50

---

Розділ ХVІ

Органи та установи юстиції

Органи юстиції України — це система органів виконавчої влади, яку очолює Міністерство юстиції України і до якої належать:

— Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим;

— обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

— районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції.

Міністерство юстиції України (Мін’юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції Украї­ни в АР Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції підпорядковуються Міністерству юстиції України та його територіальним органам.

У своїй діяльності органи юстиції керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Правове підґрунтя діяльності Міністерства юстиції України складає Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 14 листопада 2006 р., а статус територіальних відділень Міністер­ства регулюється відповідними нормативними актами: Положенням про головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, міські управління юстиції та положенням про районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 30 серпня 2000 р. № 36/5 в редакції від 7

грудня 2006 р. № 91/5. Вказані документи встановлюють правову основу функціонування управлінь юстиції у відповідних адміні­стративно­територіальних одиницях, визначаючи їх завдання і повноваження.

Слід зазначити, що органи юстиції України з моменту їх створення в нашій державі і до цього часу перебувають у процесі реформування, яке є складовою частиною загальної адміністративної реформи.

Із здобуттям Україною незалежності було прийнято Концепцію судово­правової реформи в Україні (схвалену постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р.), яка встановила відправні організаційні та інші засади перетворень у правовій царині нашої держави з метою привести систему судових та правоохоронних органів, а також усі галузі права у відповідність до соціально­економічних та політичних змін, що відбулися у суспільстві.

Низку положень Концепції було втілено у Конституції України 1996 р. Але із розробленням та прийняттям нової Конституції конституційний процес не завершується, навпаки, йдеться про початок його нового етапу. З’явилася можливість на конституційному фундаменті, за допомогою передбачених Конституцією засобів і на підставі її принципів завершити будівництво розвинутого громадянського суспільства і суверенної, демократичної, правової, соціальної держави.

Зазначене в першу чергу стосується органів юстиції України, адже Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, тобто складовою частиною вищого органу в системі виконавчої влади — Кабінету Міністрів України. Тому організація, повноваження і порядок діяльності органів юстиції мають вдосконалюватися і в майбутньому визначатися лише Конституцією і законами України, як того вимагає ч. 2 ст. 120 Конституції України. Передбачаєть­ся, що правовий статус органів юстиції в майбутньому буде закріплений на рівні Закону «Про Кабінет Міністрів Укра­їни», прийняття якого є вкрай необхідним згідно з Конституцією України та Законом України «Про органи юстиції». Проект останнього вже зареєстрований у Верховній Раді України.

Якщо поглянути на органи юстиції в історичному розвитку, то можна помітити, що процес реформування цього ві­домства відбувався завжди, а історія органів юстиції — це історія зміни функцій, що покладалися на цю інституцію.

Вперше інститут органів юстиції на теренах України з’я­вився у 1802 р. 8 (20) вересня 1802 р. маніфестом Олександра I «Про заснування міністерств» було утворено Міністерство юстиції Російської Імперії як центральний орган державного управління системою суду та прокуратури, юрисдикція якого поширювалася і на Україну, що в ті часи входила до складу Російської Імперії. Центральний апарат міністерства сформувався на базі канцелярії генерал­прокурора і складався з міністра, який одночасно займав посаду генерал­прокурора, двох товаришів (заступників міністра), ради (консультації), канцелярії міністра і двох департаментів. До складу 1­го департаменту входили: юрисконсультська частина; три кримінальні відділення, що здійснювали нагляд за станом правосуддя у кримінальних справах і відали провадженнями у справах про помилування; цивільне відділення, яке відало справами про станові права; статистичне відділення, яке видавало щорічні «Збірники» і «Зводи», а також відомості про засудження. 2­й департамент складався з канцелярії і трьох відділень: особового складу, розпорядчого (завідувало господарською частиною) і рахункового. До Міністерства юстиції Російської Імперії входили також головне в’язничне управління (передане з Міністерства внут­ріш­ніх справ у 1895 р.), управління межовою частиною, навчальні заклади, які готували чиновників канцелярій судових відомств (училище правознавства, Костянтинівський межовий інститут), три архівні установи, редакція «Журнала Министерства юстиции», сенатська друкарня та благо­дійне товариство судового відомства (з 1895 р.).

За своєю суттю історія розвитку органів юстиції — це історія взаємовідносин, що склалися між цими органами і судами. Адже саме на органи юстиції упродовж тривалого часу припадала найбільша частина «турбот» по здійсненню контролю за судами, керівництву ними та їх забезпеченню, щоб діяльність судів проходила в «потрібному» напрямку. Окрім цього, це історія взаємин, пов’язаних зі звільненням судів від щільного піклування виконавчих органів, якими є органи юстиції, адже протягом досить тривалого часу суди вважалися невід’ємною частиною адміністративного апарату, а судді — звичайними посадовцями, що зобов’язані виконувати волю свого керівництва.

Міністру юстиції Російської Імперії навіть після судової реформи 1864 р., під час якої була задекларована автономія судів та інших державних (адміністративних) органів, було надано право наглядати за судами та вживати необхідних, на його погляд, заходів для усунення виявлених порушень. Робили вони це особисто або використовували свій апарат, насамперед підпорядкованих їм безпосередньо прокурорів. Прокурори при окружних судах зобов’язані були доповідати вищестоящим прокурорам (прокурорам при судових палатах чи обер­прокурору) при Урядовому («Правительствующему» — російською) сенаті або міністру про виявлені порушення.

Досить жорстким засобом реалізації права на адміністративний нагляд за судами виявилося надання міністрам юстиції можливості проведення суцільних ревізій усіх сторін їх діяльності, в тому числі діяльності по здійсненню правосуддя щодо конкретних справ. «Министр юстиции может проводить ревизию судебных установлений лично или через своего товарища, а обревизование окружных судов и мировых установлений поручать членам судебных палат», — йшлося в одному з нормативних актів тих часів. Міністру юстиції також було надано право порушувати відносно суддів дисциплінарні провадження, ставити питання про їх звіль­нення, про призначення чи непризначення на посаду, про підвищення чи пониження у посаді тощо.

Після падіння самодержавства (1917 р.) Міністерство юстиції Російської Імперії було частково реорганізоване. До нього перейшли функції карного розшуку. Керівництво цією роботою здійснювало спеціальне бюро. Головне в’язничне управління одержало назву Головного управління місцями ув’язнення. 4 (17) березня 1917 р. при Міністерстві була створена Надзвичайна слідча комісія для розслідування протизаконних дій колишніх царських міністрів, головноуправляючих та інших найвищих посадових осіб, яка проіснувала до жовтня 1917 р. Після захоплення влади більшовиками Міністерство юстиції Російської Імперії припинило своє існування.

Історія Міністерства юстиції України тісно пов’язана з іс­торією української державності, виникненням Української Центральної Ради. Так, формуючи наприкінці червня 1917 р. перший національний уряд — Генеральний секретаріат, вона передбачила і створення Генерального секретарства судових справ Української Народної Республіки. За його поданням Генеральна Рада прийняла постанову, в якій було записано: «Суд в Україні твориться іменем Української Народної Республіки». З приходом до влади гетьмана П. П. Скоропадського Генеральне секретарство (на той час вже перейменоване на Міністерство) судових справ здійснювало практично всю правову політику. 5 липня 1918 р. воно було перейменоване на Міністерство юстиції.

Радянський період української юстиції розпочався 28 листопада 1918 р. утворенням відділу юстиції при Тимчасовому робітничо­селянському уряді України, функції якого пізніше перейшли до утвореного в Харкові 11 грудня 1919 р. Комітету юстиції при Всеукраїнському революційному комітеті, згодом також реорганізованого в Народний комісаріат юстиції УРСР. Тривалий час посади наркома юстиції і генерального прокурора займала одна особа, зокрема М. О. Скрипник.

Основним завданням цього наркомату та його органів на місцях з перших днів його існування було створення судової системи на заміну тій, яку зруйнували, а також робота по створенню нового законодавства, оскільки старе було визнано недієвим. Поряд з цим Нарком’юсту довелось займатися виконанням деяких не властивих органам юстиції функцій, які у звичайних умовах, як правило, покладаються на інші правоохоронні органи — суди, прокуратуру, органи внутріш­ніх справ. Так, він здійснював перевірку скарг на не­закон­ність арештів, обшуків та інших слідчих дій, розглядав скарги на вироки революційних трибуналів, керував усіма в’язнич­ними установами, здійснював активний вплив на орга­­ні­зацію захисту та підтримку обвинувачення в судах по кримінальних справах, здійснював нагляд за законністю дій місцевих органів влади, проводив розслідування деяких категорій кримінальних справ, а також наглядав за правиль­ним несенням конвойної служби.

За часів панування більшовиків були періоди, коли вза­ємини судів та органів юстиції будувалися на засадах нічим не прихованої безумовної субординації, відповідно до якої суди були підпорядковані таким органам. Останні не тільки створювали чи припиняли діяльність судів, видавали обов’яз­кові для них циркуляри, інструкції та інші приписи, але й керували їхньою діяльністю, мали повноваження безпосередньо втручатися в рішення у конкретних справах аж до їх скасування та дачі вказівок про те, якими повинні бути такі рішення. З часом відбулося послаблення цих факторів, з’я­вилися ознаки відокремлення судів від виконавчої влади. Ця лінія досить чітко проявилася в ході судово­правової реформи 1922–1924 рр. Реформа не змогла не відбитися на змісті основних функцій Нарком’юста Радянської держави та структурі його центрального та місцевого апаратів. Від­повідно до Положення про Народний комісаріат юстиції, затвердженого Декретом ВЦВК (ВЦИК російською) від 1 лютого 1923 р., цьому наркомату ставилось за обов’язкове виконання безлічі функцій з керівництва прокуратурою, но­таріатом та судовими виконавцями, нагляду за діяльністю органів дізнання та слідства, Державного політичного управ­ління (ГПУ), за «правильним функціонуванням місць позбавлення волі та виконавчо­трудових установ», земельних комісій, арбітражних комісій, третейських судів та «ін­ших подібних установ», що наділені судовими функціями, а також по нагляду за діяльністю колегій адвокатів та організацій, що надавали юридичну допомогу населенню. Наркомат мав повноваження щодо ведення слідства за деякими категоріями кримінальних справ, підбору та розміщення прокурорських кадрів (Нарком юстиції був наділений повноваженнями прокурора республіки). Що стосується взає­мин Нарком’юсту з судами, то органам юстиції дозволялося не командувати ними та підміняти їх, а здійснювати функції, пов’язані з «загальним керівництвом, організацією та їх інструктуванням».

Однак такі перетворення проіснували недовго. Події, що відбулися після реформи 1922–1924 рр., характеризувалися адміністративно­командними прийомами та методами реалізації функцій органів юстиції. Перш за все це проявилося у тому, що Нарком’юст все більше перетворювався на установу, яка безпосередньо керувала судами. Більш того, було прийнято законодавство, яке передбачало, що Народним комісарам юстиції республік безпосередньо підпорядковуються як заступники, відповідні прокурори республік, так і Голови Верховних Судів. А пізніше законодавство СРСР за­крі­пило статус Верховних Судів як таких, що входили до складу апаратів Нарком’юстів республік.

Згідно з Положенням про Наркомат юстиції СРСР від 8 груд­ня 1936 року він та його місцеві органи були наділені досить широкими повноваженнями відносно судів. Так, органи юстиції мали право давати їм вказівки з метою забезпечення правильності та єдності судової практики, керувати виборами суддів, ревізувати усю їх діяльність, давати обов’язкові настанови з питань застосування законів тощо. Проголошення такого підходу до взаємин органів юстиції і судів відбувалось навіть всупереч офіційному декларуванню принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, що був проголошений на конституційному рівні — у Конституції СРСР 1936 р.

У 1946 р. Наркомат юстиції Української РСР було перетворено на Міністерство юстиції Української РСР, але брутальне нівелювання конституційних принципів не залишалося поза увагою, а піддавалося нещадній критиці, що стало однією з численних підстав для скасування у 1956–1963 рр. Міністерства юстиції СРСР та його органів на території всієї країни. Їхні функції передали Верховним судам союзних та автономних республік, крайовим, обласним і прирівняним до них судам (питання керівництва судами та нотаріатом), місцевим радам (загальне керівництво адвокатурою; мате­ріально­технічне забезпечення судів; підбір кадрів судових та інших працівників тощо). Вдосконалення законодавства, його систематизація та кодифікація покладалися на Юридичну комісію при Раді Міністрів СРСР та юридичні комісії при радах міністрів союзних республік, у тому числі при Раді Міністрів УРСР.

Таке радикальне вирішення питання призвело до негативних наслідків для функціонування судової системи, адже суди вперше залишилися без єдиної системи, що самостійно сприяла їх функціонуванню. Це невдовзі стало очевидним, тому що система судових органів не в змозі була нормально функціонувати без органів юстиції, адже суди, основне та єдине призначення яких — здійснення правосуддя, не могли робити більшу частину того, що раніше робили органи юстиції, бо це суперечило їх природі.

Тому сім років потому керівництво держави прийняло рішення про відтворення органів юстиції усіх рівнів. В усіх актах, що відтворювали органи юстиції, з урахуванням помилок минулого підкреслювалося, що ці органи ні в якому разі не повинні діяти на шкоду незалежності суддів та підкоренню їх тільки закону. Але й такому демократичному рішенню не вдавалось повністю реалізуватися на практиці. За органами юстиції зберігалося, хоча й обмежене, право проводити перевірку діяльності судів, що в законодавстві звучало як можливість перевіряти «організацію роботи суду».

З прийняттям Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про судоустрій відбулась відмова від надання органам юстиції можливості проводити за будь­якою підставою перевірку діяльності судів, а в законі замість терміну «організаційне керівництво судами» був використаний ін­ший — «організаційне забезпечення діяльності судів». Цим наголошувалося, що органи юстиції у своїх взаєминах з судами мають орієнтуватися не на керівництво, а на здійснення роботи по сприянню діяльності судів.

Проголошення у 1991 р. незалежності України, а відтак розбудова демократичної правової держави, впровадження політичної, економічної та правової реформи зумовили необхідність кардинальних змін у діяльності Міністерства юстиції, значного розширення його повноважень, функцій. Тому було здійснено суттєві структурні перетворення як централь­ного апарату Міністерства, так і його територіальних орга­нів.

Положенням про Міністерство юстиції України від 14 листопада 2006 р. визначено його основні завдання (п. 3):

— забезпечення реалізації державної правової політики та політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

— підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;

— забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері;

— підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно­правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової експертизи проектів нормативно­правових актів, державна реєстрація нормативно­правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів;

— планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодав­ства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності;

— координація роботи з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

— організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

— організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану;

— розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

— здійснення міжнародно­правового співробітництва.

Відповідно до цих завдань Міністерство юстиції України наділене повноваженнями, які умовно можна поділити на декілька груп. До першої групи належать повноваження, які забезпечують реалізацію державної правової політики, проведення в Україні правової реформи.

Прагнення України увійти до європейської спільноти вимагало від неї приведення у відповідність до міжнародних стандартів вітчизняного законодавства. Парламентською Асамблеєю Ради Європи 26 вересня 1995 р. прийнято Висновок № 190, відповідно до якого наша держава взяла на себе зобов`язання розробити нове, демократичне законодавство, згідно з яким її головним завданням є захист прав і свобод людини. Для реалізації вказаного завдання Міністерство юстиції України:

— готує пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи;

— готує разом з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими установами про­екти концепцій напрямків розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду;

— розробляє за дорученням Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно­правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємо­відносин органів державної влади, судоустрою та судо­чинства, цивільного та кримінального законодав­ства, або разом з іншими органами державної влади бере участь у їх підготовці;

— здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектувальної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно­правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— розробляє за поданням міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щорічні плани законопроектної роботи, координує нормотворчу діяльність у центральних органах виконавчої влади, здійснює контроль за цією діяльністю;

— проводить експертизу (готує висновки) щодо відповідності acquis communautaire проектів законів України та інших нормативно­правових актів, що за предметом регулювання належать до сфер, відносини в яких регулюються правом Європейського Союзу;

— організовує роботу з підготовки щорічного плану заходів з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, проводить моніторинг їх виконання;

— здійснює науково­експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, переклад актів acquis communautaire українською мовою, підготовку глосарія термінів acquis communautaire.

Важливим напрямком роботи Міністерства із забезпечення реалізації державної правової політики є повноваження в галузі контролю за реалізацією актів законодавства, для чого Міністерству юстиції України надані повноваження з:

— готування зауважень та пропозицій до прийнятих Верховною Радою України законів України при підготовці їх на підпис Президентові України;

— розроблення і подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо усунення протиріч між актами законодавства та заповнення прогалин у ньому;

— організації виконання у межах своїх повноважень актів законодавства та здійснення контролю за їх реалізацією;

— узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку подання їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

У свою чергу серед повноважень Міністерства юстиції України, що стосуються безпосередньої роботи з законодав­ством, можна виокремити повноваження органів юстиції з обліку та реєстрації нормативних актів. Серед них такі як:

— здійснення відповідно до законодавства державної реєстрації нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, ведення реєстру цих актів;

— забезпечення функціонування єдиної системи правової інформатизації, офіційне видання збірників законодавства та кодексів України, видання інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України», участь у виданні журналів і газет загальноправового характеру;

— ведення Єдиного державного реєстру нормативно­правових актів, надання інформації з бази даних цього ре­єстру;

— здійснення роботи із систематизації законодавства України, підготовка пропозицій щодо його кодифікації, ведення Єдиного класифікатора галузей законодавства.

Також Міністерство юстиції України та його органи на місцях:

— організовують в порядку, встановленому законодав­ством України, своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних виконавців;

— відповідно до законодавства організовують експертне забезпечення правосуддя та проведення науково­дослід­них розробок в галузі судової експертизи, спрямовують і контролюють діяльність науково­дослідних інститутів судової експертизи, які належать до сфери управ­ління Міністерства, координують роботу центральних органів виконавчої влади з питань розвитку судової екс­­пер­тизи, проводять атестацію судових експертів, ведуть Ре­єстр атестованих судових експертів та здійснюють контроль за їх діяльністю;

— присвоюють кваліфікацію судового експерта та видають свідоцтво встановленого зразка.

Самостійну групу повноважень Міністерство юстиції України має щодо установ нотаріату, для чого воно:

— організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення, контролює законність вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, видає та анулює свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, забезпечує реєстрацію приватної нотаріальної діяльно­сті, організовує виготовлення та контролює викори­стання спеціальних бланків нотаріальних документів, веде реєстр свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю, визначає кількість приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів, затверджує зразки печаток державних і приватних нотаріусів та умови замовлення на їх виготовлення;

— здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх консульської легалізації, надає допомогу кон­сульським установам з питань вчинення нотаріальних дій;

— забезпечує роботу Вищої кваліфікаційної комісії нота­ріату.

Окрім того, Міністерство юстиції України допомагає організовувати діяльність інших інституцій. Так, Міністер­­ство юстиції України:

— реєструє адвокатські об’єднання, забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокат­ських об’єднань;

— здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації актів громадянського стану, контролює їх діяльність, забезпечує виготовлення та контролює використання бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану;

– здійснює нормативно­методичне забезпечення діяльності бюро технічної інвентаризації щодо проведення реєстрації прав власності на нерухоме майно;

— здійснює методичне керівництво правовою роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, перевіряє стан цієї роботи і дає рекомендації щодо її поліпшення та приведення їх нормативних актів у відповідність до законодавства, вживає заходів до підвищення кваліфікації працівників юридичних служб;

— дає роз’яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам і організаціям, готує за дорученням Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України правові висновки з відповідних питань;

– погоджує Типовий регламент роботи кваліфікаційної комісії суддів;

— організовує виконання замовлення на підготовку спеціалістів апарату судів.

Міністерство юстиції України з метою реалізації завдань щодо забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина та розвитку правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду:

— відповідно до законодавства здійснює легалізацію всеукраїнських об’єднань громадян, проводить реєстрацію міжнародних громадських організацій, відділень, філій, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних дер­жав в Україні, всеукраїнських і міжнародних благо­дійних організацій, контролює додержання об’єдна­н­нями громадян положень їх статутів;

— проводить реєстрацію політичних партій та їх символіки, контролює додержання політичними партіями вимог Конституції та законів України, їх статутів, а також проводить реєстрацію всеукраїнських творчих спі­лок, Торгово­промислової палати України, постійно ді­ючих третейських судів, всеукраїнських професійних спілок, їх об’єднань та символіки відповідних об’єднань громадян і благодійних організацій, статуту Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, статутів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами України;

— здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності;

— координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення; здійснює методичне забезпечення цієї освіти, формування у громадян правового світогляду;

— вивчає стан правової освіти в навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях, надає їм необхідну допомогу, бере участь разом з Міністерством освіти і науки України в організації роботи з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців за спеціальністю «Правознавство» у навчальних закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, вносить до відповідних органів пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов’язаної з вивченням права в неюридичних вищих, професійно­технічних, загальноосвітніх навчальних закладах, закладах під­вищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

— розробляє і розповсюджує освітні програми у сфері захисту прав людини;

— сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, відповідно до законодавства здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, веде Державний реєстр застав рухомого майна, організовує в установленому порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового і технічного характеру.

Важливу роль відіграє Міністерство юстиції України у міжнародних зв’язках:

— готує в межах своїх повноважень пропозиції з питань міжнародно­правових відносин та приєднання України до міжнародних договорів і конвенцій;

— укладає угоди про правове співробітництво з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями, організовує в межах своїх повноважень взаємодію з ними;

— забезпечує виконання зобов’язань, взятих Україною за міжнародними договорами з правових питань, здій­снює у встановленому порядку оприлюднення міжнародних договорів, що набрали чинності;

— забезпечує підготовку пропозицій щодо приведення законодавства України у відповідність до принципів та стандартів Ради Європи та інтеграції його в систему міжнародного права, координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з цих питань;

— представляє Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

— здійснює правову експертизу на відповідність Конституції України, законам України проектів міжнародних договорів України, готує висновки щодо здійснення внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності міжнародними договорами України, а також юридичні висновки, інші матеріали, необхідні для набрання чинності міжнародними кредитними (гарантійними) договорами України;

— забезпечує підготовку відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направляє спостерігачів у місії з контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина;

— бере у встановленому порядку участь у роботі міжнародних організацій, двосторонніх і багатосторонніх комісій, а також інших міжнародних органів та інституцій, погоджує кандидатури членів та іншого персоналу від України в міжнародних судових органах і радників з правових питань посольств та консульств України за кордоном;

— забезпечує підготовку матеріалів з питань, що належать до його компетенції, у зв’язку з участю України у відповідних міжнародних організаціях та інтеграцією її в ці організації;

— виступає як представник інтересів Президента Укра­їни, утворених ним для здійснення своїх повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб та Кабінету Міністрів України під час роз­гляду справ судами України і судами іноземних дер­жав або міжнародними судовими органами та установами.

Підпункт 51 пункту 4 згаданого вище Положення про Міністерство юстиції України зазначає, що Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань здійснює на основі та на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міні­стрів України також й інші функції.

Слід зазначити, що донедавна Міністерство юстиції України мало низку повноважень відносно судової гілки влади, але поступове запровадження заходів судово­правової реформи в Україні зумовило державу відмовитись від організаційного забезпечення судів органами юстиції. Адже, на думку законодавця, відомче організаційне керівництво судами відкривало перед місцевими органами виконавчої влади певні можливості для втручання у правосуддя через власні управління (відділи) юстиції. Тому законодавець змінив умови таких правовідносин і у Законі України «Про судоустрій в Україні» від 7 лютого 2002 р. визначив існування Державної судової адміністрації України, яка має здійснювати замість органів юстиції організаційне забезпечення діяльності судів та деякі інші повноваження, що раніше покладалися на Міністерство юстиції України.

Організаційне забезпечення діяльності судів відповідно до ч. 2 ст. 119 Закону України «Про судоустрій в Україні» складають заходи фінансового, матеріально­технічного, кадро­­вого, інформаційного та організаційно­технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного відправлення правосуддя, які за раніше діючим законодав­ством покладалися на органи юстиції.

Створення Державної судової адміністрації України — це відповідь законодавця на триваючу досить довгий час проблему організаційного, перш за все матеріального, забезпечення діяльності судів в Україні, з якою, як вважає законодавець, органи юстиції не змогли впоратися. Організація ж нового центрального органу виконавчої влади в системі органів виконавчої влади України, на переконання законодавця, дає підстави сподіватися, що такий підхід до фінансуван­ня і організаційного забезпечення діяльності судів загаль­ної юрисдикції виявиться ефективнішим. Подібним шляхом ще раніше пішли й у Російській Федерації, де законом від 31 грудня 1996 р. «Про судову систему» створено Судовий департамент при Верховному Суді Російської Федерації, на який і покладено більшу частину функцій з організаційного забезпечення діяльності судів.

