50

---

ПЕРЕДМОВА

Суспільство може нормально функціонувати за умови, якщо кожен його член займається суспільно корисною працею. Про­те до його складу входять і непрацездатні члени, тобто такі, які ще або вже не можуть займатися суспільно корисною пра­цею і потребують допомоги з боку інших людей. Основними видами такої допомоги були взаємовиручка, державна опіка і забезпечення, страхування тощо. Не стоїть осторонь і сама людина: вона активно заощаджує кошти на випадок втрати працездатності. Поступово формувались і різні форми реагу­вання суспільства на ті чи інші соціальні ризики та соціальні випадки. Таке реагування здійснювалося через правове регу­лювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпе­чення непрацездатних.

Ще в епоху капіталізму, коли домінувала наймана праця, зародилася нова галузь права, яка в XX ст. в СРСР отримала назву радянське право соціального забезпечення. Ця галузь права розвивалася паралельно як у соціалістичних, так і в несоціалістичних країнах. Час показав, що в сучасних розвину­тих капіталістичних країнах рівень соціального забезпечення населення виявився набагато вищим, ніж він був у колишніх соціалістичних, і з більш розвинутою мережею соціальних служб.

Суспільні відносини у сфері соціального забезпечення в СРСР у більшості випадків регулювалися правовими нормами, які приймалися в централізованому порядку. Республіканські орга­ни приймали акти, що в основному стосувалися соціального об­слуговування окремих категорій громадян. У союзних респуб­ліках наука права соціального забезпечення не розвивалася. Пуб­лікацій було дуже мало, і вони зосереджувались, як правило, на коментуванні загальносоюзних нормативних актів. В Україні за роки радянської влади не було створено жодної наукової устано­ви, яка б займалася науковими дослідженнями проблем право­вого регулювання відносин у сфері матеріального забез

печення населення, а в навчальних закладах так і не сформувалися відповідні наукові школи. Науковими пошуками, у кращому випадку, займались окремі фахівці трудового права.

Ситуація помітно змінилася після здобуття Україною неза­лежності. Перш за все, було приділено значну увагу підготовці наукових кадрів. Завдяки науковому ентузіазму доцента ка­федри трудового, земельного та екологічного права юридично­го факультету Київського національного університету ім. Та­раса Шевченка Безуглої Ярослави Іванівни, доцента Львівсько­го національного університету ім. Івана Франка, пізніше до­цента Одеської національної юридичного академії, а нині заві­дувача кафедри Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України Болотіної Нінель Борисівни, завідувача кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету ім. Івана Франка професора Пилипенка Пилипа Даниловича і декана факультету післядипломної та другої вищої освіти Оде­ської національної юридичної академії професора Сироти Іва­на Михайловича підготовлено по суті нову плеяду науковців з права соціального забезпечення. Зараз у цій галузі успіш­но працюють В.М. Андріїв, І.О. Гуменюк, Т.З. Гарасимів, СМ. Синчук (дівоче прізвище Сивак), Н.М. Стаховська, Л.П. Шумна та ін. Вийшли друком перші навчальні посібники з права соціального забезпечення, авторами яких є І.М. Сирота, В.Я. Бурак, СМ. Синчук, М.Д. Бойко, B.C. Стичинський, І.В. Зуб, П.І. Мі-нюков, А.П. Мінюков, Т.П. Мінюкова.

Пропонований читачам навчальний посібник уперше в нашій державі підготовлено на базі наукових розробок вітчизняних учених і містить перелік більше ніж двохсот праць, опубліко­ваних після здобуття Україною незалежності. Він складається з шести глав, які розкривають зміст Загальної частини права соціального забезпечення.

Останніми роками зріс інтерес читачів до проблем соціаль­ного захисту населення, особливо в період проведення реформи соціального забезпечення, основу якої становить пенсійна ре­форма. У навчальних закладах вводяться різноманітні на­вчальні дисципліни з цієї галузі права: право соціального за­безпечення, право пенсійного забезпечення, право соціального захисту населення, право соціального обслуговування, законо­давство про допомоги тощо. Спеціалізацією "Право й організа­ція соціального захисту населення" передбачено вивчення теорії права соціального забезпечення. Навчальний матеріал відпо­відно до навчальних програм, що затверджуються навчальни­ми закладами, добирається з урахуванням майбутньої роботи випускників вузів (соціальний захист військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ, держслужбовців, нау­ково-педагогічних та педагогічних працівників, працівників різних галузей народного господарства тощо). Звичайно, його відбирають без урахування загальних положень права соціаль­ного забезпечення.

У посібнику велику увагу приділено принципам права соціаль­ного забезпечення, оскільки спостерігається тенденція відхо­ду від них при формуванні різних пенсійних систем. Уперше детально з'ясовується історія розвитку соціального забезпе­чення на землях України.

Хоча рішучих противників права соціального забезпечення як самостійної галузі права немає, але її самостійність ігноруєть­ся в літературі з теорії права, робиться спроба предмет її право­вого регулювання включити до складу так званого соціального права чи розкрити за допомогою нової галузі права — права соціального захисту населення. У посібнику обґрунтовується окремішність цієї галузі права і висловлюється негативне став­лення до передчасного і штучного конструювання нових галу­зей права у сфері соціального забезпечення населення.

Значне місце відведено характеристиці конституційного права громадян на соціальне забезпечення, державним соціаль­ним стандартам та соціальним гарантіям у системі соціального забезпечення. Визначені джерела фінансування соціальних виплат, оскільки формування відповідних бюджетів не може бути поза увагою права соціального забезпечення. Перерахова­но організаційно-правові форми соціального забезпечення та показано їх вплив на формування системи права соціального забезпечення.

У посібнику проводиться розмежування джерел і форм пра­ва соціального забезпечення. З урахуванням особливостей га­лузі наведено види джерел права соціального забезпечення. Не залишено поза увагою і форми права соціального забезпечен­ня. Дається перелік міжнародно-правових та нормативно-пра­вових актів, що є формами цієї галузі права. Обґрунтовується необхідність проведення кодифікації нормативного масиву в окремі законодавчі акти.

У посібнику розкриваються відмінності між соціальними фактами і соціальними ризиками, між юридичними фактами і соціальними випадками. З урахуванням останніх досягнень фахівців теорії права висвітлюються елементи соціально-забез­печувальних правовідносин та характеризуються норми права соціального забезпечення, соціально-забезпечувальні право­здатність і дієздатність, юридичні факти як передумови виник­нення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Автор висловлює вдячність докторам юридичних наук П.Д. Пилипенку та Н.М. Хуторян, завідувачу кафедри цивіль­ного і трудового права Київського університету права ЯЛ. Бе-зуглій за критичні зауваження та цінні поради під час підго­товки цього навчального посібника.

 

< Попередня   Наступна >