152

---

§ 2. Типологія соціальних відхилень та форми девіантної поведінки

Класифікація типів девіантної поведінки пов’язана з труд­нощами, оскільки будь-яку поведінку такого роду (здійснен­ня аборту, пристрасть до спиртних напоїв або вживання сви­нини тощо) можна вважати як девіантною, так і недевіантною, — все визначається стандартами, на основі яких вона оцінюється.

Будь-яка типологія має у своїй основі об’єктивні власти­вості явищ, які вивчаються, і разом з тим будується з ураху­ванням цілей і завдань наукового дослідження або практич­ної діяльності.

Соціальні відхилення можуть бути класифіковані кілько­ма способами. Найважливішим є розподіл відхилень за різни­ми видами залежно від типу норми, що порушується (право, мо­раль, правила спілкування та ін.). При цьому негативні відхилення поділяють на злочини, інші правопорушення (адмініс­тративні, цивільні, трудові, фінансові та ін.), аморальні вчин­ки і т. ін.

Практичне значення даної класифікації пов’язано з тим, що від неї залежить різниця санкцій, які застосовуються, а та­кож процедур вияву та покарання винних.

За характером норм, що порушуються, можна також виділи­ти відхилення у національному та міжнародному масштабах.

Йдеться про нормативні засади поділу: чимало видів пове­дінки являють собою порушення норм права, моралі, звича­їв, які існують у даній країні; деякі види пов’язані з порушен­ням загальновживаних норм і принципів міжнародного пра­ва і моралі (агресивні війни, расова дискримінація, геноцид, міжнародний тероризм та ін.).

Можлива класифікація залежно від прийняття чи запере­чення людиною цілей суспільства та соціально схвалених засобів їх досягнення (як це робить Р. Мертон). Відповідно до цієї класифікації можна виділити

: інновацію, ритуалізм, ретритизм, бунт.

Класифікація соціальних відхилень можлива і залежно від елементів внутрішньої структури. Якщо додержуватися ха­рактеристики девіантної поведінки за допомогою чотирьох елементів, що їх використовують у юриспруденції (суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони), то до головних ти­пів соціальних відхилень слід віднести такі:

за суб’єктом поведінки виділяють поведінку індивідуума, що відхиляється від норми:

громадян, посадових осіб;

діяльність трудових колективів та їх органів;

діяльність неформальних соціальних груп;

за об’єктом девіантна поведінка може бути, по-перше, від­несена до різних сфер суспільного життя; по-друге, розгляну­та під кутом зору різної соціальної спрямованості (проти ін­тересів особистості, соціальної групи чи суспільства взагалі); по-третє, можуть бути виявлені конкретні цінності та інтере­си правопорушень або аморальних вчинків ( життя, здоров’я особистості, майно та ін.);

за об’єктивною стороною виділяють соціальні відхилення, які виникають внаслідок діяльності або бездіяльності; спричинюють конкретні шкідливі наслідки або створюють небез­пеку їх виникнення тощо;

за суб’єктивною стороною девіантна поведінка характери­зується різною мотивацією, різними цілями, різним ступе­нем передбачення та бажання можливих наслідків.

Класифікація може бути пов’язана як з об’єктом, так і з суб’єктивною стороною соціальних відхилень: а) поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна). Вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою, або афектив­ною (наприклад, свари в сім’ї); б) поведінка, орієнтована на самого себе (інтравертивна) — пияцтво, алкоголізм, само­губство, наркоманія тощо.

Отже, кожна форма девіантної поведінки має свою специ­фіку та особливості дослідження.

Злочинність. Соціологічні дослідження злочинності та її причин беруть початок у працях російського статистика К. Ф. Германа (1824). Потужний поштовх розвиткові соціології злочинності дала праця «Социальная физика» (1835) франко-бельгійського вченого математика-статистика Л. А. Кетле, який, спираючись на статистичний аналіз, дійшов висновку, що будь-який соціальний лад передбачає певну кількість і певний порядок злочинів, які зумовлені його організацією.

Вивчення проблем злочинності виявляє велику кількість чинників, які впливають на її динаміку: соціальний стан, рід діяльності, освіта, убозтво як самостійний чинник, декласу­вання, тобто зруйнування або ослаблення зв’язків між індиві­дом і соціальною групою.

У 30-х роках ХХ ст. дослідження, які були проведені пред­ставниками Чиказької школи соціології, виявили вплив внутрішньоміських відмінностей на рівень злочинності: найзлочинішими виявилися райони, що характеризуються високим ступенем соціальної дезорганізації.

Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного й соціального у формуванні злочинної поведінки.

В Україні на стан злочинності великий вплив справляє пе­рехід до ринкових відносин, що характеризується появою та­ких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція.

