209

---

3.2. Роль і значення загальноправових та міжгалузевих принципів у праві соціального забезпечення

Загальноправові принципи права сформульовані юридичною наукою і значна кількість з них зафіксовані в конституціях та поточних законах. Вони мають наднаціональний характер і сто­суються права будь-якої цивілізованої держави. Ці принципи права служать конструкціями для побудови національного пра­ва. Далі на їх базі розробляється галузеве законодавство і фор­мулюються галузеві принципи права й, зокрема, права соціаль­ного забезпечення. До основних загальноправових принципів належать:

1. Принцип соціальної справедливості. У ньому проявляєть­ся загальносоціальна суть права, прагнення до пошуку комп­ромісу між особою і суспільством, громадянином і державою та відповідність між діями і їхніми соціальними наслідками. Правове регулювання має здійснюватися на засадах справед­ливості. Справедливість знаходить свій прояв у всіх сферах суспільного життя, інтегрує в себе економічні, політичні, мо­ральні, правові й духовні аспекти. Вона містить вимогу реаль­ної відповідності між становищем різних верств населення та їхньою роллю в суспільстві, між працею і винагородою і, в тому числі, в разі непрацездатності.

Правова справедливість полягає в тому, що вона у юридичній сфері має найбільш чіткий, формально визначений характер. Нормативні акти мають стояти на варті справедливості, бути засобом її прояву, закріплення, охорони і захисту. Принцип справедливості має нормативно-оціночний характер, закладе­ний у зміст права соціального забезпечення і втілений, перш за все, у правах і обов'язках суб'єктів права.

Соціально-забезпечувальні правовідносини мають розподіль­чий характер. Критерії принципу справедливості забезпечують збалансованість усіх відносин розподільчого типу на рівні дер­жави, соціуму, колективу, групи

осіб чи окремих особистос­тей. З погляду справедливості оцінюються розмір внесків робо­тодавців, застрахованих осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ст. 21 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування). З цих позицій зіставляються страховий (трудовий) стаж і заробіток та розміри призначених пенсій, а також умови пенсійного за­безпечення різних категорій громадян. Принцип справедливості має пронизувати всі норми права соціального забезпечення.

2. Принцип рівноправності громадян. Він передбачає: а) рів­ність перед законом і судом; б) рівність прав і свобод людини і громадянина; в) рівність прав жінки і чоловіка; г) рівність гро­мадян будь-якої національності. Рівність є матеріальною осно­вою рівноправності. Принцип рівноправності закріплює рівний правовий статус усіх громадян, або, іншими словами, рівні кон­ституційні права і єдину для всіх правосуб'єктність (ст. 21, 24 Конституції України). Завданням цього принципу є забезпечен­ня створення рівних стартових можливостей громадян у всіх сферах їхньої життєдіяльності.

Гострими проблемами права соціального забезпечення є забез­печення рівних можливостей для людей з особливими потребами, зрівноваження прав чоловіків і жінок у матеріальному забезпе­ченні їх та впорядкування соціальних пільг і соціальних привілеїв, що надаються різним категоріям громадян. Ці проблеми неодно­значно вирішуються законодавством. Дуже великий розрив існує між мінімальною пенсією у солідарній пенсійній системі та мак­симальними пенсіями, що призначаються за різними законами.

Змінюється ставлення до пенсійних пільг, що надаються жінкам. Встановлення нижчого пенсійного віку для жінок за кордоном багатьма жінками розцінюється як їх дискримінація щодо чоловіків. Не відповідають принципу рівноправності так звані професійні пільги та привілеї. їх необхідно замінювати на підвищення заробітної плати і поступове підвищення роз­мірів пенсій. Принцип рівноправності на нинішньому етапі більше декларується, ніж гарантується.

3. Принцип гуманізму. Під гуманізмом розуміють систему ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. Соціальне за­конодавство базується на принципі гуманізму. Саме на основі цього принципу держава здійснює матеріальне забезпечення осіб, які зовсім не мають страхового (трудового) стажу або ма­ють недостатній страховий (трудовий) стаж, порівняно зі вста­новленим законом. В Україні створена ціла мережа соціальних служб для осіб без визначеного місця проживання, безпритуль­них дітей, осіб, які зазнали насильства у сім'ї. Облаштовуються соціальні гуртожитки. Для утримання інвалідів, непраце­здатних Міністерство праці та соціальної політики України має необхідну кількість будинків-інтернатів. Узято курс на надан­ня соціального забезпечення на рівні, не нижчому від прожит­кового мінімуму. Розширюється перелік соціальних послуг, що надаються вразливим групам населення соціальними служба­ми. Законодавством урегульовані порядок надання гуманітар­ної допомоги та благодійницька діяльність.

4. Принцип законності. Зміст законності найчастіше роз­глядається в трьох аспектах: 1) як комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації су­спільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави; 2) з позицій вимоги загальної поваги до зако­ну й обов'язкового його виконання всіма суб'єктами права; 3) під кутом зору вимоги безумовного захисту і реального за­безпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля. Правове регулювання суспіль­них відносин у сфері соціального забезпечення має здійснюва­тися саме на принципі законності. Це означає:

верховенство закону в системі нормативних актів, що стосуються матеріального забезпечення і соціального захисту населення. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання" виключно законами про пенсійне забезпечення визна­чаються: 1) види пенсійного забезпечення; 2) умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; 3) пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 4) джерела формування коштів, що спрямо­вуються на пенсійне забезпечення; 5) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; 6) організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Закони не по­винні суперечити Конституції України, а підзаконні акти — поточному законодавству. Не відповідає цьому положенню практика Кабінету Міністрів України, постановами якого ко­регуються розміри соціальних виплат, встановлених законом;

єдність (загальність) законності в соціальній сфері. Вона полягає не лише в поширенні дії нормативних актів на територію всієї країни як унітарної держави, айв однаковому тлумаченні та застосуванні їх. Нормативних актів у сфері соці­ального захисту населення надзвичайно багато, і вони мають бути узгоджені між собою. На рівні регіонів можуть прийма­тись акти про надання додаткових пільг і соціальних виплат, але ними не можна зменшувати кількість пільг та розмір ви­плат, що встановлюються на загальнодержавному рівні;

доцільність законності. Виступає критерієм оцінки ефективності досягнення мети і завдань, яку держава ставила при прийнятті нормативних актів. Наприклад, завданням за­конодавства про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інте­ресів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші

види соціального захисту. Доцільність законності витікає, перш за все, з цінності самого права як виразника свободи, рівності, справедливості як засобу забезпечення природних прав люди­ни і, в тому числі, права на соціальне забезпечення;

реальність законності. Означає досягнення фактично­го виконання правових приписів суб'єктами соціально-забез­печувальних правовідносин. Мало прийняти нормативний акт, слід добиватися неухильного виконання його норм. Органи соці­ального захисту мають діяти відповідно до своєї компетенції. Певні обов'язки лежать і на фізичних особах, наприклад, спла­та застрахованими особами страхових внесків. Реальність за­конності перевіряється у правозастосовній діяльності. На прак­тиці слід відстежити, які норми лише проголошені (задекларо­вані), а які постійно впроваджуються в життя.

5. Принцип поваги до прав людини. Цей принцип свідчить про те, що природні права людини становлять ядро правової системи держави. Природні права — це сукупність даних лю­дині від Бога (природи) прав, що належать їй з дня народження і стосуються її життя, свободи, безпеки, розвитку та ін., тобто це такі права, які не можуть бути вилучені, обмежені чи скасовані, а обов'язок держави полягає в гарантуванні та забезпе­ченні їх. Право на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, вважається природним правом люди­ни. При забезпеченні цього права органи соціального захисту населення зобов'язані поважати й інші права людини, зокре­ма, на життя, її гідність, свободу та особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в її особисте і сімейне життя, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідан­ня та ін. Насамперед, цього принципу повинні дотримуватися соціальні працівники, які здійснюють догляд немічних людей. Правила внутрішнього розпорядку будинків-інтернатів не мо­жуть містити положень зневажливого ставлення до підопічних, особливої уваги потребують підопічні психоневрологічних інтернатних закладів.

6. Принцип гарантованості державного захисту соціальних прав людини. Він є продовженням принципу законності. За­гальними умовами гарантування цих прав виступають: 1) еко­номічні умови (ступінь організованості в економічній сфері, ритмічна робота всього господарського організму, постійне зро­стання продуктивності праці й обсягу виробництва, стійка гро­шова система тощо); 2) політичні умови (стійка легітимна вла­да, що має підтримку народу і здатна забезпечити реалізацію прийнятих правових приписів та гарантувати стабільний роз­виток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу з анти-суспільними проявами); 3) ідеологічні умови (рівень загальної, політичної і правової культури населення, за якою повага до закону є особистим переконанням не лише пересічного грома­дянина, а й державного службовця, законодавця, усіх праців­ників соціальних служб); 4) соціальні умови (соціальна ста­більність, упевненість громадян у непорушності їхніх соціаль­них прав і свобод, віра в завтрашній день. Цьому сприяє по­стійне підвищення життєвого рівня людей, збільшення соціальних виплат, розробка і реалізація спеціальних програм бороть­би з бідністю, скорочення кількості безробітних, сприятлива демографічна ситуація, охорона здоров'я та ін.); 5) правові умови (стабільність законодавства, його повнота, високий рівень юридичної техніки, використання законодавцем правових за­собів, методів, способів і типів правового регулювання, прин­ципи, на яких будується законодавство). Юридичними гарант­іями забезпечення соціальних прав є засоби виявлення право­порушень у сфері соціального захисту населення, засоби попе­редження правопорушень (узгодження соціальних програм з вищими органами, громадськими організаціями), засоби при­пинення правопорушень (наприклад, скасування незаконного рішення), заходи захисту і поновлення порушених прав, усу­нення наслідків правопорушень, а також юридична відпові­дальність. Важливою гарантією захисту соціальних прав є мож­ливість оскарження в суді будь-яких дій працівників органів соціального захисту населення, можливість пред'явлення по­зовів, демократичний порядок встановлення в судовому поряд­ку обставин, що мають юридичне значення для надання соці­ального забезпечення.

