Радник

---

УДК 340.1

ЄВРОПЕЙСЬКА НАЦІОНАЛЬНА

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА УНІФІКАЦІЯ:

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

О. Монастирський

 

У статті проаналізовано європейську національну нормативно-правову уніфікацію,

виявляються її загальні ознаки та особливості у континентальному, англійському та

скандинавському праві.

Ключові слова: європейська нормативно-правова уніфікація.

Інтеграційні процеси суттєво зблизили сучасні європейські національні

правові системи. Особливу роль у цих процесах відіграє національна норма-

тивно-правова уніфікація, спрямована на забезпечення економічного розвитку

європейських держав, миру, безпеки, правовоїзбалансованості у Європі.

Нормативно-правова уніфікація як спосіб створення однакових (уподібнених)

нормативно-правових приписів спрямована на забезпечення ефективного

правового регулювання, усунення правотворчих деформацій, досягнення цілісності

системи джерел права. Вона стає дедалі більш витребуваною у сучасний період

стрімкого розвитку суспільних відносин та їх трансформації.

Тим чи іншим аспектам європейської нормативно-правової уніфікації

приділялась увага зарубіжних та вітчизняних вчених – Р. Давида, В. Денисова,

П. Круза, Р. Леже, Л. Луць, А. Саідова, Ю. Тихомирова та ін.

Проте питання європейської національної нормативно-правової уніфікації

залишаються і дотепер малодослідженими з погляду загальної теорії права.

Нормативно-правова уніфікація як складова процесу правотворення дає змогу

не лише уподібнювати правила регулювання суспільних відносин, але й угрупо-

вувати нормативно-правові приписи у відповідні структурні підрозділи, обмежува-

ти їх надмірну диференціацію. Водно

час передумовою нормативно-правової уніфікації є спеціалізація, що дає

змогу диференціювати нормативно-правові приписи відповідно до специфіки

предмету правового регулювання. Натомість і спеціалізація, і уніфікація забезпечують

збалансованість та впорядкованість, а відтак і ефективність правового регулювання.

Національна (внутрішньодержавна) нормативно-правова уніфікація переважно

є цілеспрямованою і її метою є створення уніфікованого акта. Така уніфікація

нормативно-правових приписів, зокрема у процесі кодифікації, веде до створення

таких уніфікованих актів, як кодифікаційні акти. І хоча результати нормативно-

правової уніфікації можуть об’єктивуватися у конституціях, законах, нормативно-

правових прецедентах та інших джерелах права, все ж найвищий рівень уніфікації

простежують у кодексах та інших кодифікованих актах. І це відбувається завдяки

змістовному переопрацюванню нормативно-правових приписів, пов’язаних

спільним предметом регулювання, що містяться у різних джерелах права та

об’єднанню їх у єдиному кодифікованому акті, який поряд із цим містить і нові

нормативно-правові приписи. Нормативно-правова уніфікація відома на європейському континенті віддавна.

Часто в юридичній літературі її називають як найдосконалішу, вищу форму

правотворчості [1, с. 360]. Кодифікація є найбільш витребуваною у правових

системах європейського континентального права. В сучасних умовах розвитку

континентального права – наявність значної кількості кодексів є ідентифікаційною

ознакою цього типу правових систем.

Аналіз джерел континентального права дає підстави зробити висновки про те,

що хоча у частині визначення правових основ взаємодії особи, суспільства та

держави провідну роль відіграють конституції, які діють у всіх правових системах

цього типу та є головним джерелом в системі джерел права. Проте у кримінальній,

кримінальній процесуальній, цивільній, цивільній процесуальній галузях головні

засади регулювання визначають кодекси, а основу інших галузей – формують

звичайнізакони.

У процесі створення цих актів суб’єкт правотворчості виконує уніфікацію, яка

має різний рівень уподібнення нормативно-правових приписів, різні форми їх

об’єктивації, але вона є обов’язковою для суб’єктів правовідносин і спрямована на

забезпечення ефективного правового регулювання. Найвищим рівнем уніфікації, як

вже було зазначено, володіють кодекси. Водночас, у континентальному праві

кодекси свідчать про подібність права цього типу в цілому. У юридичній

літературі, зазвичай йдеться про п’ять кодексів: цивільний, цивільний

процесуальний, кримінальний, кримінальний процесуальний, торговий [2, c. 67].

