Радник

---

КОНСТИТУЦІЯ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ 1997 РОКУ:

ЗАГАЛЬНО-КЛАСИФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА

О. Ревер

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

 

 

 

 

В статті проаналізовано положення Конституції Республіки Польщі 1997 року,

розкрито її юридичні властивості, особливості внутрішньої структури та змісту, а також

акцентовано увагу на місці чинної польської Конституції в системі джерел національного

конституціоналізму.

Ключові слова: конституція, класифікація конституцій, Конституція Республіки

Польщі 1997 року.

Процес побудови України як демократичної, правової та соціальної держави,

формування в ній громадянського суспільства, утвердження в свідомості громадян

України загальноєвропейських демократичних цінностей ставлять на порядок

денний питання творчого застосування конституційно-правового досвіду

зарубіжних країн. Запозичення такого досвіду видається особливо корисним у тих

випадках, коли йдеться про ті європейські країни, які, з одного боку, вже мають у

своєму активі реальні досягнення у сфері конституційно-правових перетворень, а з

іншого – в минулому виходили із подібних до сьогоднішніх українських політико-

правових реалій. З огляду на це, досвід конституційно-правового розвитку

Республіки Польщі видається надзвичайно корисним. Адже, сучасній Польщі за

короткий час вдалося не лише перейти від стану “соціалістичної ПНР” до сучасної

конституційної держави, а й провести конституційну, адміністративну, судову,

осв

ітню та інші необхідні реформи. Вагоме місце в цьому процесі посідає

Конституція Республіки Польщі 1997 р. (надалі – Конституція РП) [1].Окремі аспекти загальної характеристикиКонституції РП у вітчизняній правовій

науці висвітлені в працях М.О. Баймуратова, А.З. Георгіци, М.І. Марчука,

О.В. Марцеляка, П.Б. Стецюка, В.М. Шаповала та інших, опублікованих в тому числі

і у наукових збірниках присвячених проблематиці конституцій України та Польщі [2;

3; 4]. На дисертаційному рівні предметом дослідження останніх років стали питання

конституційних засад низки важливих державно-правових інститутів, зокрема

Президента Республіки [5] та місцевого самоврядування [6]. Крім того, заслуговує на

увагу також факт перекладу та публікації українською мовою тексту чинної

польської конституції[7]. Однак на сьогодні, достатньої уваги загалом питанням

правової природи Конституції РП 1997 року, комплексного аналізу її структури та

змісту в Україні не приділялося. В Російській Федерації окремі аспекти даної

проблематики знайшли своє відображення у працях В.А. Страшуна [8] та

В.І. Чехаріної [9]. Серед польських авторів, ця проблематика стала предметом

наукових досліджень Збігнєва Вітковського, Мірослава Граната, Кшиштофа

Екхартда, Ріхартда Мояка, Павела Сарнецького, Кшиштофа Скотніцкого, Веслава

Скшидло, АнджеяШмитта та інших вчених-конституціоналістів.

Автор ставить перед собою завдання комплексно проаналізувати Конституцію

РП як нормативно-правого акт та політичний документ, розкрити її юридичні

властивості, особливості внутрішньої структури та змісту основних

конституційних положень, а також місця Конституції РП в системі джерел

польського конституціоналізму Польща має багатий досвід демократичного розвитку, зокрема і в галузі

конституційного будівництва. Її “Закон про управління” (мовою оригіналу –

“Ustawa Rzadowa”) 1791 року недарма вважається не лише першою польською, а й

однією з перших європейських конституцій в сучасному розумінні цього терміну

[10]. Свій внесок у розвиток національної демократії, розбудови конституційної

держави у свого часу зробили польські конституції 1921, 1935 та 1952 (як

Конституція ПНР) років[11]. Однак, після зникнення з політичної карти світу

Радянського Союзу та країн соціалістичного табору, потреба нової конституції в

Польщі постала особливо гостро.

