47

---

Розділ І

Основні поняття, предмет, система та нормативні джерела навчальної дисципліни «організація судових та правоохоронних органів»

§ 1. Правоохоронна діяльність. Правоохоронні органи

Функції держави відносно суспільства — це основні напрямки його діяльності, націленої на вирішення загальних справ усіх суб’єктів суспільства.

Перед кожною державою незалежно від історичного етапу її розвитку завжди стоїть одне з основних завдань: забезпечення свободи, безпеки і власності (правова функція).

Призначенням права є регулювання й охорона суспільних відносин. Охоронна функція права — це обумовлений соціальним призначенням напрямок правового впливу, націлений на охорону загальнозначущих, найважливіших суспільних відносин, їх недоторканність.

Охоронну функцію права реалізує охоронна (правоохорон­на) діяльність держави. Якщо охоронна функція права пов’язана з охороною існуючих суспільних відносин, то охоронна діяльність держави націлена на охорону самого права, тому що без такої охорони право не здатне ефективно функціонувати.

Отже, право охороняє суспільні відносини і саме цим утворює юридичні підстави для правоохоронної діяльності держави, функціонування її правоохоронної системи. Це знайшло своє відбиття у Конституції України, згідно з якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є обов’язком держави (ч. 2 ст. 3).

Правоохоронна система — це сукупність державно­правових засобів, методів, гарантій, що забезпечують захищеність особи від протиправних порушень. Вона складається з двох підсистем: охоронювальних правових норм і правоохоронних органів, устан

ов, організацій. Метою правоохоронної системи є охорона прав, свобод та інтересів особи. Держава встановлює систему юридичних норм, які регулюють найбільш значущі відносини між людьми, і вона також утворює систему органів (або регулює порядок утворення інших організацій і установ), призначених для охорони вказаних норм від порушень. Охорона права від посягань (правоохоронна діяльність) є конституційним обов’язком усіх державних інститутів.

За змістом правоохоронну діяльність поділяють на два види: правоохоронна діяльність в широкому та у вузькому розумінні цього словосполучення.

Змістом правоохоронної діяльності у широкому розумінні є охорона права від посягань. У цьому сенсі кожний орган держави займається правоохоронною діяльністю у межах своєї компетенції.

Правоохоронна діяльність у вузькому розумінні — це спе­ціалізована діяльність з правової охорони суспільних відносин, якою займаються спеціально утворені для цього органи держави — правоохоронні органи.

Термін «правоохоронні органи» увійшов спочатку до су­спільно­політичного, а потім — і до наукового обігу понад п’ятдесят років тому. Але й досі в науці не існує чітких критеріїв визначення системи правоохоронних органів, яка б була загальновизнаною. Серед усього розмаїття позицій ви­діляються дві, які складають принципово різні підходи.

Відповідно до першого підходу правоохоронна функція держави зосереджена на виконанні завдань із забезпечення законності та правопорядку, на боротьбі зі злочинністю, корупцією та іншими правопорушеннями. Тому до правоохоронних органів слід відносити ті, які займаються забезпеченням законності, громадського порядку, громадської безпеки. Засобами виконання цієї функції є виявлення, припинення злочинів, встановлення та викриття винних, убезпечення невинних від необґрунтованої підозри та обвинувачення. До цих засобів також відносять запобігання та профілактику правопорушень шляхом цілеспрямованого впливу на криміногенні фактори з метою їх усунення, послаблення та нейтралізації.

Однак така позиція обмежує систему правоохоронних органів лише тими, які займаються боротьбою зі злочинністю та іншими правопорушеннями та їх профілактикою. Недарма прихильниками цього підходу така система названа «силові правоохоронні органи» (адаптація американського терміну «Law enforcing agencies» — органи, що силою забезпечують виконання закону).

Другий підхід розширює перелік правоохоронних органів, включаючи до них усі органи, що певною мірою займаються забезпеченням правопорядку, підтриманням громадського порядку, контролем за проведенням масових заходів, забезпеченням охорони вищих посадових осіб тощо.

Обидва підходи не можна вважати науково обґрунтованими, оскільки перший з них обмежує зміст правоохоронної діяльності боротьбою зі злочинністю, другий використовується для визнання невиправдано широкого кола органів правоохоронними. Саме другий підхід отримав своє нормативне закріплення в Законі України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» — єдиному нормативному акті, де міститься перелік правоохоронних органів, до яких поряд з органами прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних силах України, митними, охорони державного кордону, державної податкової служби, виконання покарань віднесені також органи державної контрольно­реві­зійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інші державні органи, які здійснюють правозастосовні і правоохоронні функції. При цьому за законом цей перелік не є вичерпним.

Між тим, за чинним законодавством повноваженнями з виконання правоохоронної функції в нашій державі наділено понад тридцять органів. До них слід додати посадових осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення і перелік яких теж перебільшує тридцять.

Така невизначеність негативно впливає не тільки на застосування Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а й на ефективність застосування норм кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за вчинення злочину працівниками правоохоронного органу (наприклад, ч. 3 ст. 364 Кримінального кодексу України).

Законодавство ще має удосконалюватися в напрямку уточнення змісту поняття «правоохоронні органи», а в науці для їх визначення використовуються такі критерії як зміст правоохоронної діяльності та її обсяг.

Це потребує визначення, яким ознакам має відповідати та чи інша правоохоронна діяльність і який її зміст.

Змістом правоохоронної діяльності у вузькому розумінні є:

а) нагляд за виконанням правових вимог;

б) дослідження обставин діянь, котрі мають ознаки неправомірності;

в) вирішення по суті справ про порушення права;

г) реалізація прийнятих рішень.

Але для систематизації правоохоронних органів вказаного критерію недостатньо. Необхідно застосовувати й інші критерії, наприклад:

— обсяг і спеціалізацію правоохоронної діяльності в струк­турі функціонального призначення державного органу;

— метод правоохорони.

Зміст і мета (призначення) правоохоронної діяльності у сфері виконавчої влади мають певні відмінності від діяльності у сфері функціонування судової влади.

Призначенням правоохоронної діяльності, яка здій­сню­ється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, є забезпечення відповідності діяльності суб’­єктів права юридичним приписам, їх правомірності, а у випадку встановлення правопорушення — вжиття відповідних заходів з тим, щоб поновити порушений правопорядок. Природним доповненням цього призначення є створення умов, які попереджали б правопорушення, унеможливлювали порушення правопорядку. Змістом правоохоронної діяльності спе­ціально уповноважених органів виконавчої влади є нагляд (контроль) за виконанням правових вимог; встановлення порушень; дослідження обставин діяння, які мають ознаки неправомірності; формулювання попередніх висновків щодо доведеності вини особи у правопорушенні. Залежно від характеру правопорушення спеціально уповноважений орган може сам здійснювати юрисдикційні повноваження, спрямувати справу іншому органу або в суд. Усі кримінальні спра­ви та у випадках, передбачених законом, справи про ад­мі­ні­стративні правопорушення завжди спрямовуються до суду.

Правоохоронна функція, що реалізується судовою владою, має на меті захист на засадах верховенства права гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Змістом правоохоронної діяльності, що реалізується судовою владою, є здійснення правосуддя, тобто вирішення соціального кон­флікту правового характеру у формі цивільного, господар­сько­го, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Поряд з державними органами правовою охороною займаються й інші установи, які хоча й не мають ознак державного органу, виконують важливу державну функцію охорони прав, свобод і законних інтересів особи. Йдеться про адвокатуру і нотаріат.

Правоохоронні органи відрізняються від інших державних органів. Вони також відрізняються й від інших установ та організацій, які здійснюють правоохоронну діяльність, але при цьому не є державними органами. Для того, щоб певний державний орган був віднесений до правоохоронного, він має відповідати низці ознак.

По­перше, правоохоронний орган — це державний орган, спеціально створений для охорони норм права від будь­яких порушень. Це означає, що він наділений певною органі­за­ційною відокремленістю і самостійністю; має необхідну організаційно­правову структуру і засоби для виконання покладених функцій; складається з державних службовців, діяльність яких має професійний характер.

По­друге, організація та діяльність правоохоронного органу регламентується спеціальним законодавчим актом (чи низкою актів).

По­третє, правоохоронний орган здійснює свої повноваження не довільно, а з додержанням встановлених законом процедур (процесуальна форма діяльності).

По­четверте, правоохоронний орган наділений державно­владними повноваженнями, тобто його діяльність має владний характер, що виявляється у праві видання юридичних актів, які тягнуть юридичні наслідки, а його законні та об­ґрунтовані рішення є обов’язковими для виконання на всій території держави.

І, по­п’яте, правоохоронний орган наділяється повноваженнями з застосування певних заходів юридичного впливу.

Використання усієї сукупності означених критеріїв дозволяє класифікувати правоохоронну систему таким чином:

— суди;

— прокуратура;

— органи досудового слідства;

— органи виконавчої влади, що реалізують державну політику в тій чи іншій сфері правоохоронної діяльності: Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Служба безпеки України, державна виконавча служба;

— адвокатура;

— нотаріат.

