Радник

---

Встановлення радянських органів влади в Західній Україні у 1939-1941 роках

В. Кульчицький*, С. Кондратюк**©

*Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна **Банк “ Україна”, вул. Чоловського, 2, 79017 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Згідно з таємним протоколом пакту Молотова – Ріббентропа від 23 серпня 1939р., Західна Україна переходила у “зону інтересів” СРСР. Реалізуючи домовленість з Німеччиною про поділ польської держави, Червона армія 17 вересня 1939р. вступила в Західну Україну і повністю зайняла її територію. Блискавичне захоплення краю спричинило виникнення цілком нової суспільно-політичної ситуації в регіоні. Для встановлення нових порядків услід за передовими червоноармійськими підрозділами у міста та містечка краю прибуло по 20-30 “уповноважених” ЦК КП(б)У. Надісланим партфункціонерам належала вся влада: вони вирішували політичні, адміністративні, господарські, культурно-освітні проблеми. Спираючись на військові підрозділи, надіслані “уповноважені” у максимально короткий термін ліквідували державні органи Другої Речі Посполитої і почали формувати тимчасові орга

ни управління нової влади: у містах і повітах – тимчасові управління, у волостях і селах – селянські комітети. Такі управління і комітети й були створені за сприянням військових та партійних працівників.

Наступним кроком стало створення в колишніх воєводствах обласних тимчасових управлінь з центрами у Львові, Станіславі, Тернополі і Луцьку. Утворені за офіційною постановою військової ради Українського фронту, ці органи влади мали здійснювати керівництво міськими, повітовими управліннями і селянськими комітетами [1]. Однак тимчасові органи влади не могли від свого імені вирішувати питання територіально-правового статусу та суспільно-політичного устрою Західної України – зовні це виглядало б явно не демократично. Тому у Москві вирішили сформувати представницький орган, який, бодай формально, міг вважатися виразником волі населення краю. 1 жовтня 1939 р. у розгорнутому рішенні Політбюро ЦК ВКП(б) було викладено детальний сценарій, час, місце і термін проведення Народних Зборів Західної України. Першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова Політбюро зобов’язало підготувати текст декларації для затвердження депутатами Народних Зборів від імені населення краю [2].

22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних Зборів Західної України і 26-28 жовтня у Львові Народні Збори розпочали роботу. Було затверджено декла­рації про встановлення радянської влади у Західній Україні і про її входження до складу Української РСР, а також про націоналізацію банків та великих промислових підприємств, поміщицьких та церковних земель. 1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Радянською Україною [3, с.101]. 15 листопада того ж року аналогічний закон схвалила Верховна Рада Української РСР [4, с.13].

Згадані декларації і закони становили легітимну основу запровадження радянського режиму в Західній Україні. Розпочалося насадження державно-політичної системи тоталітарного взірця. Основні владні функції взяли на себе обласні, міські та районні комітети КП(б)У. 27 листопада 1939 р. ЦК КП(б)У сформував обласні партійні організації і затвердив склад бюро обкомів партії. У свою чергу обкоми формували партійні структури по містах і повітах. Для заповнення вакансій ЦК КП(б)У постійно надсилав у Західну Україну номенклатурних працівників. Так лише в кінці 1939 – на початку 1940 рр. в західні області було надіслано 495 партпрацівників для заміщення посад перших, других і третіх секретарів райкомів; 1215 комуністів і комсомольців відряджено в ролі інструкторів та пропагандистів партійних комітетів [5]. Протягом 1940 р. на партійно-пропагандистську роботу було відряджено ще 3845 чоловік [6, с.12]. Сформовані у верхах партійні органи стали одноосібно керувати всіма сферами економічного і культурного життя регіону.

Формування постійних органів радянської влади розпочалося у Західній Україні лише у січні 1940 р. Цьому передував Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 р. “Про організацію Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської і Тернопільської областей у складі Української РСР” [7, с.184-185]. Невдовзі Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 р., старий адміністративно-територіальний поділ було ліквідовано і замість повітів створено райони. Всього створено 202 сільських райони. У Волинській, Дрогобицькій і Рівненській – 30 районів, у Львівській і Станіславській – 37, Тернопільській – 38 районів. У Львові, за зразком великих обласних центрів східних областей УРСР, створено чотири міських райони. 14 міст виділялося в обласне підпорядкування [8]. Новий адміністративно-територіальний поділ сприяв зміцненню тоталітарного режиму шляхом насичення краю органами влади і репресивним апаратом.

