Головне меню

§ 2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
125

§ 2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосеред­ньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політич­ним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні висту­пати універсальним критерієм становлення національних право­вих систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продук­тивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кра­щих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи ста­ють обов'язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року, в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, Декларації про принципи міжна­родного права, що стосуються дружніх відносин і співробіт­ництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єд­наних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.).

Статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 (1) оперує кате­горією «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями», які характерні лише для держав з демократичною і гу­маністичною орієнтацією. При цьому буває досить важко з'ясу­вати, про які принципи йдеться: про принципи права, які визна­ються усіма націями, більшістю держав, групою держав з демо­кратичним режимом, чи про інші. Водночас прогресивна правова думка сформулювала такі загальні засади, які не можуть реалізу­ватися незалежно від принципів організації і функціонування всієї соціальної системи, включаючи і правову. До них належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без яких право не може функ­ціонувати

. Кожен з них знаходить свій вияв як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах.

Принцип гуманізму — одна з найважливіших ціннісних ха­рактеристик цивілізованого суспільства, що визнає благо люди­ни, його право на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інститутів.

Цей принцип у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Мрії про щастя, справедливість і людяність відомі з глибокої давнини і сформувалися в систему гуманістичних поглядів в епоху Відрод­ження. У недалекому минулому нашої держави ідеали гуманізму асоціювалися із звільненням трудящих від експлуатації, з рево­люційним рухом пролетаріату і становленням системи соціаліс­тичного права. Однак ідеї гуманізму мають загальнолюдський (загальноцивілізаційний) характер. У праві прояв принципу гу­манізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцін-ності людської особистості, невід'ємності її прав і свобод, пова­жання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу осо­бистого життя. Принцип гуманізму в праві знаходить своє втілен­ня в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути безпідставно заарешто­ваним або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утриму­вати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуван­ню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують йо­го гідність, видам примушування і покарання; заборона допуску преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип демократизму/ірямо випливає з принципу народо­владдя. Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносної свободи від влади — державної, особистої і навіть народної. Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип справедливості передбачає його трактування як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної кате­горії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, з точки зору вільного населення Риму рабство цілком відповідало його уяв­ленням про справедливість). Щодо справедливості, то як спе­ціально-юридична категорія вона розглядається в масштабі від- ч повідності, пропорційності, збалансованості і певної гармоній­ності між здійсненими витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у ви­гляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі вказа­ний принцип виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободиЯк можливість вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише не­обхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шля­хом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на ство­рення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності виражається в рівності правового станови­ща всіх перед законом, наявності рівних загальногромадянських прав і обов'язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця мешкання, посадового стану та інших обставин.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук