Підручники Юридична деонтологія Бризгалов І. В. // Юридична деонтологія Лекція 1. ПРЕДМЕТ ТА ОБ’ЄКТ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇЛекція 1. ПРЕДМЕТ ТА ОБ’ЄКТ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ
| Юридична деонтологія - Бризгалов І. В. // Юридична деонтологія |
Лекція 1
ПРЕДМЕТ ТА ОБ’ЄКТ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ
Поняття юридичної деонтології.
Юридична наука, її основні характеристики.
Основні характеристики юридичної практики.
1.1. Поняття юридичної деонтології
Насамперед визначимо поняття практичної деонтології та з’ясуємо, що таке деонтологія взагалі.Деонтологія — це розділ етичної теорії, що розглядає проблеми обов’язку, моральних вимог і нормативів. Термін “деонтологія” уперше застосував І. Бентам для визначення вчення про мораль у цілому. Пізніше деонтологію почали відрізняти від етичної аксіології — теорії добра і зла, моральних цінностей взагалі. Повинність (те, що повинно бути здійснено), через яку мораль передає вимоги соціальних законів, зокрема потреби суспільства і людини, набирає різних форм в особистій поведінці, загальних нормах, узагальнених принципах поведінки, моральному та суспільному ідеалі. Ці форми та їх співвідношення і вивчає деонтологія.У вужчому значенні деонтологією називають професійну етику медиків, що передбачає підвищення ефективності лікування за допомогою заходів психотерапії, дотримання лікарського етикету та ін.Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років XX ст. Нині вона перебуває на стадії становлення. Наведемо сучасне її визначення.Юридична деонтологія — це система загальних знань про юридичну науку та практику, про вимоги до особистих і професійних якостей юриста, про систему формування цих якостей.Основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста. Разом з тим юридична деонтологія включає також загальні знання про юридичну науку і практику, оскільки, по-перше, є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспр
1.2. Юридична наука, її основні характеристики
Оточуючу нас дійсність вивчає складна система наук. Наука — це сума знань про навколишній світ. Існують науки природознавчі, які вивчають природу; технічні, що містять знання про різні технічні конструкції; суспільні, які досліджують суспільне життя. Кожна з наведених великих структур поділяється на окремі галузі науки. Наприклад, серед суспільних наук розрізняють історичну, економічну, юридичну та ін. Підставою для розмежування наук є їх предмет та об’єкт.Предмет науки — це сфера пізнання, якою займається конкретна наука. Об'єкт науки — реальні явища, які вивчає конкретна наука. Так, предметом юридичної науки (правознавства) є знання про державу і право, а об’єктом — реальні держава і право, які ця наука вивчає. Юридична наука поділяється на шість груп окремих наук, кожна з яких має певний предмет, вивчає певний аспект об’єкта.1. Загальнотеоретична наука (теорія держави та права). Предметом теорії держави та права є знання про загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а об’єктом — загальні закономірності держави і права.2. Історичні юридичні науки.Вони тісно пов’язані з теорією держави та права і тому їх часто об’єднують в одну групу. До історико-юридичних наук, які вивчають процес виникнення і розвитку держави та права в конкретних країнах, належить історія держави та права України і зарубіжних країн. До цієї групи належить також історія політичних та правових вчень, яка досліджує розвиток теорій про державу та право.3. Галузеві юридичні науки.Предметом цієї групи наук є знання з окремих галузей права: наука про кримінальне право, наука про громадянське право та ін.4. Науки, які вивчають організацію та діяльність державних організацій, державне будівництво, прокурорський нагляд та ін.5. Науки, які вивчають міжнародне право (публічне та особисте).6. Прикладні юридичні науки.До цієї групи належать науки, які використовують дані неюридичних наук (фізики, хімії, медицини та ін.) для розв’язання юридичних проблем. До таких юридичних наук належать криміналістика, судова медицина та ін. Отже, юридична наука (правознавство) — це суспільна наука, яка вивчає державу і право, включає знання про виникнення, розвиток і функціонування державно-правових явищ.Юридична наука — одна з найстаріших суспільних наук. Історичне виникнення юридичної науки пов’язане з виникненням та розвитком права. Перші системні відомості про державу та право викладені у працях визначних мислителів Стародавньої Греції — Платона та Арістотеля. Значний внесок у розвиток юридичної науки зробили юристи Стародавнього Риму, які визначили правові поняття і конструкції. З того часу юридична наука має велике значення в житті суспільства, що проявляється в її функціях, тобто основних напрямках впливу на суспільне життя.Функції юридичної науки — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, на формування і розвиток особи.Розрізняють такі основні функції юридичної науки:• констатуючу — виявлення, фіксація наявних державно-правових явищ;• інтерпретаційну — пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функції та ін.;• евристичну — відкриття, формування невідомих раніше державно-правових закономірностей;• прогностичну — формування гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;• методологічну — використання положень науки як дослідницьких інструментів для “прирощування” нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (при цьому особливо важливу роль відіграють, як зазначалось, висновки загальної теорії права і держави);• практико-прикладну — формулювання рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;• ідеологічно-виховну — вплив політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб’єктів на формування та розвиток права, зміцнення (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства.
