Підручники Господарське право ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО (ПРАВО Поняття, зміст, сторони, види та форми трудового договору.Поняття, зміст, сторони, види та форми трудового договору.
| Господарське право - ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО (ПРАВО |
Поняття, зміст, сторони, види та форми трудового договору.
Трудовий договір займає особливе місце в трудовому праві. На основі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб’єктів у цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом. Ст.. 43 Конституції України передбачено право на працю громадян України. Це право визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на працю реалізується різними шляхами. Але переважна більшість громадян реалізовують це право, влаштовуючись на роботу і, укладаючи при цьому трудовий договір.
Трудовий договір – це юридичний факт, з яким пов’язується виникнення, зміна і припинення трудових правовідносин.
Правове, легальне визначення трудового договору закріплене в ст.. 21 КЗпП.
Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.
При всій різноманітності видів трудової діяльності суть праці різних за професією працівників (робітників, артистів, моряків, вчителів, державних службовців) єдина, їхнє правове становище зумовлюється договором трудового найму. Трудовий договір виступає універсальною моделлю трудового найму, визнаною у всіх країнах світу.
Праця юридично несамостійна, а така, що протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);
Не на основі власних засобів виробництва, а на кошти (капітал) роботодавця;
Не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень роботодавця та під гарантовану оплату;
Виконання роботи певного виду (трудової функції);
Трудовий договір, як правило, укладається на невизначений термін і тільки у випадках, встановлених у законі – на певний строк;
Здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в колективі працівників (трудовому колективі);
Виконання протягом встановленого робочого часу певної норми праці;
Отримання від роботодавця у встановлені терміни грошової винагороди за роботу, що виконується;
Забезпечення роботодавцем гарантій у встановлених випадках;
Участь роботодавця у фінансуванні соціального страхування працівника.
Відмінність трудового договору від цивільно-правового:
Зміст трудового договору становить сукупність його умов. Умови трудового договору можуть визначатися як нормативно-правовими актами про працю так і самими сторонами трудового договору. Всі умови трудового договору можна поділити на:
1) обов’язкові (істотні) умови;
2) додаткові (факультативні).
Обов’язкові умови трудового договору – це ті умови, які потрібні для цього договору як юридичного факту. Дана група умов може бути поділена на такі підвиди:
а) ті, що встановлені нормативно-правовими актами. До них належать:
- тривалість робочого тижня;
- правила про охорону праці;
- дисципліна праці;
- заохочення;
- вирішення трудових спорів;
- пільги, гарантії та компенсації;
- час відпочинку;
б) ті, що встановлені угодою сторін:
- час початку роботи;
- трудова функція (професія, спеціальність, кваліфікація , посада);
- місце роботи;
- оплата праці;
- строк трудового договору.
Час початку роботи саме з цього часу фактично розпочинається виконання громадянином своєї трудової функції. У більшості випадків початок роботи настає відразу ж після укладення трудового договору. Але сторони можуть домовитися і про більш пізній час початку роботи.
Трудова функція визначається шляхом встановлення в трудовому договорі професії, спеціальності, кваліфікації чи посади. За загальним правилом трудова функція визначається відповідно до Класифікатора посад (затвердженого наказом Держстандарту України від 27.07.1995 р.).
Професія є широкою сферою трудової діяльності, що відображає галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може застосовувати свої трудові здібності відповідно до наявних у нього знань, навичок та вмінь. Виконання роботи певної професії вимагає спеціалізації професійних навичок або знань за якимось визначеним профілем. Тому виконувана робота однієї професії може мати різні спеціальності.
Спеціальність є частиною трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко та всебічно опанована працівником. Спеціальність є основною ознакою, що характеризує трудову функцію працівника, оскільки вона містить у собі спеціалізацію працюючих за професіями із специфікою роботи в умовах певного виду діяльності. Однак сама по собі спеціальність працівника не завжди визначає ту конкретну роботу, для виконання якої він наймається. Тому необхідно врахувати також кваліфікацію працівника.
