Радник

БАРТОЛОМІЙ Б. ГРОЇЦЬКИЙ

ТА ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ МАҐДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА

М. Кобилецький1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Важливе значення у дослідженні маґдебурзького права та його застосування в

Україні мають збірники цього права, які використовували в українських містах і селах

та у кодифікаційних процесах в Україні у XVIII–XIX ст. Авторами цих збірників були

польські та німецькі правознавці Середньовіччя, провідне місце серед яких займав

Бартоломій Гроїцький.

У статті висвітлено діяльність польського дослідника та популяризатора

маґдебурзького права Бартоломія Гроїцького, проаналізовано його праці.

Ключові слова: маґдебурзьке право, кодифікаційний процес, збірники права.

Бартоломій Гроїцький був найвідомішим і найавторитетнішим дослідником

маґдебурзького права у середньовічній Польщі та Речі Посполитій. Його численні

праці з маґдебурзького права мали значний вплив на поширення цього права на

території Польщі, Литви, Білорусії та України. Водночас вони мали й практичне

застосування в адміністративній та судовій системі міст і сіл, що володіли

маґдебурзьким правом, а також були підручниками права, маючи науково-

популярний характер [1, с. 33]. Праці Бартоломія Б. Гроїцького широко

застосовували в Україні та Великому князівстві Литовському і в кодифікації права.

Зокрема, у Литовському статуті 1588 р., “Правах, за якими судиться малоросійський

народ” 1743 р. та майже у всіх кодифікаційних працях в Україні, щ

протягом XVIII–XIX ст. Праці Б. Гроїцького були відомі широкому загалу ще й

завдяки тому, що він першим розпочав писати дослідження з маґдебурзького права

польською мовою, викладаючи текст у лаконічній та зрозумілій формі [1, с. 34]. Він

мав на меті допомогти малоосвіченим суддям провінційних міст і сіл здійснювати

судочинство на вищому професійному рівні з дотриманням норм маґдебурзького

права та захистити права широких верств населення [2, с. 20]. Про це Б. Гроїцький

писав у “Передмові до Читальника”: “Той, хто буде мати справи судові, зустрінеться

у містечках та селах, де лавники мало ознайомлені з правом, а війт або урядники чи

прокуратори судять в залежності від суми подарунка; застосовують найсуворіші

покарання щодо бідних людей, не знаючи матеріального і процесуального права та

правильного застосування покарань [3, с. 4]. Бартоломій Б. Гроїцький народився 1509 р. в сім’ї міщанина з Жешува (Ряшева),

навчався у Краківському університеті. Він працював писарем Вищого суду

німецького права Краківського замку, однієї з найвищих судових інстанцій, яка

розглядала апеляційні справи усіх міст та сіл Польщі, згодом Речі Посполитої, що

одержали маґдебурзьке право. Помер у 1605 р.

Посада писаря надала Гроїцькому широкі практичні знання маґдебурзького

права, а ґрунтовна юридична освіта – відповідну теоретичну підготовку. Творчості

Б. Гроїцького сприяв і його популяризаторський талант, і практичне мислення

[1, с. 34–35]. Перша праця Б. Гроїцького з’явилася у 1547 р. латинською мовою “Abragatio et moderatio abusuum et sumpfuum, quibis litigantes partes, tam apud

scabinale, quam advocatiale officium, nimio antea gracabantur, necessario constituta et per

Senatum Civitatis Cracoviae promulgata”, у якій регулювалось судочинство у міських

війтівсько-лавничих судах [4, с. 3–5].

Бартоломій Гроїцький професійно, точно ізрозуміло висвітлив заплутані юридичні

проблеми, тому особи, що не мали спеціальної юридичної освіти та не володіли

німецькою чи латинською мовами, могли вникнути у зміст джерел маґдебурзького

права та правильно їх застосовувати [1, с. 34]. Найкраще про мету своєї роботи

Бартоломій Б. Гроїцький сказав у передмові до “Porsadek sadow I sprav mieskich prawa

magdeburski ego w Koronie Polskiej”: “Я написав такий порядок судочинства для

міського суду для тих, які крім рідної мови іншу іноземну мову не знають, і для тих,

хто не ознайомлений з “Speculum Saxonum” і “Jus Municipale”. Для них моя робота

повинна бути як різновид статутуміського права і порядку вміських судах” [3, с. 5].

