§ 6. Система законодавства

і її співвідношення з системою права

Категорія «система законодавства» є однією з найпоши­реніших у сучасній юридичній науці та юридичній практиці. Важ­ливе місце вона посідає і в теорії права. Особливістю цього по­няття (категорії) є його використання для позначення певних су­купностей, не завжди однакових за формою і за рівнем юридичної сили нормативно-правових актів, які приймаються різними орга­нами держави, посадовими особами, самоврядувальними ор­ганізаціями. В одних випадках мають на увазі тільки сукупність законів; в других — закони, укази Президента України і урядові постанови (саме так витлумачив термін «законодавство» Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 липня 1998 року, додавши до них «чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України...»); в третіх — і це майже стало традиційним — усю діючу в межах країни (держави) сукупність нормативно-правових актів. В ос­танньому випадку це поняття інколи не точно використовується як синонім поняття «право», бо система законодавства — це пе­редусім форма права, тобто засіб існування, вираження і ор­ганізації його норм у цілісну, внутрішньо узгоджену систему. Саме завдяки законодавству стає можливим виокремлення пра­вових норм із інших систем нормативного регулювання, форму­вання права як цілісного нормативного явища і культурної цінності суспільства.

Під системою законодавства умовно, згідно з термінологією, що склалася в навчальній літературі, маємо на увазі усю систему чинних, взаємодіючих нормативно-правових актів. В більш повному обсязі це поняття може бути визначене як форма існу­вання права, спосіб надання юридичного значення нормам пра­ва, засіб їх організації та поєднання в конкретні статті, норма­тивні приписи, нормативно-правові акти, інститути і галузі зако­нодавства.<

Системі законодавства притаманна низка ознак, які характери­зують її як статичну і функціональну. Так, по-перше, вона, як фор­ма права, є елементом більш широкої за обсягом правової системи. По-друге, система законодавства має вертикальну (ієрархічну) бу­дову. Це означає, що нормативно-правові акти розташовані в ній залежно від їх юридичної сили, яка визначається місцем відпо­відного органу в державному апараті. По-третє, вона характери­зується цілісністю, системністю, єдиною спрямованістю. Кожний нормативно-правовий акт діє, хоча і самостійно, але в єдиній системі відповідно до тих завдань і цілей, які закріплені в Кон­ституції, законах, інших вищих за юридичною силою актах. Окрім того, кожний нормативно-правовий акт перебуває в ієрархічних, супідрядних зв'язках з іншими нормативними акта­ми. По-четверте, система законодавства має інтегративний ха­рактер. Ця її властивість виражається в тому, що вона водночас є і юридичним джерелом права, і формою його існування. Від того, наскільки оптимально система законодавства інтегрує в собі нормативно-правовий матеріал, залежить ефективність правового регулювання.

Важливим теоретичним і практичним завданням є встанов­лення правильного співвідношення між системою права і систе­мою законодавства . Вирішення його на належному рівні має на меті забезпечити доступність законодавства, скорочення не­потрібної кількості актів, її узгодженість між собою та ін. При цьому важливо мати на увазі ще одну обставину. Історично скла­лося так, що термін «право» використовується не тільки в юри­дичному розумінні. Його застосовують при визначенні як право­вих, так і таких можливостей, які випливають із корпоративних норм, зокрема з статутів політичних партій при визначення прав і обов'язків їх членів. Щодо терміна «законодавство», то він склався в добу Нової історії, коли буржуазні демократичні дер­жави (перший вид держави громадянського типу) почали масово закріплювати в письмовій формі нормативи, що склалися в ре­зультаті багаторазового повторення певного виду відносин. Внаслідок цього термін «законодавство» набув винятково юри­дичного значення. Ним стала позначатись сукупність норматив­но-правових актів, що мають юридичну силу в результаті їх видання і захисту державою.

Однією із форм взаємодії права і законодавства є їх взаємо­вплив у процесі формування та розвитку. Законодавство може істотно впливати на розвиток формування права. В одних випад­ках цей вплив зводиться до оформлення права. Відбувається це тоді, коли суспільні відносини набули очевидної юридичної значущості (визначається це передусім їх повторюваністю). В  інших випадках — законодавство може викликати до життя право, окремі його підрозділи. Наприклад, закони про підприємництво, про власність в Україні сприяли формуванню галузей підприєм­ницького права, істотно вплинули на розвиток цивільного права. Важливим напрямком впливу законодавства на розвиток права є формуванню правових режимів кожної галузі права. Тут без участі держави право, по суті, не змогло б набути тих якостей, що перетворили б його на одну із загальнолюдських цінностей. Зворотна сторона їх взаємодії — це вплив права на формування та розвиток законодавства, завдяки чому воно набуває певних якостей як з точки зору його змісту, так і з точки зору форми.

Отже, система законодавства і система права є поняття одно­го ряду, але вони не тотожні. Це дає підставу розглядати і харак­теризувати ці системи як відносно самостійні категорії і явища з притаманними їм ознаками. Ці ознаки і є важливими показника­ми відмінностей між ними.

Які ж це ознаки? Зупинимося на них:

1) право є завжди вираженням справедливості. Закони та інші нормативно-правові акти можуть виражати як справедливість (бути правовими), так і несправедливість (бути неправовими);

2) якщо система права має об'єктивний характер, то система законодавства залежить від суб'єктивного фактора — діяльності законодавця, інших суб'єктів правотворчих повноважень;

3) право як явище завжди виступає як система норм, а зако­нодавство як система нормативно-правових актів;

4) ці системи різняться своїми первинними елементами. Якщо для системи права первинним елементом є норма права, то для системи законодавства ним є нормативно-правовий припис. Юридичні норми — це той будівельний матеріал, з якого склада­ються конкретні галузі права. В законодавстві ці норми втілю­ються в окремих статтях нормативного акта або приписахвсередині статей;

5) система законодавства і система права не збігаються за об­сягом. Система законодавства ширша за систему права, оскільки дуже часто включає те, що не може бути віднесеним до норм пра­ва, — різні програмні положення, вказівки на мету і мотиви ви­дання тих чи інших актів;

6) системи різняться за значенням і роллю, які має для них предмет і метод правового регулювання. Якщо, наприклад, для га­лузі права характерна однорідність суспільних відносин, що нею регулюються, а також застосування одного головного методу правового регулювання, то для галузі законодавства це не обов'язко­во. Предмет галузі законодавства становлять, як правило, різно­рідні суспільні відносини, а саме: відносини в державному управ­лінні, відносини в народному господарстві, види господарської діяльності тощо. Різними в цьому разі є і методи, що застосовують­ся для регулювання суспільних відносин галузями законодавства;

7) система права і система законодавства різняться за своєю внутрішньою (вертикальною) будовою. Так, відносно системи права поняття «вертикальна структура» має умовний характер, для неї характерна логічна побудова за обсягом — норма права, інститут права, підгалузь права, галузь права. Вертикальна ж структура системи законодавства має ієрархічний характер, оскільки вона побудована відповідно до юридичної сили норма­тивно-правових актів, яка передусім визначається місцем право-творчого органу в державному механізмі.