141

---

3.4. Внутрігалузеві принципи права соціального забезпечення

3.4.1. Нормативно-правові принципи правових інсти­тутів права соціального забезпечення

При прийнятті законів у сфері соціального забезпечення законодавець прагне закріпити в них нормативно-правові прин­ципи, на підставі яких фізичним особам надаються окремі види матеріального забезпечення. Як правило, це ті основні засади, які належать до загальноправових, галузевих, окремих правових інститутів чи їхніх груп принципів права. Так, у ст. 5 Ос­нов законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування закріплені принципи, що стосуються всіх п'яти видів загальнообов'язкового державного соціально­го страхування (див. 1.4.2). Ці принципи конкретизовані в за­конах з окремих видів загальнообов'язкового державного соці­ального страхування.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язко­ве державне пенсійне страхування" цей вид страхування здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пен­сійного страхування; 2) обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які за­безпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності; 3) права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до закону не підлягають загальнообов'язковому дер­жавному пенсійному страхуванню; 4) заінтересованості кож­ної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; 5) рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; 6) диференціації розмірів пенсій залеж­но від тривалості

страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); 7) солідарності та субсидування в солідарній системі; 8) фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціаль­них послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; 9) спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії й одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з ураху­ванням інвестиційного доходу; 10) державних гарантій реалі­зації застрахованими особами своїх прав, передбачених зако­ном; 11) організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступ­ності його діяльності; 12) обов'язковості фінансування за раху­нок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбаче­них законом; 13) цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страху­вання; 14) відповідальності суб'єктів системи загальнообов'яз­кового державного пенсійного страхування за порушення норм закону, а також за невиконання або неналежне виконання по­кладених на них обов'язків.

У Законі України "Про загальнообов'язкове державне соці­альне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності", зазначені такі принципи: 1) паритетність держави, пред­ставників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні стра­хуванням від нещасного випадку; 2) своєчасне та повне відшко­дування шкоди страховиком; 3) обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених зако­нодавством про працю, а також добровільність такого страху­вання для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності; 4) надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; 5) обов'язковість сплати страхувальником страхо­вих внесків; 6) формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; 7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травма­тизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; 8) економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліп­шенні умов і безпеки праці; 9) цільове використання коштів страхування від нещасного випадку (ст. 5).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та ви­тратами, зумовленими народженням і похованням; 2) обов'яз­ковості страхування осіб та добровільність їхнього страхуван­ня у випадках, передбачених законом; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матері­ального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передба­чених законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного со­ціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності та втратами, зумовленими народженням і похован­ням; 7) паритетності в управлінні Фондом соціального страху­вання з тимчасової втрати працездатності представників дер­жави, застрахованих осіб та роботодавців; 8) відповідальності роботодавців і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надають­ся за законом (ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням").

Страхування на випадок безробіття здійснюється за принци­пами, що зазначені у ст. 2 Закону України "Про загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіт­тя", а саме: 1) надання застрахованим особам державних гарантій реалізації своїх прав; 2) обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (кон­тракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно, а також громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності; 3) цільового викорис­тання коштів страхування на випадок безробіття; 4) солідарності та субсидування; 5) обов'язковості фінансування Фондом загаль­нообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріаль­ного забезпечення в разі безробіття та соціальних послуг в обся­гах, передбачених законом; 6) паритетності в управлінні страху­ванням на випадок безробіття держави, представників застрахо­ваних осіб та роботодавців; 7) диференціації розмірів виплати допомоги у зв'язку з безробіттям залежно від страхового стансу і тривалості безробіття; 8) надання на рівні не нижчому від про­житкового мінімуму, встановленого законом, допомоги у зв'яз­ку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; 9) за­конодавчого визначення умов і порядку здійснення страхуван­ня на випадок безробіття.

Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах: 1) адресності та індивідуального підходу; 2) доступності та відкритості; 3) добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; 4) гуманності; 5) комплексності; 6) максимальної ефективності використання бюджетних та по­забюджетних коштів суб'єктами, що надають соціальні послу­ги; 7) законності; 8) соціальної справедливості; 9) забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають послуги, дотриман­ня ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних правових норм (ст. З Закону України "Про соціальні послуги").

 

< Попередня   Наступна >