Першою польськомовною працею Б. Гроїцького стали “Artykuly prawa

Magdeburskiego ktore zowe Speculum Saxonum z Lacinskiego Jezyka na Рolskie

przelozone”, що була видана 1558 р. у Кракові. Згодом її неодноразово перевидавали у

1559, 1560, 1562, 1565, 1568, 1616, 1618, 1629 рр., останній раз у Перемишлі – у 1760 р.

[1, с. 36]. У “Artykuly prawa Magdeburskiego” серед джерел використано працю

Николая Яскера “Саксонське Зерцало” (Juris provincialis quod Speculum Saxonum vulgo

municupatum) і “Вейхбільд” (Juris Municipalis Magdeburgensis) та глоси до них [5, с. IV].

Інші латинські тексти джерел маґдебурзького права та Саксонського Зерцала автором

не згадуються [6, с. 58–59]. Також в “Artykuly prawa Magdeburskiego” частково

використано так зване “звичаєве право польських міст”, польські статути та сеймові

конституції [6, с. 59]. Зокрема, Б. Гроїцький використав польські статути 1520, 1527 рр.

та конституцію 1538 р., затверджену королем Станіславом Августом у 1550 р. [1, с. 36–

37]. У цій праці Б. Гроїцького не було чіткої структури. Тут містяться норми

цивільного, кримінального та процесуального права. Окремі розділи “Artykuly prawa

Magdeburskiego” не містять теоретичного матеріалу відповідно до їхньої назви, а також

повного викладу основних положень маґдебурзького права. У них лише висвітлювали

окремі норми, що застосовували у судах [5, с. 88]. Також використано польське звичаєве право, за допомогою якого регулювалось спадкування осіб, що проживали в

іншому населеному пункті, про форму підтвердження проведеного платежу, величину

вергельта, відшкодування шкоди за нанесені рани, про ґвалти, побудову спільної стіни

та ін. [1, с. 87]. Власну точку зору Б. Гроїцький висловив у передмові до “Artykuly

prawa Magdeburskiego”, де зазначено, що “були тільки ті взяті артикули, що найбільше

використовуються, і які людей переважно до суду приводять” [3, с. 3]. Основну

частину цієї праці становить переклад на польську мову Ландрехту і Вейхбільд. Цей

переклад не завжди був дослівним і точним, але загалом правильно передавав зміст

оригіналу. Самостійний творчий характер Б. Гроїцький виявив у роз’ясненні про

шляхетські ґвалти (правопорушення) у містах та понятті ґвалту, передмові до розділу

про правила протипожежних заходів у містах, вказівках про неправильність

використання у Польщі норм маґдебурзького права щодо опікунів [1, с. 87]. Розділ

“Artykuly prawa Magdeburskiego” про ярмарки був побудований на основі власних

поглядів автора щодо розгляду справ стосовно осіб, які вчинили злочини на ярмарках

[5, с. 79–80]. “Artykuly prawa Magdeburskiego” стали першою працею Б. Гроїцького,

метою якої було усунення в судах зловживань та суперечностей у трактуванні

правових норм, що було спричинено відсутністю достатньої кількості письмових

джерел Наступним доробком Б. Гроїцького, який вийшов у 1559 р., став “Рorzadek sadow

y spraw miejskich prawa Magdeburskiego”, який він присвятив графу Тарновському.

“Рorzadek sadow y spraw miejskich prawa Magdeburskiego” став найвідомішою працею

Б. Гроїцького і використовувався у судах Речі Посполитої, у тому числі й на

українських землях, як кодекс процесуального права у міських судах маґдебурзького

права. Ця робота найчастіше серед інших праць Б. Гроїцького була перевидана 11

разів, з них 7 разів – у XVI ст. та 4 рази – у XVII ст., востаннє – у 1760 р. в

Перемишлі [1, с. 35]. Під загальною назвою “Рorzadek sadow і spraw miejskich prawa

Magdeburskiego” часто виходив збірник кількох праць Б. Гроїцького, у тому числі

вищезазначена праця. Структурно її поділено на 4 частини. У першій частині автор

описував роботу суддів та вимоги, які ставляться до них. У подальшому Б. Гроїцький

поділив осіб, що входили до судової системи на необхідних для суду та корисних. До

необхідних він відносить суддів, позивачів та відповідачів. Своєю чергою до

корисних Б. Гроїцький відносив писарів (notarii), адвокатів (procuratur), підвійських,

що виконували допоміжні судові функції, та свідків. Спершу автор описує структуру

судів маґдебурзького права у містах і їх завдання, а згодом аналізує повноваження

