Головне меню
Головна

УДК 340.143

ОСНОВНІ ТИПИ СУЧАСНОГО РОЗУМІННЯ

ПРАВОВОЇДОКТРИНИ

М. Мочульська

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Досліджено основні підходи до розуміння терміна «правова доктрина». На основі їх

аналізу виділено та охарактеризовано типи сучасного розуміння правової доктрини,

сформульовано авторське визначення правової доктрини.

Ключові слова: правова доктрина, джерело права.

На сучасному етапі розвитку континентальної правової системи, до якої

належить Україна, простежують тенденцію до її зближення з іншими правовими

системами. Одним із проявів цього процесу є зростання ролі правової доктрини як

особливого правового явища. Це виявляється у розширенні сфер її впливу в

процесах правотворчості, тлумачення та застосування права у державах, що їх

зачисляють до континентальної правової системи, зокрема і в Україні.

Однак на сьогодні у вітчизняній правовій науці немає системного правового

дослідження місця та ролі правової доктрини у континентальній правовій системі.

Незважаючи на це багато науковців, як вітчизняних, так і зарубіжних, у своїх

правових дослідженнях нерідко звертали увагу на місце та роль правової доктрини

у різних правових системах.

Окремі аспекти правової доктрини досліджували вітчизняні та зарубіжні

науковці С. Батуріна [1], Л. Бірюкова [2], С. Бошно [3], А. Васільєв [4], В. Горбань

[5], Н. Джааскінен [6], В. Зайцева [7], А. Зозуля [8], М. Кармаліта [9], І. Краснова

[10], П. Круз [11], Л. Луць [12], М. Марченко [13], А. Пол

яков [14], Р. Пузіков [15],

Н. Садохіна [16], А. Селіванов [17], І. Семеніхін [18], І. Ситар [19], О. Скакун [20],

В. Сорокін [21], Марк ван Хоек [22] та ін Однак брак комплексних наукових досліджень на зазначену тематику

спричинив неоднозначність у розумінні самого поняття «правова доктрина».

Це поняття науковці нерідко застосовують у різних значеннях. Саме тому

виникає необхідність проведення аналізу наявних у правовій науці підходів до

визначення поняття «правова доктрина» та внаслідок аналізу формування

системного визначення поняття «правова доктрина», яке б враховувало її

основні властивості та ознаки, відображало її суть. Саме тому метою цієї

наукової статті є аналіз різних підходів до розуміння правової доктрини,

виокремлення головних типів сучасного розуміння правової доктрини та

формування її визначення.

У сучасній правовій науці сформовано два основні підходи до розуміння

поняття «правова доктрина». Основою такого поділу є врахування науковцями

регулятивного впливу правової доктрини на суспільні відносини, характеристика

форм такого впливу, виокремлення основних властивостей і визнання чи

невизнання її самостійним джерелом (формою) права. У ході аналізу основних

підходів до розуміння досліджуваного явища варто виокремити два самостійні

типи розуміння правової доктрини.  Перший тип сучасного розуміння правової доктрини полягає у розумінні цієї

юридичної категорії в широкому значенні.

В цьому випадку йдеться про вживання терміна доктрина у широкому,

загальному сенсі без вказівки на можливість її використання як джерела (форми)

права. Прихильниками «широкого» розуміння правової доктрини є М. Марченко,

Н. Джааскінен, П. Круз, Марк ван Хоек, А. Поляков та ін.

Декілька значень терміна правова доктрина пропонує М. Марченко, який

зазначає, що термін «доктрина» вживається у найширшому сенсі:

– як вчення, філософсько-правова теорія;

– як думки вчених-юристів з приводу тих чи інших питань, що стосуються

сутності і змісту різних юридичних актів, з питань правотворчості та

правозастосування;

– як наукові роботи найавторитетніших дослідників у галузі держави і права;

– у вигляді коментарів різних кодексів, окремих законів, «анотованих версій»

(моделей) різних нормативно-правових актів [13, с. 516].

Справді, термін «доктрина» нерідко вживають для позначення системи

поглядів, ідей, наукових праць певного науковця, мислителя, як от доктрини

Арістотеля, Платона тощо. Доктриною також називають наукові праці вчених,

результати доктринального тлумачення правових норм. Однак у такому розумінні

терміна «правова доктрина» немає вказівки на те, чи є вона джерелом права та як

вона впливає на суспільні відносини. Ще одним прихильником зазначеного типу розуміння правової доктрини є

фінський вчений Нііло Джааскінен, який під правовою доктриною розуміє погляди

правової наукової спільноти, що переважають, домінують [6, с.124].

