111

---

2.7. Право соціального забезпечення як наука

Термін право соціального забезпечення в юридичній літера­турі розглядається у трьох значеннях: як галузь права, галузь юридичної науки, окрема навчальна дисципліна. Ці поняття мають спільні й відмінні риси, які не слід плутати.

Наука права соціального забезпечення — це система науко­вих уявлень, знань і теоретичних положень про суспільні яви­ща, що виникають з приводу правового регулювання суспіль­них відносин у сфері матеріального забезпечення й соціальної підтримки населення.

Право соціального забезпечення як наука представлене мо­нографіями, підручниками, посібниками, брошурами, дисер­таціями, рефератами, статтями, науковими доповідями й по­відомленнями, в яких аналізуються суспільні явища, які по­в'язані із соціальним захистом населення, а як галузь права — нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні суспільні відносини. Ця наука характеризується особливим предметом пізнання й системою викладу отриманих знань.

Предметом науки права соціального забезпечення є те, що вивчає ця наука, що є об'єктом наукового пізнання вчених, які працюють в однойменній галузі права. У загальних рисах пред­метом названої науки є норми права соціального забезпечення в їх історичному розвитку та у взаємозв'язку з відповідними правовими нормами інших країн, а також пов'язані з ними суспільні явища. Складовими предмета науки права соціаль­ного забезпечення є:

норми права соціального забезпечення чи однойменна га­лузь права або чинне право соціального забезпечення як су­купність юридичних норм. Норми права вивчають за структу­рою, виділяють їх особливі ознаки та критерії класифікації на окремі види, з'ясовують співвідношення між логічними нор­мами права і текстами нормативних актів та системою права соціального забезпечення і системою відповідног

о законодав­ства, здійснюють об'єднання норм права у правові інститути та підгалузі права. Особливу увагу звертають на тлумачення норм права, підготовку коментарів до чинних нормативних актів;

суспільні відносини у сфері соціального забезпечення. До них належать відносини, що виникають у зв'язку з матеріаль­ним забезпеченням за системою загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування або державного забезпечення чи державної соціальної допомоги, а також з приводу встановлен­ня юридичних фактів, реалізації права на певний вид соціаль­ного забезпечення, захисту порушеного права. Визначають коло осіб, які потребують соціальної підтримки, органи, що можуть надати таку підтримку, соціальні факти, які слід при цьому враховувати, джерела фінансування витрат, можливий поря­док матеріального забезпечення;

соціально-забезпечувальні правовідносини. Виступають юридичною формою суспільних відносин, що регулюються пра­вом соціального забезпечення. Аналізують такі елементи пра­вовідносин у сфері соціального забезпечення, як суб'єкти, об'єкти, зміст. Проводять їх класифікацію, розкривають зміст правосуб'єктності суб'єктів права соціального забезпечення, аналізують підстави виникнення, зміни і припинення цих пра­вовідносин;

практика роботи органів соціального захисту населен­ня щодо застосування норм права соціального забезпечення. Право вивчається в дії. Це забезпечує можливість виявити про­галини в механізмі реалізації окремих норм права, їх недоліки чи невідповідність реаліям життя. Узагальнення практики роботи цих органів дає можливість розробити рекомендації щодо внесення змін до чинних правових актів, їх скасування, розробки проектів нових нормативних актів, роз'яснення ок­ремих положень;

історія виникнення права соціального забезпечення як галузі права та науки. Нормативні акти з права соціального забезпечення інтенсивно почали приймати з кінця XIX ст., а відповідна галузь права склалась уже в XX ст. У цей же період бере початок і відповідна наука. Розвиток науки права соціаль­ного забезпечення неможливий без вивчення її історії, норма­тивних пам'яток, розроблених у різний час концепцій, дис­кусій, що велися з тих чи інших проблем;

міжнародно-правові акти з питань права соціального забезпечення. Зазначені норми подано в численних міжнарод­них багатосторонніх і двосторонніх договорах, угодах, а також в актах рекомендаційного характеру. Ними встановлюються міжнародні стандарти у сфері соціального забезпечення з ме­тою гармонізації й координації національних законодавств з питань соціального захисту осіб при переїзді з однієї країни в іншу, встановлення мінімальних норм соціального забезпечен­ня тощо. Науковий аналіз цих норм сприятиме висуванню про­ позицій щодо інтеграції національного законодавства про соці­альний захист із законодавством інших цивілізованих держав;

право соціального забезпечення зарубіжних країн. Україн­ська наука права соціального забезпечення може повноцінно розвиватися лише за умови засвоєння досвіду та досягнень відповідних наук зарубіжних країн. Вивчають нормативні акти, наукові розробки, історію розвитку галузі й науки, практику роботи органів соціального захисту населення цих країн. Виявляють спільні й відмінні риси існуючих систем соціального забезпечення, закономірності й тенденції їх розвитку.