органів та осіб, які виконували судові функції. Детально висвітлюються функції

міської ради та радників, війта і лавників у галузі судочинства. У тексті автор не

завершивши аналізу повноваження осіб, “необхідних для суду”, знову повертається

до висвітлення правового статусу осіб, що “для суду корисні”, вказуючи на міського

писаря та прокуратора (адвоката). Після цього автор описує правовий статус

позивача і відповідача, а також повноваження цехмістрів і радників у разі розгляду

справ, що стосувались діяльності цехів, тобто так званого цехового судочинства

[3, с. 1–62]. Також подається текст присяги для осіб, що приймали міське

громадянство та отримували маґдебурзьке право [1, с. 35]. Детально аналізуються

повноваження і права допоміжних міських службовців у галузі судочинства, зокрема

міських слуг, підвійського та ката. Завершується перша частина положенням про

євреїв та статутом про жебраків, що жили з милостині [1, с. 34–35]. Вміщення у цю

частину положення щодо правового статусу євреїв, на думку Ф. Тарановського, не

відповідало змісту “Рorzadek”. Окрім того, Б.Б. Гроїцький розширив зміст частини помістивши до неї текст присяги нового міщанина, духовенство, що проживало на

основі власного права, і жебраків, як осіб, на яких маґдебурзьке право не

поширювалось у повному обсязі [5, с. 90]. Про це Б. Гроїцький писав: “У мене був

лише один намір коротко висвітлити правовий статус осіб, що входили до

юрисдикції міських судів, починаючи з вищих і закінчуючи нижчими. Хоча євреї не

підпорядковувались міському праву, вони згадуються разом з духовенством...”

[3, с. 31]. Отже, у першій частині цієї праці Б. Гроїцький проаналізував повноваження

суб’єктів процесу в міських судах маґдебурзького права.

У другій частині “Рorzadek sadow і spraw miejskich prawa Magdeburskiego”

[3, с. 53–94] йдеться про організацію судочинства на основі маґдебурзького права.

Спочатку висвітлюється склад та повноваження найважливішого міського суду –

великого бурграбського суду (judicum legele Burgrabia), керуючись діяльністю цього

суду в місті Кракові. Далі у тексті Б. Гроїцький аналізує діяльність виложеного суду

(judicium bannitum expositum) та підсудність справ, що перебували в його

компетенції, а також потрібний суд (judicium opportunum) та особливість розгляду

ним судових справ [3, с. 35]. У цій частині також висвітлюється положення про

гостинний суд (judicium bannitum hospitale) та суд гарячого права або права по

гарячих слідах (judicium manualis seu recentis facti). Б. Гроїцький детально описує особливості розгляду справ по гарячих слідах та підсудність справ цьому судові.

Завершується друга частина переліком святкових днів, у які заборонено проводити

судочинство [3, с. 93–95].

У розділі про вбивство йдеться про три різні його види та покарання, за вчинення

цього злочину. Також Б. Гроїцький писав про обтяжуючі та пом’якшуючі вину

обставини.

Право, на думку Б. Гроїцького, має потрійне значення: боже, природне та

людське. Боже право висвітлене у Старому та Новому Завітах, а природним володіє

кожна жива істота. Людське право належить людям та, як зазначає автор, має два

різновиди – духовне і світське.

У цій праці Б. Гроїцький вперше говорить про те, що маґдебурзьке право в

Польщі зазнало певних змін і його можна вважати “міським польським правом” –

“Jus Municipale Polonicum” [3, с. VIII] Третя найбільша за обсягом частина описує цивільно-процесуальне право [3, с. 95–

208]. Вона розпочинається положеннями про виклик сторін до суду та роз’ясненням

особливостей цієї процедури. Далі Б. Гроїцький аналізує випадки неявки відповідача

до суду та примусові заходи, які міг застосувати суд для його приводу. Серед них

основне місце займають майнові стягнення. Надалі Б. Гроїцький викладає зміст

процесу, починаючи від відстрочки (dilation) і відводу (exceptio), зустрічного позову та

судових дебатів [6, с. 91]. Значну увагу автор приділяє доказам та їх аналізу, зокрема,

показам свідків, документів, присязі, речовим доказам, висновкам експертів та ін.

Завершується третя частина положенням про судове рішення, апеляцію, виконання

судового рішення та кількома розділами, що стосуються спадкового права [1, с. 35].

