149

---

§ 2. Об’єкт і суб’єкт громадської думки, її структура та функції

Громадська думка не виникає безпредметно, у неї завжди присутній об’єкт, тобто те, на що спрямований її інтерес. Го­ворити про об’єкт громадської думки не означає перелічити всі конкретні теми, з яких висловлювалася або може вислов­люватися громадськість. Такий перелік можна було б продов­жувати без кінця-краю. Велика кількість подій, явищ і фактів, що відбуваються у процесі соціального розвитку, повністю відбивається у громадській свідомості і відповідно — у люд­ських судженнях.

Отже, маючи на увазі першій бік справи, слід зауважити, що існує певна об’єктивна обмеженість у висловлюваннях громадської думки. Ця обмеженість стосується перш за все пізнавальної здатності громадської думки. Річ у тім, що в суспільному житті є елементи, що громадська думка може «пізнавати» чи «не пізнавати», тобто вони мають неоднакову здатність до прямого відображення в громадській думці, міс­тять у собі різну, більшу чи меншу можливість бути виміря­ними цією думкою.

Про обмеженість судження громадської думки за об’єктом можна говорити не лише з точки зору його загальної пізна­вальної здатності. Велике значення тут має і «принцип ціле­спрямованості», оскільки далеко не кожне, навіть «найбільш пізнаванне» явище має сенс пізнавати (вимірювати) саме за допомогою суб’єктивного світу людей, громадської думки.

У яких же випадках необхідно цілеспрямовано звертатися до громадської думки при вивченні соціальної реальності? По-перше, коли світ свідомості, думок є вирішальним шля­хом пізнання соціальної дійсності, тобто коли останню не­можливо вивчити інакше, ніж через розгляд фактів свідомос­ті. По-друге, коли аналіз дійсності за допомогою суб’єктивних методів є кращим ніж аналіз за допомогою об’єктивних методів. По-третє, коли суб’єктивний аналіз є необхі

дним до­повненням об’єктивного аналізу, тобто коли за допомогою лише останнього неможливо дістати цілісне уявлення про об’єкт, що вивчається.

Таким чином, об’єктом громадської думки виступає та частина матеріального чи ідеологічного світу (факти, яви­ща, ідеї і т. ін.), яка являє собою актуальний суспільний інте­рес і потребує вираження ставлення людей.

Найближчий розгляд об’єктів, що потрапляють у поле зо­ру громадської думки, дає право говорити про те, що вони далеко не рівнозначні. За ступенем складності їх можна поді­лити на об’єкти-факти, об’єкти-події та об’єкти-явища (про­цеси). Найпростіший об’єкт реакції громадської думки — той чи інший факт дійсності, який включається до системи взаємодії людей як засіб зберігання і передачі певної інфор­мації і може виконувати роль стимулу соціальної активності.

Подія — складніший об’єкт громадської думки. Вона від­значається значною інформативністю, набором певних даних (фактів), що становлять її змістовну сторону.

Найскладнішим об’єктом громадської думки слід визна­ти явище і процес. Багатоструктурність, складність, непослі­довність, а іноді й відсутність чітких меж змісту явища і про­цесу — причина того, що нерідко вони неадекватно відобра­жаються громадською думкою, яка охоплює не всю багато­гранність даного явища чи процесу, а лише окремі їх сторо­ни й елементи.

Крім того, серед об’єктів громадської думки прийнято розрізняти факти, події, явища, процеси об’єктивної дійсно­сті, суспільного буття (економічні процеси, умови матеріаль­ного життя, діяльності людей і т. ін.) і суб’єктивної дійсності, суспільної свідомості (етичні уявлення, соціально-психологіч­ні процеси, різні системи цінностей і т. ін.).

Громадська думка досить вибірна в своєму ставленні до навколишнього світу. Вона встановлює свої зв’язки з дійсністю методом відбору, використовуючи для цього досить жорсткі критерії. Дослідження об’єкта громадської думки потрібно проводити з двох позицій: аналіз загальної здатності суджен­ня громадської думки з точки зору специфіки відображення в ньому дійсності; виділення деяких критеріїв, зокрема фор­мальних, за яких те чи інше явище, незалежно від його кон­кретного змісту, стає об’єктом громадської думки.

Головним критерієм виступають суспільні інтереси лю­дей. Чим більше життєво важливих інтересів народної біль­шості торкається об’єкт громадської думки, тим нагальніше необхідність їх задоволення, тим сильніше проявляється про­цес утворення громадської думки, тим активніше ця думка заявляє про себе.

Другим критерієм є дискусійність. Предметом громад­ської думки стає тільки те, що передбачає розбіжність в оцін­ках, судженнях, характеристиках і т. ін., тобто містить у собі більший чи менший елемент дискусійності. Іншими слова­ми, громадська думка завжди виникає з приводу ще не вирі­шених питань, і майже ніколи — з приводу питань, відносно яких існує безперечне, безпосереднє або наукове знання.

Третім критерієм відбору об’єктів громадської думки можна визначити компетентність, тобто певний ступінь інформованості людей. У той же час щоразу, як тільки у людей виникає потреба висловити свою думку про щось істотне, нестача знань, дефіцит інформації компенсується їх особи­стим соціальним досвідом, життєвими спостереженнями. Причому визнання існування некомпетентної громадської думки має слугувати не приводом для його ігнорування, а сигналом для управлінських органів.

Тісно пов’язана з об’єктом категорія «суб’єкт громадської думки». Хто висловлює свою думку з приводу об’єкта? Хто в сучасному суспільстві «має право» називатися громадськістю і говорити від її імені, тобто бути носієм, суб’єктом гро­мадської думки? Чиє судження може претендувати на те, щоб вважатися громадською думкою? Суб’єктом громадської дум­ки іноді називають народ чи його більшість або ж і суспільство в цілому, і великі соціальні групи, класи або соціальну, економічну, демографічну, територіальну чи інші групи.