Порядок підготовки та прийняття нової Конституції Польщі був визначений в

спеціальному (конституційному) законі “Про порядок розробки та схвалення

Конституції Республіки Польща” від 23 квітня 1992 року. Конституцію Республіки

Польща повинні були схвалити Сейм і Сенат, об'єднані в Народні Збори. Право

законодавчої ініціативи належало Конституційній Комісії Народних Зборів (56

членів Народних Зборів), а також Президентові Республіки Польща. До складу

Конституційної Комісії входило 46 послів (депутатів Сейму) та 10 сенаторів. Для

прийняття Народними Зборами Конституції необхідним було, щоб проект

Основного Закону пройшов два читання. Третє читання було передбачено на

випадок, коли Президент Республіки Польща скористався б із наданого йому права

внесення пропозицій про зміни та доповнення Конституції. Конституційний Закон

(23.04.1992) вимагав, щоб конституція була схвалена в третьому читанні 2/3

голосів присутніх на Народних Зборах його учасників. Президент Республіки

Польща протягом 14 днів від дня ухвалення конституції повинен був призначити

конституційний референдум. Конституція вважалася прийнятою на референдумі у

випадку, якщо за неї проголосували б більшість виборців, що взяли участь в

голосуванні. Конституція РП була схвалена Народними Зборами 2 квітня 1997

року, і згодом передана на затвердження загальнонародним референдумом, який

відбувся 25 травня 1997 року. В референдумі взяли участь 12139790 громадян

(42,86% всіх громадян, що мали право брати участь в голосуванні), з яких 6398316

(тобто 53,45%) проголосувало за прийняття Конституції. Конституція РП набрала

чинності 17 жовтня 1997 року [3,с. 27] Структурно, Конституція РП складається з Преамбули та тринадцяти розділів, а

саме: “Республіка”, “Свободи, права і обов'язки людини і громадянина”, “Джерела

права”, “Сейм і Сенат”, “Президент Республіки Польща”, “Рада Міністрів і урядова

адміністрація”, “Територіальне самоврядування”, “Суди і трибунали”, “Органи

державного контролю та охорони права”, “Публічні фінанси”, “Надзвичайні стани”,

“Зміна конституції” та “Кінцеві та перехідні положення”.

Конституція РП закріпила цілу низку конституційних засад – т.з. “принципів

побудови устрою держави”, перелік яких вважається невичерпним і зміст яких, в той

чи інший спосіб, розкриваються в судовій практиці, практиці діяльності органів

виконавчої влади та органів територіального самоврядування, а також – в національній

конституційно-правовій доктрині. Серед останніх, у польській юридичній літературі,

зазвичай, називають - принципи республіканської форми правління, демократичної

правової держави, автономії та взаємної незалежності та співпраці у відносинах між

державою та церквами й іншими релігійними організаціями, прав і свобод людини,

народного суверенітету, політичної репрезентації, поділу та рівноваги державної

влади, двопалатності парламенту, парламентської форми правління, незалежності

судів та трибуналів, соціальної ринкової економіки, децентралізації публічної влади та

місцевого самоврядування тощо [3, с. 28] Характеризуючи Конституцію РП слід зауважити, що вона увібрала в себе

традиції не лише польського, але й закріпила основні досягнення сучасного

європейського конституціоналізму. Так, в сфері регулювання прав та свобод

людини і громадянина, заслуговує на увагу те, що основою цих прав та свобод

визначено “природну та невідчужувану гідність людини” (ст. 30 Конституції РП),

оскільки Конституція РП говорить про людську гідність як джерело прав та свобод

людини, як категорію, яка є непорушна, і її охорона є обов'язком публічної влади.

Польський конституцієдавець в основному законі держави виділяє окремо особисті

права та свободи, політичні, економічні, соціальні та культурні права та свободи.

Серед першої групи на особливу увагу заслуговують право на життя (ст. 38), право

на судовий захист (ст. 45), право на охорону приватного життя (ст. 47). З числа

політичних прав та свобод, доцільновиділити право на отримання інформації про

діяльність публічних органів (ст. 61), право законодавчої ініціативи громадян

(ст. 118 ч. 2). Серед соціальних прав на увагу заслуговують право власності

(ст. 64), право соціального захисту в разі втрати працездатності (ст. 67), право

охорони здоров'я (ст. 68), право на освіту (ст. 70).

