Радник

---

Демократичність конституційних норм про працю забезпечується як можливістю вибору професії та роду трудової діяльності, так і забороною примусової праці (ст. 43 Конституції України).

Правове забезпечення залучення громадян Украї­ни у сферу трудової діяльності здійснюється відпо­відною системою норм, до яких належать Закон Ук­раїни "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 p., Кодекс законів про працю України, Положен­ня про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 р.1, Положення про порядок реєстрації, перереє­страції та ведення обліку громадян, які шукають ро­боту, і безробітних, виплати допомоги у зв'язку з без­робіттям, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки від 27 квітня 1998 р.2, Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення від 24 червня 1991 р.1

У сучасний період вирішення соціально-економічних проблем, що стоять перед Україною, зазначені норми набули подальшого розвитку в Законі України від 5 липня 1995 p., яким КЗпП України доповнено ст. 5-1, де передбачено систему гарантій забезпечення права громадян на працю. Відповідно до цієї норми держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державних служб зайнятості в наданні відповідної роботи й у працевлаштуванні згідно з покликанням, здібностями, професійною підготовкою, освітою з урахуванням суспільних потреб, у наданні підприємствами, устано­вами, організаціями роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійно-виховних закладів за попередньо поданими заявами; безплатне навчання безробітних громадян новим професіям, їхню перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства ма­теріальних витрат у зв'язку з направленням на робо­ту в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої в

ідмови в прийнятті на роботу та незаконного звільнення, а також у збереженні роботи.

Наведемо визначення понять, пов'язаних з основ­ними положеннями правової організації працевлаш­тування громадян України.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Це визначення вказує на фактичну реалізацію права на працю без будь-якого примусу, оскільки незайнятість не може бути підставою для правової відповідальності.

Безробітними Закон визнає працездатних грома­дян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність на­лежної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні присту­пити до праці. Разом з тим Закон не відносить до без­робітних громадян віком до 16 років за винятком тих, які працювали й були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або скороченням чисельності працівників (штату); які вперше шукають роботу й не мають професії в разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи й роботу тим­часового характеру; які відмовились від двох пропо­зицій запропонованої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу; які мають право на пенсію відповідно до законодавства України (ст. 2 Закону України "Про зайнятість насе­лення").

Основні принципи державної політики зайнятості населення — це головні напрями такої політики, в яких відображається сутність законодавства щодо за­безпечення зайнятості населення України. Вони за­кріплені в ст. З Закону "Про зайнятість населення". Зокрема, це такі принципи, як забезпечення всім гро­мадянам рівних можливостей у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібно­стей та професійної підготовки з урахуванням особи­стих інтересів і суспільних потреб незалежно від по­ходження, майнового стану, національності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запо­біганню безробіттю; створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; координація ді­яльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики на основі держав­ної і регіональних програм зайнятості; співробіт­ництво професійних спілок, асоціацій, підприємств тощо з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо за­безпечення зайнятості населення; міжнародне співро­бітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, у тому числі й праця громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Забезпечення зайнятості включає комплекс соці­ально-економічних і юридичних гарантій, спрямова­них на боротьбу з безробіттям, реалізацію всіма ба­жаючими права на працю, допомогу у працевлашту­ванні.

Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантією останнього. Це процес під­шукування необхідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу. Розрізняють працевлаш­тування в широкому й вузькому розумінні. У широко­му розумінні — це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення пра­цівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації.

У вузькому розумінні працевлаштування — це ді­яльність відповідних державних органів зі сприяння громадянам України у відшуканні потрібної роботи й улаштуванні на неї, включаючи й процеси професій­ної підготовки, перепідготовки тощо. Найбільше такої допомоги потребують неповнолітні, інваліди, звільнені зі Збройних Сил України тощо. З цією метою Закон України "Про зайнятість населення" (ст. 20) надає підприємствам, що активно сприяють зайнятості, пільги щодо податків та інших платежів до бюджету.

Практична допомога у працевлаштуванні громадян надається державною службою зайнятості, до складу якої входять Державний центр зайнятості Міністер­ства праці України; Республіканський (Автономної Республіки Крим) центр зайнятості; обласні, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайня­тості. Крім цих органів, до державної служби зайнято­сті входять також: а) центри професійної орієнтації; б) навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення; в) інформаційно-обчислювальні цен­три; г) територіальні та спеціалізовані бюро зайнято­сті; д) центри трудової реабілітації населення.

Відповідну роль у здійсненні заходів щодо сприян­ня зайнятості населення відіграють і профспілки. Зокрема, вони беруть участь у розробці й упрова­дженні в життя державної політики зайнятості, підго­товці законодавчих актів України, відповідних рішень місцевих рад народних депутатів, а також в укладенні колективних договорів.

Реальне піклування щодо поліпшення умов життя громадян у разі втрати ними роботи та безробіття держава реалізує шляхом встановлення соціальних гарантій та компенсацій, рівень яких залежить від можливостей країни на відповідному етапі розвитку. Згідно із Законом України "Про зайнятість населен­ня" існують такі види гарантій:

1) допомоги у зв'язку з безробіттям;

2) виплати стипендій на період підготовки, пере­підготовки чи підвищення кваліфікації за на­правленням служби зайнятості;

3) особливі при вивільненні працівників з підпри­ємств, установ, організацій (ст. 49-2-49-4 КЗпП України);

4) додаткова матеріальна допомога безробітним і чле­нам їхніх сімей, які перебувають на їх утриманні.

Крім того, додаткові соціальні гарантії та допомоги у разі втрати роботи можуть передбачатися також колективними договорами підприємств та угодами державного, регіонального чи галузевого рівня.

< Попередня   Наступна >