Разом з тим у Міністерства юстиції України все ж таки залишилися повноваження відносно судової гілки влади. Так, Міністр юстиції за посадою входить до Вищої ради юстиції, до відання якої згідно зі ст. 131 Конституції України належать внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, прийняття рішення стосовно порушення суддями вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів. Також відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій в Україні» за поданням Міністра юстиції, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду, Президент України утворює і ліквідує суди загальної юрисдикції. Щодо такого повноваження Міністерства юстиції України як внесення Президенту України пропозицій з питань кількості суддів у судах, то воно згідно з ч. 4 ст. 20 цього ж Закону передане Голові Державної судової адміністрації України, який за погодженням із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду вносить Президенту Укра­їни таке подання.

Міністерство юстиції України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласні, Ки­ївське та Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління. У Міністерстві юстиції України (центральному апараті) діє понад 30 структурних підрозділів.

Згідно з Положенням «Про державний департамент у справах релігій», затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 18 серпня 2005 р. № 770, у складі Мініс­терства юстиції діє Державний департамент у справах релі­гій, який є урядовим органом державного управління. Основними завданнями Департаменту є: участь у реалізації дер­жавної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій; сприяння зміцненню взаємопорозуміння між релігійними організаціями різних віросповідань, вирішенню у межах компетенції спірних питань, які виникають у відносинах між такими організаціями; узагальнення практики застосування законодавства у сфері державно­церковних відносин, розроблення пропозицій щодо подальшого його вдосконалення та внесення їх на розгляд Міністра юстиції; забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи та реєстрації статутів (положень) релігійних організацій; сприяння у вирішенні питань, пов’язаних з передачею релігійним організаціям колишніх культових будівель та іншого церковного майна; сприяння участі релігійних організацій України у міжнародних релігійних рухах і форумах та їх спів­робітництву з Європейським Союзом у сфері релігії, здійсненню ділових контактів з міжнародними релігійними центрами та іноземними релігійними організаціями.

Окрім того, Міністерство юстиції України є координуючим урядовим органом з організації виконання вимог Ради Європи щодо приведення національного законодавства у відповідність до норм і стандартів Ради Європи, а для вдосконалення роботи з підготовки проектів нормативно­правових актів, урахування світового досвіду у складі Міністерства юстиції України утворено Центр правової реформи і законопроектних робіт. Центр здійснює самостійні нормотворчі роботи та шляхом організаційного, інформаційно­аналітичного, наукового, експертного, методичного супроводження забезпечує законопроектну та іншу нормотворчу діяльність Міністерства юстиції.

З приєднанням до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в Україні були створені механізми взаємодії між українською державою та Європейським судом з прав людини (далі — Судом), що постійно вдосконалюються. Постановою Кабінету Міністрів України № 784 від 31 травня 2006 р. було визначено, що представництво України в Суді покладається на Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Відповідно до Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого вищезгаданою постановою КМУ, Уповноваженим може бути особа, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше трьох років, володіє однією з офіційних мов Ради Європи.

Основними завданнями Уповноваженої особи є:

— забезпечення представництва України в Суді під час розгляду справ про порушення нею Конвенції, справ за заявами України стосовно порушення Конвенції іншими державами — її учасницями, а також як третьої сторони під час розгляду справ за заявами громадян України або юридичних осіб — резидентів України проти інших держав­учасниць Конвенції;

— координація роботи, пов’язаної з підготовкою матеріалів для розгляду справ у Суді та виконання його рішень, співпраця з цією метою з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

— підготовка і внесення на розгляд Суду необхідних матеріалів, участь у слуханні справ, які ним розглядаються;

— інформування в установленому порядку Комітету Міністрів Ради Європи про хід виконання Україною рішень Суду;

— виявлення причин порушення Конвенції, розроблення пропозицій щодо їх усунення та недопущення порушень у майбутньому;

— виконання інших передбачених законодавством завдань.

Згідно зі ст. 7 Положення діяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини забезпечує його Секретаріат, який утворюється у складі центрального апарату Мін’юсту з правами департаменту. У разі від­сутності Уповноваженої особи її обов’язки за дорученням Міністра юстиції виконує керівник Секретаріату.