Кваліфікація це рівень теоретичних та практичних знань за відповідною професією та спеціальністю, який відповідає тарифному розряду, класу, категорії, вченому ступеню і т.д. Кваліфікація дозволяє роботодавцю доручити працівнику роботу відповідної складності.
Посада це певне коло службових обов’язків, повноважень і відповідальності, що настає в разі невиконання обов’язків.
Місце роботи це певне підприємство, установа, організація, розташоване в даній місцевості і належне роботодавцю. У трудовому договорі може бути конкретизований певний підрозділ, філія, відділ підприємства, а також інше робоче місце, де безпосередньо буде трудитися працівник. Якщо структурні підрозділи знаходяться поза межами певної адміністративно-територіальної одиниці, де укладався трудовий договір, то місце роботи обов’язково повинно бути конкретизоване.
Оплата праці найманих працівників регулюється ЗУ „Про оплату праці”, КЗпП й іншими нормативно-правовими актами, а також актами соціального партнерства – Генеральною угодою, галузевими, регіональними угодами, колективними і трудовими договорами.
Строк трудового договору. За загальним правилом трудовий договір укладається на невизначений строк, крім випадків передбачених законодавством. Умова про строк трудового договору обов’язково повинна бути зазначена в самому договорі і працівник повинен бути ознайомлений з нею під особистий підпис.
Додаткові умови трудового договору можуть зазначатися, а можуть і не зазначатися в трудовому договорі. Їх відсутність не свідчить про неповний зміст трудового договору. Але якщо сторони побажали їх включити в трудовий договір, вони стають обов’язковими для сторін. Невиконання додаткових умов може призвести до виникнення трудового спору та їх захисту з боку держави. До факультативних умов трудового договору можна віднести:
- випробування при прийнятті на роботу;
- забезпечення працівника житлом;
- надання транспортного засобу.
Будь-які умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавству про охорону праці, а також погіршують становище працівника в порівнянні із законодавством. Такі умови визнаються недійсними.
Сторонами трудового договору виступають:
роботодавець;
найманий працівник.
На стороні роботодавця стороню виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка уклала трудовий договір з працівником, а також підприємство, установа, організація. На стороні роботодавця також можуть виступати громадські чи релігійні організації.
Другою стороню трудового договору виступає найманий працівник. Ним може бути лише фізична особа. Працівником може бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства, які постійно не проживають в Україні мають суттєві обмеження щодо працевлаштування на території нашої держави.
У законодавстві про працю розрізняють загальну правову модель трудового договору і її модифікації в залежності від терміну, особливостей характеру роботи, що виконується, кількості трудових функцій, що виконуються, порядку виникнення трудових правовідносин та інші.
Розрізняють такі форми трудового договору:
- письмову;
- усну;
- контракт.
Згідно з ч. 1 ст. 24 КЗпП трудові договори, як правило укладаються в письмовій формі. З такого законодавчого закріплення випливає, що допускається укладення трудового договору і в усній формі. Що стосується контракту, то відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору.
У письмовій формі трудові договори мають укладатися в обов’язковому порядку в таких випадках:
- при організованому наборі працівників;
- при укладені трудового договору про роботу в районах з особливими природними геологічними і географічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;
- при укладені трудового договору з неповнолітніми;
- при укладенні трудового договору з роботодавцем – фізичною особою;
- при укладенні контракту;
- у випадках коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі;
- в інших випадках, передбачених законодавством (наприклад при прийнятті на роботу пов’язану з державною чи комерційною таємницею).
Трудовий договір вважається укладеним в письмовій формі, якщо він виражений у вигляді одного документа під назвою „трудовий договір”, що підписаний сторонами. Але трудовий договір у такому вигляді укладається досить рідко. Письмовий трудовий договір оформляється в двох примірниках, один з яких залишається у роботодавця, а інший – у працівника. Саме укладення трудового договору обов’язково оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця про прийняття працівника на роботу.