Цьому сприяли умови розвитку континентального типу правових систем.

Зокрема, Французький цивільний кодекс 1804 р. сприяв появі подібних кодексів

Бельгії, Люксембургу, Іспанії (з певними особливостями). В той же час, Німецьке

цивільне уложення 1896 р. стало зразком для цивільних кодексів Греції, Португалії

[3, с. 164]. Торгові кодекси діють в Австрії, Бельгії, Іспанії, Люксембургу,

Німеччині, Португалії, Франції та ін.Кодифікованими є і трудова, екологічна, фінансова, податкова та інші галузі

права. Охоплені кодифікацією і окремі інститути права.

У правовій системі України діє 22 кодекси, що охоплюють уніфіковані

нормативно-правові приписи відповідних інститутів та галузей публічного та

приватного, матеріального та процесуального прав.

Подібний стан простежують у всіх правових системах континентального

права, де зазвичай кодифікованими актами регулюються значні сфери суспільних

відносин.

Необхідність у внутрішньодержавній нормативно-правовій уніфікації часто

виникає у федеративних державах, оскільки поряд із правом суб’єктів федерації

функціонує загальнофедеральне право і є потреба в їх розмежуванні. Це завдання

покладається на основи законодавства чи конституційно-правовий договір, які

містять уніфіковані приписи у межах загальнофедерального права, фіксують єдині

принципи регулювання для всіх суб’єктів федерації, забезпечують взаємодію

загальнофедерального законодавства та суб’єктів федерації [1, с. 361].

Відповідний рівень уніфікації нормативно-правових приписів мають і закони,

особливо у випадках, коли завдяки їм відбувається переопрацювання та

уподібнення приписів, що містяться у підзаконних актах.

Отже, нормативно-правова уніфікація у національних правових системах

континентального типу є досить витребуваною і має високий рівень. Критеріями її

доцільності у сучасних умовах є: ускладнення суспільних відносин, збільшення

кількості їх суб’єктів, зближення континентального права іззагальним. Ті самі критерії визначають потребу в нормативно-правовій уніфікації у

правових системах загального (англійського) та скандинавського права. Тенденції

розвитку англійського права свідчать про зростання кількості та значущості

законів, зміну типу судових прецедентів (зокрема, розширення сфери дії

правотлумачних прецедентів), зближення із системою континентального права.

Усе це дає підставу для висновку про уніфікацію нормативно-правових

приписів як у законах, так і нормативно-правових судових прецедентах (джерелах

права). Якщо уніфікаційні нормативно-правові приписи, що містяться у законах,

мають загальний характер, то прецедентні уніфікаційні приписи поширюють свою

дію лише на суб’єктів та відносини в аналогічній справі, створюються суб’єктом

застосування права, який має правотворчі повноваження і об’єктивуються в акті

застосування права (рішенні суду). Суб’єктами уніфікації при цьому можуть бути

лише вищі судові органи.

Певний рівень уніфікаціїмають і консолідовані акти, якізабезпечують уподібнене

правове регулювання шляхом об’єднання нормативно-правових приписів за часом

прийняття чи предметом регулювання і дають їм змогу правильно застосовувати їх в

аналогічних справах. Важливу роль у цьому відіграють і збірники судових рішень,

адже судове рішення не вважається прецедентами, якщо воно не опубліковане.

Судові прецеденти публікуються, наприклад, у таких збірках: The Law Reports,

The Weekly Law Reports, The Industrial Cases Reports, The Business Law Reports, The

Public and Third Sector Law Reports – в Англії та Уельсу [4], The Session Cases – в

Шотландії [5] та The Irish Reports, The Irish Digests – в Ірландії [6].

Загалом потрібно зазначити, що система англійського права є менш

формалізованою, що знижує потребу у нормативно-правовій уніфікації, а відтак, і

рівень нормативно-правової уніфікації, на досягнення якої не затрачаються додаткові

засоби, оскільки вона здійснюється значною мірою у ході правозастосування і не має

спеціальних завдань, окрімефективного правового регулювання.На особливу увагу заслуговує нормативно-правова уніфікація у сканди-

навських правових системах (Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії, Швеції).

