46

---

Лекція 2

МЕТОДОЛОГІЯ ТА ЗМІСТ ЮРИДИЧНИХ НАУК

Методологія юридичних наук.Зміст юридичних наук.Співвідношення юридичних наук з юридичними навчальними дисциплінами.

2.1. Методологія юридичних наук

Методологія юридичних наук — це система принципів та методів, за допомогою яких вивчається державно-правова діяльність, тобто це засіб одержання юридичних знань.Принципи — це базові засади, на яких формуються та здобуваються юридичні знання. Основними з них є два:1. Принцип об'єктивності юридичного пізнання. Він полягає в тому, що досліджувані реальні державно-правові явища повинні пізнаватись і відображатись у науці такими, якими є насправді, без перебільшень або применшень.2. Принцип обгрунтованості пізнання. Він базується на тому, що наукові висновки повинні спиратися на точно встановлені факти, підтверджуватись точними аргументами.Методи юридичної науки — це система прийомів та засобів, спрямованих на отримання об’єктивних та обгрунтованих знань. Юридичні науки використовують такі методи:• всезагальні — характеризують філософську основу пізнання;• загальні — конкретизують всезагальні методи стосовно юридичних наук;• спеціальні (окремі) — використовують конкретні юридичнінауки.Класифікація ця умовна. До того ж зазначені методи неможливо розмежувати. Вони взаємопов’язані та взаємозумовлені.Серед всезагальних методів розрізняють метафізико-ідеалістичний та діалектико-матеріалістичний.Метафізичний підхід до дослідження держави та права базується на твердженні, що вони є явищами, які не розвиваються, не залежать від інших соціальних явищ: економіки, ідеології та ін. Цей підхід спрямований на створення ідеальних понять, не пов’язаних безпосередньо з державно-правовою практикою.Ідеалістичний підхід спирається на

первинність свідомості, яка творить матеріальне життя суспільства. За допомогою метафізико-ідеалі-стичного методу побудовано, наприклад, концепцію правової держави. Не заперечуючи взагалі існування цього методу, бо він має й переваги — відносну стійкість форм держави, активний вплив свідомості на матеріальний базис, треба визнати, що він малоефективний без діалектико-матеріалістичного методу.Матеріалістичний підхід базується на тому, що при вивченні держави та права виходять з того, що причиною виникнення та існування держави є матеріальне життя суспільства, а не ідеї та воля людей. Економіка — першопричина, держава та право — вторинні.Діалектичний підхід означає, що, по-перше, державно-правові явища повинні розглядатись при їх виникненні та розвитку; по-друге, держава та право повинні розглядатись у взаємозв’язку з іншими явищами: економікою, політикою, мораллю тощо.На всезагальних методах базуються загальні методи правознавства.1. Логічний метод. Охоплює такі основні прийоми пізнання:• аналіз та синтез. Аналіз — теоретичний розподіл явища, що вивчається. Наприклад, розподіл норми права на складові: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Синтез — теоретичне об’єднання явищ. Наприклад, склад правопорушення є результатом об’єднання чотирьох елементів: суб’єкта правопорушення; об’єкта правопорушення; суб’єктивного аспекту правопорушення; об’єктивного аспекту правопорушення;• індукція і дедукція. Індукція — логічний умовивід від окремого до узагальнюючого. Наприклад, вивчаючи причини окремих злочинів, можна встановити причини злочинності в цілому. Дедукція — логічний умовивід від загального до окремого, від загальних суджень до окремих висновків, наприклад, від зовнішніх ознак правопорушення — до мотивів, умов, причин їх скоєння;• абстрагування — переключення уваги від одних ознак юридичного явища до інших, які зацікавили дослідника. Наприклад, абстрагування від конкретного змісту норми до її структурних елементів.2. Порівняльний метод. Передбачає порівняння кількох споріднених юридичних явищ з метою виявлення їх подібності чи розбіжності. Розрізняють такі порівняльні методи: синхронічний, коли водночас порівнюються два чи більше об’єктів, і діахронічний, коли один чи кілька об’єктів розглядаються у розвитку в різні періоди часу. Іноді при порівнянні різних об’єктів у розвитку в одному й тому самому періоді часу синхронічний і діахронічний методи об’єднують.3. Соціологічний метод. За його допомогою вивчають практичну поведінку людей у державно-правовій сфері (шляхом опитування, анкетування, спостерігання тощо) з метою визначення ефективності функціонування державно-правових закладів або в інших цілях.Наприклад, за допомогою соціологічного методу юристи з’ясовують поведінку різних категорій людей щодо певних правових норм:• по-перше, поведінку основної маси громадян, які дотримуються правових норм (фактори, що зумовлюють правову поведінку; роль у цьому права і правосвідомості; заходи щодо збільшення чисельності громадян, які дотримуються правових норм);• по-друге, поведінку посадових осіб, які застосовують норми права (у тому числі осіб, які працюють у правоохоронних органах — міліції, прокуратурі, суді та інших юридичних установах; важливо знати рівень професійної майстерності цієї категорії громадян);• по-третє, поведінку осіб, які беруть участь у правотворчості (ідеться не лише про депутатів верховних та місцевих органів влади, а й про працівників виконавчо-розпорядних органів, міністерств і відомств, які приймають нормативні акти, та всіх, хто бере участь у демократичному процесі створення нових правових норм);• по-четверте, поведінку правопорушників (для юристів інтерес становить аналіз причин скоєння правопорушень і шляхів підвищення ефективності попереджувальної роботи, а також удосконалення норм правової відповідальності).1. Структурно-функціональний метод. Передбачає дослідження структури будь-якого явища, а потім встановлення, як ця структура діє (функціонує).2. Статистичний метод. Передбачає кількісні вимірювання державно-правових явищ за допомогою математичних засобів і комп’ютерної техніки (наприклад, визначення кількості та структури правопорушень). Дослідження за допомогою математичних засобів і комп’ютерної техніки називають правовою кібернетикою. При цьому правова кібернетика є методом дослідження і у правовій науці, і у практичній діяльності юридичних органів. Проте в теоретичних дослідженнях поряд з іншими методами (у тому числі й традиційними юридичними) правова кібернетика є науковим методом, а у практичному пізнанні — робочим методом розв’язання конкретних завдань, що мають значення для органів внутрішніх справ, прокуратури, судів, апарату управління та ін.Спеціальні (окремі) методи — це загальні методи, що мають специфічне застосування в конкретних юридичних науках. Наприклад, використання порівняльного методу в теорії держави і права на відміну від кримінального права має особливості як щодо об’єктів, так і щодо засобів порівняння.Всезагальні, загальні та спеціальні методи тісно взаємопов’язані. Всезагальні методи працюють тільки через загальні, а загальні методи, у свою чергу, — через спеціальні. При цьому для дослідження будь-якого юридичного явища застосовують не один конкретний метод, а їх систему.Конкретна кількість методів юридичної науки, за допомогою яких розв’язують конкретну юридичну проблему, становить методику юридичного пізнання. Наприклад, методика визначення ефективності діяльності правоохоронного органу складається з певного набору логічних, соціологічних, статистичних та структурно-функціональних засобів.

2.2. Зміст юридичних наук

Змістом юридичних наук є державно-правові знання. Існують певні наукові юридичні конструкції. Розглянемо їх.1. Теорія — це система аргументованих положень, яка поєднує цілісні знання про закономірності та важливі зв’язки юридичної діяльності чи окремих її складових. Теорія створює окрему юридичну науку або її розділ. Наприклад, на основі системи знань із загальних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування держави та права побудована теорія держави та права. Окремими частинами цієї теорії є, наприклад, теорія правопорушення, правовідносин та ін.2. Поняття — це юридичне знання, яке відтворює суттєві якості, зв’язки та відносини будь-якого державно-правового явища. Розрізняють такі юридичні поняття:• за сферою дії — загальноправові, міжгалузеві, галузеві. Загальноправові поняття мають значення для системи юридичних наук, усіх галузей права і законодавства (“держава”, “право”, “норма права” та ін.). Порівняно з іншими загальноправові поняття ма-ють найбільше значення у правознавстві. Міжгалузеві поняття за обсягом значно менші. Вони мають значення для кількох (але не для всіх) галузей права (“матеріальна відповідальність”, “конфіскація” та ін.). Межі дій галузевих юридичних понять виз-начаються межами тієї чи іншої галузі (“злочин”, “трудовий договір”, “звинувачення” таін.);• за фактом фіксації в законодавстві — закріплені і незакріплені в законодавстві. Перші, у свою чергу, поділяються на визна-чені та невизначені. Якщо законодавець не просто фіксує поняття, а зазначає його суттєві ознаки, тобто розкриває його зміст, то таке поняття називається визначеним. У законодавстві визначені такі поняття, як “злочин”, “окремі види злочинів”, “юридична особа” та ін. Якщо зміст поняття законодавець не розкриває, то це поняття зараховується до невизначених — “випадкова загибель”, “вирок”, “допит” та ін. Різновидом закріплених у законодавстві невизначених понять є так звані оці-ночні.3. Категорія — це загальне поняття. Вона виражає знання про закономірні зв’язки явищ і предметів об’єктивного світу, їх найхарактерніші ознаки.Категорії не однорідні. Одні з них є результатом узагальнення існуючих ознак і зв’язків державно-правових явищ у цілому, інші — окремих їх сфер. Категорії першої групи є здобутком загальної теорії держави і права, усі інші мають галузевий характер. Категоріями загальної теорії держави і права є “держава”, “право”, “форма держави”, “механізм правового регулювання” та ін.Галузеві юридичні науки також мають певні категорії. Незважаючи на те що їх обсяг менший від обсягу категорій загальної теорії держави і права, вони є широкими поняттями в межах галузевої науки. Наприклад, до категорій кримінального права належать “злочин” та “покарання”, цивільного права — “право власності”, державного права — “правове положення громадянина” та ін.4. Дефініція — коротке визначення державно-правового поняття, яке виражає суттєві ознаки юридичного явища. Наприклад, дефініція держави.У дефініціях правових понять відображаються всі або більшість їх суттєвих ознак. Такі поняття в логіці називаються повними, або реальними. Поряд з цим у визначеннях часто зазначають лише окремі суттєві ознаки правових понять, що зумовлено аспектом їх дослідження. Наприклад, у визначенні права можна зробити акцент на його об’єктивній зумовленості чи підкреслити його суть, зміст, забезпеченість примусовою силою держави. В юридичних науках визначення понять мають суттєвіше значення, ніж в інших науках. Це пояснюється нормативністю і формальною визначеністю права.Велике значення юридичні визначення мають у процесі правового навчання, що зумовлюється особливими якостями юридичної професії: необхідно знати точні та правильні правові визначення; вміти чітко, послідовно передавати власні думки; швидко орієнтуватись у правовому матеріалі.Велике значення юридичні визначення мають також у законодавстві; вони чітко визначають шляхи впливу права на суспільні відносини (визначають суспільні відносини, які регулюють право, встановлюють коло суб’єктів регулювання та ін.).Юридичні визначення є важливим засобом, який забезпечує правильне і точне використання юридичних норм. Велика їх кількість ускладнює реалізацію законодавства. Однак набагато більшу шкоду заподіює відсутність визначення того чи іншого правового поняття у правовому наказі чи його неточне формулювання — це вносить непорозуміння у правореалізацію.5. Термін — це слово чи група слів (словосполучення), які точно визначають певне юридичне поняття. У правовій науці терміни поділяються на загальні, спеціальні юридичні та терміни спеціальних наук, які використовуються у юриспруденції.Загальні терміни. Аналіз термінів чинного законодавства свідчить про те, що в ньому широко застосовують слова, словосполучення звичайної літературної мови, тобто це терміни загальновживані (наприклад, “житлове приміщення”).Спеціальні юридичні терміни. Це терміни, які відтворюють специфіку держави і права — певних соціальних явищ, які виникли у процесі юрисдикційної діяльності (наприклад, “правовідносини”, “правове регулювання”, “підсудний”, “прокурор”).Спеціальні неюридичні терміни. Це терміни, які належать до інших (неюридичних) наук, але використовуються в законодавстві та правовій науці (наприклад, “кібернетика”, “епідемія”, “венерична хвороба”). Для того щоб зрозуміти їх значення, треба звертатися до науки, яка дає їх визначення.Для юридичної термінології як особливого виду суспільно-політичної термінології характерні певні ознаки:• юридичні терміни незалежно від походження пов’язані з аналізом державно-правової дійсності — правотворчістю та право-реалізуючою діяльністю суб’єктів. їх існування зумовлене потребами юридичної науки і практики;• для правової термінології характерна стабільність, зумовлена особливими якостями процесу правового регулювання — необ­хідністю фіксації суспільних відносин у правових наказах, регулюванням цих відносин за допомогою типового масштабу поведінки суддів, вимогами неухильної реалізації юридичних норм та ін.Характерні ознаки юридичної термінології зумовлюють вимоги, яким вона повинна відповідати: точність визначення того чи іншого поняття, простота, чіткість.Специфічною державно-правовою конструкцією юридичних знань є юридичні аксіоми.Юридична аксіома — це юридичне положення, істинність якого перевірена часом і яке є відправною точкою юриспруденції.

2.3. Співвідношення юридичних наук з юридичними дисциплінами

Юридичні науки необхідно відрізняти від юридичних навчальних дисциплін. Навчальна дисципліна (предмет) — це система знань, узятих з практичних наук, яка включає також вміння та навички з реалізації цих знань.Співвідношення юридичної науки і юридичної дисципліни полягає в такому: 1. Інформаційний зміст науки ширший від змісту відповідної дис-ципліни, оскільки остання охоплює лише частину знань науки.2. Зміст науки може існувати в різних точках зору вчених, зміст навчальної дисципліни — це перевірені канонічні знання.3. Наука не має адреси, вона охоплює сукупність знань, а навчальна дисципліна орієнтується на категорію тих, хто навчається, і застосовує знання науки з урахуванням майбутньої професійної діяльності студентів.4. Наукові дані містяться в різних наукових виданнях, а зміст дисципліни подається в підручниках і лекціях.5. Наука включає тільки юридичні знання, а навчальна дисципліна окрім знання передбачає отримання вмінь і навичок реалізації знань.Наведемо тенденції розвитку юридичної науки:• подолання схоластичності, тобто суперечок, які не мають наукового і практичного значення;• забезпечення відповідності науки вимогам практики, тобто наука повинна, по-перше, допомагати розв’язувати основні проблеми практики, по-друге — передбачати шляхи реалізації результатів наукових досліджень;• підвищення рівня об’єктивності наукових досліджень;• підвищення рівня обгрунтованості наукових досліджень.

Література

1. Бабаев В. К. Советское право как логическая система. — М., 1978.2. Методологические проблемы юридической науки. — К.: Наук. думка, 1990.3. Проблемы методологии и методики правоведения. — М.: Мысль, 1974.4. Сурилов А. В. Теория государства и права. — К.; Одесса, 1989.

< Попередня   Наступна >