363

---

§ 4. Місце державної виконавчої служби в системі органів державної влади. Структура державної виконавчої служби. Статус працівників державної виконавчої служби та їх повноваження

Інститут, який зараз має назву «Державна виконавча служ­­ба», існував ще в імперській Росії у вигляді функціонуючої при судових місцях мережі судових приставів. За радянських часів виконання рішень судів та деяких інших владних актів покладалося на судових виконавців, які працювали при народних судах. В Україні законодавство про виконання рішень суду та інших органів становило інститут цивільного процесуального законодавства. Основними актами, на яких ґрунтувалася діяльність судових виконавців, були Цивільний процесуальний кодекс України 1963 р. та Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 18 липня 1985 р.

Процес становлення незалежної правової держави в Україні зумовив і необхідність реформування існуючої системи виконання судових та деяких інших рішень. Так, в 1998 р. був прийнятий Закон України «Про державну виконавчу службу», який скасував інститут судових виконавців, поклавши завдання по виконанню рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально утворений орган, що діяв у структурі Міністерства юстиції України, — державну виконавчу службу.

Державна виконавча служба не була самостійним державним органом, її органи розглядалися як структурний елемент Міністерства юстиції України та його територіальних підрозділів. Вертикаль органів ДВС на той час очолював Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. У такому вигляді, тобто як структурний елемент Мін’юсту, ця служба функціонувала до чергової хвилі проведення судово­правової реформи в державі.

Так, низкою законодавчих актів, зокрема Законом Укра­їни «Про внесення змін до законів України

«Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» від 23 червня 2005 р. № 2716, Указом Президента України «Питання Міністерства юстиції України» від 20 квітня 2005 р. № 701/2005, постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції України» від 23 квітня 2005 р. № 320 Департамент державної виконавчої служби було визначено як урядовий орган державного управління, що між тим входив до складу Мін’юсту. Сутність такого реформування полягала в прагненні законодавця покращити стан реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), чим підвищити статус ДВС, покращити ефективність її діяльності, унеможливити незаконне втручання у здійснення цією службою покладених на неї обов’язків.

Проте сучасний стан речей свідчить про незавершеність процесу правового реформування певних структур державного механізму, продовжується активний пошук оптимальної моделі організації й функціонування державної виконавчої служби України. Так, Кабінетом Міністрів України 16 листопада 2006 р. було прийнято постанову «Про лік­віда­цію Департаменту державної виконавчої служби» та розроблено відповідний законопроект «Про внесення змін до законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» щодо реформування органів державної виконавчої служби». Цими документами, по суті, пропонується повернутися до старої редакції зазначених законів, що діяла до 2005 р., і знов визначити Департамент ДВС та його органи як структурні підрозділи органів юстиції. Таким чином, питання визначення місця органів виконання рішень — як самостійних органів влади або як під­порядкованих — ще не отримало остаточного вирішення.

Система органів ДВС побудована за вертикальним принципом, відповідно до якого державна виконавча служба України має таку структуру:

1) Департамент державної виконавчої служби — очолює органи ДВС в Україні;

2) Державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя — регіональні органи ДВС;

3) Державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах — територіальні органи ДВС.

Органи ДВС вищого рівня здійснюють по відношенню до органів ДВС нижчого рівня такі функції:

— контрольну функцію, що полягає у праві цих органів здій­снювати перевірки законності, повноти і своєчасно­сті виконання рішень, правильності оформлення службових документів, дотримання державними виконавцями трудової й службової дисципліни тощо;

— функцію кадрового забезпечення, що виражається в організації добору, розстановки кадрів та підвищення професійного рівня державних виконавців;

— методичну функцію, яка полягає у наданні вищими органами ДВС відповідних роз’яснень та рекомендацій з окремих питань виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом;

— функцію фінансування та матеріально­технічного забез­печення.

Правовий статус працівників державної виконавчої служби визначений у ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу». Згідно з цією нормою до числа пра­ців­ників ДВС закон відносить державних виконавців, керівних праців­ників і спеціалістів, які працюють в Департаменті ДВС, регіональних та територіальних органах ДВС. Зазначена стаття прямо визначає їх статус — ці категорії працівників ДВС є державними службовцями. Це означає, що на них у повному обсязі поширюються усі вимоги законодавства, котре регулює питання державної служби в Україні, з певними особливостями, які теж передбачені у профільному законі. Статус і загальні засади діяльності державних службовців визначаються Законом України «Про державну службу», а окремі обмеження щодо їх діяльності визначаються також Законом України «Про боротьбу з корупцією».

Між тим, окрім вказаних, в органах ДВС працюють й інші особи: діловоди, секретарі. Вони не вказуються в Законі як працівники органів ДВС. Проте питання їх призначення на посаду та звільнення з посади, керування їх роботою, оплати праці (надання премій, накладення стягнень) та деякі інші входять до предмету компетенції керівників органів ДВС.

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної виконавчої служби рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є:

— заступник директора Департаменту державної виконавчої служби,

— начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, його заступник,

— головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби,

— начальники відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, їх заступники,

— головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя,

— начальник, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Закон чітко вказує, що державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов’язки.