Щоправда, перш ніж визначити її специфіку, необхідно зазначити, що правові

системи скандинавського права належать до змішаного типу, оскільки їм

притаманні як ознаки континентального, так ізагального (англійського) права.

Зокрема, із континентального права рецептовані такі ознаки, як: поділ системи

права на публічне та приватне право; ієрархічність у системі нормативно-правових актів;

кодифікованість системи, а із загального – формування та функціонування судової

системизапринципамианглійськогоправа, наявність судовихпрецедентів.

Система джерел скандинавського права є урізноманітненою: у ній функціону-

ють і нормативно-правові акти, і нормативно-правові договори, і судові

прецеденти та правові звичаї, і принципи права, але переважне значення мають

закони (конституції, конституційнізакони, звичайнізакони).

Отже, певна частка нормативно-правової уніфікації реалізується у процесі

створення названих джерел права, зокрема конституцій, конституційних законів,

кодексів.

Щоправда, специфіка нормативно-правової уніфікації у скандинавському

праві полягає у тому, що ще з 1880 р., коли на теренах Данії, Норвегії, Швеції

набув чинності Єдиний кодекс про вексель, у цих системах утворюються

уніфіковані акти: закони про торговий реєстр, торгові знаки, ціни, чеки. До

кінця ХІХ ст. було завершено уніфікацію морського права. Нині у

скандинавській правовій системі уніфікованими є торгове, морське, вексельне, договірне, сімейне, деліктне, зобов’язальне, спадкове право, законодавство про

компанції тощо.

З 1952 р. нормативно-правова уніфікація у правовій системі скандинавського

права відбувається у межах Північної Ради, яка стимулювала тісне співробітництво

у законодавчій діяльності скандинавських держав та створення уніфікованих

законів. Зокрема, у межах Гельсінського договору (1962 р.) передбачалась

співпраця скандинавських держав у сфері законодавства з метою досягнення

найбільшого уподібнення у сфері приватного права: встановлення уподібнених

правил стосовно кримінальних злочинів та покарань за них [7].

Після інтеграції скандинавських держав до Європейського Союзу нормативно-

правова уніфікація значною мірою здійснюється під впливом правових стандартів

Європейського Союзу.

Отже, особливостями нормативно-правової уніфікації у скандинавському

праві є здійснення цілеспрямованої уніфікації приватного права шляхом встанов-

лення спеціальних уніфікаційних законів.

У межах континентального, загального, скандинавського права на внутрішньо-

державну нормативно-правову уніфікацію суттєво впливають міжнародні правові

стандарти, які забезпечують уподібнення правового регулювання національних

систем.

Насамперед, це здійснюється завдяки імплементації міжнародних договорів

та забезпечення виконання їх норм у національній практиці. У юридичній

літературі зазначено, що значна частина документів Ради Європи спрямована на

уніфікацію цивільного та кримінального права, а договірна та нормотворча

діяльність сприяє уніфікації європейського законодавства та правозастосовної

практики [8, c. 109, 111]. Засобами нормативно-правової уніфікації є і рішення Європейського суду з

прав людини, які забезпечують однакове тлумачення та застосування норм

Конвенції 1950 р. всіма державами-учасницями.

Найінтенсивніше на європейську національну нормативно-правову уніфікацію

впливають правові стандарти Європейського Союзу, одним із напрямів діяльності

якого є зближення національних законодавств у сфері спільного ринку, особливо

щодо питань соціального, податкового, фінансового права. Особливо активно

такий вплив здійснюється у сфері приватного права (право контрактів, компаній,

трудових відносин тощо) завдяки уніфікованим нормам міжнародних договорів.

Це цілеспрямована уніфікація, яку в майбутньому можуть доповнити і

спеціалізовані кодифіковані акти (цивільний процесуальний кодекс Європейського

Союзу, Європейський кодекс приватного права). Важливу роль у цих процесах

відіграє і Суд Європейського Союзу, який створює принципи права Європейського

Союзу, що є однаковими для держав-учасниць. Так у межах Європейського Союзу

відбувається цілеспрямована уніфікація, яка має прямий вплив на нормативно-

правову уніфікацію держав-учасниць.

