Головне меню

§ 5. Галузі вітчизняного права

Теорія держави та права - Загальна теорія держави і права - М.В.Цвік
85

§ 5. Галузі вітчизняного права

Основоположне значення має поділ системи права на ряд галу­зей залежно від предмета та методу правового регулювання, особ­ливостей їх юридичного режиму. Зупинимось на головних з них.

Конституційне право — це сукупність правових норм, які ре­гулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави і органів місцевого самоврядування. В системі суспільних відносин, які становлять предмет цієї галузі, головне місце посідають відносини між людиною, суспільством і держа­вою. Саме вони визначають устрій держави і її функціонування. Природа цих відносин обумовлює і методи регулювання. Домінуючим методом є імперативний. Норми конституційного права, які тісно пов'язані з владними відносинами, мають зо­бов'язальний і заборонний характер; а ті, що пов'язані з регулю­ванням статусу людини і громадянина, — переважно дозвільний характер. Норми конституційного права є провідними щодо норм інших галузей права, їх базовим нормативним матеріалом. Головним джерелом українського конституційного права є Кон­ституція України 1996 року, конституційні закони.

Цивільне право — це сукупність правових норм, які регулю­ють сферу майнових і пов'язаних з ними особистих немайнових відносин (ім'я, честь, гідність, авторство). Вони виникають з при­воду володіння, користування та розпорядження власністю, на­буття її та відчуження, купівлі, продажу, спадкоємства тощо між різними суб'єктами права — фізичними і юридичними особами.

Суттєвими ознаками суспільних відносин, які регулюються нор­мами цивільного права, є наявність у них вільних (автономних) і рівних суб'єктів права (позивач — відповідач, замовник — під­рядчик та ін.); відсутність відносин влади і супідрядності, що проводить чітку межу між предметом цивільного

права і предме­том адміністративного, фінансового права. Така природа відно­син обумовлює диспозитивний (автономний) метод правового регулювання суспільних відносин, який є головним для цієї га­лузі права.

В умовах становлення ринкових відносин роль цивільного права зростає. Без розвинутого, цивілізованого ринку формуван­ня громадянського суспільства та побудова правової держави практично неможлива.

Адміністративне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконав­чо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання. їх особливістю є те, що однією із сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Тому в основі правового регулювання лежить метод владних приписів (імперативний метод) через накази, вказівки. Йому властиві ієрархія і субординація по службі, встановлення відповідальності за доручену ділянку та інше.

Фінансове право — це сукупність правових норм, які регулю­ють суспільні відносини, пов'язані з діяльністю держави по фор­муванню й виконанню державного бюджету, з грошовим обігом, банківськими операціями, кредитами, позиками, податками. Суб'єктами цих відносин, окрім органів держави, виступають всі юридичні та фізичні особи. Фінансова діяльність значною мірою має виконавчо-розпорядчий характер, що і визначає методи пра­вового регулювання. Ними є владні приписи, контроль, ревізії. В умовах переходу до ринку все більше розкриваються межі са­мостійності суб'єктів фінансової діяльності.

Трудове право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини між наймодавцем і працівниками. Вони охоплюють такі питання: організація праці, її оцінка і оплата; умови виник­нення, зміни та припинення трудових відносин, а також пов'язані з ними відносини по соціальному забезпеченню, пенсійному об­слуговуванню; робочий час та час відпочинку тощо. Суб'єктами трудових відносин є робітники, державні, приватні, суспільні та кооперативні організації, профспілки. Провідними методами ре­гулювання трудових відносин є заохочення, стимулювання.

Земельне право — це сукупність норм права, які регулюють суспільні відносини, що пов'язані з володінням, користуванням та распорядженням землею. Це питання землекористування і землеустрою, зберігання і розподілу земельного фонду, визна­чення правового режиму різних видів землі відповідно до їх адміністративно-господарського призначення (державні, фер­мерські, орендні тощо). Головні методи правового регулюван­ня — дозвіл, спеціальний дозвіл, заборони.

Екологічне право — це сукупність правових норм, які регулю­ють суспільні відносини у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб'єктами і громадяна­ми природного середовища з метою зберігання природних ба­гатств, запобігання екологічно шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на середовище проживання людини.

Норми цієї галузі права встановлюють механізм охорони при­роди, порядок проведення екологічної експертизи і екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законо­давства і нормативів якості навколишнього природного середо­вища. Ця галузь сприяє і служить реалізації конституційного права громадян на безпечне природне навколишнє середовище.

Кримінальне право — це сукупність правових норм, які визна­чають коло суспільно небезпечних діянь (злочинів) і міри пока­рання, що застосовуються до злочинців. Норми цієї галузі вста­новлюють правомочність компетентних органів держави щодо осіб, які скоїли злочин, підстави та умови притягнення їх до відповідальності; види і системи санкцій, склад конкретних діянь, форми і ступінь вини тощо. Метод регулювання, який використо­вується в галузі кримінального права, — імперативний (метод за­борони).

Цивільне процесуальне право — це сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми цієї галузі права встановлюють права і обов'язки сторін, між якими виникла суперечка про право, судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ; визначають порядок подачі позовів до суду, підсудність та інші питання, які виникають у зв'язку з розглядом цивільних справ.

Кримінально-процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Особливістю цієї галузі права є те, що вона постає як не­обхідна умова реалізації норм кримінального права шляхом встановлення чіткої регламентації прав і обов'язків органів та осіб у процесі розслідування і судового розгляду. Провідним методом правового регулювання є імперативний (зобов'язальний).

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук