144

---

3.3. Зміст галузевих принципів права соціального забезпечення

1. Принцип законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального забезпечення. Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначають­ся основи соціального захисту, форми і види пенсійного забез­печення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; екологічної без­пеки. Законами закріплені основи соціального страхування, його види, принципи збору і витрачання коштів на соціальні потреби, права людини у соціальній сфері; порядок утримання непрацездатних у стаціонарних закладах та обслуговування їх за місцем проживання. Нормативними актами найвищої юри­дичної сили визначаються умови надання різних видів матері­ального забезпечення та їхні розміри, затверджуються соціальні стандарти тощо. Підзаконними актами лише встановлюється механізм реалізації людиною наданого їй законом права на конкретний вид забезпечення.

2. Принцип урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення. Ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є час­тиною національного законодавства України.

Найбільш поширеними є такі способи впровадження і вра­хування міжнародних норм щодо соціального забезпечення: а) врахування у внутрішньому законодавстві міжнародного до­свіду в цій сфері (міжнародних актів, до яких Україна при­єдналася); б) включення норм таких договорів до українського законодавства повністю або частково; в) безпосереднє застосу­вання норм права, що містяться у ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорах. Конвенції і рекомен­дації є формою міжнародно-правового регулювання соціального забезпечення. Конвенції, зокрема, передбачають міжнародні зобов'язання щодо запровадж

ення в державі соціальних стан­дартів на рівні не нижчому, ніж визнається міжнародним співто­вариством (див., наприклад, Конвенцію № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення). Рекомендації також містять від­повідні побажання. Слід зауважити, що Україна не ратифікува­ла жодної конвенції у сфері соціального забезпечення. Нині в процесі розроблення законопроектів у сфері соціального захис­ту населення враховуються відповідні міжнародні норми.

3. Принцип суспільної доцільності соціального забезпечення відповідно до соціальних ризиків. Соціальним забезпеченням охоплюється не все населення країни, а лише певні категорії осіб, що потрапили в складні життєві ситуації. У нормативних актах, як правило, це закони, перелічені соціальні ризики, які ведуть до потреби державної підтримки в разі настання соціального випадку (старість, народження, інвалідність, хвороба, безробіт­тя і т. ін.). Суспільна доцільність мусить враховувати економіч­ну ефективність заходів, що здійснює держава. Необхідно зна­йти оптимальне співвідношення обсягу соціальних витрат і роз­міру відрахувань на їх фінансування, а також між соціальними виплатами і заробітною платою. Відрахування на фінансування соціального забезпечення має, перш за все, співвідноситися з макроекономічними показниками (валовим внутрішнім продук­том, фондом оплати праці, доходами населення і т. ін.), оскіль­ки перевищення оптимальної величини відрахувань на соціальні потреби веде до зменшення ефективності суспільного виробни­цтва, а інколи перевагу надають не зарплаті, а допомогам.

4. Принцип усезагальності права на соціальне забезпечен­ня. Законодавство України встановлює рівну й однакову для кожного можливість у разі настання конкретних соціально значимих обставин отримати певні види соціального забезпе­чення незалежно від раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо. Правовою базою для цього принципу є статті 24 і 46 Конституції України.

У ст. 46 Основного Закону зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист. Виходячи з буквального тлумачен­ня слова громадяни можна зробити висновок, що негромадяни такого права не мають. Насправді соціальним захистом охоп­лені всі фізичні особи, які перебувають на території України.

Цей принцип вказує на суб'єктів права на зазначене забез­печення. Ними є всі громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства незалежно від підстав знаходження на території країни. Законодавство про соціальне забезпечення не містить жодного винятку з цього правила.

Наведене вище не суперечить тому, що для отримання кон­кретного виду матеріального забезпечення встановлені кон­кретні умови: сплата страхових внесків, наявність загального чи спеціального трудового стажу певної тривалості, причина інвалідності, рівень доходу, законність перебування на тери­торії України, укладення міжнародних договорів тощо. Усе це впливає на розмір та види забезпечення, але не позбавляє особу права на постійну або тимчасову матеріальну підтримку в мі­німальних розмірах з боку держави.

Усезагальність права на соціальне забезпечення передбачає його доступність та оперативність у наданні конкретного виду забезпечення. Доступність означає, що законодавство передба­чає мінімальну кількість підстав (умов, юридичних фактів), а також документів на їх підтвердження для отримання кон­кретного виду забезпечення, і будь-яка людина може це право реалізувати через розгалужену систему органів соціального захисту населення та соціальні служби для відповідних кате­горій осіб. Оперативність у наданні конкретного виду забезпе­чення означає, що керівники соціальних служб мають широкі повноваження у прийнятті рішень з конкретних справ, проце­дура узгоджень зведена до мінімуму, строки розгляду заяв стислі. У нагальних випадках людина може зразу ж отримати грошову чи натуральну допомогу.

