указом Сенату від 13 берез­ня 1744 р. було запроваджено фабричні тавра й цей Указ вважається першим російським законом з товарних знаків. У 1830 р. було прий­нято «Закон про товарні тавра». «Правила про товарні знаки» ухва­лили 26 лютого 1896 р.

: justify; text-indent: 35.45pt; background: white;">У Росії традиційно складалося так, що гарантією для споживача був не стільки товарний знак, скільки прізвище купця. Основним фоном торговельних вулиць і площ слугували прізвища купців, а не товарні знаки, як було узвичаєно в Європі.

Російський закон 1896 р. не мав визначення товарного знака. Наводився довгий перелік того, що могло бути товарним знаком.

Згідно з декретом Раднаркому від 15 серпня 1918 р. дореволюційні товарні знаки підлягали перереєстрації. Постанова Вищої Ради На­родного Господарства (1919 р.) «Про товарні знаки державних підприємств» передбачала, що нові товарні знаки мали лише інфор­маційний характер.

Декрет Раднаркому РРФСР «Про товарні знаки» від 10 листо­пада 1922 р. повернув приватну власність на ЗО товарні знаки.

Постанова ЦВК та Раднаркому СРСР «Про виробничі марки і товарні знаки» від 7 березня 1936 р. встановлювала обов'язкове мар­кування виробів виробничими (фабричними) марками й факульта­тивне (тобто необов'язкове) маркування товарними знаками.

У 1940 р. реєстрацію товарних знаків було централізовано й покла­дено відповідальність на Наркомат торгівлі, а в 1959 р. — на Комітет у справах винаходів і відкриттів. «Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік», прийняті Верховною Радою СРСР 8 грудня 1961 p., закріпили право підприємств і організацій на то­варний знак.

Постановою Ради Міністрів СРСР «Про товарні знаки» від 8 січня 1962 р. (№ 442) було затверджено «Положення про товарний знак» та зобов'язано підприємства і організації, які не мали товар­них знаків, упродовж 6 місяців забезпечити розроблення своїх то­варних знаків.

Отже, формальної перерви у правовій охороні товарних знаків між дореволюційною Росією і СРСР ніби й не було, але до 1962 р. товарний знак у СРСР не був у пошані.

Держкомвинаходів Ради Міністрів СРСР 1 травня 1974 р. зат­вердив «Положення про товарні знаки».

З липня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про то­варні знаки і знаки обслуговування», хоча через дезінтеграцію СРСР він не набрав чинності.

«Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промисло­вої власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні» від 18 ве­ресня 1992 р. стосувалося й товарних знаків. Згідно з актами, прий­нятими відповідно до цього положення, було передбачено механізм надання правової охорони в Україні товарним знакам колишнього СРСР, продовження діловодства за заявками, поданими на реєстра­цію товарних знаків СРСР, подання заявок на реєстрацію товарних знаків України.

Ось так ми підійшли до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», який Верховна Рада України прийня­ла 15 грудня 1993 р.

Отже, згідно з визначенням, яке міститься у статті 1, знак є поз­наченням, за яким товари й послуги одних осіб різняться від одно­рідних товарів і послуг інших осіб. У США визначення товарного знака сформульовано конкретніше (слово, назва, символ, девіз або їх комбінація). Українське формулювання відкриває більший простір для маневру, даючи змогу використовувати як товарні зна­ки найрізноманітніші позначення. Зокрема, у пункті 1.4 «Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва Украї­ни на знак для товарів і послуг», затверджених наказом Держпа­тенту України 28 липня 1995 р. № 116 (в редакції наказу № 72 від 20 серпня 1997 p.), зазначалося, що об'єктами правової охорони можуть бути такі знаки:

• словесні, у вигляді слів або сполучення літер;

• зображувальні, у формі графічних композицій на площині;

• об'ємні, у вигляді фігур або їх тривимірних композицій;

• комбінації вищеназваних позначень.

Такі знаки можна виконувати в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. У пункті 1.4 також зазначалося, що знак може бути звуко­вим, світловим, а також кольором або поєднанням кольорів тощо.

Названі знаки реєструються Держдепартаментом інтелектуальної власності (Установою) за наявності технічної можливості внесення їх до реєстру й доведення до загальної відомості про їх реєстрацію.

В Україні знак не може бути антигуманним і аморальним.

Цитований пункт 1.4 дещо різниться від статті 5 Закону. У ньому йдеться про те, що позначення можуть виконуватися в кольорі чи поєднанні кольорів, але не мовиться про те, що колір може бути то­варним знаком. Надання статусу товарного знака кольору — дуже ризикована справа. Кількість кольорів у природі не є безмежною. Для порівняння зазначимо, що у США Патентне відомство й суди надзви­чайно обережно ставляться до роздавання кольорів як товарних знаків.

