Радник

---

УДК 310.1

ЮРИДИЧНІ ПОМИЛКИ:

СТАН НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

І. Янишина

 

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

У статті визначається стан наукового дослідження питань юридичних помилок,

констатується, що у галузевій юриспруденції на відміну від загальної теорії права цим

питаннямприділяється значно більша увага.

Ключові слова: юридичні помилки.

Сучасна правова система України розвивається під впливом європейських

правових стандартів, що позитивно позначаються на якості правового регулювання

суспільних відносин. Але це не перешкоджає появі у правовому регулюванні

відповідних деформації. Проявами таких деформацій виступають, зокрема колізії,

прогалини, конкуренції, дублювання, які які є результатом юридичних помилок та

у значній мірі перешкоджають реалізації прав учасників суспільного життя. В

юридичній літературі віддавна обговорюється питання щодо необхідності

створення ефективної системи засобів попередження та подолання таких помилок.

А все це викликає потребу наукового дослідження такого явища, як юридична

помилка Природі та особливостям юридичних помилок приділяється увага як в межах

загальної теорії права (В.М. Баранов, М.М. Вопленко, П.Б. Євграфов, Є.П. Євгра-

фова, Ж.О. Дзейко, Е.В. Казгерієва, В.М. Карташов, В.В. Лазарєв, А.С. Лашков,

О.Б. Лісюткін, Г.Р. Мурсалімов, С.Г. Пішина, В.М. Сирих та ін.), так і у межах

галузевих юридичних досліджень (В.М. Абрамова, Т.І. Безрукова, М.Л. Голубева,

І.М. Зайцев, В.В. Колосовський, Т.М. Марітча

к, А.Б. Марченко, Л.А. Терехова,

В.І. Фалєєв, В.А. Якушин). Проте дискусії, що виникають стосовно юридичних

помилок, як правило, зумовлені неналежною систематизацією позицій, які існують

у правознавстві щодо даного явища. А це зумовлює потребу виявлення стану

наукової розробки юридичних помилок.

Варто зауважити, що для виявлення, запобігання та подолання юридичних

помилок необхідно з’ясувати загальне поняття «юридична помилка».

Однак аналіз галузевих напрацювань, у яких використовується термін

«помилка», дає підстави стверджувати, що ним позначають різні за своєю юри-

дичною природою явища.

Так, у науці кримінального права питання помилок достатньо повно

розроблені у зв’язку із вивченням суб’єктивної сторони злочину, а також

кваліфікації злочинів. Наприклад, В.В. Колосовський помилку у кримінально-

правовій кваліфікації визначає як викликану оманою суб’єкта правозастосування

неправильність у його діях, яка полягає у неточному або неповному встановленні

та юридичному закріпленні відповідності між ознаками вчиненого діяння та

ознаками складу злочину чи іншого кримінально-правового діяння [1, с. 6]. Так

само і Т.М. Марітчак помилку у кваліфікації злочинів пов’язує із певним

суб’єктом, з її ненавмисним характером, із неправильним застосуванням кримінального закону, із її зовнішньою формою виразу у процесуальному

документі та із необхідністю її підтвердження процесуальним актом [2, с. 9].

В.А. Якушин під помилкою у кримінальному праві розуміє оману особи щодо

об’єктивних властивостей суспільно небезпечного діяння, які характеризують його

як злочин [3, с. 35]. Т.І. Безрукова виявивши особливості фактичної помилки

розуміє її як неправильне уявлення особи стосовно об’єкта, причинового зв’язку та

наявності чи відсутності факультативних ознак об’єктивної сторони складу

злочину [4, с. 9–10].

У процесуальних юридичних науках помилки досліджуються у контексті їх

виявлення та усунення на різних стадіях цивільного та кримінального процесів.

Так, у науці кримінального процесу досліджується юридична природа та

особливості слідчих, експертних, судових та інших помилок. Наприклад, під

судовою помилкою розуміють неумисне діяння (дію або бездіяльність) особи, яка

здійснює розгляд кримінальної справи у досудових та судових стадіях

кримінального процесу, а також на стадії виконання вироку, що проявляється у

неправильному застосуванні та недотриманні вимог кримінального, кримінально-

процесуального закону, що тягне за собою істотне порушення конституційних прав

та свобод людини та громадянина [5, с. 11]. Слідчі помилки трактують як недоліки,

що допускаються слідчим у ході досудового слідства при застосуванні

кримінального чи кримінально-процесуального законодавства, відступ або невірне

застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної

омани та привели до негативних наслідків або можливості їхнього настання

[6, с. 9]. В той же час експертні помилки визначають як ненавмисно неправильні

судження, дії чи бездіяльність судового експерта в процесі експертного

дослідження, що реалізуються у його письмових висновках через неправильне

отримання і переробку інформації на рівні відчуття, сприйняття, уявлення,

мислення, джерелом котрих можуть бути психічні, соціальні, біологічні якості

експерта як фахівця у певній галузі судово-експертних знань [7, с. 10]. Вищенаведені позиції щодо поняття «помилка» у різних галузевих юридичних

науках демонструють його багатозначність, яка з однієї сторони вказує на його

різні функціональні можливості у науковому пізнанні, а з другого боку –

ускладнює формування єдиної, цілісної та внутрішньо несуперечливої загальної

теорії юридичних помилок.

Видається, що багатозначне використання поняття помилка у юридичній сфері

зумовлена, насамперед, полісемічним характером самого слова «помилка», а також

різними підходами до його розуміння (філософського, логічного, психологічного,

діяльнісного та ін.).

Слово помилка у тлумачних словниках вживається у таких значеннях, як:

1) неправильність у підрахунках, написанні слова і т. ін.; неправильність,

неточність у певному механізмі, пристрої, схемі, карті і т. ін.; 2) неправильність у

вчинках, діях тощо; неправильна думка, хибне уявлення про когось, про щось;

3) некоректність результату певних дій; дія, яка призводить до некоректного

результату [8, с. 1041]; 5) неправильність у підрахунках, написанні слова; похибку;

неправильність у вчинках, діях; огріх, проріх, хибу; неправильне уявлення про

когось, щось [9, с. 787]. А помилку у праві (правову помилку) – як неадекватне,

алогічне уявлення дієздатної особи про характер та наслідки своєї поведінки

[10, с. 654].

Така багатозначність слова «помилка» позначається і на різноманітті позицій

представників загальнотеоретичної юриспруденції, одні з яких визначають помилку через результат дій, інші пов’язують помилку із самою діяльністю, деякі

вказують на неправильність пізнання та ін. При тому, різноманіття таких

авторських позицій стосується як загального поняття помилки, так і їх різновидів –

правотворчих, правозастосовчих, правотлумачних та ін.

Так, О.Б. Лісюткін помилку трактує як негативний результат, що зумовлений

складністю та суперечливістю соціального розвитку та неправильністю юридично

значимих дій учасників суспільних відносин, який перешкоджає досягненню

поставлених цілей та передбачає можливість виникнення або зміни суб’єктивних

прав та юридичних обов’язків учасників суспільних відносин [11, с. 26]. Як

зазначає В.М. Баранов, правотворча помилка є офіційно реалізованою, добро-

совісною оманою, результатом неправильних дій нормотворчого органу, що

порушують загальні принципи або конкретні норми правоутворення, що не

відповідають рівню та закономірностям державно необхідного розвитку відносин,

що регулюється та тягнуть за собою шляхом видання хибної норми права

несприятливі соціальні юридичні наслідки [12, с. 129]. А.С. Лашков відстоює

позицію, що правотворча помилка це неадекватний (відставання чи випередження

досягнутого рівня зрілості регульованих відносин) економічним, політичним,

психологічним, організаційним цілям, логіко-гносеологічним закономірностям

правотворення результат офіційного оприлюднення юридичної норми, інституту

права, який порушує в силу добросовісної омани чи умисного протиправного

діяння загальні принципи чи конкретні правила правотворення, що викликає чи

здатний викликати негативні соціальні та юридичні наслідки та виступає основою

для вимоги від зобов’язаної сторони усунути допущену помилку, відшкодувати

спричинену шкоду [13, с. 11].Правозастовчу помилку Г.Р. Мурсалімов трактує як юридично значущий