5. Принцип універсальності, диференціації та розмаїття видів соціального забезпечення. Інколи його ще визначають як забезпечення громадян у всіх випадках втрати працездат­ності, множинність видів такого забезпечення. У деяких підручниках цей принцип поділено на два принципи: все­бічність або універсальність і комплексність чи гарантованість соціальної допомоги у випадках, коли людина потре­бує її в силу обставин, визнаних соціально значимими та мно­жинність видів соціального забезпечення.

Під універсальністю розуміють забезпечення фізичних осіб у всіх випадках непрацездатності і втрати джерел до існування не з їхньої вини чи понесення додаткових витрат в обставинах, які держава вважає соціально значимими. Норми права зазна­ченого забезпечення надають юридичне значення таким фак­тичним обставинам, як хвороба, безробіття, старість (досягнен­ня пенсійного віку), трудове каліцтво чи професійне захворю­вання. Як юридичні факти вони призводять до виникнення, зміни чи припинення соціально-забезпечувальних відносин. Цей перелік не лише не зменшується, а поступово розширюєть­ся і враховує всі можливі ситуації, що зобов'язують державу надати особі, яка перебуває у скрутному становищі, встанов­лені законом види матеріального забезпечення.

Нормативні акти передбачають диференціацію видів, умов і рівня (норм) названого забезпечення залежно від низки соці­ально значимих обставин, що характеризують, зокрема, суб'єк­тивні властивості особи та її сім'ї (стать, вік, сімейний стан, наявність утриманців тощо), трудову діяльність (тривалість трудового (страхового) стажу, розмір заробітної плати), харак­тер зазначеної діяльності (зайнятість на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці, специфіка професії), місцевість, де живе людина (гірські населені пункти), нужденність. На обсяг прав у сфері соціаль­ного захисту населення впливають норми, що встановлюють додаткові права для окремих категорій громадян. Пільгове за­конодавство розвивалося стихійно і без наукових обґрунтувань. Тепер його критикують, але воно продовжує розвиватися. Ди­ференціація соціального забезпечення через встановлення пев­них пільг окремим групам громадян повинна мати певні межі.

Інакше вона не досягатиме поставленої мети і призведе до на­копичення негативних тенденцій у цій сфері, до порушення інших принципів права.

Множинність видів соціального забезпечення (багато авторів розглядають його як самостійний принцип зазначеного права) виявляється в тому, що в разі настання того чи іншого соціаль­ного випадку держава надає особі матеріальну підтримку різни­ми способами (пенсії, допомоги, компенсації, соціальні послу­ги тощо). Так, види названих послуг та матеріального забезпе­чення за загальнообов'язковим державним соціальним страху­ванням зазначені у ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і конк­ретизовані в законах за окремими видами цього страхування. У ст. З Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" передбачені такі види державної допомоги: у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку тощо. Законами встановлені й інші види забезпе­чення за рахунок бюджетних коштів.

6. Принцип забезпечення рівня життя, не нижчого за про­житковий мінімум, встановлений законом. Він означає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основ­ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, передбаченого законом. Закріплений цей принцип у ст. 46 Конституції та конкретизо­ваний у чинному законодавстві (див. 1.5.2).

У перехідний період цей принцип не діє, хоча відповідні нормативні акти приймаються і розрахунки провадяться.

7. Принцип незменшуваності змісту й обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті нових законів. Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Особа має бути впевнена в тому, що її права у сфері соціального забезпечення не будуть змінені у бік скорочення їх, зменшення розміру призначених соціаль­них виплат, погіршення рівня соціальних послуг, що надають­ся. Законодавчий орган, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування не вправі приймати нормативні акти, що урі­зають соціальні права людей (рівень матеріального забезпечен­ня), оскільки їхні дії можна кваліфікувати як антиконституційні. Цьому принципу не суперечать нормативні акти, за якими певні види соціального забезпечення (пільги, компен­сації) замінюються підвищенням розміру пенсій та інших ви­плат.

8. Безповоротність виплачених грошових сум та вартості наданих соціальних послуг. Соціальне забезпечення фізичних осіб здійснюється безкоштовно чи з частковою оплатою окре­мих соціальних послуг. Воно не передбачає в майбутньому відшкодування зазначених коштів. Суспільство ці витрати бере на себе за рахунок сплачених раніше внесків і податків та бю­джетних коштів. Законом лише передбачено стягнення надміру виплачених сум пенсій, допомог і компенсацій, а також повер­нення незаконно отриманих виплат і вартості наданих послуг та пільг.

 

< Попередня   Наступна >