91

---

3.4.3. Принципи допомогового права

Грошові допомоги виплачуються, а пільги, субсидії і ком­пенсації надаються за рахунок державних коштів, коштів стра­хових фондів, внесків фізичних і юридичних осіб. Підстави та мета надання тієї чи іншої допомоги різні, а тому важко виді­лити єдині для всіх наявних допомог правові принципи. Тут частіше говорять про принципи окремих правових інститутів або груп цієї підгалузі права соціального забезпечення.

Допомоги, як і пенсії та соціальні послуги, є одним із видів матеріального забезпечення, їм притаманні всі принципи пра­ва соціального забезпечення, але як окремий вид соціального забезпечення вони мають тільки їм властиві правові принци­пи. До них належать:

1. Принцип мобільності в наданні допомоги. Метою надан­ня допомоги є сприяння у подоланні складних життєвих обста­вин, які, як завжди, виникають несподівано, і на них необхід­но оперативно реагувати. Допомоги надаються на загальнодер­жавному, місцевому і локальному рівнях. Вони передбачені законами, постановами Кабінету Міністрів України, рішення­ми місцевих органів виконавчої влади і місцевого самовряду­вання, локальними нормативними актами, що приймаються підприємствами, установами, організаціями.

Незважаючи на те, що право надавати допомогу мають бага­то суб'єктів, в Україні немає вичерпного переліку допомог. Відповідні органи вправі доповнювати цей перелік у разі необ­хідності соціальної підтримки якої-небудь категорії громадян. Це, перш за все, стосується одноразових допомог.

В Україні немає не лише переліку всіх можливих допомог, а й переліку суб'єктів права на надання їх. Державним органам надані широкі повноваження щодо виділення на ці потреби бюджетних коштів. Суб'єкти підприємницької діяльності прак­тично необмежені у праві надання матеріальної підтрим

ки своїм членам або виділенні коштів на благодійництво.

Складовою принципу мобільності є доступність отримання допомоги. Право на неї має будь-яка особа, котра потрапила у складну життєву ситуацію, якій надано правове значення. Потреба в терміновому призначенні допомоги змушує до вста­новлення стислих строків розгляду заяв, мінімальних умов (підстав) її надання, спрощеного порядку розв'язання всіх пи­тань за місцем проживання особи, яка потрапила у скрутне матеріальне становище.

2. Принцип адресності. Передбачає надання допомоги чітко визначеним категоріям населення внаслідок значного погіршен­ня їхнього матеріального стану. Цей принцип стосується як допомог за системою соціального страхування, так і допомог за системою державної соціальної допомоги. Найбільш яскраво він виявляється в останній системі.

Матеріальної підтримки потребують насамперед особи, які здійснюють догляд за дітьми певного віку, дітьми-інвалідами віком до 16 років, інвалідами 1-ї групи або за особами, які досягли 80-річного віку, неповні сім'ї, сім'ї, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років, пенсіонери, інваліди, студенти, безробітні, біженці, переселенці, хворі на певні захворювання тощо. При наданні державної соціальної допомоги застосовуєть­ся такий критерій, як наявність середньомісячного сукупного доходу, нижчого від прожиткового мінімуму. Лише після за­конодавчого встановлення цього критерію та понять прожит­ковий мінімум і середньомісячний сукупний дохід почали гово­рити про адресність надання соціальної допомоги в сучасному розумінні цього терміна.

Залежність розміру допомоги від рівня доходів і величини прожиткового мінімуму становить суть принципу адресності, що конкретизує загальноправовий принцип справедливості. Людина, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму, є бідною і вправі надіятись на допомогу з боку дер­жави і суспільства.

Зараз відбувається процес оновлення законодавства про до­помоги з урахуванням цього принципу.

З метою подальшого розвитку адресної допомоги здійсню­ються такі заходи: 1) ведеться робота щодо впорядкування пільг та допомог, що надаються різним категоріям населення; 2) удос­коналюється механізм надання субсидій на сплату за житло, за комунальні послуги, за паливо; 3) надаються пільги та послуги окремим категоріям громадян з метою забезпечення їхньої життєдіяльності; 4) проводиться реформування нормативно-правової бази надання адресної соціальної допомоги малозабез­печеним сім'ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їхнього сукупного доходу; 5) створюється система контролю за ефективним та раціональним використан­ням коштів для надання державної соціальної допомоги; 6) впроваджується єдина обліково-інформаційна система одер­жувачів соціальної допомоги

При наданні допомоги із фондів соціального страхування адресність полягає в тому, що право на допомогу мають застра­ховані особи, які тимчасово повністю або частково втратили засоби до існування через непрацездатність чи безробіття або понесли додаткові витрати у зв'язку з народженням чи смер­тю, що негативно вплинуло на сімейний бюджет. Прожитко­вий мінімум тут до уваги не береться.

