Головне меню

§ 3. Структура системи права

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
82

§ 3. Структура системи права

Структура системи права — це її внутрішній устрій. Роз­крити структуру права можна лише, з одного боку, через поділ його на окремі взаємопов'язані елементи, а з другого — через інтегрування (об'єднання) норм права в єдину систему.

Головними структурними елементами системи права є норми права, інститути права, підгалузі права, галузі права. Саме вони конкретизують поняття права з точки зору його змісту.

Правова норма — первинний, окремо взятий найменший структурний елемент права, правило поведінки, що визнане і охо­роняється державою. Норма права безпосередньо нормує, надає юридичного значення суспільним відносинам і знаходить свій зовнішній вираз у правовому приписі. І наскільки законодавець зумів відтворити в ньому зміст суспільних відносин, їх сторони, настільки цей припис буде життєздатним у регулюванні цих відносин. Норма права є тим_пещпщ елементом, який відчуває на собі зміни у праві. Завдяки своєму універсальному значенню нор­ма права поширює свої властивості і на інші рівні системи права, служить відправною точкою одиницею виміру правової матерії. Упорядкування, узгодженість, взаємопов'язаність і диферен­ціювання комбінацій правових норм обумовлені, з одного боку, структурою суспільних відносин, а з другого — націленістю зако­нодавця на їхнє правове опосередкування.

Інститут права — це уособлена група юридичних норм, які регулюють суспільні відносини конкретного виду інститут пра­ва — це перша після норми права правова спільність (наприклад, інститут приватної власності в цивільному праві, інститут відповідальності посадових осіб в адміністративному праві, інсти­тут референдуму в конституційному праві та ін.).

Інститут права регулює окрему ділянку, фрагменти, сторони суспільного життя. Він є складовою частиною одніє

ї або кількох галузей права, характеризується тим, що:

а) регулює вид більш чи менш значущих суспільних відносин;

б) є логічно замкнутою, відокремленою сукупністю норм;

в) функціонує автономно, тобто має можливість здійснювати регулювання суспільних відносин незалежно від інших інститутів права (це не означає, що інститут права не має зв'язків з іншими інститутами права).

Правові інститути можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, виходячи з галузевої належності, вони поділя­ються на інститути конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, процесуального та інших галузей права.

Внутрішньогалузевий інститут складається із норм однієї га­лузі права, а_міжгалузевий — із норм двох і більше галузей права.

Міжгалузеві правові інститути — це сукупність норм права різних галузей "права, яка спрямована на регулювання однакових суспільних відносин. Наприклад, інститут власності складається із норм конституційного, цивільного, кримінального та інших га­лузей права, інститут відшкодування шкоди — норм цивільного і трудового права.

Підгалузь права — певна сукупність (об'єднання) правових інститутів, що об'єктивно складається в межах однієї галузі пра­ва. Як цілісне утворення підгалузь права регулює специфічне ко­ло відносин в межах сфери правового регулювання відповідної галузі права, яка характеризується правовою уособленістю.

На відміну від правових інститутів підгалузь права не є обов'яз­ковим компонентом кожної галузі. Вона виникає тільки у великих за своїм обсягом та за характером галузях права. Так, наприклад, у складі конституційного права вирізняють такі підгалузі, як пар­ламентське, муніципальне право; в цивільному — зобов'язальне, авторське, спадкове право; у фінансовому — бюджетне, податкове право. Галузі права, для яких характерні невеликі обсяги норма­тивного матеріалу, тісна консолідація, компактність не мають у своєму складі підгалузей права. До них, наприклад, належить про­цесуальні галузі права.

Вивершує систему права галузь права — уособлена сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин. Галузь права, найбільший структурний під-розділ і центральна ланка права, найповніше виражає «групові» особливості правового регулювання.

Окремим галузям права властиві різні режими правового ре­гулювання. Вони різняться специфікою прийомів регулювання, дією власних галузевих принципів, характером виникнення, фор­мування та реалізації галузевих прав та обов'язків, специфікою санкцій.

Галузі права неоднорідні за своїм складом, нерівнозначні за своїм обсягом, роллю в процесі впливу на суспільні відносини. Одні з них є великими нощативними утвореннями (наприклад, конституційна, цивільна галузь, інші являють собою порівняно компактну сукупність правових норм (наприклад, процесуальні галузі). Пояснюється це відмінністю їх предметів правового регу­лювання.

Як історично унікальні утворення галузі права не «приду­мані» законодавцем, а викликані до життя соціальними і прак­тичними потребами, які він усвідомлює і оформляє. Серед умов, що визначають об'єктивний процес виникнення тієї чи іншої га­лузі права, важливе місце посідають ступінь своєрідності тих чи інших суспільних відносин, неможливість їх врегулювання за до­помогою норм інших галузей права; необхідність застосування особливого методу регулювання та ін.

Гал^[з^ь^Iр_ава_я^дяеxо?дю_^ор^^д^гішу^1Ілісність, тобто таку су­купність норм, що зосереджені у взаємопов'язаних правових ідститутах. Поєднуючи в один комплекс правові інститути, га­лузь права тим самим забезпечує регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства. В цьому полягає її інстру­ментальна цінність. Тому галузь права можна також визначити і як сукупність логічно взаємопов'язаних правових інститутів, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин (майнових, тру­дових, сімейних).

Як юридична цілісність галузь права є відносно замкнутою, ав­тономною підсистемою правового регулювання. Головне її при­значення — забезпечити стосовно певної області суспільних відно­син специфічний режим правового регулювання — сукупність ха­рактерних за природою і специфічних за юридичним змістом правових засобів. Наявність подібного режиму дає можливість не тільки поєднувати норми права в одне ціле, надавати їм упорядко­ваного системного характеру, але й відрізняти одну галузь права від іншої. Юридичний режим характеризує правовий стан суб'єк­тів права; законні засоби реалізації прав і виконання обов'язків та державно-правові заходи, які спрямовані на забезпечення не­ухильної реалізації правових норм в конкретних правових відносинах. Завдяки юридичному режиму забезпечується ефективна дія як галузі права в цілому, так і кожного її компонента на рівні правових інститутів, підгалузей права (при їх наявності), конкретних норм.

При характеристиці галузей права слід враховувати, що для їх виділення недостатньо користуватись критерієм єдності пред­мета і методу правового регулювання. Цей критерій, який добре спрацьовує у сфері цивільного і кримінального права, не може штучно застосовуватись при характеристиці усіх галузей права. Особливо це стосується нових галузей права — космічного, еко­логічного, інформаційного та інших, де врахування їх правових режимів має особливо велике значення.

Галузі права можна поділити на такі види:

фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно нале­жать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони характеризуються тим, що, по-перше, є юридично первісні, тобто містять вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше використовується при формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно концентрують генеральні юридичні ре­жими, галузеві методи правового регулювання;

спеціальні, в яких головні правові режими модифіковані, пристосовані до особливих сфер життя суспільства (трудове, зе­мельне, сімейне та ін.);

комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних ін­ститутів профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей, наприклад підприємницьке (господарське), торгове, морське та ін.

Залежно від особливостей предмета та методу правового ре­гулювання, а головне — соціального призначення, всю систему права можна поділити на два великі масиви — матеріальне_і про­цесуальне право. Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально складалися між людьми і по­винні бути організовані з допомогою правового регулювання. Велике значення в їх організації мають самі суб'єкти права.

Процесуальне право визначає порядок вирішення спорів, конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень. Предметом регулювання норм процесуальних галузей права є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де учас­никами, як правило, виступають орган держави, посадові особи. Вони організуються заради «чужих» інтересів.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук