Головне меню

§ 2. Умови праці засуджених до позбавлення волі

Кримінально-виконавче право - Кримінально-виконавче право України
117

§ 2. Умови праці засуджених до позбавлення волі

За загальним правилом (ст. 118 КВК України) засуджені до позбав­лення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.

Наведене положення закону містить два правила: 1) обов'язок засуд­женого працювати; 2) індивідуальний підхід до залучення засуджених до праці. Ці вимоги законодавця зумовлені важливою роллю праці у процесі виконання та відбування покарання, а також тим впливом, який праця здійснює на особистість засудженого. Крім цього, необхідність індивіду­алізації праці пояснюється виробничими потребами, можливістю залучен­ня засуджених до виконання робіт певного видута іншими факторами.

Обов'язковість залучення засуджених до праці має деякі винятки, зокрема: засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їх бажанням з урахуванням висновку лікар­ської комісії колонії. Характер діяльності і тривалість робочого часу цих категорій засуджених визначається лікарською комісією залежно від їх працездатності з урахуванням стану здоров'я, профілю виробництва на підприємстві, в установі.

Індивідуалізація залучення засуджених до праці має цілу низку «кри­теріїв»: залучення до праці здійснюється з урахуванням наявних вироб­ничих потужностей установи, враховується стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність засудженого. Необхідно брати до уваги вимоги нормативних актів щодо переліку робіт і посад, на яких заборо­няється використовувати засуджених. Так, відповідно до п. 64 Правил внутрішнього розпорядку забороняється використовувати працю засу­джених на таких ро

ботах та посадах:

а) у приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова до­кументація;

б) на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення доку­ментів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком ліній­них монтерів у присутності представників адміністрації);

в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завіду­вачів продовольчими та речовими складами;

г) на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею меди­каментів, а також вибухових та отруйних речовин;

д) у якості фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів;

е) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманих працівників.

Засуджені, які залучаються до роботи із забезпечення пожежної без­пеки виправних колоній, несуть цілодобове чергування в пожежних ко­мандах з правом відпочинку і сну в депо пожежної охорони виправних колоній. Перевірка цих осіб проводиться щогодинно та цілодобово.

Важливою вимогою закону є те, що засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на держав­них або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Більшість існуючих установ виконання покарань мають власне виробництво, де засуджені працюють, викону­ючи замовлення. Але формулювання цього положення закону дає підстави вважати, що засуджені можуть залучатися до праці не лише на підприємствах установ, але й на інших підприємствах будь-якої форми власності. Пункт 1.2. Інструкції з оплати праці засуджених до обмежен­ня та позбавлення волі від 04.10.2004 р. № 191 визначає, що засуджені залучаються до праці на підприємствах або в майстернях установ, а та­кож на державних або інших форм власності підприємствах на підставі укладених письмових угод між установою та замовником. Основна умо­ва роботи засуджених на інших підприємствах — це забезпечення їх охо­рони та ізоляції. Але не всі категорії засуджених можуть працювати за межами установ.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території виправної колонії з урахуванням вимог тримання їх У приміщеннях камерного типу.

Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на підпри­ємствах виховних колоній. Умови та оплата праці неповнолітніх засуд­жених визначаються законодавством про працю.

Є ще одна категорія засуджених, праця яких має деякі особливості. Йдеться про осіб, яких залишено в слідчому ізоляторі або направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з госпо­дарського обслуговування. Ці категорії засуджених залишаються або направляються у вказані установи лише за їх згодою та виконують ро­боти з господарського обслуговування. На такі роботи залучають лише засуджених, які характеризуються позитивно. Вказані засуджені залу­чаються до робіт, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та благоустроєм установ виконання покарань та підтриманням належного технічного стану їх будівель та споруд. Засуджені, призначені для виконання робіт з господарського обслуговування, формуються, як правило, в одне 1 відділення.

Праця осіб, позбавлених волі, організується відповідно до вимог законодавства про працю, норм та правил охорони та безпеки праці, вихо­дячи з її обов'язковості. Враховуючи це, законодавець у ст. 11 КВК України формулює загальні умови праці засуджених до позбавлення волі.

Перш за все, необхідно враховувати те, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначе­них законами України та КВК України і встановлених вироком суду. Поширюється це положення і на умови праці засуджених, які, до речі, мають небагато обмежень порівняно з умовами праці на волі.

Закон визначає, що право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Відносно засуджених до позбавлення волі пра­ця є обов'язковою. До того ж можливість засудженого працювати та вільно обирати професію додатково обмежується тими видами роботи на відповідних професіях, які передбачені виробничими потужностями відповідної установи. В середені установи держава повинна забезпечи­ти (гарантувати) засудженому роботу.

Засуджені мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, за винятком надання щорічних оплачуваних відпусток. Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, тобто не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпочинку і приймання їжі визначається начальником установи згідно з Правила­ми внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

В установах виконання покарань повинні дотримуватися вимог щодо скороченної тривалості робочого часу, зокрема для таких категорій працівників:

у виховних колоніях щодо засуджених віком від 16 до 18 років — тривалість 36 годин на тиждень; для засуджених віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень;

для засуджених, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень;

для засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, — 40 годин на тиждень.

З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допус­кається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робо­чого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа ро­бочих годин.

Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні визначені законодавством про працю. Напередодні вказаних днів тривалість роботи засуджених, крім засуджених, яким згідно з законо­давством встановлена скорочена тривалість робочого часу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочо­му тижні.

Засуджені можуть бути залучені до праці у вихідні або святкові дні лише за письмовим наказом начальника установи.

Право на здорові і безпечні умови праці забезпечується створенням умов праці, які відповідають правилам охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії. Можливість вирішення колективних та індивіду­альних трудових конфліктів (спорів) обмежується вимогою про заборо­ну припиняти роботу для їх врегулювання.

За свою працю засуджені до позбавлення волі отримують оплату, яка залежить від кількості виконаної роботи та її якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки за її виконання встановлюють­ся нормативно-правовими актами Департаменту.

Стаття 120 КВК України передбачає мінімум заробітної плати, що нараховується засудженим. За будь-яких обставин засудженим повин­на бути нарахована оплата в таких розмірах:

У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які ви­конують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають порушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх відраху­вань 15%, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають у будинках дитини при виправних колоніях дітей, — не менше як 50% нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, діль­ницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшиними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75% нарахованого їм місячного заробітку.

Із суми призначеної пенсії, перерахованої органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера, засуджено­го до позбавлення волі, на його особовий рахунок зараховується не менш як 25% пенсії (незалежно від суми відшкодування витрат на його Утримання).

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади Для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуд­жених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нара­хована засудженим, за умов виконання ними встановленої норми виробітку або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавством встановленого мінімального розміру заробітної плати. Праця засудженім оплачується відрядне, погодинно або за іншими системами оплати праці Наказом Департаменту № 191 від 04.10.04 р., яким затверджена Інструкція про оплату праці засуджених, встановлений порядок здійснення доплат бригадирам та ланковим, порядок оплати праці засуджених за виконання ними обов'язків спеціалістів і службовців, за роботи з господарського обслуговування. Врегульований порядок оплати праці учнів за час їх навчання, оплата роботи в надурочний час, у вихідні та святкові дні, нічний час, а також порядок оплати праці засуджених у разі невиконання ними норм виробітку.

Гроші, зароблені в установах виконання покарань, за загальним правилом, зараховуються на особовий рахунок засудженого. На особові рахун­ки засуджених зараховуються гроші, зароблені ними в установі, гроші, от­римані за переказами, надіслані в посилках (передачах), отримані у якості соціальних виплат (пенсія тощо). Витрачаються ці гроші у сумах, розмір яких залежить від виду установи, на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності. Але з цих сум проводяться відрахування. Відрахування із заробітку засудженого, як вказувалося вище, проводяться для досягнення економічної мети та мети виконання зо­бов'язань засудженим. Зокрема, із свого заробітку, пенсій та іншого доходу засуджені відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, «білизни, комунально-побутових та інших послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування, які засудженому можуть бути надані відповідно до законодавства про працю.

Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчуван­ня, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримуються з коштів, які е на їхніх особових рахунках.

Відшкодування засудженим витрат на його утримання здійснюється після відрахування прибуткового податку й аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадять­ся у порядку, встановленому законом.

Загалом, п. 4.1. Інструкції Департаменту, затвердженої наказом № 191 від 04.10.04 р. встановлена така черговість здійснення утримань із заробітку засудженого:

- податок з доходів фізичних осіб;

- аліменти;

- вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побуто­вих та інших послуг (крім вартості одягу та спецхарчування);

- за виконавчими листами на користь громадян;

- за виконавчими листами на користь юридичних осіб;

- відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Законом передбачений виняток щодо можливості залучення засуд­жених до праці без її оплати, який випливає з режиму установи вико­нання покарань. Йдеться про випадки, коли засуджені працюють на роботах з благоустрою колоній і прилеглих територій, а також поліп­шення житлово-побутових умов засуджених або на допоміжних робо­тах із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості, в неробочий час і не більше як на дві години на день.

Є й додаткові обмеження щодо прав засуджених на відпочинок та соціальний захист. Наприклад, чергова щорічна відпустка засудженим до позбавлення волі не надається.

Порівняно з виправно-трудовим законодавством, яке діяло раніш, кримінально-виконавче законодавство лібералізувало деякі положення щодо умов праці засуджених та їх соціального захисту. Так, згідно з ч. З ст. 122 КВК України час роботи засуджених у період відбування пока­рання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призна­чення трудової пенсії, але за умови сплати засудженим страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених зако­нодавством. Це правило є дуже прогресивним, оскільки відповідає по­ложенню про те, що праця в установах виконання покарань не є караль­ним елементом.

Засуджені зобов'язані дбайливо ставитися до майна підприємства, на якому вони працюють, і вживати заходів до запобігання шкоді. Оскільки засуджені залишаються суб'єктами трудового права на них, з урахуванням специфіки їх правового становища, поширюються вимо­ги законодавства про працю відносно матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок пору­шення покладених на них трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шля­хом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (без­діяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати пов­ного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відпові­дальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством прибут­ки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно по­крити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

За шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'яз­ків, засуджені, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відпо­відальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого серед­нього місячного заробітку.

Законодавство передбачає випадки обмеженої матеріальної відпо­відальності, які в повному обсязі поширюються на засуджених до поз­бавлення волі.

З урахуванням вимог режиму засуджені, в передбачених законом випадках, несуть повну матеріальну відповідальність. Наприклад, засу­джений несе повну матеріальну відповідальність у випадках: заподіян­ня шкоди діяннями, які мають ознаки злочинів; коли шкоду завдано засудженим, який був у нетверезому стані; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, ви­робів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інстру­ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших пред­метів, виданих підприємством засудженому в користування, якщо шко­ди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

Покриття шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку засудженого, провадиться шляхом відрахування із його за­робітку та страхування, це означає, що він працював, тобто брав участь у «спільному житті і має право отримати забезпечення від держави.

До установи виконання покарань може потрапити особа, якій пенсія вже призначена. Ці засуджені підлягають державному пенсійному забез­печенню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання такого пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання в установі (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше). При цьому не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії повинно бути зараховано на особовий рахунок засудженого.

Особливістю призначення пенсії особі, яка досягла пенсійного віку в ході відбування покарання, є те, що в таких випадках час роботи в ус­танові зараховується в стаж роботи, необхідний для призначення тру­дової пенсії, після звільнення і за умови сплати нею страхових внесків в порядку, передбаченому законодавством.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покаран­ня, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на ком­пенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених законодавством України.

 

< Попередня   Наступна >