Таке визначення враховує лише деякі властивості правової доктрини – те, що

вона є результатом діяльності правників-науковців, а не практиків та те, що

правову доктрину становлять домінуючі, переважаючі погляди науковців-

правників. Інші важливі особливості правової доктрини як самостійної правової

категорії не були висвітлені.

Схожий підхід до розуміння правової доктрини пропонує австралійський

вчений П. Круз, який визначає доктрину як висновки з правових питань, виражені

в книгах і статтях [11, с. 67]. При цьому він зазначає, що доктрина також

використовується для загального позначення осіб, які беруть участь у цьому

аналізі, узагальненні та оцінці юридичного вихідного матеріалу, представників

правових професій, що значну увагу присвячують науковій роботі та мають

авторитет у влади [11, с. 68].

Незважаючи на те, що це визначення теж є надто вузьким, автор звертає увагу

на важливу ознаку правової доктрини, а саме – подає вказівку на форму вираження

доктрини – вона відображається у книгах та статтях. Це визначення враховує ще

одну важливу властивість правової доктрини – письмове вираження у наукових

працях (монографіях, статтях, тезах доповідей, коментарях тощо). Для того, щоб

певна ідея, думка науковця набула статусу правової доктрини, вона має бути

виражена у певній науковій праці.

Однак П. Круз під правовою доктриною розуміє усі наукові праці, які

досліджують правові питання, що викликає сумнів, оскільки не всі результати

наукових досліджень одержують загальне визнання наукової спільноти та є

правовою доктриною. У цьому випадку поняття «правова доктрина» та «правова

наука» ототожнюються. Ще одним науковцем, який ототожнює правову доктрину та правову науку є

нідерландський науковець Марк ван Хоек, який визначає правову доктрину з

погляду філософії права. На його думку, правова доктрина – це емпірична наука,

пов’язана з питаннями істини наявності норм та їх точного значення [22, 178].

Марк ван Хоек у самій дефініції правової доктрини акцентує увагу на те, що

це наука. Видається, такий підхід не є правильним, оскільки правова наука –

значно ширше поняття, ніж правова доктрина. Незважаючи на багато спільних рис,

ці поняття не є тотожними.

Прибічником розуміння правової доктрини в широкому сенсі є також

науковець А. Поляков, який вважає, що правова доктрина – це викладення певних

норм та принципів авторитетними вченими-юристами [14, с. 513].

Така дефініція містить вказівку на «творців» правової доктрини – ними є

авторитетні вчені-юристи. Однак інших сутнісних ознак правової доктрини цей

вчений не аналізує, що не дає змоги повною мірою зрозуміти суть цієї юридичної

категорії. Підсумовуючи, зазначимо, що вказаний тип розуміння правової доктрини

характеризується тим, що його представники нерідко ототожнюють правову

доктрину та правову науку. Це не є цілком доречним, оскільки правова наука

значно ширше поняття, ніж правова доктрина. Не кожне наукове дослідження

набуває доктринального характеру та стає джерелом права, тобто впливає на

розвиток правової системи. Результати наукових досліджень різняться за своєю

цінністю, аргументованістю, актуальністю тощо. Саме тому варто відокремлювати

правову доктрину від правової науки. Хоча беззаперечно правова наука є

джерелом, базисом правової доктрини як самостійної юридичної категорії.

Видається, що розуміння правової доктрини в широкому сенсі може призвести до

применшення її ролі у сучасних правових системах світу, недооцінки її

регулювального впливу на суспільні відносини. Такий тип розуміння не дає змоги

повною мірою визначити мету, суть, властивості, функції, форми вираження

правової доктрини як самостійної юридичної категорії.

Другим типом сучасного розуміння правової доктрини є її розуміння у

вузькому значенні. Науковці, які є прихильниками такого розуміння зазначеної

правової категорії, на основі аналізу основних властивостей та характерних рис

правової доктрини стверджують, що вона виступає самостійним джерелом права.

До представників такого типу розуміння правової доктрини належить

російський науковець Р. Пузіков, який вважає, що правова доктрина – це особливе

правове явище, яке характеризується властивою тільки їй мовою правових ідей та

конструкцій, специфічними способами формулювання її положень (аксіоми,

принципи, презумпції, дефініції), а також бездокументарною формою їх вираження

[15, с. 8]. Він виділяє важливу властивість правової доктрини – особливу мову правових

ідей та конструкцій, яка властива лише правовій доктрині. Справді, саме вона

створює специфічну мову, якою користуються законодавець та юристи-практики.