Система організації державної влади Республіки Польща ґрунтується на поділі

і рівновазі законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада належить

Сейму та Сенату, виконавчу владу здійснює Президент і Рада Міністрів, а судову

владу - суди та трибунали (ст. 10 Конституції РП).

До складу Сейму входять 460 послів (депутатів), які обираються на основі

загальних, рівних, безпосередніх, пропорційних виборів шляхом таємного

голосування (ст. 96 Конституції РП). Сенат, своєю чергою, складається зі 100

сенаторів, що обираються на основі загальних, рівних, безпосередніх виборів

шляхом таємного голосування (ст. 97 Конституції РП). Обидві палати парламенту

обираються терміном на 4 роки. Порядок проведення виборів врегульовано у

виборчому законі (Виборчій Ординації) від 12 квітня 2001 р. При цьому,

депутатський мандат (мандат парламентарія) є вільним, оскільки парламентарій

вважається представником усього польського народу, а не тільки своїх виборців.

Вказівки виборців ні до чого його не зобов'язують. Однак, парламентарій

зобов'язаний інформувати виборців про свою парламентську діяльність До органів виконавчої влади належать Президент Республіки Польща та Рада

Міністрів Республіки Польща. Главу держави обирає Народ на загальних, рівних,

безпосередніх виборах шляхом таємного голосування. Кандидата на Президента

можуть висунути принаймні 100000 громадян, які мають виборче право. Обраним

вважається кандидат, за якого проголосують більш як половина всіх виборців, що

взяли участь в голосуванні. Якщо жодний з кандидатів не отримав такої кількості

голосів, проводять повторні вибори. Тоді, обраним вважається кандидат, за якого в

повторному голосуванні проголосує більшість виборців, що взяли участь в

голосуванні. Строк повноважень Президента Республіки Польща триває 5 років.

Президентом може бути громадянин Республіки Польща, який досяг 35 років і не є

обмежений в дієздатності. Порядок проведення виборів Президента Республіки

Польща визначено окремим законом.

Рада Міністрів Республіки Польща є органом, який, відповідно до ст. 146

Конституції РП, здійснює внутрішню та зовнішню політику держави. До

компетенції Ради Міністрів Республіки Польща належать усі справи, не віднесені

до компетенції інших органів (ст. 146 ч. 2 Конституції РП). До складу Ради

Міністрів належать: Прем'єр, віце-прем'єр, міністри, керівники комітетів (ст. 147

Конституції РП). Суди та Трибунали в Республіці Польщі є владою, відокремленою та

незалежною від законодавчої та виконавчої влад. Правосуддя у Республіці Польща

здійснює Верховний Суд, загальні суди, адміністративні суди, а також військові

суди.

Важливим елементом змісту сучасних європейських конституцій-правових

систем є наявність суду конституційної юрисдикції, функції якого в Республіці

Польщі відведено Конституційному Трибуналу. Відповідно, частини першої

ст. 190 Конституції РП рішення Конституційного Трибуналу мають

загальнообов'язкову силу та є остаточними. Вони набирають чинностіз моменту їх

проголошення. Новелами Конституції РП 1997 року стало надання

Конституційному Трибуналу права прийняття остаточного рішення у справі. Це

викликало спротив серед багатьох парламентаріїв, тому відповідно до ст. 239

перехідних положень Конституції, протягом двох років з моменту її прийняття,

зберігався попередній порядок, який передбачав можливість скасування Сеймом

рішень Конституційного Трибуналу. Основним законом держави Конституційному

Трибуналу було надано також право прийняття рішень у справі конституційної

скарги, якою особа може оскаржувати неконституційність нормативних актів

(ст.ст. 79 та 188 Конституції РП). Поруч з цим, відповідно до положень

Конституції РП, Конституційний Трибунал втратив право тлумачення законів,

яким був наділений з 1989 рокуЧинній Конституції Польщі притаманні в тій чи іншій мірі майже всі

загальновідомі сучасному конституційному праву юридичні властивості

конституцій як таких. Під останніми, зазвичай, сьогодні розуміють ті якісні

особливості конституції, які відрізняють її від інших нормативно-правових актів.