1.3. Основні характеристики юридичної практики
З метою якнайглибшого засвоєння юридичної практики потрібно розглянути поняття соціальної практики.Соціальна практика — це теоретико-перетворювальна діяльність людей щодо застосування навколишнього середовища задля задоволення власних потреб та інтересів. Розглянемо загальні характеристики практики.1. Єдність теоретичної та перетворювальної діяльності. Теоретична діяльність — це пізнання навколишніх предметів та явищ. Перетворювальна діяльність — це зміна людьми вивченого навколишнього середовища.2. Діяльність людей щодо застосування навколишнього середовища задля задоволення власних потреб та інтересів. Комплекс людських інтересів поділяється на матеріальні та нематеріальні (духовно-ідеологічні).З огляду на наведені ознаки розрізняють два види соціальної практики: матеріальну та нематеріальну. У свою чергу, ці два основні види так само поділяються на окремі види. Наприклад, матеріальна практика — це діяльність у промисловості, сільському господарстві, будівництві та ін.Видом нематеріальної практики є юридична практика.Юридична практика — це різновид соціальної практики, що передбачає пізнавально-перетворювальну діяльність людей у сфері функціонування державно-правових явищ.Розглянемо основні характеристики юридичної практики:1. Юридична практика, як зазначалось, є різновидом соціальної практики і має всі її загальні ознаки.2. Юридична практика — це пізнавально-перетворювальна діяльність людей у сфері держави та права, спрямована, по-перше, на пізнання конкретних юридичних явищ, по-друге — на використання цих явищ задля задоволення інтересів людей. Таким чином, там, де будь-яке соціальне явище регулюється нормами права, застосовується юридична практика.До основних видів юридичної практики належать такі:• правове становище — реально існуючі правові явища, що не завжди усвідомлюються їх учасниками. Наприклад, громадянство в будь-якій державі;• правова поведінка громадян — це більш-менш усвідомлювана поведінка громадян у правовій сфері. Поведінка, що відповідає нормам права, називається правовою, а та, що не відповідає нормам права, — неправомірною (правопорушенням);• юридична діяльність — цілеспрямована практика юристів з використанням юридичних засобів за дотримання у визначених законом випадках правових норм з метою розв’язання різних юридичних проблем.Юридична наука і юридична практика перебувають у тісному взаємозв’язку. З одного боку, наука бере знання з навколишньої дійсності, з іншого — юридична практика використовує дані науки з метою вдосконалення.Неможливо чітко розмежувати юридичну науку і юридичну практику, оскільки змістом науки є знання, частина яких з’являється в результаті пізнання конкретних державно-правових явищ у процесі юридичної практики. У свою чергу, у процесі юридичної практики державно-правові явища вивчаються відповідно до даних науки. При цьому юридична практика є основою та рушійною силою юридичної науки. Вона дає науці фактичний матеріал для теоретичного осмислення, визначає об’єктивний зміст науки, є критерієм правильності здобутих знань.Необхідно зазначити, що повної відповідності між юридичною практикою і знаннями про неї юридичної науки практично не може бути з певних гносеологічних (пізнавальних) і соціальних причин.Гносеологічна причина полягає в тому, що держава та право є складними багаторівневими динамічними явищами, які тісно взаємопов’язані з неюридичними явищами. Тому в юридичній сфері важко встановити об’єкти, закономірності виникнення, розвитку та функціонування.Соціальна причина полягає в такому. На пізнавання юридичної дійсності впливають ідеологічні погляди особи, яка пізнає цю дійсність, оскільки ця особа відображає навколишню дійсність з точки зору її власних інтересів та інтересів соціальної групи, до якої вона належить. Залежно від того, яку методологію, які поняття обирає дослідник, такою й буде картина юридичної дійсності.Зазначимо, що наука є системою логічних, раціональних знань, проте реальне життя водночас може бути як логічною, так і нелогічною системою явищ.З огляду на зазначені причини знання про юридичну дійсність можуть бути істинними чи помилковими.
Література
Юридична деонтологія. — Харків, 1993.
< Попередня Наступна >