Радник

---

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА ЯПОНІЇ

В. Кобрин

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

 

 

 

У статті комплексно досліджено конституційно-правовий статус Прем’єр-міністра

Японії. Детально проаналізовано його функції, повноваження та місце в системі органів

влади Японії.

Ключові слова: Прем’єр-міністр, Кабінет Міністрів, Японія.

Питання правового статусу глави уряду викликали і продовжують викликати

неабияке наукове зацікавлення в істориків, політологів та правознавців в галузі

конституційного права. Досвід зарубіжних держав для України в питанні

правового статусу глави уряду є цікавим, корисним та безцінним, адже після

повернення до редакції Конституції 1996 р. [1] та прийняття нового Закону

України “Про Кабінет Міністрів України” [3] виникають нові “старі” проблеми та

неузгодженості в цьому напрямку.

Ефективне здійснення главою уряду своїх повноважень на думку

В.В. Марченка значною мірою впливає на властивість соціально-політичних,

економічних й інших процесів у державі, тому конституційне закріплення статусу

позначеної посадової особи визначає лише специфіку розподілу повноважень між

гілками влади, але й обумовлює особливості прийняття важливих для держави

рішень щодо всіх аспектівжиттєдіяльності нації [11, с. 85].

Японія є однією з держав,

де успішно функціонує інститут глави уряду, а тому

досвід цієї країни є актуальним і корисним для України. Японія – конституційна

монархія, в основу якої закладена британська парламентська модель та низка

положень цивільного законодавства Німеччини та Франції. Влада в країні поділена

на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову (Верховний суд). Імператор

Японії згідно Конституції є “символом держави та єдності народу”, а також

головою країни та імператорської сім’їПрем’єр-міністр Японії (найкаку сорі-дайдзін, “Головний міністр Кабінету

Міністрів”) – глава уряду держави Японія, голова Кабінету Міністрів Японії.

Посада Прем’єр-міністра Японії була заснована 1885 року, разом із

формуванням першого в історії країни Кабінету Міністрів. Її затвердила

Конституція Великої Японської імперії та Імператорський рескрипт № 135 від

1889 року “Про урядову систему Кабінету Міністрів”. Згідно з цими

постановами Прем’єр-міністр очолював Кабінет Міністрів, але був у ньому як

primus inter pares (з лат. перший серед рівних). Він не мав усіх важелів

виконавчої влади і залежав від Імператора та голів військових відомств. На

практиці Прем’єр-міністр Японії був свого роду “адміністратором” уряду, не

виконуючи при цьому функції політичного лідера та не являючись центром

прийняття управлінських рішень [18].

Після прийняття Конституції 1947 року [2] в Японії формується

парламентсько-кабінетна система правління. Так, наприклад, відомий японський

конституціоналіст Акібо Ватанабе в своїй праці “Уряд і політика в сучасній

Японії” [4] зазначає, що Конституція Японії 1947 року хоч і була заснована на явних рекомендаціях США, та все таки закріпила політичну систему

парламентсько-кабінетного, а не президентського типу.

Правові основи діяльності уряду закріплені вКонституції Японії 1947 р. (ст. 65

– 75). Нормативно-правова база, котра регулює питання організації та діяльності

уряду Японії сформувалася в перші післявоєнні роки. Поряд з положеннями

Основного закону цю базу складають Закон про кабінет міністрів 1947 р. та Закон

про організацію державного управління 1948 р. [7, с. 158].

Кабінет Міністрів Японії (найкаку) – вищий орган виконавчої влади в Японії

складається з Прем’єр-міністра (найкаку-сорідайдзін), який очолює кабінет та

державних міністрів (кокому-дайдзін). Механізм обрання глави уряду на свою

посаду є досить цікавим і оригінальним, поряд з цим традиційно для

парламентарних монархій його здійснює парламент [12].