Окрім того, законом до кандидатів на посаду державних виконавців висуваються певні вимоги, які зумовлені як особливістю їх правового статусу — державного службовця, так і характером здійснюваної ними роботи по виконанню судових та деяких інших владних рішень.

У зв’язку з цим не можуть бути призначені на посаду держав­ного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу». А правозастосовна діяльність, яка характеризує природу примусового виконання рішень, у свою чергу, вимагає від державних виконавців необхідного рівня знань у галузі права.

Вища юридична освіта та стаж юридичної роботи не менше трьох років, проживання на території України не менше п’яти років є додатковими вимогами, що висуваються до громадян, які призначаються на посади начальника ДВС у районі, місті (місті обласного значення), районі у місті та ви­щі посади до заступника директора Департаменту державної виконавчої служби України.

Володіння державною мовою прямо не передбачене в законі, проте воно набуває практичного значення з огляду на існуючі правила оформлення виконавчих документів і проведення виконавчого провадження.

З метою належного виконання завдань, що покладені на державну виконавчу службу, законом державним виконавцям надане широке коло повноважень, які перелічені у ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», Положенні про державну виконавчу службу у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах, Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби та в інших нормативно­правових актах.

За характером та метою ці повноваження можна класифікувати на такі групи.

1. Організаційно­розпорядчі повноваження. Ця група повноважень входить до компетенції керівників органів ДВС, які окрім обсягу роботи, що виконується ними як державними виконавцями, здійснюють ще й обов’язки, що ви­пливають з обіймання цими особами певних адміністративних посад. Зокрема, керівник органу ДВС:

— здійснює загальне керівництво роботою органу ДВС, безпосередньо контролює роботу канцелярії, стан діловодства, зберігання й використання документів, своєчасно вживає заходів до усунення недоліків в роботі;

— залежно від рівня органу ДВС призначає та звільняє (або готує подання про призначення чи звільнення) працівників органу ДВС;

— розподіляє обов’язки між працівниками органу ДВС та здійснює контроль за їх виконанням;

— вирішує питання щодо заохочення та притягнення до відповідальності працівників органів ДВС;

— організовує ведення статистичної звітності тощо.

2. Виконавчі повноваження. Реалізація цих повноважень здійснюється безпосередньо державними виконавцями у хо­ді виконавчого провадження. Найбільшу питому вагу в усьо­му обсязі їх повноважень складають саме права та обо­в’язки, спрямовані на неупереджене, своєчасне, повне вчинення виконавчих дій. Так, державний виконавець має наступні обо­в’язки:

— здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом;

— надавати сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

— розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

— заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

— роз’яснювати сторонам їх права і обов’язки;

— проводити оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнові права та професійну оціночну діяльність.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

— одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

— проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

— здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

— безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

— накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодав­ством;

— на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

— використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі ті, що є в комунальній власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

— звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

— звертатися до суду з поданням про розшук боржника — фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання;

— викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

— залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання;

— застосовувати під час проведення виконавчих дій відео­запис, фото­ і кінозйомку;

— при виконанні судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення боржників — фізичних осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там знаходиться та на яке за законом можливо звернути стягнення;

— вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників — юридичних осіб або від боржників — фізичних осіб відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження;

— повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об’єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

— у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб’єктів господарювання, які у встановленому законом порядку одержали ліцензії на:

1) будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництва та монтажу інженерних і транспортних мереж);

2) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

3) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

4) надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

5) проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

— здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець під час виконання своїх функцій може здійснювати й інші повноваження, які перед­бачені цим та іншими законами.

3. Повноваження, спрямовані на припинення правопорушень. До них можна віднести права щодо притягнення громадян та посадових осіб до відповідальності у випадках, передбачених законом.

Так, законодавчо закріплено право державного виконавця накладати стягнення у вигляді штрафу, яке застосовується безпосередньо до боржника за невиконання рішення, що зобов’язує останнього виконати певні дії.

У разі подальшого невиконання боржником рішення законодавець закріпив за державним виконавцем право порушити клопотання перед судом про притягнення боржника до кримінальної відповідальності (ст. 88 Закону України «Про виконавче провадження»).

В інших випадках за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» передбачена адміністративна відповідальність винних осіб у вигляді штрафу, який накладається постановою начальника відповідного органу ДВС. У цих же випадках, але за наявності ознак злочину державний виконавець має право звернутися до відповідних правоохоронних органів з поданням про притягнення винної особи до відповідальності згідно з чинним Кримінальним кодексом України.

Специфіка зазначених повноважень полягає в тому, що державний виконавець може застосовувати їх як до громадян і посадових осіб, які є сторонами виконавчого провадження або іншим чином мають відношення до нього, так і до будь­яких інших громадян та посадових осіб у разі порушення ними вимог Закону України «Про виконавче провадження», навіть якщо це безпосередньо не пов’язано з виконавчими документами, що знаходяться у провадженні цього державного виконавця.

 

< Попередня   Наступна >