Підручники Судові та провоохоронні органи Організація судових та правоохоронних органів § 5. Конституційне провадження (провадження у справах в Конституційному Суді України)§ 5. Конституційне провадження (провадження у справах в Конституційному Суді України)
| Судові та правоохоронні органи - Організація судових та правоохоронних органів |
§ 5. Конституційне провадження (провадження у справах в Конституційному Суді України)
Конституційний Суд України здійснює конституційне правосуддя (конституційну юрисдикцію) за конституційними поданнями і конституційними зверненнями певних суб’єктів.
Конституційне подання або конституційне звернення є приводом для розгляду справи у КСУ, тобто зобов’язує цей суд прийняти її до розгляду.
Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акту (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про надання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.
Суб’єктами права на конституційне подання з питань конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АР Крим є: Президент України; не менше сорока п’яти депутатів Верховної Ради України (тобто десята частина загального складу, встановленого ч. 1 ст. 76 Конституції); Верховний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховна Рада АР Крим (абз. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції, п. 1 ст. 13 та ст. 40 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Якщо Президент України зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України, нормативноправових актів Верховної Ради АР Крим з мотивів їх невідповідності Конституції України, він повинен одночасно звернутись до КСУ щодо неконституційності вказаних актів (п. 15 ч. 1 ст. 106, ч. 2 ст. 137 Конституції).
Було б доцільним надати таке право фізичним та юридичним особам стосовно неконституційності нормативноправових актів, що порушують їх конституційні права або можуть їх порушити. Фізичні та юридичні особи краще за всіх знають, чи порушені або чи можуть бути порушені їхні права і свободи тим чи іншим нормативноправовим актом.
Суб’єктами права на конституційне подання з питань надання висновків Конституційним Судом України є:
1) щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, — Президент України, Кабінет Міністрів України (ч. 1 ст. 151 Конституції України, п. 2 ст. 13 та абз. 2 ст. 41 Закону України «Про Конституційний Суд України»);
2) щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справ про усунення Президента України в порядку імпічменту — Верховна Рада України (ч. 6 ст. 111 та ч. 2 ст. 151 Конституції України, п. 3 ст. 13 та абз. 3 ст. 41 Закону України «Про Конституційний Суд України»);
3) щодо порушення Верховною Радою АР Крим Конституції або законів України — Верховна Рада України (п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України);
4) щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Конституції України — Верховна Рада України (ст. ст. 154, 159 Конституції, Рішення КСУ від 9 червня 1998 р. у справі № 126/98 щодо внесення змін до Конституції України);
5) щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України — Президент України, не менше сорока п’яти народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада АР Крим, органи місцевого самоврядування (абз. 4 ст. 41 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Підставою для конституційного подання про неконституційність закону або іншого правового акту є наявність спору щодо його неконституційності. Наявність підстави для розгляду справи зобов’язує Конституційний Суд України розглянути її по суті в судовому засіданні і винести по ній вмотивоване рішення.
Для деяких категорій конституційноправових справ, а саме: щодо конституційності правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування; відповідності положень чинних правових актів конституційним принципам і нормам стосовно прав та свобод людини і громадянина, а також справ щодо конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, Закон України «Про Конституційний Суд України» встановлює додаткові вимоги для підстав конституційного подання.
Так, підставою для конституційного подання у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір про повноваження конституційних органів державної влади України, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування, є наявність спору стосовно повноважень цих органів, якщо один із суб’єктів права на конституційне подання вважає, що правові акти, якими встановлено повноваження зазначених органів, не відповідають Конституції України (ст. 75 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Підставами для порушення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав і свобод людини і громадянина є:
1) наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів;
2) виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених у процесі загального судочинства;
3) виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених органами виконавчої влади у процесі їх застосування та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у процесі його діяльності (ст. 82 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
У разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється. За таких умов відкривається конституційне провадження, і справа розглядається Конституційним Судом України невідкладно (ст. 83 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Підставою для конституційного подання щодо конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, є наявність спірних питань щодо конституційності норм двох чи більше законів або актів міжнародного права, визнаних обов’язковими на території України, котрі встановлюють різний порядок реалізації одних і тих самих конституційних прав та свобод, чим суттєво обмежуються можливості їх використання (ст. 84 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.
Суб’єктами права на конституційне звернення є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 43 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
Підставами для звернення до КСУ про офіційне тлумачення Конституції та законів України у формах конституційного подання і конституційного звернення є відповідно: практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції та законів України (ч. 1 ст. 93 Закону України «Про Конституційний Суд України») або наявність неоднозначного застосування положень Конституції чи законів судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (ст. 94 Закону України «Про Конституційний Суд України).
Практична необхідність офіційного тлумачення Конституції або законів України може бути обумовлена неясністю (двозначністю, розпливчастістю, неточністю, нечіткістю) їх окремих положень, або неоднозначним застосуванням, або хоча й однозначним, але неправильним їх розумінням і застосуванням. Офіційне тлумачення Конституції або законів України якраз і покликане подолати ці обставини, зробити, зокрема, неясні положення ясними, зрозумілими.
Неоднозначність тлумачення і застосування положень Конституції України викликана тим, що вона була прийнята в результаті взаємних поступок, компромісів. При її прийнятті згладжувалися і зближувалися різні теоретичні підходи до тих чи інших проблем, їм надавалося загального забарвлення, однаково прийнятного для різних політичних сил. До того ж значна частина норм Конституції України сформульована досить загально й абстрактно, у багатьох випадках з використанням оціночних понять.