Четверта частина присвячена висвітленню норм кримінального та кримінально-

процесуального права [3, с. 209–243]. Вона розпочинається положенням про

катування, його різновидами, порядком застосування та видами смертної кари, що їх

застосовували за окремі види злочинів. У наступних розділах детально проаналізо-

вано три види злочину: крадіжки, подружня зрада та вбивства. У розділі про вбивства

йдеться про три різновиди цього злочину і покарання, що передбачені за його

вчинення. Також Б. Гроїцький вказує на обтяжуючі та пом’якшуючі вину обставини.

Автор розрізняє відкриту і таємну крадіжку, говорить про таврування злочинців та

про речові докази і їх роль у розгляді справи в суді. Серед злочинів проти сім’ї й

моралі центральне місце займає подружня зрада, у якій автор вбачає підрив

моральних основ суспільства, за що передбачене найсуворіше покарання.

Завершується четверта частина вченням про склад злочину, в якій висвітлюється

поняття злочину з необережності та умисного злочину.

Серед джерел, які Б. Гроїцький використовував у “Рorzadek sadow y spraw miejskich

prawa Magdeburskiego”, першемісце займає “Speculym Saxonum” і “Jus municipale” разом

з глосами з роботи НиколаяЯскера [1, с. 35]. Тут такожє посилання на “Farrago actionum

civilium juris Magdeburgensis secundum consuetudinem in iamdudum in regno Poloniae

observatam” Яна Сервуса Тухольчика і “Praxis rerum criminalium” фламандського

(голландського) юриста Яоста Дамгаудера. У кількох випадках Б. Гроїцький звертається

до римського права, використовуючи Кодекс Юстиніана (Codex Justinianus) і декрети

Гратіані (Decretum Gratiani) [7, с. 154]. Серед польських джерел автор посилається на

Краківські вількeри, польські статути та судову практику [2, с. 20].

Третя робота польською мовою Бартоломія Б. Гроїцького вийшла у 1559 р. у

Кракові під назвою “Ten Posterek wybran jest z praw cesarskich, ktory Karalus V cesaruz Kezal wydac po wszystkich swoich panstwiech ktorym sie nauka daje, jako w tych sadziech a

sprawach okolo karania na gardle albo nazdrowin sedziowie I kazdy urzad ma sie zachowac I

postepowac wedle boyazni bozej, sprawiedliwe, poboznie, roztropnie I nieshwaplinie”. У цій

праці Б. Гроїцький розрізняє відкриту і таємну крадіжку, говорить про таврування

злочинців, про речові докази та їх роль при розгляді справи в суді. Серед злочинів

проти сім’ї і моралі, як і в попередній праці, центральне місце займає подружня зрада.

Ця робота перевидавалась у 1560, 1562, 1565, 1582, 1616 та востаннє – у 1760 р. у

Перемишлі [1, с. 37]. У “Ten Postepek wybran jest z praw cesarskich”, як ми бачимо з

назви, основним джерелом є Кодекс Карла V 1532 р. – Кароліна (Constitutio Criminalis

Carolina), лише 4 артикули праці не мають посилання на Кароліну. Цей кодекс

структурно складався з 91 артикула. На ті часи він був найбільш досконалим

кримінальним кодексом і, як видно з назви, мав офіційний статус. У ньому

високопрофесійно і кваліфіковано було сформульовано правові норми та дефініції до

них [1, с. 36]. Цю працю могли використовувати не лише вміських, але і в інших судах,

про що Б. Гроїцький зазначив у передмові: “У короні Польській усіміста, села і шляхта

мають право судити злочинців на смерть, тому кожному необхідно знати, як чинити у

кримінальних справах, щоб не квапитись, з Божою боязню, розважливо і справедливо

діяти. Щоб уникнути кари і гніву Божого, бо ж як не є гріхом скарати на горло

злочинця, щоб не шкодив добрим людям, так безрозсудно погубити невинного – є

тяжкий гріх” [8, с. 102]. Передусім “Ten Posterek wybran jest z praw cesarskich” мав

використовуватись у міських та сільських судах маґдебурзького права. “Posterek” є

переробкою і у деякій мірі скороченим варіантом кодексуКарла V [1, с. 20]. На відміну

від “Porzadek sadow y spraw miejskich prawa Magdeburskiego” і “Artykuly Рrawa

Мagdeburskiego” у “Ten Postepek wybran jest z praw cesarskich” є чітка структура, в якій

переважають норми матеріального кримінального права. Своєю чергою норми

процесуального кримінального права із кодексуКарла V використаніменшою мірою. Наступною працею Б. Гроїцького стали “Tytuly prawa Мagdeburskiego do

Porzadku I do Artykulow, pierwej po polsku wydanych w sprawach tego czasu nawiecej

klopotnych z tegoz prawa magdeburskiego przydane”, видані у Кракові 1567 р. [9, с. 1–

305]. Згодом вона була перевидана у 1573, 1575, 1616, 1629 рр. і востаннє у – 1760 р.

