44

---

Глава 1

ПОНЯТТЯ І ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1. Поняття соціального забезпечення та його основні функції

У житті кожної людини є такі періоди, коли вона через ма-лолітність, хворобу чи старість не може забезпечити себе засо­бами для існування. На зорі зародження людського суспіль­ства на допомогу їй приходила сім'я, можливості якої завжди були обмежені. Одиноким підтримку надавали громади, бла­годійні організації. З часом гостро постала проблема матері­ального забезпечення воїнів, чиновництва, а пізніше різних категорій найманих працівників. Турботу про таких людей поступово почала перебирати на себе держава, роль якої знач­но зросла в епоху капіталізму. У минулому столітті держави стали розглядати як соціальні, тобто як такі, що гарантують людині належні їй соціально-економічні права шляхом ство­рення необхідних умов для їх реалізації та здійснюють соціаль­ну політику на засадах соціальної справедливості та в інтере­сах усього суспільства.

З погляду семантики соціальне забезпечення тлумачиться як надання достатніх матеріальних засобів для існування кому-небудь з боку суспільства, або, іншими словами, будь-які види допомоги, які надає суспільство своїм членам, розглядаються як соціальне забезпечення. Щодо його наукового визначення в літературі склалися дві основні концепції: економічна і право­ва. Основою економічної концепції є спосіб розподілу благ че­рез суспільні фонди споживання. її прибічники включають у соціальне забезпечення всі види допомоги членам суспільства за рахунок суспільних фондів споживання, в тому числі й без­платну освіту, безплатне надання соціального житла чи жит­лових субсидій, безплатні спорт і фізкультура, обслуговування закладами культури, всі види пенсій, допомог, соціальних по­слуг, медичну допомогу і лікування, пільги для різних кате­гор

ій громадян. Прихильники правової концепції вважали, що соціальне забезпечення стосується не всіх членів суспільства, а лише окремих категорій громадян, які перебувають під особ­ливим захистом з боку держави. Критеріїв цієї концепції було два: економічний (можливості держави надавати таку допомо­гу) та суб'єктивний (відбір категорій осіб, яким така допомога надавалася).

Соціальне забезпечення слід розглядати як економічну та правову категорію. Воно є засобом перерозподілу доходів і по­долання соціальної нерівності, зокрема, за допомогою соціаль­ного забезпечення, коли частина національного доходу спря­мовується на потреби вразливих груп населення. Такий пере­розподіл можливий тільки через правове регулювання. Норми права закріплюють організаційно-правові форми здійснення соціального забезпечення, джерела фінансування, коло осіб, які потребують соціального забезпечення, а також умови і поря­док його надання. У цьому ракурсі соціальне забезпечення роз­глядається як правова категорія.

Крім того, поняття "соціальне забезпечення" в науковій літе­ратурі вживалося і вживається в різних значеннях: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення престарілих і не­працездатних; особлива форма розподільчих відносин, що ви­никають у процесі розподілу частини суспільних фондів спо­живання; предмет соціальної політики країни; невід'ємний елемент способу життя і якості життя; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення певних категорій осіб; форма опосередкованого стимулювання актив­ної участі громадян у соціально-економічному житті суспіль­ства; конституційне соціальне право людини; галузь права тощо.

Складовими соціального забезпечення є:

соціально значимі обставини, які повністю або частково позбавляють особу чи її сім'ю джерел засобів до існування або призвели до додаткових витрат. До них належать хвороба, не­щасний випадок на виробництві, професійне захворювання, втра­та робочого місця, старість, смерть годувальника, материнство й дитинство тощо. У законодавстві вони зазначені як соціальні ризики (те, що може статися) і соціальні випадки (те, що вже сталося);

коло осіб, які потрапили у важкі життєві ситуації і втра­тили джерела засобів до існування чи зазнали додаткових вит­рат або не мають необхідного прожиткового мінімуму. До цьо­го кола, в першу чергу, належать особи, які ще або вже є не­ працездатними. Перелік їх значною мірою залежить від стану економіки. Як правило, перелік таких осіб чітко окреслюється в нормативних актах;

фонди, що спеціально формуються для надання певного виду матеріального забезпечення зазначеним вище фізичним особам. Такі фонди створюються за рахунок коштів застрахо­ваних осіб, роботодавців та держави. Виплати з них є формою розподілу позабюджетних коштів соціального призначення і перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволен­ня потреб громадян, які потрапили в юридично значимі важкі життєві ситуації. У фінансуванні локальних соціальних про­грам беруть участь різні інститути громадянського суспільства.