Залежно від предмета науки права соціального забезпечен­ня визначають її завдання. Основними з них є: 1) дослідження фундаментальних проблем теорії права соціального забезпечен­ня, що стосуються предмета й методів правового регулювання, соціально-забезпечувальних правовідносин, принципів, право­вих інститутів, системи галузі, джерел, співвідношення з інши­ми галузями права та юридичними науками; 2) науковий аналіз норм зазначеної галузі права; 3) вивчення історії права соціаль­ного забезпечення; 4) узагальнення практики застосування орга­нами соціального захисту населення норм галузі права; 5) творче переосмислення положень, що раніше були сформульовані в теорії радянського права соціального забезпечення з урахуван­ням реалій сьогодення; 6) вивчення загальних закономірнос­тей і тенденцій встановлення й розвитку систем соціального забезпечення в зарубіжних країнах; 7) з'ясування причин по­рушення законодавства у сфері соціального забезпечення населення; 8) розробка основ викладання права соціального забезпечення в навчальних закладах; 9) обґрунтування пропо­зицій щодо подальшого вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.

Суть, роль і призначення науки права соціального забезпе­чення розкриваються у її функціях. Ця наука виконує три ос­новні функції: пізнавальну, прогностичну і практичну.

Спираючись на теорію держави і права, галузеві юридичні науки, право соціального забезпечення розробляє свій інстру­мент пізнання, свої поняття й категорії, тобто свою професійну мову. За допомогою останньої відбувається пізнання таких по­нять, як пенсія, грошова допомога, соціальна послуга, компен­сація, пільга, непрацездатність, трудовий і страховий стаж, соціальний ризик, страховий випадок, соціальна допомога, утриманці, малозабезпечена сім'я, адресна допомога та ін. Зазначена функція спрямована на роз'яснення з правового по­гляду суті суспільних явищ, що виникають у соціальному забезпеченні фізичних осіб, застосування наукових методів пізнання при дослідженні їх, конструюванні принципів, на яких будується вся система матеріальної підтримки людей, формування відповідної соціальної політики держави, розроб­ку ідеології соціального захисту особи від колиски до домови­ни, розробку гарантій надання людині різних видів соціально­го забезпечення.

Другою функцією науки є прогностична. На базі отриманих знань фахівці права соціального забезпечення роблять припу­щення щодо подальшого розвитку соціального законодавства і визначають фундаментальні шляхи розв'язання назрілих про­блем. Успішне проведення соціальної реформи, складовою якої є пенсійна, неможливе без попереднього і всебічного обговорен­ня шляхів її проведення, прогнозування можливих результатів її втілення. Наука освітлює дорогу із складного сьогодення у більш забезпечений завтрашній день. Спеціалісти цієї галузі права беруть участь в експертизі проектів нормативних актів, їх залучають до підготовки окремих із них.

Наука права соціального забезпечення суттєво впливає на практику, виступає її теоретичною базою. Вона узагальнює практику роботи органів соціального захисту населення, засто­сування ними соціального законодавства, дає наукове тлума­чення соціально-забезпечувальних норм, розробляє методику викладання права в освітніх закладах. Фахівці беруть участь у навчанні працівників соціальної сфери, ведуть серед населен­ня пропаганду соціального законодавства, видають коментарі до законодавчих актів, роз'яснюють механізм реалізації гро­мадянами суб'єктивних прав на окремі види соціального забез­печення. Наука права соціального забезпечення розробляє про­позиції з удосконалення законодавства, дає висновки щодо офіційного роз'яснення змісту окремих положень конкретних нормативних актів.

Юридична наука може виконати поставлені перед нею зав­дання лише за умов об'єктивного пізнання суспільних явищ, що є предметом її дослідження. Якщо предмет науки дає змогу зрозуміти, що вивчає ця наука, то її методи дають відповідь на питання про те, за допомогою яких правил і прийомів відбу­вається пізнання конкретних суспільних явищ, тобто який методологічний інструмент використовує ця наука.