Фактично цим правова доктрина створює базис для правотворчості та

правозастосування.

Іншого погляду щодо форм вираження правової доктрини дотримується

А. Васільєв, який пропонує таке її визначення: це система ідей про право, які

виражають певні соціальні інтереси і визначають зміст та функціонування правової

системи та безпосередньо впливають на волю і свідомість суб’єктів права як

обов’язкові офіційно державою шляхом посилання на праці авторитетних знавців права в нормативно-правових актах, або юридичною практикою з огляду на їх

авторитет ізагальноприйнятість [4, с. 7].

Дослідник А. Васільєв, на відміну від Р. Пузікова, передбачає можливість

посилання на праці авторитетних знавців права в нормативно-правових актах.

Посилання у самому тексті нормативно-правового акта на конкретну працю

науковця є в системізагального права, хоча у ній сьогодні роль правової доктрини

зменшується, в сучасних правових актах такі посилання трапляються вкрай рідко.

Для континентального права посилання у нормативно-правовому акті на праці

авторитетних знавців права не притаманне, положення правової доктрини можуть

визнаватися державою, однак шляхом втілення тої чи іншої ідеї у самому

нормативно-правовому акті без посилання у ньому на конкретну наукову працю.

Натомість А. Васільєв пропонує також інший спосіб встановлення обов’яз-

ковості правової доктрини – визнання юридичною практикою з огляду на

авторитет та загальноприйнятість. Тобто положення правової доктрини, на думку

А. Васільєва, не завжди визнаються державою офіційно. Справді, в більшості

випадків положення правової доктрини формально не визнаються джерелами

права, як от в континентальній правовій системі, хоча фактично виконують таку

роль.Незважаючи на розбіжності поглядів на форми вираження правової доктрини,

обоє науковців визначають, що правова доктрина виконує регулюючий вплив на

суспільні відносини та є джерелом права.

Вартує особливої уваги визначення правової доктрини, що його запропонував

А. Селіванов. На його думку, доктрина – ґрунтовне авторитетне наукове

дослідження, до якого законодавець ставиться як до суспільної цінності та надає їй

у разі визнання законодавчої форми [17, с. 7]. Це визначення містить вказівку на

ставлення законодавця до положень правової доктрини, а також можливість їх

втілення у законодавчих актах. При цьому таке втілення, на думку автора, не є

повсякчасним та обов’язковим, оскільки відбувається лише у разі визнання

законодавцем.

Аналогічний спосіб використання правової доктрини обґрунтовує Н. Садо-

хіна, яка визначає правову доктрину як вироблені науковими школами і такі,

що отримали підтримку в держави, положення загального характеру, які

використовуються у правозастосовній діяльності як обґрунтування винесених

рішень [16, с. 15].

Утім, Н. Садохіна не просто вказує на факт використання правової доктрини у

правозастосовній діяльності, а й визначає мету такого використання –

обґрунтування винесених рішень. Однак вона вважає, що правовою доктриною є

лише ті положення, що отримали підтримку в держави. При цьому Н. Садохіна не

вказує на форми, в яких підтримка держави може бути виражена. Якщо йдеться

про втілення положень правової доктрини у тексті нормативно-правових актів, то в

більшості випадків положення правової доктрини так і не знаходять свого втілення

у правових актах держави, хоча й використовуються у правозастосовній діяльності,

наприклад, у разі доктринального тлумачення нормативно-правових актів,

проведенні науково-правових експертиз тощо.

Деталізоване визначення правової доктрини подає дослідниця російської

правової системи С. Батуріна. Вона визначає правову доктрину як систему ідей,

поглядів і положень основоположного та концептуального характеру, що

розробляються юридичною наукою, опосередковані юридичною практикою, і які є

загальнозначущими для правової системи, оскільки базуються на загальновизнаних принципах і цінностях, відображають закономірності та тенденції державно-

правового розвитку країни, підтримуються авторитетними думками вчених-

юристів, і отже, формують визначений тип праворозуміння, відповідно до якого

формується та розвивається російська правова система [1, с. 9].

Дослідниця С. Батуріна у цьому визначенні охопила значну кількість

властивостей правової доктрини, охарактеризувала її суть, значення, визначальні

риси.