Аналіз європейської нормативно-правової уніфікації дає підстави стверджу-

вати, що вона у континентальному, англійському та скандинавському праві

спрямована на ефективність правового регулювання, здійснюється, насамперед,

правотворчими суб’єктами (континентальне, скандинавське) чи спеціально

уповноваженими на це суб’єктами (англійське право – суб’єкти правозастосування).

Вона здійснюється за допомогою правових засобів, зокрема, таких джерел права,

як конституція, закон, кодекс (континентальне право), закон та нормативно-

правовий прецедент (англійське право), конституція, закон, кодекс, а інколи: спеціальні кодифіковані закони (скандинавське право). Вона є обов’язковою для

суб’єктів правовідносин, окрім прецедентів англійського права, де обов’язковий

характер має місце лише в аналогічних справах.

Особливістю сучасного періоду розвитку континентального, англійського, сканди-

навського права є те, що вони зазнають суттєвого впливу європейського міжнародного

права, а інколи результати європейської міжнародної нормативно-правової уніфікації

прямо використовують унаціональномуправі чиюридичнійпрактиці.

Під впливом як міжнародної, так і європейської національної нормативно-

правової уніфікації відбувається суттєве зближення національних правових

систем.

Так європейська національна нормативно-правова уніфікація – це спосіб

створення однакових або уподібнювальних нормативно-правових приписів з

метою забезпечення ефективного правового регулювання суспільних вдносин у

межах національних правових систем.

До основних ознак, що характеризують європейську нормативно-правову

уніфікацію, можна зачислити:

1) її реалізує суб’єкт національної правотворчості або уповноважений на

правозастосування спеціальними суб’єктами;

2) є способом створення уподібнених чи однакових нормативно-правових

приписів;

3) метою є забезпечення ефективного правового регулювання у межах

національної правової системи;

4) результатом є джерела права, що містять уніфіковані приписи або

спеціальний уніфікований закон;

5) здійснюється за допомогою законів, насамперед, кодексів, правових

прецедентів;

6) формується значною мірою під впливом європейських міжнародних

правових стандартів; 7) значною мірою є цілеспрямованою нормативно-правовою уніфікацією;

8) охоплює значні сфери правового регулювання;

9) інтенсивно розвивається у сфері приватного права.

Визнаючи потребу в національній нормативно-правовій уніфікації та

звертаючи увагу на інтенсивність її розвитку під кутом зору її витребуваності,

водночас необхідно звернути увагу на потребу чіткого визначення сфер та меж її

застосування, а також чіткого розмежування європейської міжнародної та

національної нормативно-правової уніфікації. Це важливо для забезпечення

збалансованості міжнародного та національного права у спільному правовому полі,

а також визначення тенденцій розвитку європейської нормативно-правової

уніфікаціїзагалом.

Список використаної літератури

1. Проблемы общей теории права и государства : учебник для вузов : под общ. ред.

В.С. Нерсесянца. – М. : Норма, 2004. – 832 с.

2. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ;

пер. с фр. В. А. Туманова. – М. : Междунар. отношения, 1999. – 400 с.

3. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современ-

ности) : учебник / А. Х. Саидов : под ред. В. А. Туманова. – М. : Юристъ, 2003. – 448 с.

4. The Law Reports [Electronic resource]. – [Cited 2011, 1 Dec.]. – Available from :

http://www.iclr.co.uk/products/product-catalogue/iclr-online. – Назва з екрану.

5. The Session Cases [Electronic resource]. – [Cited 2011, 1 Dec.]. – Available from :

http://www.scottishlawreports.org.uk/publications/session-cases-hardcopy.html. – Назва з

екрану.

6. The Irish Reports [Electronic resource]. – [Cited 2011, 1 Dec.]. – Available from :

http://www.irishreports.ie/publications/irish-reports.htm. – Назва з екрану.

7. Хельсинский договор о северном сотрудничестве 1962 : [Електронний ресурс]. – [Цит.

2011, 1 вересня]. – Режим доступу : http://eulaw.edu.ru/documents

8. Европейское международное право : учебник / отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Крив-

чикова, П.В. Саваськов. – М. : Международные отношения, 2005. – 408 с.

< Попередня   Наступна >