103

---

§ 4. Джерела вивчення громадської думки

Канали вивчення громадської думки можна розглядати у зв’язку з формами її вираження.

Існує три форми вираження громадської думки:

стихійне вираження;

вираження громадської думки за ініціативою держав­них органів, громадських організацій, засобів масової інфор­мації;

вираження громадської думки під час спеціальних со­ціологічних досліджень (опитувань).

Каналами вивчення стихійно вираженої громадської дум­ки є аналіз листів різних груп населення, питань, що надхо­дять до лекторів-пропагандистів, процедур і результатів різ­них зборів, форумів і т. ін.

Серед основних каналів, що вивчають громадську думку, ініційовану державними органами, громадськими організа­ціями, — всенародне обговорення (наприклад, нових зако­нопроектів), референдум (голосування населення з особливо важливих питань, результати якого використовують органи влади для прийняття остаточного рішення), засоби масової інформації.

Громадська думка може висловлюватися під час проведен­ня спеціальних соціологічних досліджень, тобто останні ви­ступають як один з каналів її вивчення. На відміну від інших каналів, соціологічні дослідження не просто фіксують, а й ви­являють, вимірюють рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізію думок. Їх перевагою є наукова обгрунтованість, надійність. Разом з тим це важкий і дорогий канал.

Факти-думки, судження громадськості в момент дослід­ження виступають у двох принципово різних формах: 1) як зовнішньо об’єктивовані в тій чи іншій діяльності людей або 2) як факти безпосередньо самої свідомості. В першому ви­падку потрібно зафіксувати вільно виражені думки і проана­лізувати їх, у другому необхідно знайти, виявити думки, тоб­то створити у

мови для того, щоб ці думки дістали відповідне зовнішнє вираження. Відповідно до цього виділяють дві гру­пи методів вивчення громадської думки:

— методи вивчення зовнішньо об’єктивованих фактів сві­домості;

— методи вивчення безпосередніх фактів свідомості. Зупинимося спочатку на перших.

Як відомо, думки зовнішньо об’єктивуються перш за все у специфічній знаковій діяльності — мові. В першу чергу це усна мова, за допомогою якої люди обмінюються один з од­ним думками в процесі безпосереднього спілкування. Саме з цим пов’язані перші методи вивчення спостереження.

Під час спостереження процес вираження думок здійсню­ється без зусиль дослідника, без його участі — тут він займає позицію спостерігача, дивиться на досліджуваний об’єкт «збоку». Разом з тим тут йдеться про фіксацію моментальних явищ: усна мова представляє собою таку форму об’єктування думок, яка дає змогу «вхопити» їх лише в момент висловлю­вання. В даному випадку думки не мають ніякої іншої зовнішньої форми свого вираження (закріплення), яка б давала їм «життя» поза процесом висловлювання. І тому вони не існу­ють або перестають існувати для дослідника, якщо він не встиг зафіксувати їх на слух, «спостережити» безпосередньо в момент мовлення.

Другою формою знакової діяльності, в якій зовнішньо об’єктивуються думки людей, є письмова мова. Завдяки їй члени суспільства мають можливість обмінюватися думками не лише у процесі безпосереднього спілкування, а й на відста­ні. Відповідно до цього значно розширюються і межі вивчен­ня громадської думки. При цьому на перший план висува­ються методи аналізу документів.

Документи з різним ступенем повноти відображають жит­тя суспільства, передають не тільки події соціальної реаль­ності, а й фіксують розвиток усіх виразних засобів суспіль­ства, зокрема структуру мови. В них містяться дані про про­цеси і результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому.

Ще одна зовнішня форма, в якій об’єктивуються думки громадськості, — це ідеї, безпосередня практична діяльність людей. У таких випадках дослідження громадської думки здійснюється за допомогою методів аналізу практичних дій.

Методи вивчення безпосередніх фактів свідомості є кра­щими, ніж попередні. Тут дослідник з самого початку зай­має рішучу активну позицію, сам інспірує висловлювання громадськості з того чи іншого питання, сам визначає умо­ви і форму цих висловлювань та ін.; в результаті «некеровані» судження громадської думки стають повністю «керо­ваними», і з’являється реальна можливість отримати ши­року й об’єктивну картину думок. За своїм характером ці методи принципово збігаються з так званими методами опитування.

Опитування — найпопулярніший метод збору інформа­ції. Специфіка опитування полягає в тому, що при його вико­ристанні джерелом первинної інформації є людина (респон­дент) — безпосередній учасник соціальних процесів і явищ, які досліджуються.

