§ 3. Соціально-поселенська структура суспільства

Соціальна організація простору життєдіяльності людей та соціальних спільнот має важливе значення у соціологічному дослідженні будь-яких проявів людської активності. Одним з основних вимірів цього простору є розподіл людей за різни­ми типами поселень, оскільки цим зумовлені істотні відмін­ності у свідомості та поведінці людей. Саме тому досліджен­ня соціально-поселенської структури суспільства є самостій­ним завданням соціології.

Передумовою становлення соціально-поселенської струк­тури суспільства є певне, історично обумовлене закріплення індивідів за поселенням, що зовнішньо виявляється у постій­ному місці проживання. Це обумовлено суспільним поділом праці, який встановлює зв’язки людей за певними видами ді­яльності, що в свою чергу спричинює відмінності у місці про­живання працівників. Якщо виробництво вимагає поєднання працівника з засобами виробництва, то цей зв’язок має бути територіально визначений. Наприклад, особливості аграрно­го виробництва зумовлюють специфічні форми поселення людей. За общинного землеволодіння такою формою стає се­ло (селище тощо); приватна власність на землю та індивіду­альні технології дають інші форми розселення людей — «ху­тірська система», «фермерський тип» і т. ін. До певного часу цей чинник посилюється тим, що недостатній розвиток тех­ніки та технологій передбачає безпосереднє включення пра­цівника до технологічних процесів, що обмежує його мобіль­ність як у територіальному, так і в соціальному відношенні.

Таким чином, на основі соціальних чинників, що пов’язані з суспільним поділом праці, поселення стає безпосереднім середовищем життєдіяльності людини. Ті соціальні умови, що формуються на рівні поселення, стають фактичною осно­вою соціального розвитку людей, тобто належність до посе­ленських спільнот має характер одного з механізмів соціалі

Разом з тим формування соціальної спільноти на основі іс­нування функціонально відмінних типів поселення передба­чає, що ці функціональні відмінності супроводжуються со­ціальними відмінностями поселень, тобто наявні в них умови відрізняються «масштабом» можливостей розвитку особис­тості, реалізації її соціальних потреб. Ці відмінності мають ха­рактер загальних, оскільки вони пов’язані не з умовами в то­му чи іншому регіоні, а з характером суспільних відносин у цілому. Перша соціальна диференціація у поселенській структурі відбувалася в епоху становлення класового су­спільства на основі відокремлення ремесел і торгівлі від зем­леробства. Навіть тепер цей поділ на міське та сільське насе­лення залишається важливим виміром соціальної стратифі­кації населення. Згодом сформувалися значні відмінності в цих двох великих типах поселень. Наприклад, істотно різ­няться соціальні умови в мегаполісах (надвеликих містах, що фактично стали міськими агломераціями — Нью-Йорк, Лон­дон, Токіо тощо), великих містах, середніх та малих містах. Схожа диференціація існує і на рівні сільського населення. Але особливістю поселенських відмінностей є те, що вони по­єднуються з територіальними (регіональними) відмінностями, що дає підстави деяким дослідникам говорити про існу­вання єдиної соціально-територіальної структури, яка поєд­нує і поселенські, і територіальні виміри.

Соціально-поселенська структура має історичний ха­рактер, оскільки виникла за певних суспільних умов на ос­нові чинників, що пов’язані перш за все з суспільним поді­лом праці. Сучасна соціально-поселенська структура (з та­кими її рисами, як поділ населення на міське та сільське то­що) сформувалася за умов індустріального суспільства. Але з середини ХХ ст. відбуваються процеси поступового перетворення індустріального суспільства на основі техніко-технологічних змін, що несе сучасний стан науково-тех­нічної революції, на постіндустріальне суспільство, інфор­маційне суспільство. Незалежно від терміна, яким назива­ють цей новий тип суспільних систем, слід зазначити, що зміни відбуваються у системі соціальної структурованості населення за типами поселення. Хоч зберігаються загаль­ний поділ населення на міське та сільське та диференціація всередині кожного з цих базових типів поселення, проте характер їх соціальних відмінностей втрачає соціально-по­ляризуючу природу. На думку деяких дослідників, форму­ється новий тип поселень, який поєднує риси сільського та міського типів. Типовим вважають поселення, що форму­ється у технополісах, зокрема в Силіконовій Долині, яка є одним з центрів розвитку сучасних комп’ютерних техно­логій. Але в цілому проблема соціальних відмінностей на поселенському рівні залишається важливими виміром су­часного суспільства.

Таким чином, поєднання постійного місця проживання та неоднорідності соціальних, економічних, політичних та культурних умов життєдіяльності в останніх є причиною того, що ця група населення перестає бути суто демогра­фічним утворенням і набуває нової якості, тобто стає спе­цифічною соціальною спільнотою — соціально-поселен­ською спільнотою людей. Отже, системоутворюючою озна­кою цих спільнот є не стільки їх певна локалізація, скільки соціальні зв’язки, що є продуктом суспільних відносин в ці­лому, що «локалізуються» й оформляються як соціально-поселенські відносини.