Носієм громадської думки не може бути індивід, тому що вона являє собою специфічний стан суто масової свідомості. Однак особиста думка може бути пов’язана за своїм об’єктом з суспільним інтересом і таким чином входити до складу гро­мадської думки.

Структура громадської думки складається з трьох основ­них компонентів: раціонального, емоційного і вольового. Ра­ціональний компонент утворюється з конкретних відомо­стей, що їх відносять до сфери раціонального знання, які мають люди про факти, події, явища, процеси. До нього мо­же також входити і так зване наочно-образне знання, що фор­мується за допомогою уявлень і дає змогу отримати загальну картину того чи іншого явища, процесу, коли безпосередній індивідуальний досвід суб’єкта обмежений.

Емоційний компонент — це динамічний синтез масових відчуттів, масового настрою і соціальних почуттів, що вира­жені в безпосередньому переживанні життєвого смислу фак­тів і явищ дійсності, які є об’єктом громадської уваги. Емоцій­не в змісті громадської думки визначає її виразність, надає за­гальну спрямованість ідеям, поглядам, знанням.

Третій компонент структури громадської думки — воля. Він виражає прагнення суб’єкта до практичного здійснення оцінних суджень, що представлені в громадській думці. Зав­дяки цьому компоненту і психологічному настрою мас реалі­зуються на практиці ті уявлення, погляди, знання, які станов­лять раціональний елемент змісту громадської думки. Тим самим вольові начала сприяють перетворенню громадської думки з духовного утворення на духовно-практичне. Перший і другий елементи структури громадської думки утворюють оцінно-ціннісний компонент (або соціальну оцінку), що про­являється через судження, в яких виражається ставлення суб’єкта думки до об’єкта дійсності. Третій елемент — це суспільні вольові спонукання, що практично впливають на функціонування громадської думки.

Громадська думка — це феномен, спрямований на здій­снення певних завдань, виконання певних функцій.

Залежно від характеру взаємодії і тих чи інших соціальних інститутів або окремих осіб виділяють експресивну, консуль­тативну і директивну функції.

Зміст експресивної функції полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй належить діяти, завжди посідає певну позицію стосовно тих чи інших фактів і подій життя суспільства, зокрема щодо дій держави в особі її різних інститутів. Ця здатність надає громадській думці характеру сили, що стоїть над інститутами влади, оцінює і кон­тролює їх діяльність. Таким чином, ці інститути незалежно від міри реальної влади, яку вони мають, посідають станови­ще контрольованих.

Згідно з консультативною функцією громадська думка дає поради відносно способів розв’язання тих чи інших соціаль­них проблем, причому, оскільки така порада надається інсти­тутам влади, передбачається, що останні потребують цієї по­ради або зацікавлені в її отриманні.

Здійснюючи директивну функцію, громадськість виносить рішення з тих чи інших проблем буття, що мають чітко імпе­ративний характер.

Залежно від змісту висловленої думки виділяють оцінну, аналітичну, конструктивну та регулятивну функції.

Оцінна функція — вираження ставлення до тих чи інших проблем або фактів дійсності. Її виконують найменш змістов­ні висловлювання з тих, що виходять від громадськості. Часто за ними не стоїть нічого, крім суто емоційного, що спираєть­ся на випадкові, зовнішні моменти, і вони не підкріплюються ніякими міркуваннями стосовно ставлення людини до фактів, які оцінюються. Але і в тих випадках, коли винесення тієї чи іншої оцінки передбачає велику кількість змістовних суджень і коли за простим запереченням чи ствердженням криється складний аналіз явищ дійсності, все це повністю поглинаєть­ся кінцевим результатом.

Водночас оцінна функція є і найширшою з усіх у змістов­ному сенсі. Вона наявна майже в усіх без винятку висловлю­ваннях громадськості. Це пов’язано з тим, що ставлення лю­дей до реальності може виражатися не тільки у вигляді пря­мої оцінки, а й побічно.

Аналітична функція — роль суб’єкта, що аналізує відноси­ни і факти дійсності.

Конструктивна функція — роль суб’єкта, що програмує со­ціальні відносини і процеси.

Ці дві функції взаємопов’язані: винесення змістовної пропозиції-рішення обов’язково потребує попереднього вивчення питання; з іншого боку, аналіз питання, по суті, майже завжди завершується винесенням конструктивних пропозицій.

У цих функціях також багато спільних рис. Перш за все це сам характер розумової діяльності, що здійснюється громад­ськістю: змістовний аналіз чи винесення змістовного рішення уже передбачає наявність елементів теоретичного мислення.

Разом з тим аналітична і конструктивна функції за змістом не збігаються. Конструктивна думка є складнішою за своєю структурою, оскільки містить певну аналітичну діяльність і, крім того, виражає в узагальненому вигляді безпосередній досвід мас.

Регулятивна функція — громадська думка виробляє (чи аси­мілює, запозичує деінде) і впроваджує певні норми суспіль­них відносин. У вузькому розумінні це функція виховання.

Третя основа класифікації — форми громадської думки. Вона виступає у двох функціях — позитивній і негативній. У першому випадку громадська думка відіграє роль суб’єкта, який так чи інакше програмує соціальні процеси, у друго­му — роль суб’єкта, що виступає з негативною заявою і не пропонує в обмін ніякої своєї програми. Тобто це дві форми виявлення: заохочення, підтримка, ствердження або за­судження, відмова, заперечення.

 

< Попередня   Наступна >