Здебільшого йдеться про таке: 1) установчий характер; 2) вища юридична сила;

3) конституція як юридична база поточного законодавства; 4) особливий порядок

прийняття і внесення змін; 5) підвищена стабільність; 6) програмний характер;

7) особливий предмет правового регулювання; 8) підвищена степінь охорони з

боку держави; 9) здатність здійснювати ідеологічний вплив [12, с. 54].

Установчий характер чинної Конституції Польщі прослідковуємо як мінімум

через призму декількох моментів. По-перше, це ситуація пов’язана із ухваленням

(прийняттям) самої Конституції. Адже, частини третя та шістнадцята Преамбули

Конституції говорять дослівно таке: “/…/ми Польська Нація, – усі громадяни

Республіки /…./ вводимо Конституцію Республіки Польща /…/” [7, с. 173].

Очевидно, що вжите в цьому випадку слово “вводимо” означає “кінцеве

затвердження” тексту Конституції Республіки, що відбулося на

загальнопольському референдумі 25 травня 1997 року. Звідси, незважаючи на те,

що чинну Конституцію Польщі спочатку приймали обидві палати польського

парламенту за законодавчою процедурою, а потім це затверджували на

загальнопольському референдумі, остання за своєю правовою природою є радше

актом установчої влади, а не законодавчої. По-друге, установчий характер

Конституції РП (за тими самими мотивами) проявляється також і в процедурі

внесення до неї певних змін, оскільки в окремих випадках передбачено для

завершення цієї процедури проведення окремого “затверджувального

референдуму” (п. 6, ст. 235 Конституції) [7, с. 204]. І по-третє, Конституція РП,

керуючись своїм суспільно-політичним призначенням, може частково сама

виконувати так звану “установчу” функцію щодо різних державних та суспільних

інститутів, передбачаючи своїми положеннями їх появу чи безпосередньо

встановлюючи останні Частина сімнадцята Преамбули Конституції РП визначає її “основним закон

для держави”. Звідси пояснення ще однієї особливості Конституції РП, яка

характеризує її правову природу з огляду, насамперед на місце останньої в

нормативно-правовій системі держави. Конституція виступає основою

(фундаментом) національного законодавства. Більшість її положень та норм - свого

роду підґрунтя для прийняття відповідних законів та підзаконних нормативно-

правових актів як в безпосередньо в конституційному праві, так і в інших галузях

правознавства. Зокрема, стаття 34 Конституції РП, яка говорить що “/…/польське

громадянство набувається шляхом народження від батьків, що є польськими

громадянами, а інші випадки набуття польського громадянства визначаються

законом” [7, с. 176], фактично виступає основою для окремого (спеціального)

закону про громадянство.

У статті 8 основного закону Польщі йдеться про те, що Конституція є

верховним правом (найвищим законом – О.Р.) Республіки Польща і його приписи

застосовуються безпосередньо, оскільки Конституція не встановлює інакше [7,

с. 174]. У цьому випадку фактично простежується визнання верховенства

конституційних норм над іншими нормативно-правовими актами. Останнє, серед

іншого, підтверджується також і повноваженнями Конституційного Трибуналу

Республіки Польщі, передбаченими в ст. 188 Конституції: “Конституційний

Трибунал вирішує справи: про відповідність законів та міжнародних договорів

Конституції /…/ про відповідність приписів права, що видаються центральними

державними органами, Конституції, ратифікованим міжнародним договорам та

законам /…/ про відповідність Конституції мети або діяльності політичних партій

/…/” [7, с. 197]. Крім того, теза вищенаведеної статті 8 Конституції Республіки

Польща про те, що її “приписи застосовуються безпосередньо, оскільки

Конституція не встановлює інакше”, – є нічим іншим, як безпосереднім

підтвердження відомого “принципу прямої дії” конституційних норм Конституція РП Польща має також підвищену степінь стабільності в

порівнянні з іншими нормативно-правовими актами. Останнє забезпечується

насамперед особливим порядком внесення змін до Конституції РП. Зокрема, згідно

з приписами розділу ХІІІ Конституції Республіки Польща “Зміни Конституції”,

проект закону про зміну Конституції можуть внести три суб’єкти: 1) не менше як

1/5 “законної” кількості депутатів (тобто не менше як 92 депутатів Сейму);

2) Сенат; 3) Президент Республіки. Внесення змін до Конституції реалізується

шляхом прийняття окремого закону, який в однакових (ідентичних) редакціях

розглядає Сейм, а після того – Сенат. Перше читання проекту закону про внесення

змін до Конституції може відбутись не раніше ніж на тридцятий день від дня

надходження цього законопроекту до Сейму, а в Сенаті - у термін не більше, як 60

днів.

Закон про зміни до Конституції РП приймається Сеймом більшістю не менше

2/3 голосів за наявності встановленого кворуму (обов’язкова присутність не менше

половини від “законної” кількості депутатів, тобто не менше 230 депутатів).

Водночас, у розгляді законопроекту про внесення змін до Конституції у Сенаті,

останній приймає рішення з цього приводу абсолютною більшістю голосів. Кворум

в такому випадку визначений не менше половини “законної” кількості сенаторів

(тобто не менше 50 сенаторів).

Якщо ж законопроект про внесення зміну до Конституції РП стосується

положень розділів І, ІІ або ХІІ Конституції (відповідно, розділи - “Республіка”,

“Свободи, права і обов’язки людини і громадянина”, “Зміни до Конституції”), то не менше як 1/5 “законної” кількості депутатів Сейму, Сенат або Президент

Республіки можуть протягом 45 днів від дня прийняття Сенатом цього

законопроекту вимагати проведення “затверджуючого” референдуму. Такий

референдум повинен призначити Маршалок Сейму не пізніше ніж 60 днів від часу

звернення до нього з такою пропозицією. Такізміни до Конституції вважатимуться

прийнятими за умови, коли їх підтримає більшість від тих, що взяли участь у

референдумі [7, с. 204].

Особливий порядок внесення змін до Конституції РП разом із наявністю

повноважень Конституційного Трибуналу щодо перевірки на предмет

конституційності законів та інших нормативних актів, а також низка інших

факторів, - усе це разом, дає підстави говорити про наявність в Польщізавершеної

(повноцінної) системи правової охорони Конституції. Останнє, своєю чергою, ще

раз підтверджує особливість юридичної природи Конституції РП як такої.

З іншого ж боку, керуючись приматом безперервності розвитку

конституційної держави, а разом з нею і конституції як такої, нині чинний

основний закон Польщі, як і будь-яка інша сучасна конституція, має відповідати

також певному рівню розвитку конституційної теорії. На цьому місці, варто

пригадати, що в сучасному конституційному праві в такому випадку здебільшого

йдеться про “еволюцію змісту конституцій”. Зазвичай, виділяють три умовних

періоди еволюції змісту конституцій (три „хвилі” їхнього розвитку). Перший –

період так званих “старих” конституцій (від кін. ХYІІІ – до поч. ХХ ст.), другий –

період “нових” конституцій (від 1918 по 1939 рр.), і третій – період “новітніх”

конституцій (після 1945 року) [13, с. 29]. Відповідно, і для кожного із цих трьох

періодів характерним є свої особливості щодо архітектоніки основних законів,

сутності їхніх положень, методики викладення, використання понятійного апарату

і тощо.Зокрема, для “старих” конституцій характерним був факт фіксації

(закріплення) на найвищому нормативному рівні демократичних форм правління

(республік, конституційних монархій), особистих та окремих політичних прав

людини, а також закладення основ для функціонування таких інститутів

конституційної держави, як парламентаризму, виборного глави держави, місцевого

самоврядування тощо. Друга “хвиля” конституцій містила цілу низку новел щодо

включення до предмету конституційного регулювання відносин економічного та

соціального спрямування, надання конституційного статусу політичним партіям та

профспілкам, закріплення інституту конституційного контролю. Для “третьої”

хвилі конституцій характерним стало конституційне підсилення ролі держави в

сфері економіки, розширення фіксації соціальної сутності держави, поява так

званих колективних прав людини тощо. [14, с. 63]. Виходячи із комплексного

аналізу змісту положень Конституції Республіки Польщі 1997 року, його

внутрішньої архітектоніки, застосованого понятійного апарату останню можна

віднести до “третьої хвилі” - групи т.з. “новітніх” конституцій.

