Радник

Чарльз Звайз, Павло Кислий. Становлення парламентаризму в Україні. КИЇВ 2000 р.

1.1.5. Еволюція парламенту Великої Британії

Парламент Англії почав формуватися у XIII столітті, а поштовх цьому дала політична боротьба баронів, церкви, рицарства і міст з королем за Конституцію. Знаменним на цьому етапі став 1215 рік, коли була підписана Велика хартія вольностей (Ма§па Сагіа), що встановлювала олігархічне правління 25-ти баронів Англії.

Після цієї поступки англійські королі вели постійну боротьбу проти Хартії. Після того як король Генріх III анулював усі її консти­туційні статті, в країні розпочалася громадянська війна, що закінчи­лась перемогою середнього класу (рицарів) і скликанням першого представницького органу (парламенту

На той час до англійського парламенту входили вищі сановни­ки церкви, барони, рицарі, та посадові чини міського і місцевого рівня. Після 1290 року він став постійно діючим органом. Тут ми зупинимося на деяких моментах діяльності парламенту Англії, що мають значення на розвиткові світового парламентаризму.

В 1330 році було прийнято Вестмінстерський статут, за яким парламент повинен був збиратися на сесію один раз на рік, а при необхідності і частіше. Для зібрання парламенту король надсилав персональні запрошення баронам (лордам) і звертався до общин з проханням обрати і направити до Лондона своїх представників. До функцій лордів входило обговорення питань і прийняття рішень, а до обов'язків вибраних представників - обговорення і прийняття рішень, а також надання згоди на те, що буде прийнято лордами і "кращими людьми".

На початку XIV століття парламент почав довготривалу бороть­бу за обмеження прав короля. Вона почалася з лімітації кордонів ко­ролівських лісничих угідь (заповідників) і обмеження права контро­лювати призначення вищих посадових осіб, включаючи канцлера і скарбника. Цей наступ на королівські права завершився компромісом у 1301 році: король погодився розмежувати нові і старі заповідники, а парламент відмовився від втручання у призначення посадових осіб.

Незважаючи на напружені відносини між королем та парла­ментом, кожний англійський король дотримувався букви закону, дот­римуючись індивідуальних гарантій прав парламентарів. Це забез­печувало їм відносну безпеку політичної діяльності.

Парламент Англії вирішував важливі питання: багаторазово розглядав зміну податку на нерухомість, збільшення мита на шерсть і шкіру, оголошував каральні експедиції проти Уельса і Шотландії, розглядав петиції до короля, судові справи тощо. Він функціонував на постійній основі з 1290 до 1640 року. В 1640 році король Карл І вирішив встановити одноосібне кролівське правління. В роботі пар­ламенту настала перерва у 8 років. Однак в 1648 році для введення нових податкових законів Карл І змушений був скликати парламент (так званий "довгий парламент"), який в результаті скинув його з престолу і засудив до страти.

Парламент Англії став взірцем парламентської демократії і практичною основою для розбудови парламентів світу. Творці аме­риканської конституції при виписуванні її положень базувалися на парламентській практиці Англії, а структурування державно-політич­ної системи європейських країн після буржуазних революцій у значній мірі використовувало досвід Великої Британії.

Парламент Англії дотепер є досить консервативним, ревно оберігаючи давні традиції. Щорічні сесії парламенту відкриваються надзвичайно урочисто. Герольдмейстер запрошує членів Палати Гро­мад до Палати Лордів, щоб заслухати тронну промову королеви. Го­лови палат проводять засідання у суддівських паруках і мантіях, а самі палати мають власні символи: чорне берло у Палати Громад і булава у Палати Лордів, засідання проводяться у залі старого Вестм-істерського палацу, де не вистачає місць для депутатів на депутатсь­ких стільцях (всього 427 місць).

Цікаво, що Велика Британія не має конституції у формі єдиного написаного і прийнятого законодавчим органом документу, і тому діяльність англійського парламенту базується на традиціях і конститу­ційних угодах. Парламентські механізми базуються на існуванні в країні двопартійної системи, під впливом якої унормовувався весь комплекс відносин між парламентом і урядом на протязі багатьох століть.

В умовах цієї системи уряд формується партією, що отримує більшість місць у Палаті Громад. Таким чином більшість законодав­чо забезпечує діяльність уряду. За такого порядку при високій про­фесійності постійно діючих урядових чиновників класична модель парламентського правління почала втрачати реальну базу. Відбуло­ся зміщення центра влади від парламенту до уряду. У зв'язку з цим за останні три десятиліття двадцятого сторіччя були проведені ре­форми, направлені на підвищенні ефективності діяльності парламен­ту: реорганізована система комітетів, введена практика розслідуван­ня діяльності міністерств, утворено комітет контролю за діями дер­жавних органів і посадових осіб, створена посада омбудсмена, на постійній основі стали проводитись навчальні семінари для депу­татів.

Парламент Великої Британії має вікові політичні традиції. Він є центром публічних дебатів, відкритим форумом, на якому гласно визначаються основи внутрішньої і зовнішньої політики. Його роль у цих питаннях є визначальною.

Парламент Великої Британії є двопалатним: Палата Лордів складається з 1195 членів, а Палата Громад - з 650 членів. До Палати Лордів входить 789 перів, для яких членство у палаті є спадковим, 26 архієпископів, які є членами палати за посадою, та 11 юристів, які займають високі суддівські посади. Решта членів палати лордів отримують це право пожиттєво за заслуги перед державою, як це мало місце у Римському сенаті. Звання пожиттєвого лорда надає ко­ролева. У 1999 році уряд Тоні Блейра розпочав реформу палати лордів, щоб усунути з палати спадкових перів.

Палата Громад обирається на пропорційній основі за партійни­ми списками на 5 років з громадян, що досягли 21-річного віку. Пра­во її розпуску належить прем'єр-міністрові, який може це зробити навіть з політичних міркувань, наприклад тоді, коли вважає, що на­став сприятливий момент для перемоги на виборах. Тому чергові вибори інколи можуть призначатися через 3-4 роки.

Членами Палати Громад не можуть обиратися професійні судці, службовці міністерств і центральних відомств, а також дипломати і військові. Перш ніж попасти до партійних виборчих списків вони повинні подати у відставку.

Лідер партії, яка перемогла на виборах, призначається прем'єр-міністром, а лідер переможеної партії становиться лідером опозиції. Ця посада з 1937 року має встановлену законодавчу базу. Лідеру опозиції призначається зарплата 48148 фунтів на рік, він формує "тіньовий кабінет", міністри якого виступають у парламенті з пи­тань компетенції відповідних міністерств.

Депутати Палати Громад голосують у відповідності з рішен­нями партії. Депутат може голосувати за власним бажанням, але тоді для нього існує загроза не бути висунутим партією на наступних виборах і втратити місце в парламенті. В деяких випадках оголо­шується вільне голосування, як це було останнім часом з таких пи­тань, як відміна смертної кари, заборона абортів тощо.

Засідання Палати Громад проводиться щоденно, крім суботи і неділі. Мова засідань - англійська, виступи на інших мовах не до­пускаються. Стенографічний звіт засідання публікується у збірни­ках "Парламентські дебати".

Кожне засідання Палати починається з "години запитань", коли депутати задають запитання міністрам. Потім розглядаються біллі (за­конопроекти) і пропозиції уряду, а також пропозиції депутатів, що но­сять назву справи приватних членів. Три чверті часу палата розглядає урядові пропозиції. Депутат має право виступати у дебатах з конкретно­го питання лише один раз. Час виступу не обмежений, проте спікер при необхідності має право встановити ліміт виступу у 10 хв. Процедура голосування у Палаті Громад - відкрита. Депутати, що голосують "за", збираються по праву руку від спікера, ті, хто "проти" - по ліву. Вони проходять мимо клерка і називають своє ім'я. Рішення приймаються простою більшістю. Вимоги кворума відсутні, однак при наявності мен­ше 40 депутатів розгляд питання переноситься на наступне засідання. Читати промову не дозволяється. Встановлюються також вимоги щодо вбрання - чоловіки повинні бути у піджаках і при краватках.