Алкоголізм. Алкогольні напої відомі людству з давніх часів. Вони виготовлялися з рослин, і їх споживання було частиною релігійного ритуалу, яким супроводжувалися свята. Більш-менш дешевий спосіб одержання міцних на­поїв був освоєний у ХVI ст. Докорінні зміни відбулися піс­ля відкриття промислового способу одержання етилового спирту. Саме це зробило можливим масове споживання алкоголю, і у ХVIII ст. пияцтво набуло широкого розмаху у таких європейських країнах, як Англія, Німеччина, Шве­ція та ін.

Приблизно в цей самий час у Росії стала швидко входити у споживання горілка. Можна сказати, що Х1Х ст. породило, а ХХ ст. посилило досить складну проблему для людської ци­вілізації — проблему алкоголізму.

Фактично алкоголь увійшов у наше життя, став елементом соціальних ритуалів, обов’язковою умовою офіційних цере­моній, свят, деяких способів проведення часу, розв’язання особистих проблем.

Однак ця соціокультурна традиція дорого коштує сус­пільству. Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% згвалтування за обтяжуючих обставин, майже 40% інших злочинів пов’язані з пияцтвом. Убивства, пограбування, роз­бійницькі напади, заподіяння тяжких ушкоджень тіла у 70% випадків відбуваються особами у нетверезому стані; близько 50% усіх розлучень також пов’язані з пияцтвом.

Вивчати різні аспекти споживання алкоголю і його наслід­ки надзвичайно складно. У процесі аналізу алкогольної ситу­ації та її динаміки, як правило, використовують три групи со­ціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і мас­штабів поширення пияцтва у країні: а) рівень споживання ал­коголю на душу населення і структура споживання; б) харак­теристики масової поведінки, яка є наслідком споживання спиртного; в) шкода, яку спричинило пияцтво економіці, су­спільству.

В історії боротьби суспільства з алкоголізмом можна визначити два напрями:

обмеження доступності до спиртних напоїв, скорочен­ня їх продажу і виробництва, підвищення цін, жорсткість ка­ральних заходів за порушення заборон й обмежень;

поліпшення соціальних та економічних умов життя, зростання загальної культури і духовності, спокійна, зважена інформація про шкоду алкоголю, формування у населення безалкогольних стереотипів поведінки.

Крайній варіант першого напряму — спроба запровадити «сухий закон» на території деяких країн ( Англія, США, Фін­ляндія, Росія), але вони не досягли своєї мети, бо наявність ал­коголю — не єдина і не головна причина існування алкоголіз­му.

Успішне розв’язання проблеми переборення пияцтва й алкоголізму потребує врахування економічного, соціально­го, культурного, психологічного, демографічного, юридично­го та медичного аспектів.

Наркоманія. Це захворювання, яке полягає у фізичній і (або) психічній залежності від наркотичних засобів, що по­ступово призводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій організму. Всього у світі налічується близько 240 видів наркотичних речовин рослинного і хімічно­го походження.

Наркоманія (наркотизм) як соціальне явище характеризу­ється ступенем поширення споживання наркотиків або речо­вин, які до них прирівнюються, і включає зловживання нар­котиками і хворобливе (звичне) споживання їх.

Точну кількість українців, які зловживають наркотиками, визначити навряд чи можливо через недосконалість системи соціального контролю.

Переважна більшість наркоманів — молоді люди у віці до 30 років.

Суїцид — намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма девіантної поведінки па­сивного типу є способом відійти від невирішених життєвих проблем, від самого життя.

У різні епохи й у різних культурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство засуджували (з точки зору християнської моралі самогубство вважається тяжким грі­хом), іноді ж припускали і визнавали у певних ситуаціях (наприклад, самоспалення в Індії (звичай саті) або харакірі са­мураїв в Японії).

При оцінці конкретних суїцидальних актів багато зале­жить від мотивів та обставин, особливостей особистості. Дос­лідження свідчать, що суїцидальну поведінку провокує специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і сімейний стан. Суїцидна активність має певні часові цикли: весняно-літній пік та осіннє-зимовий спад (ви­значені ще Е. Дюркгеймом); зростання кількості самогубств у вівторок і зниження у середу—четвер; кінець тижня — най­більш небезпечний для чоловіків.

Співвідношення між чоловіками і жінками-самогубцями приблизно 4:1 при самогубствах, які вдалися, і 4:2 при спро­бах, тобто суїцидна поведінка чоловіків частіше призводить до трагічного наслідку. Зазначимо, що ймовірність прояву ці­єї форми відхилень залежить і від вікової групи. Так, само­губства здійснюються частіше у віці після 55 і до 20 років, сьо­годні самовбивцями стають навіть 10—12-річні діти. Світова статистика свідчить, що суїцидальна поведінка частіше вияв­ляється у містах, серед самотніх і на крайніх полюсах суспіль­ної ієрархії. Нарешті, безсумнівно, що існує зв’язок суїцидальної поведінки з іншими формами соціальних відхилень, зокрема пияцтвом. Судовими експертами виявлено, що 68% чоловіків і 31% жінок позбавили себе життя, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння.

 

< Попередня   Наступна >