У чому полягають особливості громадської думки про право?

Аналіз громадської думки про право дає змогу виділити такі її якості і закономірності формування. Оскільки пра­во — це сфера, елемент суспільного життя, громадська дум­ка про нього ніколи не відображає юридичні явища в «чистому вигляді», правові факти, що існують самі по собі. Вона формується як оцінка відповідності прав та обов’язків людей об’єктивним функціям, які вони повинні виконувати внаслідок закону поділу суспільної праці. Громадська дум­ка вважає справедливим, що суспільство, ставлячи людину на ту чи іншу соціальну позицію, тим самим покладає на неї обов’язок вирішувати комплекс суспільно значущих зав­дань, водночас наділяє її всіма матеріальними і правовими засобами, необхідними для виконання відповідних фун­кцій. Якщо цих засобів недостатньо, то, з точки зору гро­мадської думки, громадянин має право претендувати на них. При формуванні громадської думки з приводу того чи іншого факту юридичного життя колективна свідомість на­чебто зіставляє правові відносини з суспільними і робить висновки про справедливість і несправедливість громад­сько-правових відносин на основі їх відповідності власниць­ким, державно-правових — політичним, адміністративно-правових — управлінським відносинам та ін.

Мірилом оцінки громадською думкою факту юридичної дійсності є не правова норма як формальна настанова держа­ви, а норми культури, загальні уявлення людей про відповід­не, які і є основою усвідомлення того, що є і що не є правом. В основі відповідного, коли воно виражає об’єктивну необхід­ність, лежить існуюче, яке виражається в тому, що самі су­спільні відносини потребують правового закріплення та врегулювання і що їх особливості визначають характер і можливості юридичного впливу на них.

На формування громадської думки про право впливає також не тільки сама правосвідомість, станом якої вона є. На цей процес впливають і економічні, і політичні, і мо­ральні, і релігійні та інші оцінки, оскільки економічні, полі­тичні, моральні, релігійні та інші моменти опосередкову­ють факт, який «аналізує» масову правосвідомість і зумов­лює її реакцію в формі громадської думки. І правосвідо­мість, і громадська думка про право — це складні за своїм змістом явища, які виражають у юридичних поняттях гро­мадське життя і тому випробовують на собі вплив усіх форм суспільної свідомості.

Відповідно до громадської думки взагалі громадська думка про право покликана виконувати певні соціальні функції. За­лежно від свого змісту вона так чи інакше оцінює факти юри­дичної дійсності. Ці оцінки впливають на ставлення людей до права, на їх дії, які мають юридичний сенс, і тим самим вико­нують орієнтаційну і регулятивну функції. З ними пов’язана і аналітико-конструктивна функція, оскільки для оцінки і за­безпечення певної спрямованості діяльності людей у зв’язку з фактами юридичної дійсності необхідні їх аналіз і прийняття конструктивного рішення.

З точки зору впливу на соціальні інститути, в тому чис­лі на державу і право, громадська думка може виконувати контрольну, консультативну і директивну функції. Кон­трольна функція проявляється тоді, коли громадська дум­ка, висловлюючи ставлення до виданого закону, наказу, оголошеного судом вироку та ін., дає можливість отрима­ти інформацію про ставлення до них населення в цілому або його окремих груп і з урахуванням цієї інформації внести у разі потреби корективи до управлінських рішень, що приймаються, законодавчої діяльності або правозастосовної практики.

Аналогічні дії консультативної і директивної функцій.

Таким чином, зробимо деякі висновки.

Громадська думка — це такий стан реальної свідомості мас, що виникає як реакція на актуальні, соціально значущі явища та процеси, а також виражає активну позицію грома­дян з приводу цього.

Громадська думка має свій об’єкт (соціально значущі фак­ти, події, явища, процеси), який складається з емоційного, раціонального та вольового моментів.

Громадська думка завжди суб’єктна. Існує громадська думка молоді, студентства, робітників і т. ін. Тому необхідно виділяти і вивчати думку конкретних соціальних груп з їх розбіжностями й особливостями.

У процесі свого становлення громадська думка проходить кілька етапів — виникнення, формування та функціонування.

Існує багато каналів вивчення громадської думки, серед яких — референдум, засоби масової інформації, соціологічні дослідження тощо.

При дослідженні кожної проблеми існують свої особли­вості і нюанси. Тому при визначенні громадської думки, при виборі шляхів і методів її вивчення обов’язково слід врахову­вати специфіку об’єкта і предмета дослідження, а також принцип доречності використання тих чи інших прийомів вимірювання.

 

< Попередня   Наступна >