3. Принцип диференційного підходу при визначенні розмірів і видів допомоги. Залежно від джерел фінансування розрізня­ються допомоги за системою соціального страхування (у зв'яз­ку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і пологами, при народженні дитини та з догляду за нею, у зв'язку з безробіт­тям, на поховання та ін.) та допомоги за системою соціальної допомоги з боку держави (у зв'язку з вагітністю та пологами, при народженні дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням, одиноким матерям, малозабезпеченим сім'ям з дітьми та ін.). Розміри допомог, які виплачуються у зв'язку із страховими випадками, вищі, ніж при нестрахових, тобто їх розмір залежить від того, чи займається особа суспільно корис­ною працею, чи ні.

Розмір соціальної допомоги залежить від прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення (діти віком до 6 років та від 6 до 18 років, працездатні й непрацездатні особи), а також від середньомісячного сукупного доходу сім'ї. Як правило, розмір допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом.

4. Принцип комплексності. Передбачає різні види матері­альної підтримки в разі втрати засобів до існування, недостат­ності їх чи понесення додаткових витрат. Підставами для цього є такі юридичні факти, як вагітність пологи, народження ди­тини, хвороба, догляд за непрацездатними, сирітство, безро­біття, смерть тощо. Держава прагне охопити соціальним забез­печенням усі можливі ситуації, що ведуть до погіршення мате­ріального стану чи нужденності. Таке забезпечення здійснюєть­ся комплексно. Людина може мати право на пенсію, окремі соціальні послуги і ту чи іншу грошову допомогу. Закон дозво­ляє особі одночасно отримувати кілька видів допомоги.

5. Принцип соціального реагування. Встановлені законодав­ством види допомог не є незмінними. Розмір більшості з них залежить від прожиткового мінімуму.

На основі соціальних стандартів, встановлених відповідно до Закону України від 5 жовтня 2000 р. "Про державні соці­альні стандарти та державні соціальні гарантії", визначаються розміри соціальних виплат і допомоги. В Україні прийнято низку нормативних актів, що забезпечують можливість своє­часно реагувати на зміни, які відбуваються в суспільстві.

Таким чином, суть цього принципу полягає в періодичному перегляді соціальних нормативів у зв'язку із зростанням вар­тості життя, підвищенні мінімального розміру оплати праці та прожиткового мінімуму.

6. Принцип гарантованості надання допомоги в разі різко­го погіршення матеріального стану. Держава взяла обов'язок матеріально підтримувати своїх громадян у випадку, коли вони потрапляють у скрутне матеріальне становище через незалежні від них обставини або обставини, які вважаються поважними (народження дитини, її виховання, смерть, непрацездатність, безробіття та ін.). Зазначеним обставинам надається юридичне значення, тобто держава гарантує при настанні їх відповідну допомогу. Це породжує впевненість людини у її захищеності від усіх можливих життєвих незгод з боку держави і суспіль­ства.

Відповідно до галузевого принципу забезпечення рівня жит­тя, не нижчого від прожиткового мінімуму, який встановле­ний законом, цей принцип гарантує й відповідні розміри ви­плат, що дуже важливо. Застрахованим особам у багатьох ви­падках гарантуються виплати, не нижчі від отримуваного ра­ніше заробітку, значну компенсацію понесених додаткових ви­трат.

7. Принцип пріоритетності у наданні соціальної допомоги сім'ям з дітьми. Найбільш незахищеними є сім'ї з дітьми. Саме їм, у першу чергу, потрібна різнобічна підтримка з боку суспі­льства. Держава зацікавлена у зростанні її населення, у ство­ренні належних умов для виховання підростаючого покоління. Усе це потребує значних матеріальних витрат. Суспільство повністю бере на себе окремі витрати з утримання і виховання дітей (дошкільні, шкільні та позашкільні заклади освіти, охо­рона здоров'я дітей та ін.) або частково компенсує витрати на утримання і виховання дітей у домашніх умовах шляхом вста­новлення різних допомог сім'ям з дітьми за рахунок держав­них коштів та відповідних допомог за системою соціального страхування. Останнім часом увага держави до проблем сім'ї з дітьми посилилася.

8. Принцип стимулювання до подолання життєвих труд­нощів. Допомога надається на час існування певної обставини, і період її виплати, як правило, зазначений у законі. Це має заохочувати особу до суспільно корисної праці, подолання складних життєвих обставин самостійно. Розмір і термін ви­плати допомоги мають спонукати людину до пошуку роботи, додаткових джерел до існування, подолання причини непра­цездатності, ведення здорового способу життя тощо.

 

< Попередня   Наступна >