§ 4. Матеріально-технічне забезпечення судів
Судові та правоохоронні органи - Організація судових та правоохоронних органів |
§ 4. Матеріально-технічне забезпечення судів
У Концепції судовоправової реформи 1992 р. наголошувалося, що необхідність такої реформи обумовлена тим, що суди республіки переживають гостру кризу.
Кризова ситуація склалася також у матеріальнотехнічному забезпеченні судової діяльності. Понад 80 % судів розташовувалися якщо не в аварійних, то у таких приміщеннях, що не пристосовані для цих цілей та не відповідають елементарним вимогам щодо відправлення правосуддя.
У будівлях судів були відсутні елементарні умови для відвідувачів, меблі й інше устаткування не оновлювалося впродовж десятиліть, фінансування поштових витрат, витрат на канцелярські товари, охорону будівель, оплату енергоресурсів було практично припинено.
Реальний стан з матеріальнотехнічним забезпеченням судової діяльності постійно підживляв ідею про вихід судів з системи Міністерства юстиції.
І це незважаючи на те, що за роки, що минули з моменту ухвалення Концепції судовоправової реформи, певна увага з боку держави приділялася шляхом ухвалення нормативних актів з питань матеріальнотехнічного забезпечення судів.
Зокрема, пунктом 1 Постанови Верховної Ради «Про забезпечення діяльності судів» від 24 лютого 1994 р. на Кабінет Міністрів України, на державні обласні адміністрації покладався обов’язок до 1 червня 1994 р. «завершити вирішення питань забезпечення судів необхідними службовими приміщеннями у відповідності зі встановленими нормами».
Але лише у травні 2003 року з’явився перший підзаконний акт, що регламентує основні вимоги, які висуваються до приміщень районних (міських) судів.
Отже, на Державну судову адміністрацію крім поточної роботи, покладено обов’язок розробки і ух
1) капітальне будівництво споруд судів за проектами, що відповідають найпрогресивнішим вимогам до відправлення правосуддя;
2) капітальний ремонт і реконструкція існуючих будівель та нових приміщень;
3) забезпечення судів транспортом, засобами зв’язку, сигналізації, технічними засобами, меблями, іншою оргтехнікою і устаткуванням;
4) комп’ютеризація й інформатизація судової діяльності;
5) фінансування поточної діяльності в обсягах потреби (оплата енергоресурсів, поштових витрат, виплати учасникам процесу і т. п.).
Ухвалені підзаконні нормативні акти, що стосуються матеріальнотехнічної бази судів, враховують як міжнародні, так і національні особливості судової інфраструктури.
В основу проектів будівель судів покладено наступні критерії. Кожен суддя, окрім службового кабінету, повинен мати «свій» зал судових засідань площею 75–100 м2, оснащений технічними засобами, службові приміщення для секретаря і помічників. У кожному суді повинні бути приміщення для народних засідателів (присяжних), учасників процесу; просторі холи для відвідувачів; належні санітарнопобутові умови, а також умови для реалізації процесуальних і конституційних прав усіх громадян, що звернулися за судовим захистом.
Практично всі ці напрями роботи детально регламентовані в Положенні про ДСА. А стосовно регіонального рівня — в нормативних актах, що регламентують діяльність територіальних управлінь судової адміністрації.
< Попередня Наступна >