Неоднозначність тлумачення і застосування законів України викликана також динамічністю розвитку суспільства та неможливістю своєчасного врегулювання відповідних суспільних відносин, змушеністю законодавця регулювати також ті відносини, природа і закономірності яких недостатньо досліджені, реформуванням усіх сфер суспільного життя, нестабільністю законодавства в перехідний період, його суперечливістю, наявністю колізій і прогалин, недоліками законодавчої техніки тощо.
Необхідність однаковості практики застосування положень Конституції та законів України, а отже, визначеність правових відносин випливає з вимог правової держави і, зокрема, законності, правової безпеки, рівності конституційних прав і свобод громадян та їхньої рівності перед законом (ст. 24 Конституції України), а також і того, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України). До того ж одними з основних засад судочинства є законність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункти 1 і 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України), а це неможливо без однозначного (однакового) застосування положень Конституції та законів України до всіх однаково, без однакової судової практики.
Підставою для офіційного тлумачення Конституції та законів України за конституційними поданнями органів державної влади, не передбачених ст. 150 Конституції України, і органів місцевого самоврядування є тільки ті положення вказаних нормативноправових актів, які стосуються питань, віднесених до відання цих суб’єктів.
Підставою для офіційного тлумачення Конституції або законів України за конституційними зверненнями фізичних та юридичних осіб є тільки ті положення цих нормативноправових актів, які застосовані або підлягають застосуванню щодо суб’єкта конституційного звернення в конкретній справі і це призвело чи може призвести до порушення його конкретного конституційного права. Суб’єкт конституційного звернення повинен вказати конкретні факти й обставини, які б свідчили про це.
Підстава для розгляду в КСУ відсутня, якщо суб’єкт права на конституційне звернення звертається до цього суду не у зв’язку з порушенням (можливістю порушення) його конституційних прав і свобод, а на захист певних положень Конституції або законів України.
На практиці трапляються такі ситуації, коли ті чи інші положення Конституції або законів України застосовуються хоча й однозначно, але неправильно, і це порушує конституційні права і свободи людини та громадянина або створює можливість їх порушення. Конституційний Суд України у цих випадках також розглядає справи за зверненнями фізичних або юридичних осіб та приймає по них відповідні рішення. Так, усі суди в країні вже після прийняття Конституції відмовляли громадянам України у прийнятті скарг (позовів): 1) на рішення Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів; 2) на дії посадових осіб органів прокуратури; 3) на бездіяльність посадових осіб щодо розподілу житла; 4) Кабінету Міністрів України про виконання зобов’язання за облігаціями Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. та відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України визнав таку практику антиконституційною і дав офіційне тлумачення відповідних положень Конституції та законів України.
Було б логічним, правильним і справедливим надати право громадянам України, іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам звертатися до КСУ не тільки у випадках неоднозначного застосування положень Конституції та законів України, як це передбачає Закон України «Про Конституційний Суд України», але й при однозначному, але неконституційному їх застосуванні.
Відкриття провадження у справі в Конституційному Суді за конституційним поданням чи конституційним зверненням ухвалюється Колегією суддів або Конституційним Судом України на його засіданні.
Справа, за якою відкрито конституційне провадження, розглядається в КСУ на пленарному засіданні у порядку та в строк, установлені Законом України «Про Конституційний Суд України».
Дата розгляду справи Конституційним Судом України визначається його Головою.
Колегія суддів КСУ у справах за конституційними поданнями більшістю голосів суддів, які входять до її складу, приймає процесуальну ухвалу про відкриття провадження у справі або про відмову у такому провадженні.
У разі прийняття Колегією суддів процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі вона вноситься Головою КСУ на розгляд пленарного засідання Конституційного Суду України.
У разі прийняття Колегією суддів процесуальної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі секретар Колегії направляє матеріали Голові КСУ для розгляду справи на засіданні Конституційного Суду України.
У разі прийняття на цьому засіданні процесуальної ухвали про відкриття провадження у справі вона вноситься Головою суду на розгляд пленарного засідання КСУ.
Колегія суддів під час підготовки справи, а Конституційний Суд у процесі провадження у справі мають право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем’єрміністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об’єднань громадян, а також від окремих громадян необхідні документи, матеріали та інші відомості, що стосуються справи.
Також Колегія суддів під час підготовки справи, а Конституційний Суд у процесі провадження за необхідності призначають експертизу у справі та вирішують питання щодо залучення до участі в конституційному провадженні експертів.
Окрім того, Колегія суддів КСУ під час підготовки справи, а Конституційний Суд у процесі провадження мають право викликати посадових осіб, експертів, свідків, представників за законом та уповноважених за дорученням, громадян, участь яких повинна забезпечити об’єктивний і повний розгляд справи.
Ухилення без поважних причин від явки до Колегії суддів або до Конституційного Суду, а так само відмова надати необхідні документи, матеріали та інші відомості або їх умисне приховування тягнуть за собою відповідальність винних осіб за законом.
Розгляд справ, прийняття рішень і надання висновків у справах проводиться Конституційним Судом колегіально.
Розгляд справ на пленарному засіданні Конституційного Суду України може проводитись у формі:
— усних слухань, тобто шляхом безпосереднього заслуховування на пленарному засіданні всіх учасників конституційного провадження;
— письмових слухань, тобто шляхом заслуховування та аналізу зібраних на попередніх стадіях конституційного провадження та залучених додатково в ході пленарного засідання матеріалів, документів, необхідних для забезпечення об’єктивного і повного розгляду справи.
< Попередня Наступна >