Організація військово-судових установ в Українській Народній Республіці В. Землянська©

Організація військово-судових установ

в Українській Народній Республіці

В. Землянська ©

Група з реформи технічного регулювання, вул. Шовковична 42-44, 10 поверх, 01004 Київ, Україна. Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду .

Добу Гетьманату, яка проіснувала впродовж семи з половиною місяців, переважна більшість істориків оцінює як період соціального і громадського спокою. Зовнішньою запорукою цього була, безперечно, окупаційна австро-німецька армія, що припинила стан громадянської війни і вторгнення на Україну російських військ. Але це можна також пояснити і внутрішньою політикою гетьмана. В цей час активізувався процес міжнародного визнання України. В галузі фінансів було започатковано українську грошову систему, засновано ряд банків. Уряд гетьмана вперше в Україні розробив власний бюджет. Були намагання створити національну армію, яка мала досягти понад 300 тис. чоловік. (Усього навесні 1918 р. українська армія налічувала 15 тис. військових, мала близько 60 тис. гармат і 250 кулеметів). Гетьманський уряд підготував проект земельної реформи, яку не змогла здійснити Центральна Рада. Па

влом Скоропадським було проведено українізацію шкіл усіх ступенів, засновано Українську Академію Наук, Національну бібліотеку. Були здійснені заходи щодо організації Національної галереї мистецтв та Історичного Українського музею. Розпочав роботу Державний драматичний театр, Національна опера, Державний симфонічний оркестр тощо. На особливу увагу заслуговує налагодження судової справи.

В межах судової реформи слід виділити затверджений 21 червня 1918р. гетьманом Павлом Скоропадським закон “Про організацію військово-судових установ та їх компетенцію”. Згідно з цим законом, військові суди Української Народної Республіки поділялися на Вищі, дислоковані в Києві та Єкатеринославі, і Штабні, що створювалися при штабах дивізій, корпусів та Головному штабі військ республіки [1, c.3].

Відповідно розрізнялась і підсудність судових установ. За нормальної підсудності до компетенції Вищих судів входив розгляд кримінальних справ щодо військовослужбовців, які займали посади не нижче від командира окремої частини, а також кримінальні справи стосовно інших військовослужбовців і цивільних осіб, яким могло бути призначене покарання з позбавленням чи обмеженням цивільних прав.

У випадку наявності виняткової підсудності Вищі військові суди могли розглядати всі справи про військовослужбовців української армії, що обіймали посади не нижче від командира окремої частини, і справи щодо відповідно названих посад військовослужбовців іноземних військ, які перебували при українській армії, якщо стосовно них не було встановлено спеціального положення. До відповідальності могли притягатися й цивільні особи, що обіймали посади не нижче п’ятого класу, а також священнослужителі всіх конфесій. Штабним судам була підсудна решта справ, що не входила до компетенції Вищих судів.

Розгляд кримінальних справ у всіх зазначених вище судах відбувався колегіально. Причому колегія Вищих військових судів складалася з голови та восьми тимчасових суддів, що обиралися за жеребкуванням терміном на два місяці з-поміж старшин та підстаршин, підвідомчих цьому суду. До колегії Штабних судів, крім голови, входило чотири тимчасових суддів, обраних на тих же підставах.

Закон встановлював положення, згідно з яким до складу судових колегій не могли входити особи, звання яких були нижчі від тих, що мали підсудні. Наприклад, підстаршини не могли судити старшин, а військовослужбовці, які обіймали посади нижчі від командира військової частини, не вправі судити тих, хто був рангом вище від них.

У судовому засіданні Штабного військового суду, крім членів судової колегії, брав участь судовий секретар, а в роботі Вищого військового суду – прокурор і захисник. Участь прокурора та захисника у Штабному суді не була обов’язкова.

Вироки військових судів можна було оскаржити в касаційному порядку до Генерального суду Української Народної республіки. Апеляційного порядку оскарження вироків військових судів закон не передбачав.