Фізичні особи заощаджують кошти на випадок настання для них непередбачуваних обставин;

види соціального забезпечення, які гарантує держава. До них належать різні види пенсій, допомог, соціальних послуг,пільг та компенсацій. Необхідний мінімум їх перелічено в Кон­венції № 102 МОП "Про мінімальні норми соціального забезпе­чення" (1952 p.);

форми і способи надання засобів існування. Соціальне забез­печення надається державними і недержавними органами у гро­шовій (пенсії, грошові допомоги, субсидії, компенсації, пільги) чи натуральній (натуральна допомога, соціальні послуги) формах, а також у формі соціального страхування чи соціальної допомоги або соціальних послуг. Способами розподілу матеріальних благ є: а) безплатність багатьох видів соціального забезпечення; б) безеквівалентність, але з урахуванням в окремих випадках трудової діяльності в минулому; в) пільгові умови надання окре­мих видів послуг із незначною оплатою їх;

підстави та порядок надання того чи іншого виду соціаль­ного забезпечення. Реалізація права на певний вид соціального забезпечення здійснюється на умовах і в порядку, які однознач­но закріплені в нормативному акті чи договорі.

Сучасні умови життя в ринкових умовах потребують від лю­дини активних дій щодо особистого соціального захисту. Дер­жава повинна створити їй економічні й правові умови для за­безпечення гідного рівня життя власною працею; використан­ня нових стимулів до праці й економічної діяльності: підприєм­ництво, самозайнятість, наявність власності та ін.; створення ци­вілізованих механізмів розподілу доходів (акціонерні й інші фор­ми участі населення в розподілі прибутків, соціальне партнер­ство, недержавне пенсійне забезпечення та ін.); формування еко­номічної системи самозахисту і вирівнювання стартових мож­ливостей за допомогою цивільного законодавства.

Соціальне забезпечення є об'єктом соціальної політики, а не формою її вираження. Воно є одним із компонентів цієї політи­ки. Небажано обмежувати рамки соціального забезпечення на­данням різних видів матеріального забезпечення тільки особам, які потрапили під вплив соціального ризику на безповоротно нееквівалентних або безплатних засадах. Соціальне забезпечен­ня також не зводиться лише до пенсій, допомог і соціальних по­слуг чи до надання забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету.

Таким чином, можна сказати, що соціальне забезпечення — це поєднання системи державного і недержавного матеріально­го забезпечення і соціального обслуговування в індивідуальній формі фізичних осіб, які перебувають у складних життєвих об­ставинах, на зазначених у законі чи договорі умовах зі спеціаль­но створених для цього фондів; вони ґрунтуються на перероз­поділі частини валового національного продукту з метою вирів­нювання доходів різних верств населення і забезпечення соці­альної злагоди в суспільстві.

Однією із функцій держави є соціальна. Вона передбачає утримання непрацездатних та надання допомоги найбільш уразливим верствам населення, розвиток охорони здоров я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, житлового будівництва, транспорту, зв'язку, побутового обслуговування, торгівлі, гро­мадського харчування тощо. У вузькому розумінні до цієї функції слід віднести напрям діяльності держави щодо соціаль­ного забезпечення та соціального захисту населення. У свою чергу, соціальне забезпечення виконує такі функції:

економічну. її суть полягає в тому, що через розподіл валового національного доходу здійснюється акумуляція коштів у спеціалізовані соціальні фонди з використанням їх у подальшому з метою надання особі матеріальної підтримки в разі втрати нею засобів до існування чи недостатності їх (пенсії, допомоги, соціальні послуги, пільги, компенсації);

виробничу. Проявляється в тому, що право на багато видів соціального забезпечення залежить від трудової діяльності, а рівень забезпечення в окремих випадках прямо залежить від характеру їх та розміру винагороди за працю. Так, у солідарній пенсійній системі розмір пенсії тим вищий, чим триваліший страховий стаж і вищий заробіток. Соціальне забезпечення сприяє ранній трудовій діяльності та вчасному вилученню з ви­робничого процесу робочої сили, яка частково втратила пра­цездатність;

реабілітаційну. Мається на увазі поновлення інвалідом чи престарілим втраченого через певну обставину соціального статусу за допомогою таких видів реабілітації, як медична (ме­дикаментозне лікування, відповідна терапія, реконструктивна хірургія з подальшим протезуванням, ортезуванням), профе­сійна (професійний підбір, професійна орієнтація, професійне навчання або перекваліфікація, професійна адаптація, раціо­нальне працевлаштування), соціальна (соціально-побутове влаштування й обслуговування);

соціальну. Виступає одним із способів соціального захи­сту населення у разі настання соціальних ризиків, гарантує людині реалізацію конституційного права на соціальне забез­печення;

політичну. Спрямована на зняття або пом'якшення мож­ливої соціальної напруги в суспільстві, забезпечення достат­нього рівня життя людей шляхом надання їм пенсій, допомог, послуг, пільг, компенсацій, встановлення державних соціаль­них стандартів і нормативів та ін. Ця функція, перш за все, здійснюється через соціальну політику держави. її пріоритета­ми є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонасе­лення, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення рефор­ми системи соціального забезпечення, надання адресної під тряхни незахищеним верствам населення, всебічного розвит­ку освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення. Важливим компонентом цієї політики є забезпечення держа­вою соціальних прав людей, які проживають на її території. Базою для такого забезпечення є високий рівень економічного розвитку країни, що дає змогу розумно перерозподіляти засоби і ресурси, зберігаючи при цьому свободу ринкових відносин і підприємництва. Стабільна економіка є реальною гарантією забезпечення соціальних прав людей. Нестабільна економіка, навпаки, веде до декларативності проголошених державою соці­альних прав особи;

демографічну. Спрямована на забезпечення розширеного орення населення, подолання тенденції до зменшення чисельності населення. З цією метою демографічна функція соціального забезпечення спрямована, зокрема, на стимулюван­ня народжуваності дітей, забезпечення підтримки сімей з .тьми: посилення соціального захисту материнства і дитин­ства, сприяння формуванню і розвитку сім'ї; створення сприятливих умов для поєднання жінками професійної зайнятості з материнством; поліпшення умов праці жінок шляхом вивіль­нення їх із виробництва з важкими і шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи за гнучким графіком; поліпшення стану здоров'я і зниження рівня смертності в усіх вікових групах населення, особливо дитячої та в працездатно ці, підвищення тривалості життя; запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування; удосконалення системи соціального захисту найбільш уразливих груп населення. Рівень постаріння насе­лення України сьогодні є одним з найвищих в СНД. Зараз в Україні налічується більше 14 млн пенсіонерів, і з часом кількість пенсіонерів і працюючих може зрівнятися, що нега­тивно відобразиться на економіці країни. Усе це свідчить про те, що останнім часом роль демографічної функції соціального забезпечення значно зросла;

виховну. Виявляється у впливі існуючої системи соціаль­ного забезпечення на свідомість (думки, почуття, волю) людей з метою прищеплення їм таких рис, як працелюбство, ощад­ливість, впевненість у завтрашньому дні, турбота про непра­цездатних, благодійництво, любов до здорового способу життя, дисциплінованість при сплаті страхових внесків та виконанні інших обов'язків, покладених на них державою.

 

< Попередня   Наступна >