Методи науки права соціального забезпечення — це прави­ла, прийоми, способи, підходи, інші можливі заходи, які вико­ристовують у цій галузі знань для здійснення нею пізнання соці­ально-забезпечувальних юридичних норм і правовідносин, пра­вових інститутів, історії розвитку галузі права й науки, практи­ки роботи органів соціального захисту населення, відповідних суспільних явищ за кордоном з метою одержання певних науко­вих результатів. Наука використовує не один, а багато методів пізнання. Жодна наука не має свого єдиного і специфічного ме­тоду пізнання, навіть у збірному вигляді, а завжди використо­вує певну сукупність їх. У юридичних науках застосовуються одні й ті самі методи пізнання, але з урахуванням специфіки предмета пізнання. Тому наука права соціального забезпечення у своєму арсеналі має систему загальнонаукових, спеціальних і окремих методів пізнання, що використовуються в усіх або в певній групі юридичних наук. Основні з них такі:

Спеціально-юридичний (власне юридичний, формально-юридичний, формально-логічний, логіко-структурний, формаль­но-догматичний, догматичний) метод дослідження. Завдяки йому здійснюється зовнішня юридична обробка правового мате­ріалу (догми права). Використовується, перш за все, під час ана­лізу норм права соціального забезпечення, розкриття їх змісту. Основне його покликання — коментування соціального законо­давства. За допомогою філологічного (граматичного, текстово­го, мовного), системного, історико-політичного, логічного, спе­ціально-юридичного способів тлумачення здійснюється дослі­дження нормативно-правових актів. Цей метод, разом з тим, ви­користовує такі логічні прийоми, як опис і аналіз соціально-за­безпечувальних норм права й правовідносин. Зазначений метод незмінний у формуванні термінів цієї науки, проведенні систе­матизації норм права, класифікації правових категорій. У про­цесі класифікації за допомогою групування правових явищ і понять у сфері соціального забезпечення відбувається зіставлен­ня цих понять, що допомагає скласти більш повне уявлення про кожний з них зокрема і про досліджуваний предмет у цілому. Шляхом систематизації розрізнені знання приводяться до по­рядку і створюється певна цілісність. Цей метод ефективний у дослідженні різноманітних проблем застосування правових актів органами соціального захисту населення, доведенні юридичних фактів, які мають значення для отримання конкретного виду соціального забезпечення, перевірці законності й обґрунтованості прийнятих компетентними органами рішень.

Порівняльно-правовий метод. У світі сьогодні функціо­нує понад дві сотні національних галузей права соціального забезпечення з їх специфічними особливостями. Завданням науки права соціального забезпечення є виявлення загального й особливого в розвитку цих систем шляхом порівняльного зіставлення норм різних країн. Вивчення правових актів цих держав розширює кругозір учених, запобігає однобічному су­дженню, дає змогу знайти найоптимальніший варіант правово­го регулювання суспільних відносин у сфері соціального забез­печення населення. У процесі підготовки й обговорення зако­нопроектів пропонується запозичити найбільш цінний досвід, акцентується увага на недоліках і незначній ефективності дій певних норм в окремих країнах, що сприяє запобіганню по­дібних помилок у нашій країні.

Історико-правовий (історичний, порівняльно-історичний) метод. Полягає у зіставленні національних правових систем права соціального забезпечення не тільки в статиці, тобто з погляду досягнутого на певний момент, айв історичній ди­наміці, з погляду виникнення і розвитку їх. Він передбачає історичний підхід до аналізу й оцінки важливих категорій та норм права соціального забезпечення. Вивчення історії виник­нення і розвитку правових інститутів цієї галузі права у себе та за кордоном сприяє з'ясуванню загальних тенденцій та законо­мірностей такого розвитку і особливостей їхнього виявлення.

До недавнього часу цей метод використовували обмежено, не аналізували законодавчі акти, прийняті до 1917 р., не вивчали вітчизняний досвід організації соціального захисту певних ка­тегорій населення, недостатньо звертали увагу на історію ви­никнення і розвитку аналогічних інститутів за кордоном. На­приклад, корисним для нас є дослідження в ретроспективному плані різних інститутів недержавного соціального забезпечен­ня громадян в Україні, що існували до революції, з метою відродження окремих з них.

Метод конкретного соціологічно-правового дослідження.

Передбачає вивчення правових норм і правовідносин у сфері соціального забезпечення щодо реального життя. Використо­вує такі прийоми, як узагальнення роботи органів соціального забезпечення, соціальний моніторинг, опитування, анкетуван­ня, співбесіда, аналіз статистичних даних, правовий експери­мент, вивчення справ отримувачів допомог і пенсій і т. ін. Ці прийоми цінні тим, що забезпечують отримання необхідної інформації про факти безпосередньо із самого життя. Так, фахівці права соціального забезпечення у своїх дослідженнях широко використовують дані державного моніторингу застосу­вання державних соціальних стандартів і нормативів (ст. 24 За­кону України від 5 жовтня 2000 р. "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"), моніторингу про­житкового мінімуму (ст. 5 Закону України від 15 липня 1998 р. "Про прожитковий мінімум"). Специфіка права соціального забезпечення зумовлена необхідністю значних матеріальних витрат і вимагає великої обережності у проведенні реформи соціального забезпечення. Наприклад, перш ніж повністю в усіх регіонах у 2002 р. передати призначення пенсій органам Пен­сійного фонду України, було передбачено проведення в 1999 р. відповідного правового експерименту в Львівській області.