Згідно зі ст. 67 Конституції Японії Прем’єр-міністр висувається резолюцією

парламенту з числа членів парламенту. При цьому таке висування як правило

передує усім іншим справам парламенту. Якщо палата представників та палата

радників (в Японії двопалатний парламент) прийняли різні резолюції про

висування на посаду і на спільному засіданні обох палат згоди по кандидатурі

прем’єр-міністра не досягнуто, а також якщо палата радників (верхня палата

парламенту) не прийняла рішення протягом десяти днів після висування

кандидатури прем’єр-міністра палатою представників, то рішенням парламенту

буде вважатися рішення його нижньої палати – палати представників. Формально

ж прем’єр-міністр Японії згідно зі ст. 6 Конституції призначається на посаду

імператором по представленню парламенту. Якщо посада прем’єр-міністра Японії

стає вакантною, то кабінет в повному складі йде у відставку [8, с. 397].

Прем’єр-міністр як і державні міністри Японії повинен бути цивільною

особою. Під терміном “цивільна особа” розуміють особу, яка не перебуває на

військовій службі, не була в минулому професійним військовим та не пропагує

мілітаристської ідеології [10, c. 508].Прем’єр-міністр Японії наділений правом відстороняти державних міністрів

від виконання своїх обов’язків на власний розсуд (ст. 68 Конституції). На практиці

японські прем’єр-міністри використовують це право досить часто.

Прем’єр-міністр керує роботою кабінету міністрів. У випадку, коли глава

кабінету тимчасово не може виконувати свої повноваження, його функції виконує

один із міністрів кабінету при умові, що він був наперед уповноважений на таке

виконання самим прем’єр-міністром. Прем’єр-міністр має право покласти на себе

обов’язки будь-якого міністра чи доручити їх виконання іншому міністру, коли

хто-небудь із міністрів покинув свій пост [16].

Характеризуючи політико-правовий статус прем’єр-міністра, японські

дослідники зазвичай зазначають, що, з одного боку, глава уряду керує роботою

кабінету міністрів і є головним міністром, а з другого – безпосередньо керує

роботою канцелярії кабінету.

Конституційно-правовий статус прем’єр-міністра Японії включає в себе такі

повноваження:

– призначати на посаду державних міністрів і відправляти їх у відставку (ст. 68);

– здійснювати керівництво на засіданнях кабінету (ст. 66);

– брати участь та виступати на засіданнях парламенту (ст. 63);

– представляти законопроекти кабінету парламенту (ст. 72);

– звітувати перед парламентом про стан справ в державі в цілому та про

зовнішню політику;– давати згоду на притягнення державних міністрів до судової відповідальності

(ст. 75);

– контрасигнувати всі закони та урядові укази, підписані компетентними

державними міністрами (ст. 74) [6,c. 659 – 661].

В згаданому вище Законі про кабінет міністрів за прем’єром закріпленоя такі

повноваження:

– давати пропозиції (пропонувати) на розгляд кабінету основні напрямки

політики у важливих сферах державної діяльності (ст. 4);

– виконувати функції арбітра у випадках неясності чи невизначеності у

розмежуванні повноважень міжокремими міністерствами (ст. 7);

– призупиняти (до розгляду кабінетом) діяльність всіх інших органів виконавчої

влади та дії по їх розпорядженнях (ст. 8);

– призначати тимчасово виконуючого обов’язків прем’єр-міністра (ст. 9);

– призначати тимчасово виконуючих обов’язків державних міністрів (ст. 10)

[13].Крім того, повноваження прем’єр-міністра Японії закріплені і в інших

законодавчих актах. Наприклад, право прем’єр-міністра Японії проголошувати

надзвичайний стан передбачено в Законі про міліцію (ст. 71, 72), а право

проголошувати надзвичайний стан у зв’язку з стихійним лихом – в Законі про стихійні

лиха (ст. 105). Повноваження по реалізації вищого контролю і нагляду за силами

самооборониЯпонії прем’єр-міністр наділений Закономпро сили самооборони (ст. 7).

Окрім цього Прем’єр-міністра Японії має право видавати особливі дозволи на

діяльність громадських і негромадських організацій, згідно Закону про банки,

Закону про кредитування, Закону про фінансові товари і торгівлю та ін.

Не можна не звернути уваги і на законодавчий процес, в якому не останню

роль відіграє глава японського уряду. Так прийнятий парламентом закон

підписується міністром, який відповідальний за його виконання, контрасигнується

Прем’єр-міністром і лише тоді направляється Імператору для промульгації.

Водночас фігура прем’єр-міністра протягом тривалого проміжку часу

залишалася вкрай слабкою, про що детально писали японські юристи і політологи.

“Слабкість” прем’єр-міністра Японії проявлялася передусім у його

взаємовідносинах з іншими членами кабінету. Згідно зі ст. 2 Закону про кабінет

міністрів у попередній редакції прем’єр-міністр не міг виступати з програмними

пропозиціями з приводу проведення визначеного курсу у важливих сферах

державного управління до тих пір, поки такі пропозиції не були погодженні з

керівниками відповідних міністерств та відомств та не отримали їх повної

підтримки. Крім того, прем’єр-міністр не міг давати безпосередньо вказівки

міністерствам і відомствам, оскільки в такому випадку порушувався принцип

розподілу обов’язків, закріплений ст. 7 Закону про кабінет міністрів. Необхідність

узгоджувати свої рішення з керівниками міністерств і відомств в значній мірі

знизила ефективність діяльності прем’єр-міністра при настанні надзвичайних

ситуацій, проведення широкомасштабних реформ і перетворень тощо [18].

Саме тому одним з основних напрямків адміністративної реформи на межі ХХ–

ХХІ ст. стало те, що в офіційних японських документах називають “посиленням

політичного керівництва”. Під сильним політичним керівництвом насамперед

розуміється створення юридичних і організаційних передумов, необхідних для того,

щоб прем’єр-міністр був реальним лідером країни, незалежним від бюрократії і не

зв’язаним відомчими інтересами та міг самостійно ініціювати прийняття важливих

політичних рішень іззагальнонаціональних питань [7, с. 168].Поправки внесенні в Закон про кабінет міністрів, дають підстави

стверджувати, що прем’єр-міністр Японії – це не тільки головуючий, який веде

засідання кабінету. Тепер за ним закріплено право самостійно пропонувати курс

при формуванні основ зовнішньої політики і безпеки держави, в питаннях

фінансової політики, загального управління економікою, формування державного

бюджету, визначення структури і кадрового складу адміністративних органів. По

зазначеним питанням прем’єр-міністр наділений правом внесення своїх проектів

рішення кабінету міністрів та законопроектів безпосередньо на засідання кабінету,

обминаючи стадію внутрішнього урядового погодження. Така можливість в

значній мірі “звільняє йому руки” та підвищує ефективність управління у випадках

надзвичайних ситуацій [15].

Для забезпечення діяльності Прем’єр-міністра Японії створюється дорадчо-

консультаційний орган, який іменується канцелярією. При канцелярії Прем’єр-

міністра та міністерствах існує велика кількість комітетів та управлінь. Так при

канцелярії глави уряду Японії свою діяльність здійснює комісія по врегулюванню

екологічних конфліктів, комітет в справах державної безпеки, комітет в справах

справедливої торгівлі, управління в справах земель державної власності,

управління імператорського двору, управління в справах навколишнього

середовища тощо [9, с. 754–755].

В процесі вже згадуваної адміністративної реформи був збільшений штат

особистих радників (помічників) прем’єр-міністра. Крім того, прем’єр-міністр

надано право у випадку необхідності додатково залучати для роботи в секретаріаті

та канцелярії як державних службовців, так і осіб, працюючих в недержавній сфері

(вчених, науковців, підприємців тощо) [5, с. 572–591].

Серед атрибутів глави уряду – Прем’єр-міністра Японії можна виділити

емблему та урядову резиденцію. Потрібно відразу зазначити, що до 2001 року

Прем’єр-міністр Японії мав ще серед атрибутів штандарт, який сьогодні

використовують як штандарт міністра оборони Японії [17].Емблема Прем’єр-міністра Японії – золота павловнія на синьому тлі, яку

називають в цій країні моном. Мон (яп. мон, “візерунок”) – родова емблема в Японії.