Важливою є вказівка на те, що правову доктрину розробляє юридична наука та

опосередковує юридична практика. Саме вплив правової доктрини на юридичну

практику, використання її положень у правотворчій, правозастосовній та

правотлумачній діяльності свідчить про її особливу цінність та роль у розвитку

правової системи певної держави.

Окрім цього, С. Батуріна визначає основу правової доктрини – її положення

мають базуватися на загальновизнаних принципах і цінностях і відображати

закономірності та тенденції державно-правового розвитку країни. Справді, правова

доктрина характеризується здатністю враховувати зміни у суспільному житті та

пристосовуватися до них. Науковці А. Зозуля та І. Краснова, які також є прихильниками розуміння

досліджуваної правової категорії у вузькому значенні, вживають термін «юридична

доктрина», хоча за своєю суттю його можна вважати синонімом терміна «правова

доктрина».

На думку А. Зозулі, юридична доктрина – це загальноправова категорія, яка

інтегрує сукупність юридично-наукових трактувань та суджень про позитивне

право, в межах яких розроблено та обґрунтовано юридично-пізнавальні форми

пізнання права та правових явищ, принципи, поняття, терміни, конструкції,

способи, засоби, прийоми розуміння та тлумачення позитивного права: його джерел,

системи, структури, дії та застосування, порушення та відновлення [8, с. 9].

Таке визначення детально описує явища та процеси, які можуть стати

об’єктами наукових досліджень, а відтак, положеннями правової доктрини.

А. Зозуля акцентує увагу на обґрунтованості положень правової доктрини,

оскільки вони є результатом системних комплексних правових досліджень,

аргументовані результати яких згодом можуть набути статусу правової доктрини.

Під юридичною доктриною І. Краснова розуміє внутрішньо взаємопов’язану,

історично зумовлену сукупність думок, поглядів, суджень, наукових і практичних

інтерпретацій, що стосуються змісту законів, підзаконних актів, адміністративних і

судових рішень [10, с. 139].Положення правової доктрини справдізумовлені історичним розвитком тієї чи

іншої держави та правової системи загалом. На формування положень правової

доктрини суттєво впливають правові традиції. Врахування зазначених факторів для

визначення поняття правової доктрини є цілком доцільним.

Дослідниця І. Краснова чітко визначає коло питань, яких може стосуватися

правова доктрина – зміст законів, підзаконних актів, адміністративних і судових

рішень. Однак її положення мають значно ширший перелік об’єктів, наприклад,

порядок виконання законів та інших актів у випадку колізії тощо. Правова

доктрина охоплює ширше коло питань, тому не варто обмежувати її лише змістом

законів, підзаконних актів, адміністративних і судових рішень.

Вартим уваги є визначення, яке розробив І. Семеніхін. Він вважає, що правова

доктрина – це вироблене правовою наукою поєднання ідей, поглядів на право, на

проблеми правового регулювання суспільних відносин, пріоритетні напрями правової діяльності держави, основні орієнтири формування та розвитку держави і

громадянського суспільства, що здобули загальну поширеність і визнання [18,

с. 135].

Автор у визначенні звертає увагу на основні властивості правової доктрини –

поєднання ідей, поглядів на право, розробка правовою наукою, загальне

поширення та визнання. І. Семеніхін не обмежує коло питань, яких може

стосуватися правова доктрина, зазначаючи, що вона є поєднанням ідей,

поглядів на право. Однак надалі автор деталізує головні напрями наукових

досліджень, результати яких стають правовою доктриною: проблеми правового

регулювання суспільних відносин, пріоритетні напрями правової діяльності

держави, основні орієнтири формування та розвитку держави і громадянського

суспільства.

Прихильницею розуміння правової доктрини як джерела права є російська

вчена С. Бошно, яка вважає, що доктрина – це розвинена новелістична теорія, яка

відображає наукову думку, що з огляду на свою глибину й авторитетність слугує

суспільній практиці і впливає на законодавця [3, с. 73]. При цьому С. Бошно не

характеризує способи впливу правової доктрини на законодавця, лише визнає

такий вплив. Однак автор причинами такого впливу визначає глибину та

авторитетність правової доктрини. Справді, положеннями правової доктрини

стають не усі результати наукових досліджень, а лише ті, що одержали визнання

наукової спільноти, тобто є комплексними, системними, глибокими та автори-

тетними Прибічницею розуміння правової доктрини у вузькому значенні є А. Зайцева,

