Головне меню
Головна Підручники Теорія держави та права Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік § 2. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути

§ 2. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
32

§ 2. Предмет і метод правового регулювання як вихідні критерії поділу системи права на галузі та інститути

Правове регулювання характеризується відносною са­мостійністю (автономністю), яка визначається наявністю в ньому таких фактичних і юридичних ознак, які відрізняють його ві/ інших видів регулювання суспільних відносин. Фактична і юри­дична визначеність правового регулювання представлені пере­дусім за його предметом і методом.

Під предметом правового регулювання мають на увазі те, що ре­гулює право, тобто ті суспільні відносини, які ним регулюються. Цим відносинам притаманна якісна однорідність, вони піддаються від­носно самостійному правовому регулюванню. Предмет правового регулювання — це матеріальний критерій розподілу норм пра­ва на його структурні частини. Об'єктивний зміст і специфіка відпо­відних суспільних відносин є незалежними від законодавця. Струк­тура предмета правового регулювання охоплює такі елементи:

а) суб'єкти — індивідуальні і колективні;

б) їх поведінку (дії, діяльність);

в) об'єкти — предмети та явища навколишнього світу, з при­воду яких люди вступають у взаємозв'язок;

г) соціальні факти (обставини, випадки), які є безпосередніми підставами виникнення чи припинення відповідних правових відносин.

Метод правового регулювання відповідає на питання, яким чином право регулює суспільні відносини. Це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відноси­ни; це такий юридичний критерій, який значною мірою за­лежить від предмета. Але на відміну від предмета метод може формуватися і під впливом законодавця, який, окрім тих засобів регулювання суспільних відносин, що об'єктивно склалися, може обират

и власні засоби правового впливу на них, комбінувати ці засоби і прийоми. З цієї точки зору правовий метод являє собою певний набір юридичного інструментарію, завдяки якому дер­жавна влада здійснює необхідний вплив на суспільні відносини з метою спрямування їх розвитку в бажаному напрямку.

Методи правового регулювання суспільних відносин характе­ризуються:

а) різним порядком встановлення прав і обов'язків учасників суспільних відносин, які можуть випливати із закону (право бра­ти участь у виборах), із договору (договір купівлі-продажу) та ін.;

б) різним ступенем автономності суб'єктів при виникненні прав і обов'язків. Норми права можуть вичерпно визначати пра­ва і обов'язки суб'єктів або надавати їм можливість самостійно вирішувати питання щодо обсягу цих прав і обов'язків. Тому суб'єкти права вступають в ті чи інші відносини, врегульовані нормами права, або як рівноправні сторони, або на умовах супідрядності;

в) різними способами захисту встановлених прав та забезпе­ чення виконання юридичних обов'язків, який може здійснюва­тись в різному порядку (судовому, адміністративному та ін.) та задопомогою різних засобів (цивільно-правових, кримінально-пра­вових та ін.).

Відміна в методах правового регулювання втілюється голов­ним чином в обсязі правових можливостей суб'єктів. До найбільш загальних методів належать:

централізований (імперативний) метод, при якому регу­лювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативній ос­нові. Юридична енергія надходить на окремі ділянки правової дійсності зверху від відповідних державних органів і, відповідно до цього, становище суб'єктів характеризується відносинами субординації, прямої супідрядності;

децентралізований (диспозитивний) метод, коли йдеться про відносини між рівноправними суб'єктами, що складаються на основі волі їх учасників. Правомірні дії тут є індивідуальним, «автономним» джерелом юридичної енергії, і відповідно до цього — положення суб'єктів характеризується договірними відносинами взаємної координації.

Ці так звані первинні методи конкретизуються і можуть про­являтися в різних сполученнях, як правило, з перевагою одного з них. Вони знаходять своє продовження в методах, що характери­зують ті чи інші структурні сукупності суспільних відносин, до яких можна віднести:

1) метод матеріального і морального заохочення, який прита­манний трудовому, цивільному та іншим галузям права. Таке за­охочення спрямоване на стимулювання матеріальної зацікавле­ності у вирішенні певних завдань, на підвищення різних форм робочої і творчої активності, підвищення кваліфікації, набуття но­вих професій тощо;

2) метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних організацій, щодо яких владно-імперативні методи впливу не мо­жуть бути застосовані. Цей метод характерний для підприємниць­кого, корпоративного та інших галузей законодавства. Держава може впливати на них лише шляхом дозволів, сприяння, надання організаційної допомоги, рекомендаційних актів, які містять нор­ми права і застосування яких покладено на розсуд цих організацій. Держава у формі рекомендацій використовує дозволи, що має сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи суб'єктів права.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук