110

---

2.5. Функції права соціального забезпечення

Функція — слово латинського походження, що означає ви­конання, звершення. Під нею розуміють діяльність, обов'я­зок, роботу, призначення, роль тощо. Уперше цей термін у науковий обіг ввів у 1692 р. відомий німецький філософ і ма­тематик Г. Лейбніц. Нині в науці цей термін уживається в різних значеннях. У філософії — це відношення двох (групи) об'єктів, зміна одного з яких веде до зміни іншого. У мате­матиці — величина, яка змінюється зі зміною незалежної змінної величини (аргументу). У фізіології — специфічна діяльність органа чи організму (наприклад, функція обміну речовин). У соціології — роль, яку виконує певний соціаль­ний інститут щодо суспільства. У лінгвістиці — призначен­ня, роль (інколи й значення) мовної одиниці або елемента мовної структури.

Цей термін сто років тому почали вживати і в юридичній науці для характеристики соціальної ролі права та держави.

Його використовують у багатьох значеннях, але серед учених немає єдності щодо необхідності цього терміна, його поняття, назви та змісту окремих функцій і їх класифікації. Спроба че­рез функції розкрити класову суть права та сформувати особ­ливі функції окремих галузей права із застосуванням їх у по­дальшому як одного з критеріїв розмежування норм права за самостійними галузями права завів дослідників у глухий кут.

У літературі з теорії права найчастіше дають три визначен­ня функцій права, які підтримують і фахівці права соціально­го забезпечення. Під ними розуміють або соціальне призначен­ня права, або напрями правового впливу на суспільні відноси­ни, або те й інше разом.

Функції права соціального забезпечення — це правові ха­рактеристики соціальної ролі (призначення) цієї галузі права у житті суспільства та головних напрямів впливу її норм на по­вед

інку людей з метою реалізації мети і завдань держави у сфері соціального забезпечення населення.

Основною функцією права соціального забезпечення є регу­лятивна. Саме в ній виявляється суть і цінність цієї галузі пра­ва. Призначення права соціального забезпечення — регулюван­ня суспільних відносин, що складаються за умов індивідуаль­ної форми розподілу матеріальних благ зі спеціально створе­них для цього соціальних фондів.

За допомогою норм права соціального забезпечення визнача­ються: 1) мета і завдання держави у сфері соціального захисту населення; 2) коло суб'єктів, що уповноважені створювати соці­альні фонди та здійснювати з них соціальні виплати; 3) коло суб'єктів з числа інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які зали­шилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки з боку держави; 4) розміри внесків грома­дян, підприємств, установ, організацій, а також з бюджетних коштів до соціальних страхових фондів та їх види; 5) перелік видів соціального забезпечення, що надаються найбільш враз­ливим верствам населення; 6) умови надання певного виду соці­ального забезпечення або коло життєвих обставин, з якими соці­ально-забезпечувальні норми пов'язують настання тих чи інших юридичних наслідків (хвороба, старість, втрата працездатності, інвалідність, безробіття тощо); 7) компетенція державних органів та правовий статус (права й обов'язки) громадян, іноземних гро­мадян і осіб без громадянства у сфері соціального забезпечення; 8) порядок та розміри надання окремого виду соціального забез­печення; 9) державні гарантії щодо забезпечення соціальних прав людини і громадянина; 10) основи недержавного соціального забезпечення окремих груп населення.

Завданням регулятивної функції права соціального забезпе­чення є не тільки фіксація суб'єктивного складу соціально-за­безпечувальних правовідносин, правового статусу учасників цих відносин та визначення юридичних фактів, за яких мо­жуть виникати зазначені правовідносини, а й зміна чи скасу­вання окремих його елементів або введення нових. Адже дер­жавне соціальне забезпечення можливе лише на підставі норм права. Фізична особа може претендувати за наявності відповід­них умов тільки на той вид соціального забезпечення, що за­кріплений у законі. Орган соціального захисту населення зобо­в'язаний надати такий вид забезпечення також лише на підставі закону. Норми права тут виступають критерієм оцінки дій суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин, що вини­кають на їх базі.