негативний результат владноорганізуючої діяльності правозастосувача, який

перешкоджає реалізації прав та свобод, законних інтересів суб’єктів права,

внаслідок добросовісної омани, який кваліфікується компетентним органом у

якості помилкового [14, с. 9]. А.Н. Бабай вважає, що сутність правозастосовчих

помилок проявляється у порушенні законності дій правозастосовчого суб’єкта, яке

полягає у неправильній юридичній оцінці певних життєвих обставин, що тягнуть

настання негативних наслідків і визначається як тим самим суб’єктом кваліфікації

чи вищестоящим органом [15, с. 88–92]. На думку С. Г. Пішиної, правоінтерпрета-

ційна помилка являє собою таке відхилення у процесі юридичної інтерпретації від

правил тлумачення, що породжує юридичний результат, який суперечить

критеріям істинності тлумачення та тягне негативні соціальні та інші наслідки

[16, с. 9].

Вищенаведені загальнотеоретичні позиції щодо юридичної природи помилок

та особливостей їх різновидів, дозволяють констатувати відсутність цілісної та

несуперечливої теорії юридичних помилок. А це, в свою чергу, негативно

позначається як на виявленні помилок, так і на ефективності заходів щодо їх

подолання та запобігання у юридичній практиці. Зокрема, про це йдеться і в

матеріалах Міжнародного науково-практичного круглого столу «Правотворчі

помилки: поняття, види, практика та техніка усунення у пострадянських державах»

(Москва, 2009) [17].

Враховуючи вищенаведене, необхідно визначитись з підходом до розуміння

форми існування (предмету) юридичних помилок. Адже у юридичній літературі

наявні різні позиції вчених щодо того, у яких правових явищах можуть існувати

помилки. Так, явищами, яких можуть стосуватись помилки, називають пізнання, дію (поведінку), документ. У зв’язку з цим постає питання, чи повинно охоп-

лювати загальне поняття юридичних помилок усі форми їх існування, чи лише

одну з них? Видається, що проблематику документальної форми існування юри-

дичних помилок доцільно та актуально розробляти у зв’язку із юридичною

технікою. Що стосується діяльнісної форми юридичних помилок, то вона має

зв’язок із юридичною технологією. Пізнавальні юридичні помилки необхідно

розробляти в межах методології правового пізнання (дослідження).

Родове поняття, через яке визначають помилку є «невідповідність». Помилка,

незалежно від форми її існування, чи то у правовому пізнанні, чи у правовій

поведінці (діях, операціях) суб’єктів, чи у юридичних документах, полягає у їх

невідповідності певним вимогам, правилам, еталонам, зразкам, принципам, цін-

ностям і т. ін. При тому, такі вимоги є за своєю природою ідеальними (належними)

явищами та визначають позитивні властивості, яким мають відповідати властивості

реального явища. Помилка, власне, і проявляється у невідповідності певних

властивостей реального явища властивостям ідеального явища. При тому, істинність

певних вимог, які випливають із властивостей ідеального явища береться за аксіому.

При цьому важливими є критерії виокремлення юридичних помилок, без яких їх

наявність констатувати неможливо У науковій літературі юридичні помилки часто вважають психологічною

категорією, зокрема обговорюється питання про форму вини при здійсненні

помилок – умисел, необережність чи добросовісна омана? В психології помилки

вважаються явищами суб’єктивними, тобто залежать від волі та свідомості

суб’єкта, а отже це дає підставу ставити питання про умисел чи необережність

суб’єктів за наявності помилок у правовому пізнанні та правовій поведінці.

Якщо ж виявляються юридичні помилки у документах, то необхідно

зазначити, що вони є явищами об’єктивними і функціонують поза свідомістю та

волею суб’єктів. Тим самим наявні у них помилки набувають об’єктивності та

проявляються у недоліках (дефектах) правових документів. Тому, якщо займати

позицію про форму існування юридичних помилок лише у правових документах,

розгляд питання про необережність помилок у них є зайвим.