Кожний військовий суд утримував військових слідчих, в обов’язки яких входило розслідування кримінальних справ у межах компетенції. Нагляд за правильним веденням слідства, а також за розглядом кримінальних справ здійснював прокурор, який був прикріплений до Вищого військового суду. До складу прокуратури крім прокурора входив його заступник (його називали “товаришем прокурора”) і кілька кандидатів на зайняття військово-судових посад.

Усі військові суди у своїй діяльності керувалися законами колишньої Російської імперії, якщо вони не суперечили (не були змінені або скасовані) законодавству Української Народної республіки.

З приходом до влади Директорії деякі положення цього та інших законів були скасовані, інші змінені або доповнені. Зокрема, 21 квітня 1920 р. Симон Петлюра затвердив закон, ухвалений Радою Народних комісарів УНР, яким закони гетьмана від 21 червня 1918р. “Про організацію військових судових установ та їх компетенцію” та 30 травня 1918 р. “Про підсудність військовим судам” були змінені й суттєво доповнені, а закони від 8 листопада 1918 р. “Тимчасові правила про порядок обрання народних засідателів (тимчасових суддів) у військових судах” і від 6 жовтня 1919 року “Про організацію військових судових установ та їх компетенцію” – скасовані цілком.

Встановлювалось, що Вищі військові суди створюються при дивізіях, запасних бригадах та військових гарнізонах великих міст, а Штабні суди – при кожній бригаді. Це було викликано воєнною обстановкою, яка до кінця 1920р. вкрай загострилась. Уточнювалась і змінювалась низка інших законодавчих актів, раніше ухвалених гетьманом, а також Директорією. Зокрема, Штабні військові суди могли створюватися в разі необхідності розпорядженням Військового Міністра через Судову управу, а там, де її не було, – через Головного військового прокурора. Судові колегії Вищих військових судів засновували у складі голови й чотирьох виборних суддів (двох від старшин і двох від козаків чи підстаршин), тоді як судові колегії Штабних судів складалися з голови та двох виборних членів (одного старшини і одного козака чи підстаршини) [1, c.5].

Тимчасові судді не обиралися, як раніше, а призначалися терміном на два місяці командиром військової частини, при якій засновано суд. Уточнювалась і підсудність судів. Штабним судам стали підсудними справи стосовно військовослужбовців, які обіймали посади аж до сотенного командира в тому числі, а також щодо інших посадових осіб, що скоїли менш небезпечні злочини, які, згідно з законом, каралися не вище, ніж скеруванням до дисциплінарного батальйону чи позбавленням волі без додаткових мір покарання. А Вищим судам були підсудні всі справи, які торкалися військовослужбовців, що скоїли значні злочини, а також справи стосовно військовослужбовців, цивільних та інших осіб, які не були підсудні Штабним судам.

При Вищих військових судах засновувався слідчий апарат і прокуратура, що здійснювала нагляд і за діяльністю Штабних судів. Провадження дізнань покладалося на військових – військову жандармерію. Право порушення кримінальних справ покладалося на військових начальників, що обіймали посади не нижчі від командира окремої частини, та на військового прокурора. Вводили і деякі інші уточнення, проте всі вони разом не могли створити єдиної стрункої системи судочинства. Тому лише в 1920р. було ухвалено рішення про створення Кримінально-процесуального кодексу законів Української Народної республіки. Його розробляли провідні українські юристи на основі діючого тоді законодавства з урахуванням воєнної обстановки того часу. Частково роботи комісії були реалізовані в Законі “Про поступовання в Штабних судах”.

Зазначимо, що за воєнного часу Штабним судам були підсудні не лише справи про злочини, скоєні військовослужбовцями, а й справи стосовно цивільних злочинців, а в деяких місцях ці суди розглядали не тільки кримінальні, а й цивільні справи.

Викладене вище засвідчує, що, незважаючи на складні умови військового часу в період Гетьманату та Директорії, кримінально-процесуальне право в Україні і діяло, і розвивалося.

––––––––––––––––––––

1. Закон про поступовання в Штабових судах. – Варшава: Друкарня Літерацька, 1920.

< Попередня Наступна >

Радник