Наведений перелік загальноправових принципів не є вичерп­ним. Крім цих принципів, у праві соціального забезпечення діють принципи, що стосуються кількох галузей права, які прийнято називати міжгалузевими. До них належать:

1. Принцип участі громадських об'єднань, які представля­ють інтереси вразливих груп населення та застрахованих осіб, у розробці, прийнятті, здійсненні рішень з питань соціального забезпечення і захисту їхніх прав. Соціальна політика держа­ви ефективно здійснюється, коли в накресленні її основних напрямів та втіленні їх у життя беруть участь представники громадських організацій інвалідів, ветеранів війни і праці та ін., а також професійних спілок. Вони часто є ініціаторами внесення змін до нормативних актів, прийняття нових, скасу­вання тих, що не відповідають вимогам сьогодення, на їхню вимогу збільшують розміри соціальних виплат, надають одноразові допомоги до певних свят. Суб'єкти загальнообов'язково­го державного соціального страхування (застраховані особи, страхувальники і страховики) здійснюють управління страхо­вими фондами. Цей принцип стосується права соціального за­безпечення, адміністративного, конституційного, трудового права.

2. Принцип багатоканальності фінансування соціального забезпечення. Витрати на соціальні програми вимагають участі в їх фінансуванні практично всіх: держави, роботодавців, за страхованих осіб, органів місцевого самоврядування, благо­ дійних організацій тощо. Порядок збору і розподілу коштів регламентується нормами адміністративного, фінансового пра­ва, права соціального забезпечення. Саме на основі їх змісту і сформульований цей принцип.

3. Принцип цільового використання коштів, що виділяють­ся на соціальне забезпечення. Цей принцип закріплений в усіх законах, які стосуються окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також в інших норма­тивних актах, які регулюють порядок акумулювання і викори­стання коштів зі спеціальних соціальних фондів. Створено си­стему державного і громадського нагляду й контролю за вико­ристанням цих цільових фондів. Як принцип адміністративно­го, фінансового права, права соціального забезпечення він сприяє раціональному й ефективному використанню коштів на соціальні потреби.

Принцип сприяння зайнятості і працевлаштування насе­лення. Його зміст розкривається фахівцями адміністративного і трудового права та права соціального забезпечення на підставі відповідного законодавства. Так, у ст. З—5 Закону України "Про зайнятість населення" закріплені принципи державної політики зайнятості населення і державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності. Ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачені види забезпечення та соціальні послуги, що надаються безробітним. Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (розділ IV) визначено порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів.

5. Принцип соціального захисту населення від ризиків пе­рехідного до ринкової економіки періоду, від погіршення еко­логічної ситуації, урбанізації тощо. Цей принцип спрямований на розв'язання таких проблем: 1) стабільності трудових відно­син, підвищення соціальних гарантій у сфері оплати праці, відтворення робочої сили, включно з питаннями тривалості робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, гарантій для осіб, що суміщають роботу з навчанням, гарантій працівникам при розгляді їхніх трудових спорів (трудове право); 2) держав­ної підтримки, охорони і захисту приватної власності, підтрим­ки підприємництва та ін. (цивільне право); 3) забезпечення житлом і, зокрема, соціальним, поліпшення житлових умов (житлове право); 4) державної підтримки інституту шлюбу, сім'ї, встановлення у законодавчому порядку прав і обов'язків батьків, дітей, подружжя та ін. (сімейне право); 5) створення сприятливого екологічного середовища для нормальної життє­діяльності людини (екологічне право); 6) створення економіч­но обґрунтованої і всебічної системи матеріального забезпечен­ня, соціального обслуговування, надання пільг та компенсацій певним категоріям осіб, які є непрацездатними, несуть підви­щені витрати, є малозабезпеченими (право соціального забез­печення). Під кутом цього принципу розглядаються також такі питання, як: 1) забезпечення гідного життя і вільного розвит­ку людини; 2) заборона примусової праці; 3) право на охорону здоров'я; 4) право на захист від бідності тощо. їх інколи роз­глядають як окремі міжгалузеві принципи права.

 

< Попередня   Наступна >