Глава 3

Особистість у системі соціальних зв’язків

§ 1. Соціологічний вимір особистості. Соціальна якість особистості

Особистість — елемент будь-якої соціальної системи. Всі соціальні явища в кінцевому підсумку опосередковані індиві­дуальною дією людини. Наслідки будь-якої соціальної дії та­ким чином залежать, у всякому разі частково, від її впливу на особистість. Включення людини до суспільства здійснюється через різні соціальні спільноти (соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації), які персоніфікуються кож­ною конкретною особистістю. Внаслідок цього людина вклю­чається до безлічі соціальних систем та до системи прийня­тих у суспільстві норм та цінностей. Кожна з цих систем пев­ним чином впливає на неї. Отже, особистість стає не лише елементом соціальної системи, а й сама являє собою систему, яка має надзвичайно складну структуру. Без дослідження си­стеми особистості і без вивчення процесів, які охоплюють повсякденне спілкування і міжособисті відносини, неможли­во зрозуміти ті соціальні процеси, які управляють складними структурами суспільств.

Індивід включається до функціонування соціальної си­стеми як особистість, наділена певними індивідуальними якостями. Внаслідок цього особистість не є механічним продуктом соціальної системи, вона також самодетермінована. Кожна особистість має певні індивідуальні та соціаль­ні якості. Наслідком цього є соціальні відносини і соціальна поведінка особистостей, тобто відносини і поведінка осо­бистостей, типологізовані на засадах однотипних відносин, і поведінка особистостей та інтегральних якостей тієї чи ін­шої системи.

Особистість у соціології розглядається у контексті соціаль­ної системи, яка може бути подана у п’ятьох аспектах:

взаємодія особистостей, кожна з яких є носієм індивіду­

соціальна взаємодія, наслідком якої є встановлення со­ціальних відносин і створення соціальних груп;

групова взаємодія, що грунтується на тих чи інших за­гальних обставинах (місто, село, трудовий колектив та ін.);

ієрархія соціальних позицій або статусів, які займають­ся особистостями, що включені до діяльності даної соціальної системи як сукупність соціальних функцій та ролей, які вони виконують на засадах даних соціальних позицій;

сукупність норм і цінностей, які визначають характер і зміст діяльності чи поведінки елементів даної системи.

Особистість — це конкретне відображення сутності люди­ни, інтеграція в індивіді соціально значущих рис та соціаль­них відносин даного суспільства, яка певним чином реалізу­ється у практичній діяльності. Те, що є особливо важливим для людини, виступає врешті-решт як мотиви та цілі її діяль­ності. Завдання соціології полягає у вивченні цих цілей і мо­тивацій для того, щоб їх результат був не випадковим, а на­ближався до бажаного. Існує певна межа, різниця між ціля­ми людей і цілями суспільства. Соціологія має виявляти сту­пінь відхилення цілей людей від цілей суспільства.

Категорія «особистість» стосується кожної людини, оскіль­ки вона індивідуально відображає значущі риси даного су­спільства. Обов’язковими характеристиками особистості є ціннісні орієнтації та соціальні відносини, відносна самос­тійність (стосовно суспільства) та відповідальність за свої вчин­ки, а також самосвідомість. Відмінність однієї людини від ін­шої, специфічні біологічні та соціальні властивості (успадко­вані чи набуті) відбиваються у понятті «індивідуальність».

Дуже важливо мати на увазі, що особистість є не лише ре­зультатом, а й причиною тих соціально значущих дій, які від­буваються у даній соціальній сфері. Суспільні відносини (еко­номічні, політичні, соціальні, ідеологічні) певного конкретно-історичного типу суспільства по-різному відбиваються і вияв­ляються, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її діяльності. Людина водночас постає як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин. У процесі своєї діяльності вона інтегрує відносини навколишнього середовища і разом з тим виробляє особливе ставлення до навколишньої дійсності. Со­ціальні відносини, опосередковуючись внутрішнім станом людини, виявляються в її діяльності як особисте ставлення до зовнішнього світу.

Специфіка особистості визначається її соціальною якістю, тобто сукупністю взаємопов’язаних елементів, зумовлених типом соціальної взаємодії особистості з іншими людьми в конкретних історичних умовах. Ця сукупність складається з таких елементів:

Соціально визначена мета діяльності.

Соціальні статуси та соціальні ролі.

Соціальний статус — становище індивіда або соціальної групи відносно інших індивідів, груп, яке визначається соці­ально значущими для даної суспільної системи ознаками (про­фесійно-кваліфікаційними, економічними і т. ін.). Залежно від того, чи дістає людина свій статус завдяки успадкованим озна­кам ( стать, національність, раса і т. ін.), чи здобуває його внас­лідок власних зусиль (освіта, професія), розрізняють відповід­но статус «природжений» (аскриптивний) та здобутий.

Соціальна роль — нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (в суспільстві, соціаль­ній організації, соціальній групі) і виконує відповідні функції. Деякі ролі індивід обирає вільно, прагнучи активно опанувати (наприклад, роль дружини, матері, чоловіка), інші ж йому да­но незалежно від його волі й бажання (роль жінки, чоловіка, члена етнічної групи). З соціальною роллю пов’язані певні права та обов’язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не лише від змісту рольових вимог, а й від можливостей, здіб­ностей самого індивіда. Таким чином, будь-яка роль персоні­фікується та суб’єктивується, тобто здійснення індивідом пев­ної соціальної ролі зумовлено не тільки об’єктивними, а й суб’єктивними факторами. Соціальна роль характеризується також комплексом нормативних вимог до поведінки й очіку­вань (експектацій). Членам соціальної групи, які виконують ту чи іншу роль, представники групи (суспільства), що взаємоді­ють з ними, ставлять вимоги, встановлюють приписи способів соціальної поведінки, відносин, настанови і т. ін. Ці вимоги, накази набувають форми очікування певної поведінки. Так, від матері оточуючі очікують, що вона піклуватиметься про свою дитину, від фахівця — що він професійно виконуватиме свої функціональні обов’язки і т.ін. Конституція України визначає права, свободи та обов’язки людини і громадянина, тобто конституційний статус. Це водночас є і рольовими вимогами до громадянина України. Якщо маєш певні права і свободи, то повинен мати й відповідні обов’язки.

Очікування та вимоги є компонентами системи регуляції соціальної поведінки, взаємодії у групах, суспільстві.

3. Норми і цінності, якими людина керується у процесі своєї діяльності.

Соціальні норми — це вимоги суспільства, соціаль­них груп, які втілюються в еталони, моделі, стандарти належної поведінки. Це й правові норми, й звичаї, традиції тощо.

Цінність не завжди те, що дійсно потрібно і необхідно людині. Часто людина оцінює речі, предмети явища крізь призму поширених у даному суспільстві, в свідомості тієї чи іншої соціальної групи ціннісних критеріїв, готових оцінок та уявлень щодо належного, прекрасного, корисного та справед­ливого. Якщо в колі друзів шкіряна куртка є ознакою гіднос­ті, то її відсутність — це вже майже трагедія, особливо для підлітка. Ось і використовуються будь-які засоби, щоб мати цю ознаку, й кримінальні теж. Це один з факторів збільшен­ня злочинності неповнолітніх.

4. Система знаків, яку вона використовує. Знаки (слова, жести і т.ін., а також способи їх сполучення) є засобом орга­нізації та трансляції спільної діяльності людей. Як і в знаряд­дях праці, в них «закодовані» певні способи соціальних дій людини. За допомогою знаків соціальна спільність управляє діяльністю індивідів. Для того, щоб вони могли брати участь у соціальній діяльності, вони повинні засвоїти набуті в даній соціальній спільності (соціальній групі, організації) знаки та способи їх сполучення.

Засвоївши це у процесі соціальної діяльності, індивід мо­же користуватися ними для управління своєю власною пове­дінкою. Але знак виконує свої функції лише остільки, оскіль­ки він має значення як продукт соціального досвіду.

Сукупність знань, які дають змогу виконувати свої ролі та орієнтуватись у навколишньому світі.

Рівень освіти та спеціальної підготовки.

Соціально-психологічні особливості.

8. Активність та ступінь самостійності у прийнятті рішень.

Ці елементи у їх стійкому взаємозв’язку і утворюють си­стему особистості.

Однак індивіди, які включені до процесу соціальної взає­модії, мають безліч властивостей, врахувати які практично неможливо. Коли йдеться про особистості як про членів со­ціальних груп, соціальних інститутів і соціальних організа­цій, то маємо на увазі не властивості окремих людей, а со­ціальні типи особистостей. У цьому терміні фіксується узагальнене відображення сукупності повторюваних істот­них соціальних якостей особистостей, які входять до будь-якої соціальної спільноти.

Об’єктом соціологічних досліджень є не індивідуальні властивості, а соціальні думки та почуття, які проявляються у діях індивідів; не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, які мають схожі соціальні ха­рактеристики і здійснюють свою життєдіяльність у схожих об’єктивних умовах, їх інтереси і відносини, які проявляють­ся у соціальних діях за конкретних історичних умов.

Засади соціологічної типологізації особистостей можуть бути різні, в тому числі системи потреб, соціальних інтересів, ціннісних орієнтацій і т.ін. Найважливіші з них — статус і роль у системі соціальних відносин.

Таким чином, соціологія особистості досліджує особис­тість у системі соціальних зв’язків. Соціальний зв’язок — вся сукупність факторів, які зумовлюють спільну діяльність лю­дей у конкретних умовах місця і часу заради досягнення кон­кретних цілей. Зв’язки можуть бути особисті, соціально-гру­пові, організаційні, інституційні і т. ін. Вивчення особи в сис­темі соціальних зв’язків передбачає насамперед дослідження її соціальних функцій (ролей) і статусів. Соціальні ролі мож­на розглядати як механізм взаємодії особистості і суспільства. Статус також може розглядатися через сукупність прав та обов’язків. Роль є динамічним аспектом статусу. Особис­тість соціально наділяється статусом і володіє ним відносно інших статусів. Здійснюючи права і виконуючи обов’язки, які становлять її статус, особистість грає певну роль. Але при цьому необхідно враховувати і відносну автономію особи в системі соціальних зв’язків.