44

---

Глава 8

Соціологія соціальних відхилень (девіантної поведінки)

§ 1. Сутність і загальні ознаки соціальних відхилень

Загальновідомо, що невід’ємною та надто важливою влас­тивістю людської поведінки є її виборний характер. Свідома природа будь-якого людського вчинку найяскравіше прояв­ляється саме в тому, що здійснення його є результатом вибо­ру з-поміж численних вчинків, які змогла б здійснити особи­стість у конкретній ситуації.

У процесі вибору реалізується вся гама якостей особи­стості: засвоєна нею система цінностей, що визначає даний варіант поведінки як кращий або гірший порівняно з іншими можливими варіантами, її здібність діяти відпо­відно до того варіанта, який особистість визнає правиль­ним, тощо.

Свобода вибору варіанта поведінки, зрозуміло, не без­межна. Особистість, яка робить вибір, завжди пов’язана різними обмеженнями, що їх можна поділити на дві ос­новні групи. Перша з них — це варіанти поведінки, які об’єктивно недоступні особистості або які особистість ви­знає такими внаслідок обмеженості отриманої нею інфор­мації та через це не бере до уваги під час вибору. Друга група обмежень охоплює варіанти поведінки, відомі осо­бистості як доступні для вибору, але заборонені для неї. Якщо обмеження, які ми віднесли до першої групи, мо­жуть бути як соціального, так і несоціального або зміша­ного походження, то природа обмежень другої групи зав­жди суть соціальна.

Заборона, яка покладається на ті чи інші варіанти пове­дінки, випливає з негативної оцінки цих варіантів громад­ською свідомістю, тобто являє собою об’єктивоване відобра­ження громадської свідомості. Сукупність заборон, які впливають на свободу вибору варіанта поведінки, — це система соціальних норм у найширшому розумінні цього поняття. Соціальна норм

а визначає край, інтервал допустимої (до­зволеної або обов’язкової) поведінки, діяльності людей, соці­альних груп, соціальних організацій, які історично склались у конкретному суспільстві. Соціальна норма поведінки міс­тить характеристику таких явищ, становищ і процесів, які закономірні для даної суспільної системи, типові і корисні для неї за даних історичних умов, відображають її соціальну природу. Можна сказати, що норма — це міра корисного, суспільно необхідного функціонування суспільства та його соціальних інститутів, поведінки малих соціальних груп і ок­ремих індивідів.

Соціальні норми, подібно до інших цінностей, викону­ють функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти, а також регулюють поведінку і здійснюють соціальний кон­троль за нею. Вони мають яскраво виражений вольовий ха­рактер, але, на відміну від індивідуального волевиявлення, виражають типові соціальні зв’язки, дають типовий мас­штаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує подіб­но до ідей, ідеалів, а й приписує. Отже, соціальні норми — це правила, які виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їх взаємовідноси­нах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому.

Різноманітність соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманітність норм. Класифікують їх за різни­ми підставами.

За об’єктом, або сферою діяльності, виділяють норми, які діють у сфері певних видів відносин: політичні, правові, еко­номічні, естетичні, релігійні тощо.

За змістом виділяють норми, які регулюють майнові від­носини; спілкування; які забезпечують права і свободи осо­бистості; які регламентують діяльність установ, взаємовідно­сини між державами тощо.

За місцем у нормативно-ціннісній ієрархії розрізнюють ос­новні та другорядні; загальні і конкретні норми.

За формою утворення і фіксації — твердо фіксовані та гнуч­кі норми.

За суб’єктом, носієм норм — загальнолюдські норми, нор­ми суспільства, групові, колективні.

За масштабами застосування — загальні і локальні норми.

За способом забезпечення — норми, що спираються на внут­рішнє переконання, громадську думку або на примус, на си­лу державного апарату.

За функціями — норми оцінки, орієнтуючі, контролюючі, регламентуючі, каральні, заохочувальні.

За ступенем стійкості (сталості) — норми, які спирають­ся на соціальну звичку, на звичай, традиції, і норми, які не ма­ють такої основи.

Акт поведінки — вчинок — це реакція індивіда на конкрет­ну ситуацію. Якщо обирається варіант поведінки, який пору­шує соціальні норми, то йдеться про соціальне відхилення. Поняття «відхилення» має значення лише у зв’язку з понят­тям «норма» та вже за своїм вихідним визначенням означає щось «ненормальне» з точки зору оцінної норми: якщо є нор­ма, то існує відхилення від неї.

Під девіантною (соціальна поведінка, що відхиляється) по­ведінкою розуміється: а) вчинок, дії людини, які не відповіда­ють офіційно встановленим або фактично сформованим, ви­знаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам); б) соціальне явище, яке виражає в масових формах людську діяльність, що не відповідає офіційно встановленим або фак­тично сформованим, визнаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам).

У першому значенні девіантна поведінка — переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії, у другому — пред­мет соціології та соціальної психології (звичайно, це віднос­ний розподіл).

Суспільно-негативні процеси та явища, що реалізуються у поведінці людей, вивчає спеціальна соціологічна теорія — со­ціологія девіантної поведінки.

Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної си­стеми. Розглядаючи їх як деяке цілісне динамічне утворення (процес), можна виділити з усього різноманіття взаємозв’яз­ків цього утворення з суспільним життям у цілому чотири важливі компоненти: соціальні цінності, соціальні інститути, соціальні норми і соціальні відносини.