У Законі від 15 грудня 1993 р. немає вимоги про те, щоб товар­ний знак використовувався в комерційній діяльності до подання заявки на його реєстрацію.

Щодо товарних знаків і знаків обслуговування в Україні перед­бачена формальна та кваліфікаційна експертиза.

У США порядок жорсткіший, навіть, з урахуванням лібералізації, яка відбулася в 1983 р. (див. §2 цієї лекції). У них товарний знак слугує не для декорації, а є постійним бойовим прапором, під яким товари прориваються на ринок.

Товарний знак в Україні упродовж його дії може не використову­ватися власником, проте права на нього не будуть втрачені протягом З років. США жорсткіше регулюють і цей аспект. Два роки невикори­стання — і права на товарний знак там втрачаються автоматично, а не згідно з рішенням суду, як в Україні.

Пункт 1 статті 16 українського Закону є недоречним. Там зафік­совано: «Права, що виникають із свідоцтва, діють від дати подання за­явки». В Україні, як державі континентальної системи права, реєстрація товарного знака породжує права на нього. Про реєстрацію оголошують публічно в офіційному бюлетені Установи. Про подання заявки ніхто, окрім заявника й Установи, не знає. Тому в правовій державі приват­на монополія (а саме такою є власність на товарний знак) не може розпочати діяти до того, як суспільство про неї дізнається.

В українському Законі, на відміну від «Тимчасового положення» від 18 вересня 1992 р. та союзного Закону від 3 липня 1991 p., немає такого поняття, як «колективний знак» (яке, до речі, міститься в законодавстві США). Але пункт 5 статті 5 Закону України фактич­но дозволяє видачу колективного знака.

Промислові зразки, як ми вже знаємо з попередньої лекції, бува­ють площинними та об'ємними. Те, що є об'єктом промислового зразка, може часто бути і об'єктом товарного знака. Власник відпов­ідного промзразка може зареєструвати його ж і як товарний знак. Але в Україні забороняється реєструвати як товарний знак чужий промисловий зразок. Щоправда, в українському законі нічого не го­вориться про те, чи застосовується ця заборона після припинення чинності патенту на відповідний промисловий зразок.

У вітчизняному законі зазначається, що не можна реєструвати як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

—фірмовими найменуваннями, які відомі в Україні й належать іншим особам, котрі одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо однорідних то варів і послуг;

—найменуваннями місць походження, крім випадків, коли їх вве­ли до знака як елементи, що не охороняють ся, і зареєструва­ли на ім'я осіб, які мають право використовувати такі найме­нування;

—сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Зазначимо, що останні два абзаци нашим парламентом були сфор­мульовані, як кажуть, «на виріст», бо Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» було прийнято через п'ять з половиною років, а законодавство про геральдику й сертифікаційні знаки відсутнє до цих пір.

Що ж стосується сертифікаційних знаків, то тут доречно зазна­чити таке. У США не всі вони перебувають у віданні державних відомств, бо є і приватні сертифікаційні фірми. Але всі сертифікаційні марки реєструються відповідно до законодавства про товарні знаки.

Це логічно й доцільно. Рано чи пізно такий механізм змушена буде запровадити й Україна.

Слід звернути увагу на те, що законодавство про товарні знаки як України, так і США не оперує стосовно товарного знака таким критерієм, як «новизна». Цей критерій товарному знакові, на відміну від винаходу, корисної моделі та промислового зразка, не потрібний. Товарному знакові необхідна розпізнаваність.

У статті 19 сформульована можливість визнання знака повністю або частково недійсним у разі:

• невідповідності зареєстрованого знака умовам надання право­вої охорони;

• наявності у свідоцтві елементів зображення знака й переліку товарів і послуг, яких не було в поданій заяві.

Після припинення дії свідоцтва тільки його власник може впро­довж трьох років поновити реєстрацію відповідного знака. Через три роки таке право надається будь-якій особі.

Для реєстрації знака в іноземній державі попередній дозвіл Ус­танови не вимагається. Це пов'язано з тим, що за своєю сутністю товарний знак не може бути чимось секретним (на відміну від вина­ходу, промислового зразка й корисної моделі). Знак — це символ, він не містить технічної суті.