Право соціального забезпечення на тривалий час у межах держави закріплює можливу і належну поведінку людей у сфері соціального забезпечення та за допомогою загрози застосуван­ня державного примусу змушує їх діяти в окреслених правом рамках і тим самим утримує соціально-забезпечувальні право­відносини в бажаному стані. Ці відносини характеризуються стабільністю, циклічністю, безперервним повторенням, прогнозованістю, тобто постійним відтворенням. Під впливом су­спільної практики ці відносини коригуються нормами права.

Однією із властивостей соціально-забезпечувальних норм є їх нормативність, що включає приписи, правила поведінки за­гального характеру, які поширюються на будь-кого, хто потрап­ляє у сферу дії цих норм, а також здатність права соціального забезпечення відповідно до його приписів чітко зафіксувати суспільні відносини, що складаються при наданні фізичним особам пенсій, допомог, соціальних послуг. Таким чином, за допомогою утвердження в житті суспільства нормативних за­сад упорядковуються суспільні відносини в соціальній сфері.

Регулятивний вплив права соціального забезпечення на суспільні відносини полягає в тому, що норми цієї галузі права, визначаючи права й обов'язки суб'єктів соціально-забезпечуваль­них правовідносин, тим самим виступають загальнообов'язко­вим зразком їхньої правомірної поведінки. Ці норми детально і в імперативній формі визначають умови, за яких особа має пра­во на соціальне забезпечення, порядок реалізації цього права, компетенцію органів соціального захисту населення в цій сфері.

Окрема галузь права складається не лише з регулятивних, а й з правоохоронних норм, які визначають умови застосування до суб'єктів заходів державного примусового впливу, характер і зміст цих заходів. Напрям впливу цих норм на суспільні відно­сини й характеризує охоронну функцію права.

Під охоронною функцією права соціального забезпечення розуміють цілеспрямований вплив норм цієї галузі права на соціально-забезпечувальні правовідносини з метою охорони їх та витіснення з них відносин, шкідливих для суспільства з погляду держави. Складовими цієї функції є: 1) заборони, що передбачені нормами права; 2) санкції, які вживають до пра­вопорушників; 3) безпосередня юридична відповідальність суб'єктів правовідносин.

В основі охоронної функції права соціального забезпечення лежать заборонні правові норми, які вказують, що не слід ро­бити, які дії будуть засуджені державою. У разі вчинення про­типравного діяння настає юридична відповідальність, метою якої є захист встановленого правопорядку та виховання грома­дян у дусі поваги до права. Ця мета конкретизується у функ­ціях юридичної відповідальності, до яких найчастіше відносять репресивно-каральну (штрафну) та правовідновлювальну (ком­пенсаційну).

Головним призначення охоронної функції права соціально­го забезпечення є, перш за все, превентивна (запобіжна) охорона соціально-забезпечувальних правовідносин, попередження порушення норм права, на підставі яких виникли ці відноси­ни. Норми права детально передбачають процедуру реалізації громадянами свого права на конкретний вид соціального забез­печення. Законодавство встановлює різні види юридичної відпо­відальності посадових осіб органів соціального захисту насе­лення за створення перешкод у реалізації громадянами своїх соціальних прав (бюрократизм, тяганина, безпідставна відмо­ва у задоволенні того чи іншого клопотання, вимагання хабара тощо). Закон також покладає на громадян обов'язок (а отже передбачає і належну відповідальність) подавати до органів соціального захисту населення достовірні відомості про факти, що мають юридичне значення для соціального забезпечення. Встановлення заборон та санкцій за їх порушення спонукає суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин діяти відповідно до приписів правових норм. Дотримання громадя­нами та посадовими особами вимог соціального законодавства є критерієм ефективності охоронної функції права соціального забезпечення.

 

< Попередня   Наступна >