Усі вони для вивчення соціальних відхилень мають не тіль­ки теоретичне, а й практичне значення, охоплюють різні сфе­ри суспільного життя.

В різних історичних умовах і стосовно різних форм пове­дінки соціальні відхилення проявляються по-різному. Однак є й деякі загальні закономірності процесу їх розвитку. Сумар­но його можна подати у такому вигляді:

початковою ланкою соціальних відхилень звичайно є зміна ціннісних орієнтацій у тих чи інших верствах населен­ня (соціальних групах), що зумовлено, як правило, змінами в об’єктивних соціально-економічних умовах їх життя;

зміна орієнтацій дедалі поширюється і, з одного боку, спричинює зростання кількості міжособистісних конфліктів, а з іншого — веде до порушення соціальних норм, які регу­люють відповідні відносини;

якщо даний процес не контролюється і не породжує необ­хідної соціальної реакції, він поглиблюється у таких напрямах:

соціальна норма фактично не діє;

виникає «тіньова нормотворчість»;

порушується функціонування відповідних соціальних інститутів;

вони замінюються неформальними зв’язками;

відбуваються істотні, часом необоротні зміни та дефор­мації у системі суспільних відносин:

зростають соціальні суперечності, які в свою чергу проду­кують поведінку, що соціально відхиляється, в різних формах;

спостерігається погіршення структури та динаміки антисуспільних явищ.

Цей негативний процес можна припинити на різних стадіях.

Вивчення природи, видів, причин, тенденцій соціальних відхилень має як наукове, так і практичне значення. Воно по­винно служити основою для вдосконалення соціальних відно­син та інститутів, а також юридичних норм і практики їх за­стосування для зміцнення системи соціального контролю, послідовної реалізації заходів морального та правового вихо­вання, соціальної профілактики та відповідальності. Всі ці за­ходи спрямовані на те, щоб забезпечити максимальне задово­лення інтересів суспільства та громадян. Для розкриття при­роди та причин соціальних відхилень необхідно насамперед, виходити з того, що вони, як і соціальні норми, відображають відносини людей, які складаються у суспільстві.

Соціальна норма та соціальні відхилення — два полюси однієї осі соціально значущої поведінки індивідів, соціальних груп, класів та інших соціальних спільнот.

Соціальні відхилення так само різноманітні, як і самі соці­альні норми. Більше того, різноманітність відхилень переви­щує різноманітність норм, бо норма типова, а відхилення від неї можуть бути вельми індивідуальними. Аморальний вчи­нок однієї людини може бути зовсім не схожий на вчинок ін­шої, навіть злочини, ознаки яких чітко зафіксовано у кримі­нальному кодексі, також різноманітні, як і самі люди, які їх вчиняють.

Незважаючи на різноманітність, соціальні відхилення у кожному суспільстві мають істотні загальні риси, які й дають змогу розглядати в єдиній сукупності такі різні явища, як, скажімо, крадіжка та проїзд на червоне світло світлофора, бюрократизм та порушення законів про охорону природи, пияцтво та самогубство.

Загальні риси соціальних відхилень полягають в їх істо­ричному походженні та причинах існування, а також у соці­альних наслідках для суспільства. В історії є чимало прик­ладів взаємозв’язку та взаємопереходів різних видів девіантної поведінки, змін їх соціальної оцінки та значущості. Так, діяльність перших християнських громад, які зазнавали пе­реслідувань як злочинні організації, була об’єктивно прог­ресивною. Пізніше християнство, визнане у різних формах усіма європейськими державами, стає оплотом реакції, мракобісся, безжалісно розправляється зі своїми супротив­никами, відправляє на шибениці та вогнища справжніх ге­роїв людства.

Відхилення від соціальних норм, незважаючи на велике різ­номаніття, мають деякі загальні причини, які підтримують їх існування, а часом призводять до їх зростання й поширення.

Хоч усі ті причини у своєму конкретному прояві можуть бути різні, а часом і протилежні в різних суспільствах, за сво­єю суттю вони зводяться до об’єктивних і суб’єктивних супе­речностей суспільного розвитку, які порушують взаємодію особистості із соціальним середовищем і призводять до форм поведінки індивідів (або діяльності соціальних груп), які не узгоджуються з існуючою нормативною системою.

Поведінка людей, що відхиляється, по-перше, існує тому, що нова соціальна система виникає не на порожньому місці, а виростає з ряду елементів попередньої, зруйнованої системи.

По-друге, процес розвитку самої нової соціальної системи звичайно нерівномірний, що породжує диспропорції у спів­відношенні деяких її елементів та призводить до відставання деяких з них та до тих чи інших дефектів функціонування.

По-третє, може спостерігатися неповна адаптація системи, що розвивається, до зовнішніх і внутрішніх умов її існування.

Інакше кажучи, соціальний, культурний, технічний розви­ток може часом не поспівати за суспільними, духовними або економічними потребами, що нещодавно виникли.

Все це у сукупності й слугує конкретним джерелом різних негативних явищ.

Отже, основною причиною соціальних відхилень є супе­речність між вимогами нормативної системи та інтересами діючих суб’єктів. А ця суперечність у своїй основі має соці­альний характер.

 

< Попередня   Наступна >