45

---

Глава 12

Громадська думка як об’єкт соціологічного аналізу

§ 1. Поняття громадської думки та її природа

Інтерес до проблем громадської думки існував в усі істо­ричні епохи. Ще за часів рабовласництва філософи і вчені за­мислювалися над речами, по суті, безпосередньо пов’язани­ми з таким явищем, як «громадська думка».

За умов феодального ладу також багато уваги приділяло­ся цій проблематиці. Саме за часів класичного феодалізму з’явився термін «громадська думка». Вперше його використав англієць Д. Солсбері в ХII ст. для характеристики моральної підтримки парламенту з боку населення країни.

В епоху капіталізму, що сприяв значному пожвавленню формування громадської думки, складаються передумови для теоретичного осмислення суті цього феномена, його ролі в державному і суспільному житті. Першим, хто розробив цільну теоретичну концепцію громадської думки, був Г. Ге­гель. Громадську думку він трактував як «загальну, субстанційну й істинну», що відображає «вірні тенденції дійсності». Вона тісно пов’язана зі своєю протилежністю — «оригіналь­ною й особливою думкою багатьох».

Саме Г. Гегель ухопив сутність громадської думки. Він вия­вив її характерні ознаки, які є значущими і дотепер. По-пер­ше, суб’єктами громадської думки є приватні особи, які ви­словлюють думку від свого особистого імені і нікого, крім себе самих, не представляють. По-друге, думки, які висловлюють ці приватні особи, часто є судженнями про загальні справи, тобто справи, що мають публічне значення. По-третє, гро­мадська думка не завжди відповідає закономірностям су­спільного розвитку й істинним потребам суспільства. Вона може бути випадковою для соціального організму, а за певних умов може навіть зашкодити йому.

Серед дос

лідників кінця Х1Х — початку ХХ ст., які спеці­ально займалися проблематикою громадської думки, можна відзначити Г. Тарда і А.Лоуелла. За Г. Тардом, творцем гро­мадської думки є деяка публіка з дуже гнучкими й нечіткими межами, що сягають своїм корінням до особливостей масо­вих духовно-психологічних процесів. А. Лоуелл у своїх пра­цях розкриває питання про межі компетентності громадської думки під час прийняття рішення, про співвідношення думок більшості та меншості і т. ін.

Вивчення громадської думки в СРСР розпочалося в 20-х роках ХХ ст. Це проявлялося у масових опитуваннях з при­воду різних явищ і процесів громадського життя, а також у спробах проаналізувати й теоретично обгрунтувати ре­зультати.

Сучасний стан досліджень громадської думки можна оха­рактеризувати як досить активний. У науковій літературі під­креслюється, що соціологічний підхід до вивчення громад­ської думки має базуватися як на розумінні її структурного елемента свідомості, так і на фіксації її ролі в системі соціаль­них відносин.

Серед нових досягнень українських науковців — концепту­альні положення про особливості розвитку громадської дум­ки в умовах перехідного періоду, її рівнів, типів, функцій, ме­тодики і техніки вивчення.

Крім того, протягом всього часу існування суспільства ви­являється великий інтерес до дослідження феномена громад­ської думки. Особливо цікавими для її вивчення є переломні моменти розвитку суспільства, періоди загальної активізації.

По-перше, в умовах невизначеності й пошуку нових шля­хів розвитку «верхи» цікавляться і «думкою народу». Це вира­жається у проведенні великої кількості опитувань громад­ської думки, референдумів і т. ін.

Захоплення опитуваннями громадської думки набуває ма­сового характеру. За їх допомогою роблять велику комерцію і велику політику, причому займаються цим здебільшого непрофесіонали, які обмежуються наспіх зібраним інстру­ментарієм і оперативним опитуванням, не завжди враховую­чи деталі. А звідси — маса порушень вибірки, вимірювання, аналізу даних.

По-друге, і це є наслідком першого, активізуються дебати і дискусії серед вчених з приводу ролі громадської думки у суспільстві.

Основні питання, що розглядаються:

про невисокий методичний рівень більшості дослід­жень і великі можливості маніпулювання громадською дум­кою;

про зростання «замовлених» досліджень, які не мають наукової цінності, елементів, що сприяють розвиткові інсти­туту громадської думки;

про труднощі вимірювання громадської думки в ситуа­ції нестабільності і кризи і т.ін.

