110

---

2.4. Система права соціального забезпечення

Ми звикли користуватися бібліотеками і не дивуємося, що серед десятків чи сотень тисяч книг бібліотекар швидко знахо­дить необхідну. Уся література розміщена на стелажах, поли­цях у певному порядку, що дає можливість будь-коли отрима­ти замовлену книгу чи покласти на відведене місце нову. Такий же порядок існує в кожній галузі права, яка налічує вели­чезну кількість норм. Знаючи систему галузі права, можна легко відшукати потрібну норму.

Система права соціального забезпечення — це науково обґрун­тована класифікація норм права у сфері соціального забезпечен­ня на окремі групи, що охоплюють однорідні, пов'язані між со­бою суспільні відносини, та розміщення їх у відповідній послідов­ності залежно від того, яку роль вона відіграє всередині цієї га­лузі права. Система права соціального забезпечення дає мож­ливість отримати відповідь на два запитання: з яких частин скла­дається ця галузь права, і як ці частини взаємодіють між собою.

Характерними рисами системи права соціального забезпе­чення є: 1) зумовленість її реально існуючою системою суспіль­них відносин, що є предметом правового регулювання цієї га­лузі права; 2) органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок усіх правових норм, що належать до цієї галузі права; 3) структур­на різноманітність системи галузі права, до якої входять не­однакові за змістом і обсягом елементи.

Структурними елементами системи права соціального забез­печення є норми права, інститути права та підгалузі цієї право­вої галузі. Зазначені елементи перебувають між собою в пев­них зв'язках (підпорядкуванні, координації, функціональній залежності й т. ін.).

Норми є тими цеглинками, з яких побудована галузь права соціального забезпечення. У їхній структурі виділяють від двох до п'яти елементі

в: 1) гіпотезу; 2) суб'єкт; 3) характер — вид правомочин, яким наділяється суб'єкт норми; 4) зміст — діян­ня, щодо якого застосовуються вказані у правовій нормі право­мочний суб'єкта норми права; 5) санкція. У системі кожна нор­ма права розглядається як єдине ціле і є об'єктом для групу­вання їх у більш загальні нормативно-юридичні утворення.

Інститут права — це основний елемент системи права, що є сукупністю правових норм, які регулюють однорідну групу суспільних відносин у сфері соціального забезпечення. Для нього характерні такі риси: а) регулює вид більш чи менш зна­чущих суспільних відносин; б) є логічно замкнутою відокремленою сукупністю норм; в) функціонує автономно, тобто має можливість здійснювати регулювання суспільних відносин не­залежно від інших інститутів права.

Юридичним критерієм відокремлення тієї чи іншої сукуп­ності норм у конкретний правовий інститут є: а) юридична єдність правових норм, що входять до правового інституту. Ці норми утворюють єдиний комплекс, що виявляється у загаль­них положеннях, правових принципах, специфічних правових поняттях; б) однорідність фактичного змісту — правовий інсти­тут, призначений для регулювання самостійної, порівняно відокремленої групи відносин або окремих вчинків, дій людей; в) повнота регулювання конкретної групи відносин. Правовий інститут поєднує різні види правових норм, які можуть бути дефінітивними, уповноважуваними, зобов'язальними, заборон­ними та ін. Ці правові норми в комплексі всебічно регулюють відповідну групу суспільних відносин. Внаслідок цього кож­ний правовий інститут є унікальним, виконує тільки йому при­таманні функції і не дублюється іншими структурними еле­ментами галузі права; г) як правило, нормативна відокрем­леність у правових актах у вигляді глав, розділів, частин.

Система галузі права дає можливість науково обґрунтовува­ти розташування правових норм усередині права соціального забезпечення. Основним критерієм тут виступає роль, яку відіграють норми права соціального забезпечення. Одні з них мають значення для всієї галузі права, а інші — лише для окре­мих правових інститутів чи їх комплексів. За цим критерієм норми права поділяються на загальні та особливі.

Дискусії стосовно предмета правового регулювання суттєво впливають на обґрунтування системи права соціального забез­печення. Зазначена галузь ще формується, немає єдиного ко­дифікованого нормативного акта, що регулював би суспільні відносини у сфері соціального забезпечення. Тому в літературі висловлені різні думки щодо структурних елементів системи права соціального забезпечення. Так, на думку Н.Б. Болотіної, норми права соціального забезпечення об'єднуються в такі структурні частини: загальні положення; право загальнообов’язкового державного соціального страхування; право держав­ної соціальної допомоги; недержавне соціальне забезпечення. Загальна частина права соціального забезпечення складаєть­ся із загальних правових інститутів, норми яких відображають специфіку цієї галузі. Правові категорії, вироблені наукою, входять до системи науки, але не до системи галузі, яка має справу тільки з нормами права.

На думку автора, можна виділити такі структурні елементи Загальної частини права соціального забезпечення:

основний інститут-комплекс нормативних приписів, що визначають понятійний апарат, предмет правового регулюван­ня, завдання галузі та галузеві принципи;

інститут правосуб'єктності як комплекс нормативних приписів, що регламентують правовий статус суб'єктів соціаль­но-забезпечувальних правовідносин і, в тому числі, їхні основні права й обов'язки у сфері соціального забезпечення;

інститут соціальних ризиків та юридичних фактів у сфері соціального забезпечення;

інститут стандартів у сфері соціального забезпечення;

інститут нормативних актів (джерел) права соціального забезпечення.

Окремі фахівці до Загальної частини включають інститут трудового стажу, інститут середньомісячного заробітку, інсти­тут строків. Нині вважають їх інститутами Особливої частини.

В Особливій частині, крім правових інститутів, можна ви­ділити ще підгалузі права соціального забезпечення, а саме: пенсійне право, допомогове право, соціально-обслуговувальне право. Слід зазначити, що підгалузь права — це об'єднання кількох правових інститутів, які регулюють споріднені комп­лекси суспільних відносин, що входять у сферу регулювання права соціального забезпечення.

Пенсійне право включає такі правові інститути: 1) пенсії за віком; 2) пенсії у зв'язку з інвалідністю; 3) пенсії в разі втрати годувальника; 4) пенсії за вислугу років; 5) дострокові пенсії; 6) довічне утримання суддів; 7) обчислення пенсій; 8) призна­чення пенсій.

У допомогове право входять такі правові інститути: 1) допо­мога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; 2) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 3) одноразова допомога при народженні дитини; 4) допомога з догляду за дитиною до досяг­нення нею трирічного віку; 5) допомога на дітей, які перебува­ють під опікою чи піклуванням; 6) допомога на дітей одиноким матерям; 7) державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; 8) грошова допомога біженцям; 9) допомога у зв'язку з безробіттям; 10) допомога на поховання; 11) інші види допомог; 12) субсидії; 13) компенсаційні виплати; 14) обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги; 15) пільги за системою соціального забезпечення. Перелік цих правових інститутів не є вичерпним.

До соціально-обслуговувального права належать такі інсти­тути: 1) утримання непрацездатних в інтернатних закладах; 2) соціальне обслуговування пенсіонерів та одиноких непраце­здатних громадян за місцем проживання; 3) професійне навчан­ня і працевлаштування інвалідів; 4) забезпечення інвалідів транспортними засобами; 5) забезпечення населення технічни­ми засобами реабілітації; 6) утримання дітей у дитячих закла­дах; 7) натуральна допомога нужденним членам суспільства; 8) професійна підготовка або перепідготовка, підвищення ква­ліфікації та профорієнтація; 9) пошук підходящої роботи і спри­яння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання робо­тодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; 10) інфор­маційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлашту­ванням; 11) соціальні послуги в системі соціального страхуван­ня від нещасних випадків; 12) санаторно-курортне лікування та оздоровлення тощо.

Усі названі підгалузі права соціального забезпечення мають основний інститут (Загальну частину). Процес формування цих підгалузей права триває. З них найбільш розвинутою є підгалузь пенсійного права.

Крім названих підгалузей, до Особливої частини права соці­ального забезпечення входять такі правові інститути:

безоплатної чи зі знижкою медичної допомоги, лікуван­ня, забезпечення ліками, санаторно-курортного лікування;

недержавного соціального забезпечення, що складається з благодійництва і гуманітарної допомоги;

трудового (страхового) стажу;

відповідальності;

розв'язання спорів, що виникають із соціально-забезпе­чувальних правовідносин.

< Попередня   Наступна >