Системний (системно-структурний, структурно-функціо­нальний) метод. Дослідження соціального забезпечення за допо­могою цього методу передбачає вичленення його із суспільного середовища, розгляд як єдиного цілого, проведення компонент­ного, структурного й функціонального аналізу. Він розглядає право соціального забезпечення як систему взаємопов'язаних частин, як єдине ціле і як елемент національного права тощо.

Наука права соціального забезпечення використовує й інші методи пізнання, в тому числі методи філософії, психології, соціології і т. ін.

Наступним компонентом науки права соціального забезпе­чення є її система. Великі обсяги невпорядкованих знань по­трібно якимось чином систематизувати і зробити придатними для використання. Тому під системою науки права соціального забезпечення розуміють науково обґрунтовані способи об'єднан­ня знань про правові засоби соціального захисту населення у відносно самостійні і взаємопов'язані групи та розташування їх у певній послідовності.

Основою системи науки є система права соціального забез­печення як галузі права. Системи науки і галузі в багатьох відношеннях збігаються, але не є тотожними. Предмет пізнан­ня науки набагато ширший, ніж предмет правового регулюван­ня суспільних відносин однойменної галузі права.

Система науки права соціального забезпечення складається з таких елементів:

Поняття соціального забезпечення і його економіко-правовий зміст. Функції і форми соціального забезпечення. Соці­альна держава і її соціальна функція. Право людини на соці­альне забезпечення. Формування системи соціального забезпе­чення в Україні і його сучасний стан. Фінансування соціально­го забезпечення. Управління соціальним забезпеченням. Ці питання досліджують економічні, юридичні та інші науки, але, з урахуванням їх значення для права соціального забезпечен­ня, вивчають під відповідним кутом і фахівці цієї галузі права.

Поняття науки права соціального забезпечення, її завдан­ня, предмет, методи і система. Соціальні функції науки, співвідношення її з іншими юридичними науками. Галузева бібліографія. Джерела науки. Історія науки.

Право соціального забезпечення як галузь права: понят­тя, предмет, методи правового регулювання, функції, система, принципи, джерела. Норми права соціального забезпечення.

Матеріальні і процедурні правовідносини у сфері соціального забезпечення та їх елементи. Соціальні ризики та юридичні факти. Відповідальність у праві соціального забезпечення. Місце права соціального забезпечення в системі вітчизняного права. Історія національного законодавства про соціальне за­безпечення. Перспективи подальшого розвитку права соціаль­ного забезпечення.

Інститути Особливої частини права соціального забезпечен­ня: загальнообов'язкове державне соціальне страхування, дер­жавне пенсійне забезпечення, грошові допомоги й компенсаційні виплати, соціальне обслуговування, медична допомога і ліку­вання, пільги за системою соціального забезпечення та ін.

Практика роботи органів соціального захисту населення. Аналіз статистичних даних у сфері соціального захисту насе­лення.

Зарубіжне право соціального забезпечення як галузь пра­ва та науки. Порівняльне право соціального забезпечення.

Зі сказаного вище можна зробити висновок, що система на­уки права соціального забезпечення будується з урахуванням таких критеріїв, як види надання соціального забезпечення, джерела їх фінансування та правові інститути.

Знання про предмет пізнання науки права соціального за­безпечення фахівці галузі черпають із певних джерел. До них належать чинні нормативно-правові акти (закони, підзаконні акти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, локальні акти суб'єктів господарювання), рішення органів соці­ального захисту населення і судів, нормативні акти, що втра­тили чинність, законодавство зарубіжних країн, практика діяльності соціальних служб інших країн, міжнародно-правові акти, праці вітчизняних і зарубіжних учених. До недавнього часу багато джерел з ідеологічних міркувань були недоступні для вітчизняних фахівців права соціального забезпечення. За­раз ці обмеження знято.

Наука права соціального забезпечення зародилася в надрах таких юридичних наук, як трудове, цивільне, адміністративне і колгоспне право. Саме представники цих наук, досліджуючи проблеми матеріального забезпечення непрацездатних, у 70— 80 pp. XX ст. обґрунтували самостійність права соціального забезпечення як галузі права.

Зміни, що відбулися протягом останнього десятиліття в су­спільному житті, перехід до побудови ринкової економіки, не­обхідність створення самостійної законодавчої бази, потреба в соціальному захисті значної частини зубожілого населення змусили науковців узяти участь у розв'язанні назрілих право­вих проблем у соціальній сфері. У юридичних виданнях поча­стішали публікації з права соціального забезпечення, захище­но ряд кандидатських дисертацій, з'явилися перші навчальні посібники з цієї галузі права.

 

< Попередня   Наступна >