Видається, що постановка питання про форму вини при здійсненні помилок у

правовому пізнанні та правовій поведінці є практично значимою для теорії

юридичної відповідальності, оскільки форма вини буде мати значення для

кваліфікації певної поведінки як протиправної, а відтак для вирішення питання про

призначення покарання.

Для теорії юридичної техніки акцент має робитись не на формі вини при

здійсненні юридичних помилок, а на виробленні та подальшій формалізації правил,

вимог, невідповідність яким буде вважатись юридичною помилкою, а також на

виробленні засобів та способів їх попередження та подолання. Наприклад, у

процесуальних науках при аналізі судової помилки акцентується увага не на формі

вини суддів, які допускають помилку при здійсненні правосуддя, а на засобах їх

виявлення, подолання та попередження.

Таким чином, аналіз стану розробки питань юридичних помилок дозволяє

констатувати відсутність цілісної та єдиної теорії юридичних помилок і

необхідність дослідження цілої низки питань стосовно їх юридичної природи та

видових особливостей. Особливої наукової уваги потребують правотворчі

помилки, оскільки саме вони можуть спричинити появу й інших видів юридичних

помилок. Список використаної літератури

1. Колосовский В.В. Ошибки в квалификации уголовно-правовых деяний : автореф. дис. на

соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Колосовский Валерий

Владимирович. – Челябинск, 2003. – 27 с.

2. Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікаціїзлочинів : автореф. дис. на здобуття наук. ступ.

канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Марітчак Тарас Михайлович. – Львів, 2003. – 18 с.

3. Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение / В.А. Якушин. – Казань : Изд-

во Казан. ун-та, 1988. – 128 с.

4. Безрукова Т.И. Фактическая ошибка : вопросы классификации и квалификации :

автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Безрукова

Татьяна Ивановна. – Екатеринбург, 2008. – 26 с.

5. Голубева М.Л. Судебная ошибка: теоретико-прикладной анализ : автореф. дис. на

соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Голубева Марина Львовна. –

Нижний Новгород, 2009. – 30 с.

6. Марченко А.Б. Слідчі помилки та шляхи їх подолання : автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / МарченкоАртемБорисович. – К., 2006. – 22 с.

7. Абрамова В.М. Експертні помилки: сутність, генезис, шляхи подолання : автореф. дис.

на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Абрамова Валентина

Михайлівна. – К., 2005. – 21 с.

8. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / уклад. і голов.

ред. В.Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с 9. Новий тлумачний словник української мови : в 3 т. Т.2 / уклад. В.В. Яременко та

О.М. Сліпушко – К. : Аконіт, 2008 – 928 с.

10. Юридична енциклопедія : в 6 т. Т.4 / редкол. Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. –

К. : «Українська енциклопедія», 2002 – 720с.

11. Лисюткин А.Б. О понятии категории «ошибка» в юриспруденции : логико-

философский аспект / А.Б. Лисюткин // Правоведение. – 1996. – № 3 (214). – C. 21–26.

12. Баранов В.М. Истинность норм советского права / В.М. Баранов. – Саратов : Изд.

Саратов. ун-та, 1989. – 400 с.

13. Лашков А.С. Правотворческие ошибки. Проблемы теории и практики : автореф.

дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / А.С. Лашков. –

СПб., 1999. – 24 с.

14. Мурсалимов Г.Р. Юридические средства преодоления правоприменительных ошибок:

автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Мурсалимов

Гумер Рамилевич. – М., 2009. – 25 с.

15. Бабай А.Н. Об основных причинах квалификационных ошибок в деятельности органов

внутренних дел / А.Н. Бабай / Совершенствование правового регулирования и

деятельности органов внутренних дел в условиях перестройки. – Ч. 1. – Хабаровск,

1998. – С. 88–92.

16. Пишина С.Г. Правоинтерпретационные ошибки. Проблемы теории а практики :

автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Пишина

Светлана Георгиевна. – Нижний Новгород, 2000. – 25 с.

17. Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в

постсоветских государствах : материалы международного научно-практического

круглого стола (29–30 мая 2008 года) ; под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М. :

Проспект, 2009. – 1120 с.

< Попередня   Наступна >