Відповідно до нового адміністративно-територіального поділу формувалися (але не обиралися) радянські державні органи. Президія Верховної Ради УРСР затвердила обласні виконавчі комітети західних областей [9]. Облвиконкоми затверджували в складі голови, заступника голови, секретаря і 7-8 членів. Для радянської політичної системи типовим було переплетення партійних і державних структур, що свідчило про подвійну структуру влади та існування симбіозу партії – держави. В західних областях така практика виявилася в тому, що до складу усіх обласних, міських та районних виконкомів Рад входили перші і другі секретарі відповідних партійних комітетів. Так Львівський облвиконком був затверджений у такому складі: М.Козирєв – голова облвиконкому; С.Грищук – перший секретар обкому КП(б)У; М.Мацько – другий секретар обкому КП(б)У; Я.Томашевич – заступник голови облвиконкому; І.Дриль – секретар облвиконкому; І.Майборода – начальник облземвідділу; Т.Жарченко – завідувач відділу освіти; Н.Шабельник – завідувач облфінвідділу; М.Панчишин – завідувач облздороввідділу; К.Краснов – начальник управління НКВС [10]. Серед членів облвиконкому був лише один місцевий – лікар Мар’ян Панчишин.

Важливо зазначити, що ядро виконкомів Рад становили члени ВКП(б). Зокрема, членами Волинського облвиконкому були: Г.Гришко – голова облвиконкому; В.Таценко – перший секретар обкому партії; В.Дідур – другий секретар обкому партії; С.Родік – заступник голови облвиконкому; М.Кононенко – секретар облвиконкому; І.Сакуй – начальник облземвідділу; С.Ткач – заступник начальника облземвідділу; Г.Черноусанов – завідувач облторгвідділу; Ф.Лисенко – завідувач відділу освіти; І.Білоцерковський – начальник управління НКВС [11].

Облвиконкоми в свою чергу затверджували районні та міські виконавчі комітети. Так Львівський облвиконком своїм рішенням від 14 грудня 1939 р. затвердив Львівський міськвиконком у складі 13 осіб (голова міськвиконкому Д.Єременко, заступник голови О.Кармазін, секретар М.Лопатіна і 10 членів) [12]. Ухвалою Рівненського облвиконкому від 26 лютого 1940 р. в області утворено 856 сільських виконкомів Рад, а у містах Дубно, Сарни, Здолбунів, Костопіль, Корець і Остріг затверджені міськвиконкоми районного підпорядкування [13, с.65]. На квітень 1940 р. у Волинській області сформовано 855 сільських, 19 селищних і 8 міських виконкомів Рад [14]. Для формування сільських виконкомів формально проводили збори громадян сіл. Усього на території західних областей України було створено 84 міськвиконкоми Рад, 89 селищних і 4944 сільські виконавчі комітети Рад [15, с.46].

Існування протягом року виконавчих комітетів Рад без самих Рад (вибори місцевих Рад депутатів трудящих відбулися у Західній Україні тільки наприкінці 1940 р.) є яскравим свідченням того, що й ці владні структури анітрохи не залежали безпосередньо від волі виборців і що вони є лише придатком партійних органів. З організацією районних і міських виконкомів Рад тимчасові управління припинили свою діяльність.

Для заповнення вакансій у новостворених управлінських структурах потрібна була велика кількість лояльних щодо режиму кадрів. Проблема вирішувалася двома шляхами: на всі більш-менш відповідальні посади призначали уповноважених із східних областей УРСР. Місцеві кадри допускалися на другорядні посади. Секретаріат ЦК КП(б)У 29 грудня 1939 р. ухвалив рішення, яким зобов’язав обкоми партії східних областей до 5 січня 1940 р. з числа голів та секретарів районних виконавчих комітетів, завідувачів райфінвідділами, райземвідділами, відділами освіти та інших груп господарських працівників відібрати 1534 особи для роботи у західних областях на зазначених посадах [16]. І все ж присланих радянських керівників і господарських працівників не вистачало. Тому партійні органи залучали на окремі посади в радянські органи влади і управління місцевих жителів, так званих висуванців. Зокрема, у Рівненській області заступниками голів райвиконкомів було призначено 22 чол. з місцевого населення, завідувачами відділами райвиконкомів – 93 чол. Головами сільських виконавчих комітетів призначено 856 чол., секретарями – 854. Серед висунутих на керівну радянську роботу були М.Козійчук, у минулому селянин-бідняк, політв’язень, який став заступником голови Дубнівського райвиконкому, а колишній батрак І.Ткачук був призначений заступником голови Володимирецького райвиконкому [17, с.66]. На квітень 1940 р. у Волинській області заступниками голів райвиконкомів стало троє місцевих мешканців. На посади голів сільських виконкомів Рад висунуто 855 чол., їх заступниками і секретарями – 1566 чол. [18]. У Львівській області лише 9 чол. з місцевих було призначено на посади заступників голів райвиконкомів і 67 осіб – на посади завідувачів відділами. Тільки в сільських виконкомах Рад посади голів і секретарів посіли місцеві жителі [19]. Однак коло їх повноважень було таке обмежене, що лише номінально їх можна вважати власне представниками органів державної влади.

Діяльність радянських органів жорстко регламентувалася. На засіданнях бюро обкомів, райкомів і міськкомів КП(б)У регулярно обговорювали роботу виконкомів Рад, приймали постанови, які позбавляли їх реальної самостійності. Диктат партійних комітетів призводив до формалізму в роботі радянських органів. Насправді відбувалась оганізаційна метушня (засідання виконкомів, навчання активу), яка мала засвідчувати високий рівень оргмасової роботи, яка перебувала у занедбаному стані. Так виконком Шумської районної Ради Тернопільської області за друге півріччя 1940 р. провів 16 засідань, на яких розглянув понад 300 питань, що в середньому становило 20 питань на кожне засідання [20]. Цілком очевидно, що це робилося лише для справного звіту.

