128

---

§ 3. Психолого-правові аспекти соціальних технологій

Вплив соціальної технології та юриспруденції на діяльність суб’єктів соціального управління посідає одне з провідних місць у розробці соціальних технологій. Психолого-правовий соціум являє собою психолого-правову інтеграцію наукових концепцій, за допомогою яких вивчається індивідуальна та групова діяльність людей відносно розробки і впровадження соціальних технологій. Правова наука і соціальна психологія, забезпечуючи власний внесок у розв’язання практичних зав­дань, у той же час інтегруючись на базі соціальних технологій, виходять на певний якісний рівень рішень морально-психоло­гічних і морально-правових проблем соціальних процесів.

Уміння використовувати досягнення правової науки, со­ціальної технології в дослідженні і розробці соціальних тех­нологій дають змогу успішніше вирішувати багато які соці­альні проблеми. Наприклад, вироблення конкретних норм у погоджувальному акті між замовником і виконавцем з під­готовки методик створення резерву на керівні посади та їх ви­сунення; дослідження рівня правосвідомості трудового колек­тиву у співвідношенні з продуктивністю праці, якістю про­дукції і трудовою дисципліною; встановлення зв’язків між правовим навчанням, правовим вихованням і свідомим став­ленням до праці.

Особливу значимість у розробці й реалізації конкретних соціальних технологій набувають морально-психологічні, со­ціально-економічні і юридичні проблеми їх забезпечення. Соціально-психологічна процедура має соціальний характер та психологічну ступінчатість (східчастість). Вони мають такі ознаки:

для першої стадії характерний генералізований стан настороженості замовника на ціннісну суть і зміст економіч­ної і соціальної значимості соціальних технологій у сфері процесів, що управляють;

на другій стадії, коли соціальна технологія підготовле­на й

запропонована до впровадження, настає тією чи іншою мірою виражений стан розгубленості. Замовник часто не мо­же самостійно розпорядитися науковими розробками, які опинилися в його розпорядженні;

третя стадія відрізняється різноманіттям невпорядкованих спроб вузькоегоїстичного використання окремих поло­жень цілісної технології соціального призначення, нібито значення має не тільки вона сама в цілісній завершеності, а її окремі фрагменти, зібрані в єдине, — рекомендації. При цьому спостерігається намагання окремих керівників оберну­ти соціальну технологію на користь вирішення власних служ­бових функцій нерідко на шкоду загальним управлінським завданням;

на четвертій стадії соціально-технологічного руху проявляється новий рівень усвідомлення вихідних завдань у розробці соціальної технології та психологічно виправда­не намагання узагальнити визначену проблему, формуєть­ся інтегральна настанова на її комплексне вирішення. Зда­валося б така настанова вже була сформульована на почат­ковій стадії розробки соціальної технології, коли вона роз­глядалася як проблемне завдання. Насправді ж дієва наста­нова замовника, тепер уже і користувача, досягає своєї за­вершеності лише на цій четвертій стадії. Тут як ніколи ра­ніше потрібна професійна участь розробника з його між­дисциплінарною комплексністю й соціально-психологіч­ною компетенцією;

п’ята стадія розвитку соціальної технології характери­зується активною співтворчістю користувача-замовника й розробника, в якій починає ініціювати замовник. Він тепер не лише уявляє значимість запропонованої соціальної техноло­гії, а й виразно виявляє зацікавленість у її практичній резуль­тативності;

шоста стадія являє собою період зворотного зв’язку. Замовник, як і розробник, начебто випробовують один одно­го в загальній справі, а між тим створюють один одному мак­симально сприятливий режим здійснення у реальному про­цесі соціальної технологізації соціального явища, яке підда­ється управлінню. Кожна зі сторін зацікавлена в успіху соці­альної технології;

остання стадія являє собою ступінь оцінок і прийняття нових соціально-управлінських рішень. Від сутності прохо­дження попередніх стадій залежить саме питання подальшо­го розвитку споріднено ближньої зони соціальних технологій. Їх розвиток може призупинитися, у найгіршому разі може зазнати краху навіть сама ідея соціальних технологій. У той же час успішне проходження технологій п’ятої і шостої ста­дій сприяє плідному розвиткові нових, конче оригінальних напрямів соціальної технологізації соціальних процесів, від­криттю нових горизонтів успішного співробітництва нереалі­зованих творчих можливостей науки і практики.

Не всі стадії можуть бути однаково виражені, але всі вони неодмінно наявні у становленні й розвитку, практичній реалі­зації соціальних технологій. Проте соціальна технологія вми­рає, по суті, не народившись, якщо рух її переривається на третій стадії. Саме тут криються рифи соціально-психологіч­ного і юридичного чинника.

Авторитет соціальних технологій багато в чому обумовле­ний багатоманітністю правового закріплення у системі як ві­домчих правових норм, так і загальнодержавних. І все ж зв’язок права і соціальних умов на рівні окремих правових інститутів і норм і до сьогодні скоріше декларується, ніж гли­боко вивчається.

Щоб правосвідомість була всебічною, вона має здійснити перехід від зовнішньої юридичної форми до внутрішньої, до соціального змісту самого явища і до самої сутності права будь-якого порядку.

 

< Попередня   Наступна >