Закон від 15 грудня 1993 р. передбачає лише цивільно-правову відповідальність за порушення прав власника свідоцтва на товар­ний знак. Кримінальна відповідальність за порушення законодав­ства у сфері товарних знаків в Україні була встановлена Криміналь­ним кодексом від 5 квітня 2001 р. Нині стаття 229 «Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару» в ньому сформу­льована так:

«1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмово­го найменування, кваліфікованого зазначення походження товару або інше порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, —

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподаткованих міні­мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально викори­стовувались для її виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, —

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спец­іально використовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, —

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподаткова­ний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо велико­му розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

В Україні є і адміністративна відповідальність.

Частиною першою статті 164-3 «Недобросовісна конкуренція» Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено:

«Неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього офор­млення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншо­го підприємця, самовільне використання його імені, -

тягне накладення штрафу розміром від тридцяти до сорока чоти­рьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва та сировини чи без такої».

У США, на відміну від України, набагато жорсткіше ставляться до порушників.

Вище йшлося про найцікавіші й найгостріші аспекти першого в історії України закону про правову охорону товарних знаків. Споді­ваємося, що не лише викладачі, але і студенти ретельно самостійно опрацюють весь текст Закону від 15 грудня 1993 р. (з подальшими змінами й доповненнями), врахувавши зроблені вище зауваження.

Далі коротко зупинимося на Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 p. (№ 752-XIV).

Зазначення походження товарів поділяються на прості та квалі­фіковані. Закон оперує, зокрема, такими поняттями:

«Просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару».

«Кваліфіковане зазначення походження товару — термін, що охоп­лює (об'єднує) такі терміни:

— назва місця походження товару;

— географічне зазначення походження товару».

«Назва місця походження товару — назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або голов­ним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з харак­терним для даного географічного місця людським фактором».

«Географічне зазначення походження товару — назва географі­чного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що по­ходить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фак­тора».

«Географічне місце — будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема, країна, регіон як частина країни, на­селений пункт, місцевість тощо».

«Видова назва товару — застосовувана в назві товару назва геогра­фічного місця, в якому спочатку цей товар вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження».

Слід додати, що Міністерство освіти і науки України своїм наказом від 12 грудня 2000 р. (№ 583) затвердило «Положення про перелік видових назв товарів». (Із зазначеним документом читач може ознайо­митися, наприклад, в «Офіційному віснику України», 2000 p., № 4).

На реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару заявник подає Установі заявку. Вона повинна стосуватися лише од­ного зазначення походження товару.

Пунктом 5 статті 11 встановлено:

«У ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазна­чення походження товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, занесених до переліку видових назв товарів.

Перелік видових назв товарів формується Установою на підставі Положення про Перелік Видових назв товарів, затвердженого Кабі­нетом Міністрів України.

Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилаєть­ся рішення про відмову у реєстрації».

Про заявку, яка відповідає встановленим вимогам, Установа пуб­лікує відомості у своєму офіційному бюлетені. Після такої публікації будь-яка особа може у встановленому порядку ознайомитися з мате­ріалами заявки та подати впродовж шести місяців від дати публікації за перечення проти реєстрації. Заявникові надається можливість відпо­вісти на заперечення. Заявник та особа, яка подала заперечення, ма­ють право брати участь у розгляді його. Якщо заперечення відсутнє або визнається не обґрунтованим, то Установа приймає рішення про реєстрацію цього кваліфікованого зазначення походження товару та-(або) права на використання даного зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару й повідомляє про це заявника.

Документ про реєстрацію права на використання кваліфіковано­го зазначення походження товару називається свідоцтвом. Воно діє протягом 10 років від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва по­довжується Установою на наступні 10 років на підставі заяви, пода­ної власником свідоцтва, впродовж останнього року дії свідоцтва.

Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.

Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їхніх прав на його використання.

Звернімо увагу на ту обставину, що використання кваліфікова­ного зазначення походження товару не дає права власникові свідоц­тва видавати ліцензію. Цим кваліфіковане зазначення походження товару різниться від винаходу, корисної моделі, промислового зраз­ка, знака для товарів і послуг, топографічної інтегральної мікросхеми. На використання цих об'єктів можуть видаватися ліцензії (про це йтиметься в другому розділі даного посібника).

У нашому ж випадку власник свідоцтва має лише право:

1) використовувати зареєстроване кваліфіковане за значення по­ходження товару;

2) вживати заходи щодо заборони неправомірного використання кваліфікованого зазначення походження то вару особами, які не мають на це права;

3) вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у вста­новленому законом порядку.

У США немає спеціального закону про охорону зазначення по­ходження товару. Така охорона відбувається на підставі законодав­ства про товарні знаки.

Отже, переходимо до правової охорони товарних знаків у США Наступна >