Діяльність Уповноваженої особи на регіональному рівні забезпечують її представники, що працюють у складі Головного управління Мін’юсту в АР Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції та очолюють регіональні відділення Секретаріату Урядового уповноваженого.

У системі органів Мін’юсту утворено Департамент державної виконавчої служби, на яку покладено примусове виконання рішень судів та інших органів відповідно до законів України, що є необхідною і реальною умовою забезпечення захисту прав і свобод громадян та інтересів юридичних осіб. Для забезпечення виконання покладених на Міністерство юстиції України завдань щодо організації роботи органів реєстрації актів цивільного стану, розвитку системи юридичних послуг при Міністерстві створено Управління у справах цивільного стану громадян.

Міністерство юстиції України здійснює функцію офіцій­­ного видавця збірників законодавчих актів. Зокрема, видає багатотомне офіційне видання всіх діючих в Україні нор­мативно­правових актів, прийнятих за часи незалежності України, під назвою «Зібрання законодавства України». З 1997 р. забезпечується випуск тижневика «Офіційний вісник Укра­їни» — найповнішого джерела нормативно­правових актів у державі.

11 лютого 2003 р. у Верховній Раді України було заре­є­стро­вано проект Закону України «Про органи юстиції» № 2152. В цілому дотримуючись шляху проведених вже перетворень в системі повноважень органів юстиції, згаданий проект Закону має й деякі нововведення. Так, до системи органів юстиції передбачається включити Державний депар­тамент України з питань виконання покарань та судову мі­ліцію.

Згідно з проектом Закону до компетенції Міністерства юстиції України у сфері забезпечення виконання покарань належатиме:

— формування та здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

— забезпечення дотримання вимог законодавства в органах, установах виконання покарань, визначення основних напрямків діяльності органів та установ виконання покарань щодо захисту прав і свобод людини в умовах відбування кримінального покарання;

— організація і методичне керівництво органами та установами виконання покарань;

— здійснення інших функцій відповідно до законодав­ства.

Організацію виконання функцій Міністерства юстиції України у цій сфері здійснюватиме Державний департамент України з питань виконання покарань через відповідні уп­рав­ління (відділи).

Проект Закону передбачає для забезпечення виконання покладених на Департамент завдань створити в його системі збройні формування. Окрім цього, Департаменту пропону­ється надати право проведення дізнання у справах про злочини, вчинені в цих органах і установах, здійснення оперативно­розшукової діяльності.

На судову міліцію, яку згідно з проектом Закону «Про органи юстиції» передбачається включити до складу Міністерства юстиції України, покладається завдання з забезпечення охорони і дотримання громадського порядку в судах та під час виконання судових рішень.

В пункті 3 Розділу VІІ «Перехідні положення» проекту Закону «Про органи юстиції» передбачається розроблення законодавства, що визначатиме форми участі Міністерства юстиції України в забезпеченні діяльності системи судів загальної юрисдикції в Україні.

Міністерство юстиції України очолює Міністр, якого за поданням Прем’єр­міністра України призначає Верховна Рада України. Міністр відповідно до законодавства, Програми діяльності Кабінету Міністрів України та актів Президента України в межах наданих повноважень визначає пріоритети і стратегічні напрями роботи Міністерства та забезпечує реалізацію державної політики у відповідній сфері. Міністр має перших заступників, у тому числі першого заступника — керівника апарату Міністерства, першого заступника у зв’язках з Верховною Радою України, і заступників, які належать до числа керівників Міністерства. Мі­ністр розподіляє обов’язки між своїми першими заступ­никами та заступниками.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), його перших заступників та заступників за посадою, Голови Державного комітету України у спра­вах релігій, керівників урядових органів державного управ­ління, що діють у складі Міністерства, начальників Головного управління юстиції Мін’юсту України в Автономній Респуб­ліці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, керівників структурних підрозділів центрального апарату Міністерства. У разі потреби до складу колегії Міністерства можуть входити в установленому порядку інші особи. Членів колегії затверджує та звільняє від обов’язків Кабінет Міністрів України за поданням Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністерства.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямків розвитку правової системи України в Міністерстві юстиції України можуть бути утворені наукова, науково­консультативна ради та інші органи дорадчого і координаційного характеру.

Міністерство юстиції України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Державного каз­начейства України та печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

 

< Попередня   Наступна >