Інші назви – монсьо (“герб”), мондокоро (“емблема”), камон (“родовий візерунок”)

тощо. Мон не є гербом, оскільки його дизайн не відповідає законам геральдики.

Однак його застосування як знаку для позначення приватної чи родової власності є

подібним до використання гербів у Європі. Урядова резиденція Прем’єр-міністра

Японії, яка служить його робочим кабінетом, знаходиться у Токіо в районі Тійода-ку

кварталі Наґататьо. Поруч з нею розташована Офіційна резиденція Прем’єр-міністра,

яка виконуєфункцію помешкання глави японського уряду [14].

Підсумовуючи зробимо висновок, що діяльність вищих органів державної

влади Японіїзабезпечується передусім діяльністю глави уряду – Прем’єр-міністра.

Аналіз його правового статусу свідчить проте, що це один з найсильніших глав

урядів у світі, адже маючи широкі повноваження у сфері виконавчої влади,

Прем’єр-міністр Японії відіграє і самостійну роль у державному механізмі.

Крім того, повноваження Прем’єр-міністра Японії не є надлишковими,

оскільки спрямовуються на реалізацію функцій, притаманних цьому інституту

влади

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. –

1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Конституція Японії – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ndl.go.jp

3. Закон України “Про Кабінет Міністрів України” від 7 жовтня 2010 р. – [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/

4. Акио Ватанабэ. Правительство и политика в современной Японии / Ватанабэ Акио. –

Токио – 1993.

5. Арбузкин А. М. Конституционное право зарубежных стран : учеб. пособие /

А.М. Арбузкин. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Норма : Инфра-М. – 2010. – 704 с.

6. Избранные конституции зарубежных стран : учеб. пособие / отв. ред. Б.А. Страшун. –

М. : ИздательствоЮрайт ; ИДЮрайт. – 2011. – 795 с. – Серия : Основынаук.

7. Козырин А.Н., Глушко Е.К. и др. Правительство в зарубежных странах : Учебное пособие /

Подред. проф., д.ю.н. А.Н. Козыринаидоц., к.ю.н. Е.К. Глушко. – М. : Ось-89. – 2009. – 240 с.

8. Конституции зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия,

Соедин. Штаты Америки, Япония, Бразилия: учеб. пособие / [сост. сб., пер., авт. введ. и

вступ. ст. В.В. Маклаков]. – 7-е изд., перераб. и доп. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 656

с. 369-385, 385-402.

9. Конституционноеправо зарубежных стран : учебник / под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо

иЛ.М. Энтина. – 3-еизд., перераб. идоп. – М. : Норма : Инфра-М. – 2010. – 1088 с.

10. Конституційне право зарубіжних країн : Навч. Посібник / М.С. Горшеньова, К.О.

Закоморна, В.О. Ріяка та ін. ; За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К. :

Юрінком Інтер. – 2004. – 544 с.

11. Марченко В.В. Конституційно-правовий статус уряду у країнах ЄС (на прикладі

Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії) : Монографія / В.В. Марченко. –

К. : Алерта. – 2010. – 216 с.

12. Офіційний сайт Кабінету Міністрів Японії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.cao.go.jp/index-e.html

13. Офіційний сайт Парламентської Бібліотеки Японії. – [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.ndl.go.jp/en/index.html

14. Офіційний сайт Прем’єр-міністра Японії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.kantei.go.jp/foreign/index-e.html

15. Сенаторов А.И. Очерки административной реформы в Японии // Отв. ред. к.и.н.

В.Н. Павлятенко. – М. : РАН. Ин-тДал. Востока. – 2004. – 184 с.

16. Стрельцов Д.В. Система государственного управления Японии в послевоенный период

/ Д.В. Стрельцов. – М. : МАКС Пресс, 2002. – 304 c

17. Флаги Вооруженных сил Японии. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://geraldika.ru/symbols/5177

18. Kenji Hayao. The Japanese prime minister and public policy / Hayao Kenji. – Pittsburgh :

University of Pittsburgh Press. – 1993. – 354 p.

< Попередня   Наступна >