У березні 1940 р. в західних областях України були проведені вибори до центральних Рад. У Верховну Раду СРСР обрано 33 депутати, у Верховну Раду УРСР – 80. Вибори до місцевих Рад відбулися лише у грудні 1940 р. за сценарієм, прийнятим у СРСР: у бюлетень вносили лише одну кандидатуру. Партійні органи заздалегідь визначали кількість серед депутатів комуністів і безпартійних, робітників та селян, молоді, жінок, людей з вищою освітою та ін. Проведення цих виборів завершило перебудову державного апарату і формально легалізувало нову політичну систему. Слід зазначити, що тоді депутатами місцевих Рад було обрано чимало знаних і авторитетних у регіоні людей різних професій. Зокрема, депутатами Львівської обласної Ради стали в грудні 1940 р. професори І.Крип’якевич і Я.Парнас, письменниця Є.Шемплінська і композитор В.Барвінський. У складі 519 депутатів Львівської міської Ради налічувалося 212 представників інтелігенції, у тому числі 36 учителів, 13 інженерів, 6 лікарів, 13 майстрів сцени, 31 науковий працівник. Серед них професори медичного інституту Р.Вайгль, Я.Ленартович, Я.Грек, Ф.Гроєр, С.Новицький, Т.Островський; політехнічного інституту – С.Пілят, І.Багінський, Є.Лазорко, В.Кроковський; університету – К.Студинський, С.Банах, С.Мазур, С.Рудницький та ін. [21, с.587]. Однак в умовах, коли виконавчі структури повністю домінували над представницькими, а штатний апарат – над депутатським корпусом, функції останнього обмежувалися переважно його присутністю на сесіях, участю в обговоренні окремих питань і схваленням попередньо підготовлених рішень.

Отже, місцеві Ради депутатів трудящих, які теоретично вважалися органами власне державної влади, були позбавлені таких функцій і служили поширенню та зміцненню тотального контролю партії – держави над усіма громадянами. В системі державних органів виконавчі структури домінували над представ­ницькими, штатний апарат – над депутатським корпусом, а названа система в цілому повністю підпорядковувалась “керівним вказівкам партії”. В умовах радянського тоталітаризму діяв особливий тип “демократії”, коли вибори депутатів були безальтернативними, радянські органи цілковито залежали від партійних комітетів, народні обранці одностайно схвалювали рішення, підготовлені апаратом. Режим, що функціонував у Західній Україні з вересня 1939 по червень 1941 рр. був аналогічним до системи і способу здійснення влади в цілому СРСР чи будь-якому його регіоні.

––––––––––––––––––––

1. Вільна Україна. – 1939. – 4 жовт.

2. Російський центр зберігання та вивчення документів новітньої історії. – Ф.17. – Оп.3. – Спр.1014. – Арк.57-61.

3. Позачергова п’ята сесія Верховної Ради СРСР. 31 жовтня – 2 листопада 1939 р. Стенографічний звіт. – М., 1939.

4. Позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР. Стенографічний звіт. – К., 1939.

5. Цетральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГОУ). – Ф.1. – Оп.6. – Спр.516. – Арк.117, 194-195.

6. Тесленко Н.П. Партийное строительство в западных областях УССР (1939-1941гг.): Автореф. дис… канд. ист. наук. – Львов, 1979.

7. Сборник Законов СССР и Указов ПВС СССР. 1938-1967. – М., 1969. – Т.1.

8. Вісті. – 1940. – 18 січ.

9. Советская Украина. – 1939. – 9 дек.

10. Вільна Україна. – 1939. – 20 груд.

11. ЦДАГОУ. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.513. – Арк.234.

12. Вільна Україна. – 1939. – 20 груд.

13. Радянська Ровенщина. Документи і матеріали. – Львів, 1962.

14. Державний архів Волинської області (далі – ДАВО). – Ф.1. – Оп.1. – Спр.1а. – Арк.26.

15. Більшовик України. – 1940. – №6.

16. ЦДАГОУ. – Ф.-1. Оп.6. – Спр.516. – Арк.194.

17. Радянська Ровенщина. Документи і матеріали. – Львів. – 1962.

18. ДАВО. – Ф.1. – Оп.1. – Спр.1а. – Арк.26.

19. ДАЛО. – Ф.Р-3. – Оп.1. – Спр.13. – Арк.25.

20. Державний архів Тернопільської області. – Ф.1. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.7.

Луцький О. Інтелігенція Львова (вересень 1939 – червень 1941рр.) // Вісник Львів. ун-ту. – Серія історична. – Т.3. – Львів, 1999.

© Кульчицький В., Кондратюк С., 2001

< Попередня   Наступна >