Спікер є головною посадовою особою Палати. Він обирається із депутатів і на час спікерства призупиняє членство в партії. На переви­борах він обирається в окрузі, де не висуваються інші претенденти. Спікер не бере участі в дебатах і голосує тільки тоді, коли голоси депу­татів розділилися порівну. Він може затверджувати правила, що скла­дають основу парламентської процедури, припиняти засідання за відсут­ності кворуму, а також за власним бажанням, оскільки запис на виступи відсутній, надає слово депутатам. Якщо депутат бажає виступити, він повинен звернути на себе увагу спікера ("спіймати погляд спікера").

Спікер може в будь-який момент припинити виступ депутата або на день позбавити його права брати участь у засіданні. За порушення регламенту депутат на тиждень може бути позбавлений права брати участь у засіданнях, за повторне порушення - на місяць, а на третій раз - на невизначений термін. У веденні справ спікеру допомагає клерк -старша посадова особа Палати Громад, в обов'язки якої входить кон­сультування спікера щодо норм парламентської процедури.

Робочими органами Палати Громад є комітети, що створюють­ся для розгляду окремих біллів і після завершення їх розгляду роз­пускаються. В структурі робочих органів британського парламенту є й регулярні спеціалізовані комітети: Великий Шотландський комі­тет, Великий Уельський комітет, Північноірландський комітет.

Процедура засідань комітетів схожа на загальну процедуру Па­лати Громад: зліва від голови сидять члени опозиції, справа - члени уряду. При розгляді білля виступають міністри, та професійні чи­новники, обізнані з питанням, що розглядяється.

В Палаті Громад є також 14 спеціальних комітетів для розслі­дування і перевірки діяльності міністерств. Вони були створені у 1979 році і відповідають структурі міністерств. Ось перелік сфер відповідальності цих комітетів: національна оборона, внутрішні спра­ви, закордонні справи, фінанси, енергетика, промисловість і торгів­ля, транспорт, сільське господарство, трудова зайнятість населення, охорона навколишнього середовища та питання науки і освіти. Ці комітети контролюють видатки уряду, керівництво справами і дер­жавну політику у відповідній галузі.

Комітети можуть призначати експертів для надання експерт­ної оцінки з певного питання, викликати у комітет для отримання інформації будь-яку посадову особу міністерства, відомства, а та­кож представників громадських організацій та політичних діячів. За відмову з'явитися в комітет для свідчень особа може бути позбавле­на волі (це рішення приймає Палата Громад). Міністри за статусом є членами парламенту, тому на виклик комітету з'являються тільки з дозволу прем'єр-міністра.

Існують також спеціальні "сесійні комітети": з питань проце­дури, петицій, що подані до Палати Громад, питань публікацій і скла­дення звітів засідань, сприяння депутатській діяльності.

Депутат не підлягає арешту за будь-які висловлювання в Па­латі, а також не може бути заарештований без дозволу своїх колег-депутатів, за винятком, якщо він скоїв кримінальний злочин.

Тепер розглянемо структуру Палати Лордів. Керівником цієї Палати є лорд-канцлер. Він є дійсним членом кабінету, призначаєть­ся прем'єр-міністром і є главою суддівської системи країни. З питань парламентської процедури його також консультує клерк парламенту.

Палата Лордів засідає потижнево з понеділка до четверга. Вона не має жодних правил про порядок припинення дебатів. Порядок ви­ступів узгоджується до засідання, тому в функції лорда-канцлера не входить виклик членів палати для дебатів. Члени Палати Лордів мо­жуть отримати дозвіл не брати участь у засіданнях, тож звичайно існує певний контингент Палати, що ніколи не присутній на засіданнях.

Палата лордів є вищою судовою інстанцією країни і має юрис­дикцію Вищого апеляційного суду, рішення якого є остаточними.

На пропозицію прем'єр-міністра Великобританії у 1999 році Палата Лордів проголосувала за те, щоб позбавити перів спадкового права засідати у Палаті. Внаслідок цього голосування, очевидно, невдовзі відбудеться реформування Палати Лордів.