У преамбулі Конституції Республіки Польщі 1997 року йдеться про те,

“польська нація” “/…/ продовжуючи найкращі традиції Першої та Другої

Республіки, тих, що зобов’язались передати майбутнім поколінням усе те цінне, що

добуте більш ніж за тисячу років, /…/ пам’ятаючи про гіркий досвід часів, коли

основні свободи та права людини були у нашій Вітчизні знехтувані, /…/

відчуваючи відповідальність перед Богом /…/” ухвалює цю Конституцію “/…/ на

благо Третьої Республіки” [7, с. 173]. Цим, на наш погляд, конституцієдавець

підтвердив нерозривність польської державно-правової традиції, а також визна чинний основний закон держави політичним та частково правовим спадкоємцем

попередніх польських конституцій, починаючи від Конституції 1791 року (першої

Республіки) до Конституцій 1921 та 1935 рр. (другої Республіки). Крім того, з

огляду на вище викладене і на значення Конституції Республіки Польщі 1997 року

для нормативно-правової системи держави, останню сьогодні можна вважати

також одним із основних (центральних) джерел сучасного польського

конституціоналізму.

Конституція Республіки Польщі 1997 року належно врегулювала весь

необхідний (на час її прийняття) комплекс суспільних відносин. Вона має найвищу

юридичну силу по відношенню до інших нормативно-правових актів держави та

виступає основою національного законодавства. Цьому документу притаманна

більшість юридичних властивостей, характерних для сучасних конституцій, а

аналіз змісту його положень, внутрішньої структури, понятійного апарату тощо

свідчить про те, що Конституція Республіки Польщі 1997 року належить до групи

так званих “новітніх” європейських конституцій.

––––––––––––––––

1. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. // Dziennik Ustaw

Rzeczypospolitej Polskiej. 1997. Nr. 78. poz. 483.

2. Problemy stosowania Konstytucji Polski i Ukrainy / Wyzsza Szkola Administracji i

Zarzadzania w Przemyslu, Zeszyty naukowe nr.12. - Przemysl, 2003. - 148 s.

3. Problemy stosowania Konstytucji Polski i Ukrainy w praktyce. Pod redakcja Miroslawa

Granata, Jacka Sobczaka. Lublin: Verba, 2004. - 290 s.

4. O potrzebie zmian Konstytucji Polski i Ukrainy / Miedzynarodowa Konferencja Naukowa

Krasiczyn-Rzeszow 19-21 IX 2005 r. Redakcja: Wieslaw Skrydlo, Wolodymyr Szapowal,

Krysztof Eckhardt - Przemysl, 2006. Новіков О.В. Конституційно-правовий статус

Президента Республіки Польща / Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата юридичних наук. – Харків, 2008. – 18 с.

5. Марчук М.І. Територіальний устрій та місцеве самоврядування Республіки Польща

(1945-2000) / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

юридичних наук. – Харків, 2005. – 20 с.

6. Конституція Республіка Польща. – В зб.: Конституції зарубіжних країн:

Навчальний посібник / Авт.- упоряд.: В.О. Серьогін, Ю.М. Коломієць,

О.В. Марцеляк та ін. / За заг. ред. к.ю.н. В.О. Серьогіна. – Харків: Видавництво

“ФІНН”, 2009. – С.173-205 [664с.]

7. Страшун В.А. Республика Польша. - В кн.: Конституции государств Европы: В 3 т. Т.2

/ Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института

законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской

Федерации Л.А.Окунькова. - М.: Издательство НОРМА, 2001.- С.675-685.

8. Чехарина В.И. Основы конституционного строя Республики Польша. - М.: Наука,

2004.- 133 с.

9. Бучковский Л., Стецюк П. Витоки (початки) польського конституціоналізму // Вісник

Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 306: Правознавство. – Чернівці:

Рута, 2005. –С.-24-29.

10. Konstytucje Rzeczpospolitej oraz komentarz do Konstytucji RP z 1997 roku / pod red. J.

Bocia. - Wroclaw, 1998.

11. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики: Монография. – Х.:

Факт, 2000. – 608 с.

12. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: АртЕк, Вища

школа, 1997.

< Попередня   Наступна >