яка під правовою доктриною розуміє обґрунтовані і розроблені вченими-юристами

положення, конструкції, ідеї, принципи і судження з проблем права, які наділені

юридичною силою, мають властивості соціального регулятора суспільних відносин

[7]. Цікавою є думка автора про юридичну силу правової доктрини. Для набуття

юридичної сили необхідне визнання правової доктрини державою, зокрема шляхом

відображення її положень у нормативно-правових актах. Внаслідок цього

положення правової доктрини можуть набути юридичної сили та загальної

обов’язковості. При цьому шляхом набуття юридичної сили правова доктрина

визнається не тільки джерелом, а й формою права.

На обов’язковий характер правової доктрини звертає увагу О. Скакун, яка під

правовою доктриною розуміє акт-документ, що містить концептуально оформлені

правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства,

усвідомлені суспільством та визнані державою як обов’язкові [20, с. 336].

Звертає увагу на те, що правова доктрина є джерелом права, М. Кармаліта, яка

вважає її особливим джерелом (формою) права, що містить систему основополож-

них поглядів правознавців на державно-правові явища, характеризується наявністю

специфічних ознак, науково обґрунтовує соціально значущі проблеми з метою

ефективнішого їх вирішення та визначає їх стратегічні перспективи правового

розвитку держави [9, с. 11].

У досліджуваному типі сучасного розуміння правової доктрини у вузькому

значенні доцільно виділити окремий підтип, представниками якого є російські

науковціЛ. Бірюкова та В. Сорокін.

На думку Л. Бірюкової, правова доктрина – це панівна юридична теорія, яку

державні органи оголошують загальнообов’язковою, що пропонує перехідному

суспільству систему стійких орієнтирів безперервного правового регулювання

[2, с. 9]. Дослідниця Л. Бірюкова вважає правовою доктриною лише одну панівну

юридичну теорію, визнану загальнобов’язковою на державному рівні. Наявність

такої панівної юридичної теорії у демократичній державі уявити важко. Окрім

цього, Л. Бірюкова зазначає про існування правової доктрини у перехідному

суспільстві, яке потребує системи стійких орієнтирів для безперервного правового

регулювання. Видається, що таке розуміння автором терміна «правова доктрина» є

надто вузьким.

Схоже визначення правової доктрини запропонував В. Сорокін. Він вважає,

що правова доктрина – це панівний у перехідний період тип юридичного мислення

і розуміння права, що відображає правові погляди провідних правознавців [21,

с. 53]. Таке визначення характеризується окремими властивостями правової

доктрини, зокрема те, що вона відображає погляди, думки, ідеї провідних

правознавців. Однак В. Сорокін абстрагується від того, що правова доктрина може

бути результатом діяльності лише науковців. Вживаючи словосполучення

«провідних правознавців», В. Сорокін розширює коло суб’єктів, які можуть бути

творцями правової доктрини.

Окрім цього, В. Сорокін ототожнює правову доктрину з юридичним мис-

ленням та розумінням права. З одного боку, правова доктрина передусім є

результатом мисленнєвої, а не іншої діяльності людини. З іншого боку, таке

розуміння правової доктрини є дещо звужене.

Причиною виділення окремого підтипу розуміння правової доктрини у

вузькому значенні є те, що ці науковці вважають, що правова доктрина як

самостійна правова категорія існує у перехідному суспільстві, визнаючи її

регулятивний вплив на суспільні відносини. Загалом усі представники типу розуміння правової доктрини у вузькому

значенні визнають той факт, що вона є джерелом права. Науковці акцентують

увагу на її різних властивостях, однак усі вони відзначають особливу цінність

правової доктрини як регулятора суспільних відносин.

Проаналізувавши різні підходи до визначення правової доктрини, можна

виокремити два основні типи сучасного розуміння правової доктрини: розуміння у

широкому значенні та у вузькому значенні як джерела права. Окремим підтипом

розуміння правової доктрини у вузькому значенні є розуміння зазначеної

юридичної категорії як особливого правового явища, що існує у перехідному

суспільстві.

Загалом науковці в основу свого розуміння зазначеного явища покладають

різні властивості правової доктрини. Наслідком цього є плюралізм поглядів з

приводу розуміння правової доктрини, її суті, визначення її ознак.