В усній формі вважається укладеним такий трудовий договір, який виражений у вигляді заяви працівника про прийняття на роботу та наказу (розпорядження) роботодавця про зарахування працівника на роботу. Крім цього. Згідно з ч. 4 ст. 24 КЗпП трудовий договір вважається укладеним навіть тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника було фактично допущено до роботи. Але тут слід пам’ятати, що договір буде вважатися укладеним тільки при умові, що працівника було допущено до роботи з відома роботодавця. Даний випадок також слід віднести до усної форми трудового договору.
Контракт є особливою формою трудового договору. На відміну від будь-якого іншого трудового договору в контракті визначаються: строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організація праці працівника, умови розірвання контракту (в тому числі дострокового), можуть встановлюватися угодою сторін. А сфера застосування контракту визначається законами України.
Види трудового договору визначені в ст.. 23 КЗпП України. Вони розрізняються залежно від строку, на який укладено трудовий договір. Отже, виділяють такі види трудового договору:
- безстроковий трудовий договір (трудовий договір, укладений на невизначений строк);
- строковий (трудовий договір, укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін);
- трудова угода (трудовий договір, укладений на час виконання певної роботи).
Безстроковий трудовий договір є звичайним трудовим договором між роботодавцем і найманим працівником. Він укладається з дотриманням загальних правил. Переважна більшість трудових договорі є безстроковими. Для їх укладення необхідно лише вираження у визначеній законом формі волі працівника і роботодавця. Вони укладаються у всіх випадках, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорії працівників.
Строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, встановлених законодавством, а також у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру роботи (сезонні роботи), умов її виконання (заміщення тимчасово відсутнього працівника, при призначенні судді на посаду вперше, виконання депутатських повноважень) або інтересів працівника. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, навіть на один день і цей день може бути неповний. При укладенні трудового договору на певний строк, строк його дії визначається угодою сторін. Він може визначатися шляхом:
- встановлення певного періоду (наприклад, строк дії даного трудового договору становить 1 рік);
- встановлення граничної дати, до якої діє трудовий договір (наприклад, працівник приймається на роботу на строк з 16.03.2004 р. по 30. 11.2004р.);
- встановлення певної події, до настання якої діє трудовий договір (наприклад, повернення на роботу працівниці, яка знаходилася у відпустці по догляду за дитиною; повернення на роботу працівника, який звільнився з військової строкової служби і т.д.).
Строкові трудові договори можуть бути укладені в таких випадках:
- при укладенні контракту;
- з тимчасовими та сезонними працівниками;
- з випускниками вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням;
- з працівниками, що уклали трудові договори з громадянами;
- з громадянами, які бажають взяти участь в оплачуваних громадських роботах;
- при укладенні трудового договору в порядку організованого набору працівників та переселення в сільську місцевість;
- при прийнятті на роботу в склад тимчасової адміністрації комерційного банку (крім керівника та головного бухгалтера тимчасової адміністрації комерційного банку, якщо вони є службовцями НБУ);
- в порядку переведення на іншу роботу в межах підприємства (за погодженням сторін).
Запис про строковий характер трудового договору у трудовій книжці не робиться. Але така умова обов’язково має зазначатися в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, з яким працівник знайомиться пд. Особистий підпис. Якщо така інформація не зазначена в наказі, це дає підстави вважати, що трудовий договір укладено на невизначений строк. Навіть у заяві працівника про прийняття на роботу рекомендується вказувати строковий характер трудового договору.
Правове становище працівників, що уклали строкові трудові договори, в основному не відрізняється від правового становища працівників, що уклали трудовий договір на невизначений строк. Але є й певні особливості. Так, працівник, що уклав строковий трудовий договір, підлягає звільненню після закінчення обумовленого строку. Звільнення проводиться без заяви працівника та без його попередження про звільнення (законодавство не покладає на роботодавця обов’язок попередити працівника про звільнення у зв’язку із закінченням дії строкового трудового договору) за наказом роботодавця. Наказ про звільнення видається в останній день тривалості строкового трудового договору або до цього. Але днем звільнення, у будь-якому разі, має бути зазначений останній день роботи.
Трудовий договір на час виконання певної роботи є різновидом строкового трудового договору. Але його припинення пов’язане не з настанням певної дати чи певної події, а пов’язане із закінченням обумовленої договором роботи.
< Попередня Наступна >