85

---

§ 3. Загальноправові принципи

Загальноправові принципи, характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них нале­жать: єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, га-рантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поєднання стабільності і динамізму та деякі інші.

Єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Цей принцип спрямований на поєднання публічних і приватно-право­вих засад у праві, узгодження інтересів різних соціальних груп, громадян і держави в цілому. Сутність його полягає в тому, що праву користування одним суб'єктом будь-яким соціальним бла­гом кореспондує обов'язок іншого суб'єкта виконати необхідні для суспільства дії. Носіями прав і обов'язків є громадяни і їх об'єднання, посадові особи, державні органи і держава в цілому. Конкретні прояви дії вказаного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов'язків:

загальному суб'єктивному праву (на працю, відпочинок, охо­рону здоров'я) кореспондує обов'язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;

загальним юридичним обов'язкам (не посягати на права і сво­боди, честь і гідність інших людей) відповідають суб'єктивні юри­дичні права конкретних осіб вимагати їх дотримання;

праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

кожен суб'єкт виступає щодо іншого водночас і як нос

ій прав і обов'язків. У відносинах по договору купівлі-продажу обов'язку продавця передати товар відповідає його право одержати за ньо­го обумовлену договором плату, а обов'язку покупця оплатити товар відповідає право одержати товар на погоджених умовах.

Гарантованість прав і свобод громадян. Реальність здійснення прав і свобод громадян забезпечується системою політичних, економічних, організаційних, а також юридичних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою. До політичних гарантій належить наявність розвинутої системи народовладдя і демокра­тичних форм її здійснення; до економічних — рівність усіх форм власності, економічних можливостей усіх суб'єктів суспільних відносин; до юридичних — система правових засобів, за допомо­гою яких реалізуються можливість захистити свої права і свобо­ди в суді, доступність законодавства та інших нормативних актів, можливість не свідчити проти самого себе і своїх близьких ро­дичів, відповідальність держави за незаконні дії державних ор­ганів і посадових осіб та ін.

Принцип відповідальності за вину. Однією з підстав юридичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність принципу по­лягає в тому, що застосування заходів юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до влсника джерела підвищеної безпеки за безвинне заподіяння шкоди, тобто за об'єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносить до правопорушення, а це озна­чає, що загальна дія вказаного принципу не порушується.

Принцип законності. Цей принцип виражається в системі ви­мог суворого і неухильного дотримання законів і відповідних їм підзаконних актів усіма суб'єктами суспільних відносин. Свій ви­яв він знаходить у правотворчій і правозастосовчій діяльності. Цей принцип означає також верховенство закону в системі юри­дичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і до­тримання законів, несуперечність норм, що становлять діючу си­стему права, обов'язковість норм права для всього населення, не­припустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність та ін.

Принцип поділу права на публічне і приватне, на відносно са­мостійні галузі та інститути. Дія вказаного принципу притаманна праву України, бо цей поділ сформулювався і тяжіє до континен­тальної (романо-германської) правової сім'ї. Галузі права, призна­чення яких — забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічно-правових (консти­туційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (осо­бисто-вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, в межах яких суб'єкти здійснюють права, що їм належать, у будь-якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

Поєднання стабільності і динамізму. Право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій установлюється правопо­рядок як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування.

< Попередня   Наступна >