в Перемишлі [1, с. 38]. Дослідження поділене на 26 глав-титулів, зокрема

“спадкування”, “майоратні маєтки”, “маєтки, що не є майоратні”, “права батьків і

дітей”, “депозит” (майно, передане на збереження), “домашні тварини”, “посаг та віно”,

“вагітна наречена”, “придане та купно”, “застава”, “арешт”, “секвестр”, “звільнення від

свідчень”, “привід свідка”, “звичай та церемонія присяги”, “заповіт”, “опіка” тощо

[9, с. 1–305]. Тут містяться норми цивільного та процесуального права. Б. Гроїцький, у

випадку відсутності відповідної норми маґдебурзького права при вирішенні судами

справ, вказував на необхідність використання римського права. Більшість норм у

“Tytuly prawa magdeburskiego” стосуються матеріального цивільного права,

спадкування, зобов’язального права, права власності, сімейного права та ін. Сучасні

німецькі дослідники вважають, що у “Tytuly prawa Мagdeburskiego” переважають

норми немаґдебурзького, а римського права [10, с. 21].

У 1567 р. у Кракові виходить наступна праця Б. Гроїцького “Reyestr do Porsadku

do Artykolow Prawa Magdeburskiego y Cesarskiego” [1, с. 40]. Вона була перевидана у

1616, 1618 та 1760 рр. та слугувала для тлумачення інших його творів [1, с. 40]. Вона

стала своєрідним довідником, за допомогою якого можна було дізнатись про

наявність у роботах Б. Гроїцького тих чи інших правових норм.  Останнім доробком Б. Гроїцького, що вийшов вже після його смерті у 1605 р. у

Кракові, стала “Obrona sirot I wdow opiekuno I kuratorum to jest marnotrawcow, gluchych,

niemych, od rozumu odesrlych, starych, mlodych, lat y baczenia nie maiacych I innych

niedoleznych ludzi”. На відміну від інших праць Б. Гроїцького “Obrona sirot I wdow”

мала лише одне видання. Її видали вже сини автора. Серед джерел “Obrona sirot I

wdow” основне місце займає дослідження фламандського юриста Яоста Дамгаудера,

що вийшло вперше у Бругії (1544 р.), удруге – в Антверпені (1564 р.). Утретє

доповнена праця Дамгаудера вийшла у Франкфурті на Майні 1586 р. під назвою

“Patrocinium um pupillorum et viduarum novum, sive de tutore, curatore et de usufructu

mulieri relicto, absolutiss mus simul et compendiossiumus tractatus”. Ця редакція

опублікована після смерті Дамгаудера і була видана його родичем Франциском

Модусом, який вніс до неї певні зміни [11, с. IV]. “Patrocinium um pupillorum” головно

регулювала питання опіки для неповнолітніх та осіб престарілого віку, а восьма

частина першого розділу стосувалась опіки над марнотратниками. У своєму творі

Я. Дамгаудер посилався на праці італійських, бельгійських та голландських правників,

а також використовував статут і звичаї фламандських та північнофранцузьких міст

[12, с. 47]. Дослідження Я. Дамгаудера було поділено на дві частини. Перша, автором

якої був сам автор, складається з восьми розділів, в яких містились дефініції про

опікунство та опікунів, їх права і обов’язки та винагорода за їхню діяльність, про

встановлення та припинення опіки, про перевищення опікунами своїх повноважень та

захист прав підопічних. Друга частина складалась з двох фрагментів праці італійського

правника Калвакаіруса про опікунів та про користування вдови маєтками чоловіка

[1, с. 41]. Б. Гроїцький у своїй праці використовував третє доповнення видання

Я. Дамгаудера 1586 р. [11, с. V]. “Obrona sirot I wdow” не є точним перекладом

дослідження Я. Дамгаудера, а його переробкою. Ця праця поділяється, як і робота

Дамгаудера, на дві частини. До першої, що у вісім разів більша від другої, належали