В нашій країні в умовах трансформації всього суспільного ладу спостерігається процес інституціоналізації громадської думки. З’явилися дослідні групи, організації, центри, дер­жавні заклади, що спеціально вивчають громадську думку. Але результати їх діяльності ще не є обов’язковими момента­ми для прийняття управлінського рішення; не вирішена ще проблема закріплення на законодавчому рівні організації та механізмів діяльності спеціалізованих структур з вивчення думки громадян. Тобто громадська думка ще не є соціальним інститутом, але перебуває на шляху до свого становлення.

Отже, феномен громадської думки має досить багату іс­торію, що сягає своїм корінням углибину століть. Філосо­фи і вчені давнини висловлювали багато глибоких думок про його значення і роль у державному і громадському житті, про високий статус народної думки, її залежність від інтересів і соціальної структури, про зв’язок її спрямова­ності зі спрямованістю дій людей. Проблеми громадської думки цікавили філософів і вчених давнини, не вщухає ін­терес до неї і в наші дні.

Як же визначають поняття «громадська думка» сьогодні?

Однозначно на це питання відповісти неможливо. Серед вчених точиться дискусія з цього приводу.

По-перше, під громадською думкою розуміють масовидне явище групової психології, психічного стану мас, як соціаль­но-психологічного комунікативного явища.

Друга група вчених наділяє громадську думку виключно етичною природою і моральними функціями.

Найчисленнішу групу становлять визначення, у яких сут­ність громадської думки виводиться через оцінні судження, що є результатом взаємодії суб’єкта і об’єкта і виражають схвалення або засудження.

Отже, ми бачимо, що уявлення про феномен громадської думки досить багатозначне. Громадська думка має багато сфер, кожна з них претендує на найістотнішу, через яку мож­на визначити феномен, що розглядається.

Найефективнішим у визначенні поняття вважається спо­сіб зіставлення його з іншими категоріями.

Думка і судження. Будь-яка думка — це судження , але не кожне судження може бути думкою, а лише те, що є резуль­татом взаємодії об’єкта і суб’єкта і виражає оцінку.

Оцінно-ціннісні судження можуть виникнути тільки як ре­зультат зіставлення якостей об’єктів, тобто їх порівняння. Для того, щоб зробити таке порівняння і зупинитися на тому, що найцінніше, необхідно спиратися на певні критерії. В якості останніх виступають знання, погляди, уявлення суб’єкта про предмет порівняння і оцінки, які допоможуть йому прийти до оцінного судження — думки.

Громадська думка й оцінне судження не збігаються. Вони різняться за об’єктом, суб’єктом, структурою і засобом утво­рення. Громадська думка дає оцінку явищам, але, на відміну від простого оцінного судження, це зацікавлене судження, яке виходить з уявлень про цінність об’єкта, тобто одночасно є й оцінним, і ціннісним судженням, що свідчить про зацікав­леність і певне переконання суб’єкта.

Думка і переконання (система переконань). На відміну від переконання, думка відображає передбачуваний зв’язок оз­нак, якісних характеристик, особливостей об’єкта і наділена різним ступенем обгрунтованості. Громадська думка — реак­ція на новації, і тут необхідно виявити соціальні настанови, тобто готовність до дії і реальну активність.

Думка і настрій. Загальним для цих двох понять є те, що вони — суть виявлення масової свідомості. Відмінність можна показати таким чином:

Думка і норми. Схожість цих двох понять — у виконанні однакових функцій: соціального регулювання, соціального контролю і виховання. Однак, якщо норми характеризуються стійкістю, то громадська думка — швидкістю реакції на ситу­ації, що виникають.

Думка і знання. В основі будь-якої думки лежать знання про її предмет. Але між знаннями і думкою є різниця. По-перше, думка може не мати наукової обгрунтованості; по­друге, вона не існує без свого суб’єкта.

Отже, поняття громадської думки пов’язано майже з усіма явищами нашої духовної життєдіяльності. Між ними багато спільного, але є й розбіжності, які дають змогу виділити сут­ність і специфічні риси кожного і на основі цього дати визначення.

Особливості громадської думки:

вона належить до сфери духовного життя, є проявом масової свідомості;

громадська думка — не сума думок, а якісно нове духов­не утворення;

містить раціональні, емоційні і вольові моменти;

характеризується активністю, динамічністю, виражає готовність до дії.

Таким чином, громадську думку можна визначити як та­кий стан реальної свідомості мас, що виникає у процесі реак­ції на актуальні, суспільно значущі явища та процеси та вира­жає активну позицію громадян щодо цього.

 

< Попередня   Наступна >