Враховуючи такі властивості правової доктрини як науковість, письмова

форма вираження, загальна відомість та визнання науковою спільнотою тощо, а

також враховуючи її суть, завдання та значення, можна стверджувати, що

правова доктрина – це особливе правове явище, яке може визнаватися формою

права, сукупність поглядів, теорій, ідей правників, наукових правничих шкіл,

сформованих у наслідок наукових досліджень держави та права, які знайшли

своє відображення у наукових працях та одержали загальне визнання наукової

спільноти, впливають на правотворчі, правотлумачні та правозастосовні

процеси

Список використаної літератури

1. Батурина С.В. Традиции российской правовой доктрины : автореф. дис. на соиск. уч.

степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / С.В. Батурина. – Краснодар, 2008. – 28 с.

2. Бирюкова Л.Г. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации как

источник права: вопросы теории и практики : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд.

юрид. наук : спец. 12.00.01 / Л.Г. Бирюкова. – Казань, 2004. – 25 с.

3. Бошно С.В. Доктрина как форма и источник права / С. В. Бошно // Журн. рос. права. –

2003. – № 12. – С. 72–80.

4. Васильев А.А. Правовая доктрина как источник права : автореф. дис. на соиск. уч.

степени канд. юрид. наук: 12.00.01 / А.А. Васильев. – Барнаул, 2007. – 27 с.

5. Горбань В. Методологія дослідження проблеми державно-правової доктрини України /

В. Горбань // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутрішніх справ. – 2009. – № 3. – С. 1–9.

6. Niilo J??skinen. Doctrine as a Source of the International Unification of Law / J??skinen

Niilo. – University of Helsinki. – 1985. – P. 123–128.

7. Зайцева А. Юридические доктрины в системе источников информационного права :

[Электронный ресурс] / А. Зайцева // Законодательство и практика масс-медиа. – 2005. –

Вып. 9. – Режим доступа : http://www.medialaw.ru/publications/zip/133/5.htm (16.12.05). –

Название с экрана.

8. ЗозуляА.А. Доктрина в современномправе : автореф. дис. на стиск. уч. степени канд. юрид.

наук : спец. 12.00.01 / А.А. Зозуля. – М., 2006. – 31 с.

9. Кармаліта М. Правова доктрина – джерело (форма) права : автореф. дис. на здобуття

наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / М. Кармаліта. – К., 2011. – 21 с.

10. Краснова И.О. Доктрина екологического права США : сравнительно-правовой аспект /

И.О. Краснова // Журн. рос. права. – 1997. – № 39. – С. 138–145.

11. Cruz P. Comparative Law in a Changing World / P. Cruz. – 2nd ed. L., Sydney, 1999. – 156 р.

12. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу : навч. посібник / Л.А. Луць. – Львів :

Львівський національний ун-т ім. І. Франка, 2003. – 247 с.

13. Марченко М.Н. Источники права : учебн. пособие / М.Н. Марченко. – М. : Велби;

Проспект, 2005. – 760 с.

14. Поляков А.В. Общая теория права / А.В. Поляков. – СПб : Юридический центр Пресс,

2001. – С. 777.

15. Пузиков Р.В. Юридическая доктрина в сфере правового регулирования (проблемы

теории и практики) : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук : спец.

12.00.01 / Р.В Пузиков. – Тамбов, 2003. – 22 c.

16. Садохина Н.Е. Развитие источников российского права в советский и постсоветский

период : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 /

Н.Е. Садохина. – Тамбов, 2005. – 22 с.

17. Селіванов А.О. Судове право: нова галузь права чи теоретична думка? / А.О. Селіванов //

Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 6. – С. 6–8.

18. Семеніхін І.В. Правова доктрина: поняття та особливості / І.В. Семеніхін // Держ. буд-во

та місц. самовряд. : зб. наук. пр. – Х., 2009. – Вип. 18. – С. 129–135.

19. Ситар І.М. Правові системи сучасності (західна традиція права) : навч. посібник /

І.М. Ситар. – Львів : ЛьвДУВС, 2009. – 408 с.

20. СкакунО.Ф.Теория государства и права / О.Ф. Скакун. – Харьков : Консум, 2000. – 525 с.

21. Сорокин В.В. Источники переходного права / В.В. Сорокин. – Барнаул : Алт. гос. ун-т. –

2000. – 76 с.

22. Van Hoecke Mark. Law as communication / Mark van Hoecke. – Katholieke Universiteit

Brussel. Hart publishing. – 2002. – 224 p.

< Попередня   Наступна >