норми, взяті з праці Дамгаудера та доповнення з Саксонського Зерцала та Jus

Municipale, що стосувались правового статусу вдів, сиріт, марнотратників, осіб з

фізичними вадами, опікунів та кураторів [11, с. VІ]. До другої частини зачисляли

норми, що були взяті з дослідження Кавалкаіруса “De usufructu mulieri relicto”, де Б. Гроїцький використав 40 дефіцій з 254, а також окремі норми Саксонського Зерцала

[11, с. VІ–VІІ]. Б. Гроїцький такожвикористовував іншу роботуКавалкаіруса “De tutore

et curatore”, витяги з польських статутів та конституцій, що містились у роботі Яна

Гербурта “Statuta I przywilege koronne” 1570 р. і “Statuta Regni Poloniae in ordinem

alphabeti digesta” 1563 р. та Яна Ласкіго “Commune inclyti Poloniae Regni privelegium”

[11, с. VІІ]. Також у “Obrona sirot I wdow” використано дослідження Яна Кірштейна

Церазина “Enchiridion” та “Nоwelu Justyniana”, а також попередні праці Б. Гроїцького.

За мету свого дослідження Б. Гроїцький ставив створення єдиної праці для

використання у судах маґдебурзького права, оскільки окремі норми, що регулювали

правовий статус сиріт і вдів містились у деяких його роботах та працях інших авторів

[13, с. 10–16]. “Obrona sirot I wdow” широко використовувалась у міських і сільських

судах маґдебурзького права Польщі, згодом – Речі Посполитої та Гетьманщини.

Зокрема відомо, що у 1720 р. на Лемківщині суд маґдебурзького права Стрезницького

Ключа у вирішенні спору між вдовою Катериною та братами її покійного чоловіка,

використовував цю працю [14, с. 507–635].

На українських землях широке застосування мало зібрання усіх праць Бартоломія

Б. Гроїцького, що вийшли у 1616 р. під загальною назвою “Porzadek” [12, с. 43]. Як

вже було зазначено, праці Б. Гроїцького використовувались у всіх кодифікаційних роботах на українських землях у XVIII та першій половині ХІХ ст. Зокрема, з

3031 цитати з різних джерел, які були використані кодифікаційною комісією під час

створення “Прав, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., працям

Бартоломія Б. Гроїцького присвячено 645 цитат [12, с. 66].

──────────────

1. Jakowliw A. Das deutsche Recht in der Ukraine und seine einflüsse auf der ukrainische

recht im 16-18 Jahrhundert. Leipzig, 1942.

2. Lieberwirth R. Das sächsisch-magdeburgische Recht als Quelle Osteuropäischen

Rechtsordnungjen // Sitzungsberichte der wissenschaften zu Leipzig. Philologischhistorische Klasse Band 127 Heft 1. Berlin, 1986.

3. Grocki B. Porsadek sadow I spraw miejskich prawa magdeburskiego w Koronie Polskiej.

Warszawa, 1953.

4. Kraushar A. Pierwsza ksiazka prawnicza. Polska, Warszawa. 1906.

5. Grocki B. Artykuly prawa Magdeburskiego ktore zowa Speculum saxonum z lacinskiego

Jezyka na Polski przelozone. Warszawa, 1954.

6. Тарановский Ф. Обзор памятников магдебургского права южноруских городов

литовской эпохи. Варшава, 1897.

7. Pauli L. Die polnische Literatur des Magdeburger Rechts im 16 Jahrhundert / Studien zur

Geschichte des sachsisch magdeburgische Rechts in Deutschland und Polen Frankfurt am

Main, 1980.

8. Grocki B. Ten postepek wybran jest z praw cesarskich. Warszawa, 1954.

9. Grocki B. Tytuly prawa magdeburskiego. Warszawa, 1954.

10. Lieberwirth R. Das privileg des Erzbischofs Wichmann und das Magdeburger Recht //

Sitrungsberichte der sächsischen Akademie der wissenschaften zu Leipzig. Philologischhistorische Klasse. Band 130. Heft 3. Berlin, 1990.

11. Grocki B. Obrona sirot I wdow. Warszawa, 1958.

12. Яковлів А. Український кодекс 1743 року “Права по которымь судится малороссійскій

народь” його історія, джерела та систематичний виклад змісту. Мюнхен, 1949.

13. Koranyi K. Wplyw prawa flandryiskiego na polskie w XVI w. Pamietnik, historycznoprawny. T IV zesz. 4. Lwow, 1927.

14. Ulanowski B. Ksiegi sadowe wiejskie. Starodawne prawa Polskiego Pamniki. T I Zapiska

39421.