Отже, систему правоохоронних органів утворюють органи, які здійснюють правоохоронну функцію у вузькому розумінні, і ця діяльність для вказаних органів є домінуючою чи єдиною.

Правоохоронна діяльність, яка здійснюється тим чи ін­шим органом правоохорони, не є за своїм змістом однорідною. Навпаки, вона є дуже різноманітною, оскільки вказані органи та установи хоча й вирішують одне конституційне завдання — захист прав, свобод і законних інтересів особи, — реалізують його різними засобами.

Можна виокремити такі види правоохоронної діяльності:

— правосуддя (у т. ч. судовий контроль);

— викриття та розслідування злочинів;

— прокурорський нагляд, підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадянина або держави;

— надання юридичної допомоги.

Співвідношення і розподіл різних видів правоохоронної діяльності всередині правоохоронної системи можна представити у вигляді таблиці:

Усі перелічені напрямки правоохоронної діяльності взаємопов’язані і доповнюють один одного. Так, під час розслідування кримінальної справи одночасно можуть реалізовуватися декілька видів правоохоронної діяльності: слід­чий провадить, власне, розслідування справи, прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органом, що здійснює досудове слідство, адвокат забезпечує захист обвинуваченого або представляє інтереси потерпілого, а суд розглядає скарги на дії та рішення слідчого чи прокурора або постановляє рішення, в якому дозволяє провести обшук чи обрати міру запобіжного за­ходу — взяття під варту.

Якщо справа вже розглядається в суді, то прокурор під­тримує державне обвинувачення щодо певної особи (підсудного), адвокат здійснює її захист або представляє ін­тереси потерпілого, а суд на підставі розгляду справи вирішує її, тобто здійснює правосуддя.

Поміж усіх видів правоохоронної діяльності пріоритетне значення має правосуддя — спосіб вирішення соціально значущих конфліктів правового характеру, який реалізується шляхом розгляду і вирішення справи та постановлення рішення по ній. Коло відносин, що входять до юрисдикції суду, не обмежено. Важливо лише, щоб вони могли бути врегульовані на підставі застосування права.

Усі інші види правоохоронної діяльності певною мірою підпорядковані виконанню завдань із забезпечення правосуддя.

Певні види правоохоронної діяльності або передують, або сприяють, або супроводжують здійснення правосуддя, тому орган, якому належить виключне повноваження — здійснювати правосуддя, посідає особливе місце в системі органів правової охорони. Це наводить деяких науковців на думку про необхідність відокремлення суду від інших органів правоохорони, виведення його за межі класифікації, визначення його місця в системі державних механізмів формулою: «Суд та правоохоронні органи». Інші вважають, що суд відповідає всім ознакам державного правоохоронного органу і тому виведення його за дужки у класифікації правоохоронних органів є порушенням принципів класифікації і нічого не додає для визначення місця суду в системі державного механізму правоохорони. Вказана дискусія має відбиття і в прикладному плані, у назві навчальних дисциплін, коли одна й та ж за змістом, предметом і обсягом навчальна дисципліна має назву «Суд і правоохоронні органи» чи «Правоохоронні органи».

Дійсно, суд повністю відповідає усім ознакам правоохоронного органу. Більш того, саме суд є взірцем наявності усіх за переліком і змістом ознак такого органу. Але наукова класифікація не може не відчувати політичної, культурологічної, соціальної, ментальної та інших характеристик того чи іншого правоохоронного органу. Закріплення на конституційному рівні прагнення побудови правової держави, поділу єдиної державної влади на три гілки, одна з яких є судовою, надання судовій владі повноважень оцінювати конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, нормативних актів та актів індивідуального застосування права центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб насправді розкриває особливу роль судової влади у забезпеченні правового порядку в державі. Що стосується взаємовідносин судів та інших органів, що здійснюють правоохоронну діяльність, то суди мають право: контролювати додержання прав осіб, які є учасниками кримінального процесу, на підставі їх скарг на дії та рішення особи, котра провадить дізнання, досудове слідство чи прокурора; приймати рішення за поданням органів ді­знання та досудового слідства щодо можливості обмеження конституційних прав осіб на недоторканність житла, свободу і особисту недоторканність, на таємницю особистого життя. Саме це право контролю одного органу правової охорони за діяльністю інших правоохоронних органів і дозволяє усвідомити місце суду в механізмі реалізації правоохоронної функції формулою «Суди та інші правоохоронні органи». Однак, віддаючи данину традиції, що вже склалася, ми будемо йменувати нашу навчальну дисципліну «Організація судових та правоохоронних органів».

 

< Попередня   Наступна >