Радник

---

Становлення та суть сеньйоріальної системи землеволодіння у Канаді в період французького колоніального панування (середина XVI ст. – 1763 р.)

В. Качур

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колоніальна експансія Канади французами розпочалася в середині XVI ст., коли в 1535 р. французький мореплавець Жак Картьє знайшов дорогу до гирла р. Св. Лаврентія. Отримані ним відомості про багаті природні ресурси і жителів цих земель спонукали Францію заснувати колонію в Північній Америці.

Для залучення переселенців та устрою колонії король Франциск І (1494-1547) у королівській грамоті від 15 січня 1541 р. передав своєму фавориту-протестанту Робервалю усі права на відкриті землі за умови їх розподілу на ділянки і передачу “в оренду, в довічне, а потім і в спадкове користування як феоди або сеньйорії”. Крім того, Роберваль дістав дозвіл на організацію спеціальної колоніальної кампанії, члени якої користувалися монопольним правом торгівлі з колонією. Майбутні прибутки завчасно розподіляли на три частини: одна – королю, друга – Робервалю, третя – іншим учасникам експедиції [1, c.247-248, 249-250]

. Так були введені сеньйоріальна система і монополія торгівлі – інститути, покликані сприяти колонізації. Так Франциск І установив принцип, згідно з яким лише ефективне освоєння території, а не просто відкриття нових земель, дає право на колоніальні володіння [2, c.289].

Отож, процес колонізації та введення сеньйоріальної системи володіння землею з самого початку були між собою пов’язані. Про це свідчить і хартія 1598 р., видана Марку де ла Роше, про надання йому права подрібнювати сеньйорії між дворянами та іншими особами “з умовою, що вони сприятимуть підтримці й захисту території” [3, с.69].

Інтенсивна роздача феодальних пожалувань у Канаді розпочалася у 1638 р. Її здійснювали Компанія Нової Франції, а з 1663 р. – королівський уряд. Саме тоді король Людовік XIV (1638-1715) проголосив цю частину Північної Америки королівською провінцією. Її справами в метрополії керував міністр фінансів Кольбер (1619-1683) – прибічник відродження величі Франції на основі економічної могутності і розвитку торгівлі. В одній з інструкцій, надісланих інтенданту Нової Франції* Жану Талону** зазначалося:© “Щодо колонізації – то сприяти землеробству, намагаючись долучити до обробітку землі тих, які займалися торгівлею і мисливством” [4, c.115]. Тому королівський уряд зберіг сеньйоріальну систему, яка була ще життєздатною, проте вже чинила опір капіталістичним відносинам, що починали зароджуватися у Європі, зокрема у Франції.

З одного боку, збереження цієї системи відображало спроби підтримати колонізацію приватними особами шляхом надання їм певного соціально-правового статусу, а з іншого – головною причиною було бажання використати її як засіб контролю королівського уряду над новими територіями. Тому вона і залишилася основною формою землеволодіння в Канаді ще близько 200 років* .

Модель новофранцузької сеньйоріальної системи була повністю скопійована з сеньйоріального ладу, який існував у метрополії і базувався на феодальному принципі “немає землі без сеньйора” (nulle terre sans seignuer).

Із земельного фонду торговельними компаніями, а з 1663 р. – урядовою адміністрацією виділялися сеньйорії, площа яких інколи сягала сотні квадратних кілометрів. Кандидати на володіння землею затверджувалися королем. Ними переважно були представники колоніальної верхівки суспільства (губернатори, акціонери кампаній, релігійні ордени й ін.) або офіцери. Була встановлена спеціальна процедура передачі сеньйорії у власність.

Сеньйор ніс відповідальність перед королівською адміністрацією за заселення отриманої землі, розчищення її від лісу під оранку і пасовиська, будівництво млинів і доріг. Чимало сеньйорів не виконували цих обов’язків. Тому французькі королі були змушені видавати укази про конфіскацію земельних володінь, які не оброблялися і не очищалися [3, с.70-71].

Канадський сеньйор користувався також і значними правами: стягував з підвладного йому населення податки, здійснював судочинство, здавав в оренду свої землі, заповідав їх.

Земля сеньйорії поділялася на дві частини: землю сеньйора (домен) і землю, яка передавалась на основі феодального держання – цензиви, французьким селянам-переселенцям, яких у Канаді називали абітанами. Землі домену сеньйор міг використовувати особисто або здавати в оренду. Існували також і субсеньйорії, які передавалися сеньйором на правах лену залежному від нього феодальному держателю – субсеньйору, який мав право передавати землі абітанам і стягувати з них податки.

Основні права та обов’язки сеньйорів й абітанів визначалися на підставі норм так званого паризького права** і могли уточнюватися під час укладення контрактів.

Феодальна рента, яку отримував сеньйор в результаті експлуатації держателів-абітанів, складалась з численних платежів і повинностей. Серед них можна виділити такі: cens et rentes, corvee, lods et ventes і banalites.

Феодальні платежі (cens et rentes) включали: 1) ценз (cens) – платіж у розмірі від 1 до 8 су як знак визнання прав сеньйора; 2) щорічну ренту від 1 до 5 ліврів; 3) щорічний платіж, який вносили грошима або натурою в свято Св. Мартіна. Новий держатель, вступаючи в права (у випадку продажі чи передачі цензиви), вносив податок lods et ventes у розмірі 12 частини вартості держання. Існувала також і панщина (corvee), тривалість якої становила 6 днів на рік, а в першій четверті XVIII ст. зросла до 30 днів. Обтяжливими для абітанів були сеньйоріальні баналітети (banalites). Наприклад, право помолу, коли цензитарій зобов’язувався молоти зерно на млині сеньйора і віддавати йому за це 14-ту частину муки. До того ж на користь сеньйора відходила 11-та частина улову риби, яку абітан зловив біля свого житла [5, с.64-65]. Якщо селянин-держатель хотів щось продати, то сеньйор, за бажанням, міг стати першим покупцем.

Незважаючи на обтяжливість платежів та повинностей, які ніс канадський цензитарій, його доля була набагато легшою, ніж французького. Це пояснюється тим, що абітан був озброєний і у зв’язку з цим необхідний сеньйорам для захисту від індіанців. До того ж він міг у будь-який момент піти від сеньйора і оселитися в іншому місці або зайнятися торгівлею хутром. Це не можна було не брати до уваги.

У господарстві та будинках сеньйорів, крім батраків, орендаторів, поденників, експлуатувалися сервенти (білі раби), а також негритянські та індіанські раби. Африканські раби були в Канаді рідкісним явищем, оскільки коштували дуже дорого через затрати на їх перевезення. Щодо індіанського рабства (здебільшого домашнього), то воно було досить поширеним. Працю індіанських рабів часто застосовували і цензитарії.

З викладеного бачимо, що встановлення сеньйоріальної системи в Канаді випливало з рішення Франції про заснування колонії в Північній Америці. Королівська влада завжди вважала сеньйоріальний лад однією з основних підпор держави, тому, природно, що це призвело до відтворення тих форм землеволодіння, які існували в метрополії [6, с.190].

На практиці сеньйоріальна система виявилася малоефективним засобом сприяння колонізації, тому що не відповідала соціально-економічним умовам Нової Франції. Відображаючи реалії європейського походження, вона була перенесена на нові території, де вже почали зароджуватися і розвиватися капіталістичні відносини. Це привело до руйнування цього феодального інституту та раннього краху феодальної формації в цілому.

Оскільки в Канаді не склались відповідні умови, які б сприяли розвитку феодальних відносин, як у метрополії, сеньйоріальна система землеволодіння зазнала там і певної трансформації. Серед причин можна виділити: 1) особливе становище білого вільного землеробського населення, яке експлуатувалося великими землевласниками і водночас виступало агресором щодо аборигенного населення Канади; 2) поширення такого явища, як скватерство – незаконне, всупереч волі колоніальних властей, захоплення індіанських земель фермерами та іншими малозабезпеченими колоністами; 3) наявність лісних багатств та великої кількості хутрових звірів сприяла значному розвитку торгівлі хутром, набагато легшої і більш прибуткової.

Сеньйоріальна система, експортована з Франції, залишалась однією із систем землеволодіння і після того, як Канада у 1763 р. перейшла під юрисдикцію Англії. Вона постійно стримувала розвиток капіталістичних відносин, що починали зароджуватися в цьому регіоні Північної Америки. Її вдалося ліквідувати лише ціною тривалої і жорстокої боротьби канадського народу, значну роль в якій відіграло повстання 1837-1838 рр.

––––––––––––––––––––

1. Harrise H. Notes pour servir a l’histoire, a la bibliograchie et a la cartograchie de la Nouvelle-France et des pays adjacints, 1540-1700. – P., 1872.

2. Коленеко В.А. Петешествия Жака Картье (из истории открытия Канады) // Американский ежегодник 1982. – М.: Наука, 1982.

3. McInnis E. Canada. – Toronto, 1969.

4. Генен Е. Новая Франция. – М.: Типогр. Поплавского, 1901.

5. Harris R.C. The Seignuerial System in Early Canada. – Quebec, 1966.

6. Блок М. Характерные черты французской аграрной истории. – М.: Изд-во иностр. лит., 1957.

 

* Хоча під “Новою Францією” розуміють усю французьку колоніальну імперію в Півн. Америці, яка на початку XVII ст. включала три колонії – Канаду, Акадію і Луізіану, але часто цей термін торкається лише колонії Канада, де проживало понад 75% усіх імперських поселенців / The World Book Encyclopedia (International). – London-Chicago, 1992-1994. – P.112.

** Жан Талон – інтендант Канади в 1665-1673 рр. Саме при ньому склалась та соціально-економічна і політична структура, яка проіснувала з деякими змінами до кінця французького колоніального панування в цій частині Північної Америки, тобто до 1763 р.

 

© Качур В., 2001

* Сеньйоріальна система землеволодіння в Канаді була ліквідована у 1854 р. законом про знищення церковних наділів і сеньйоріальних прав.

** Одна з систем французького феодального права.

< Попередня   Наступна >