120

---

3.4.4. Принципи соціально-обслуговувального права

Соціальне обслуговування істотно відрізняється від пенсій­ного забезпечення і забезпечення грошовими допомогами, а отже, його правове регулювання має своїм підґрунтям інші засади. Принципи, які закладені в його основу, належать до внутрігалузевих і мають узгоджуватися з галузевими. До прин­ципів соціально-забезпечувального права належать такі:

Принцип поваги до гідності особи та дотримання прав людини при наданні соціальних послуг. Він конкретизує загальноправовий принцип поваги до прав людини. Умовою до­тримання законності й правопорядку в державі є обов'язок кож­ного поважати честь і гідність інших людей (статті 3, 21, 28, 32, 48, 68 Конституції України).

Специфіка соціального забезпечення передбачає закріплен­ня в нормативних актах спеціальних прав громадян у цій сфері. До них належить право: 1) на поважне і гуманне ставлення з боку працівників установ соціального обслуговування; 2) вибір установи і форми соціального обслуговування в порядку, що передбачений законом; 3) інформацію про свої права, обов'яз­ки й умови надання соціальних послуг; 4) згоду на соціальне обслуговування; 5) відмову від соціального обслуговування;

6) конфіденційність інформації особистого характеру, що ста­ла відомою працівнику соціальної служби при наданні соціаль­них послуг; 7) правову допомогу з боку соціальних установ у захисті своїх прав і законних інтересів. Саме на дотримання цих прав зорієнтовані насамперед соціальні працівники. Ці права є настільки важливими, що становлять окремі принци­пи соціально-обслуговувального права.

Принцип надання соціальних послуг безоплатно або за часткову оплату. До соціальних послуг належать такі, що на­даються повністю чи частково за рахунок коштів соціального страхування, державного бюд

жету, благодійних внесків. По­рядок надання таких послуг регулюється нормами соціально-обслуговувального права. Фізичні особи переважно отримують соціальні послуги безоплатно або, в окремих випадках, за час­ткову оплату. Підставою для отримання соціальних послуг є наявність передбачених законом складних життєвих обставин:

інвалідність, похилий вік, сирітство, відсутність певного місця проживання тощо. Для надання соціальних послуг і створю­ються установи соціального обслуговування (будинки-інтернати, школи-інтернати, центри, територіальні центри соціально­го обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, відділення соціальної допомоги вдома тощо). Вони

утримуються, в основному, за рахунок: 1) коштів місцевих бюджетів; 2) інших надходжень, у тому числі у вигляді при­бутку від діяльності своїх структурних підрозділів, що нада­ють послуги; 3) осіб, які користуються послугами цих установ або їхніх дітей (батьків); 4) коштів благодійних фондів, пожерт­вувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій

та інших джерел. Безоплатність чи часткова оплата наданих соціальних послуг свідчить про їхню доступність для всіх, хто такої допомоги потребує.

Принцип добровільності. Соціальне обслуговування здійснюється за умови добровільної згоди особи-претендента на отримання соціальних послуг. В окремих випадках таку згоду дають законні представники (батьки, усиновителі, опікуни і піклувальники). Соціальні послуги надаються лише за наяв­ності письмової заяви підопічного чи його законного представ­ника, що підтверджує згоду на добровільне отримання соціаль­них послуг. Примусове поміщення до стаціонарної соціальної установи можливе лише у випадках, передбачених законом.

Добровільність означає не лише згоду на соціальне обслуго­вування, а й відмову від нього. Відмова також оформляється письмовою заявою. Підопічний може в будь-який час знову звернутися із заявою про надання соціальних послуг.

Згода на соціальне обслуговування і відмова від нього озна­чає, що заінтересовані особи повинні бути детально проінфор­мовані про види і форми соціального обслуговування, показан­ня і протипоказання для його здійснення, про умови часткової оплати окремих соціальних послуг, а також про інші умови надання конкретних соціальних послуг. Вони також поперед­ньо ознайомлюються з умовами проживання чи перебування в установах, де будуть утримуватися, і видами соціальних по­слуг, які їм там будуть надавати.

Принципи реабілітаційної спрямованості соціальних по­слуг. Під реабілітацією розуміють поновлення здоров'я осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями з метою досягнення максимальної повноцінності з фізичного, психіч­ного, соціального і професійного погляду. Метою медичної ре­абілітації є поновлення здоров'я і працездатності шляхом за­стосування медичних методів і засобів. Мета професійної реаб­ілітації — поновлення (або формування у дітей-інвалідів) про­фесійних навичок за допомогою навчання, перекваліфікації і раціонального працевлаштування. Мета соціальної реабілітації полягає в поновленні втрачених (або набутих) різноманітних суспільних зв'язків — сімейних, у трудовому колективі тощо.

Цей принцип має профілактичну спрямованість. З правово­го погляду він означає створення такої системи пільг, переваг і соціальних послуг, які забезпечували б особам, що перебува­ють у складній ситуації, рівні з іншими громадянами можливості реалізації всього комплексу прав, передбачених законо­давством, максимальну соціальну інтеграцію їх у суспільство.

Принцип індивідуального підходу при наданні соціаль­них послуг. Передбачає створення шляхом відбору із загаль­них заходів медичної, професійної і соціальної реабілітації інди­відуальних програм для кожної конкретної особи. З погляду права цей принцип означає трансформацію права громадянина на охорону здоров'я, на освіту, на соціальне обслуговування в конкретне суб'єктивне право особи на отримання певних пільг і послуг.

При наданні соціальних послуг особа розглядається не як об'єкт, а як активний суб'єкт усіх заходів, що проводяться щодо неї. Найбільшого ефекту від цих заходів, спрямованих на най­швидше поновлення працездатності й порушень соціальних зв'язків можна досягти тільки в тому разі, коли особа буде активним учасником (партнером) заходів, спрямованих на ре­абілітацію. Необхідно створити таку систему правового регу­лювання, в якій особа, що отримує соціальні послуги, була б, з одного боку, зобов'язана використовувати комплекс відновлю-вальних заходів, а з іншого боку, — максимально заінтересова­на в результатах поновлення соціальних зв'язків.

Індивідуальний підхід означає й адресність надання соціаль­них послуг. Суб'єктами цих відносин виступають інваліди, осо­би похилого віку, багатодітні й одинокі сім'ї, сироти, біженці, особи без певного місця проживання тощо. Соціальні послуги надаються не всім цим особам, а тим, хто є самотніми, не має працездатних членів сім'ї, потребує стороннього догляду, отри­мує мінімальну пенсію тощо, тобто здійснюється індивідуаль­ний підхід у розв'язанні питання, кому надати конкретний вид соціальних послуг. Пріоритет в отриманні соціальних послуг мають сім'ї з дітьми, інваліди.

Принцип державних гарантій у сфері соціального обслу­говування. Держава не лише проголошує певні соціальні пра­ва, але й гарантує їх. Для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, що потребують соціальної підтримки, встановлені державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування. До них належать:

Перелік послуг, які надають заклади соціального обслу­говування і які фінансуються за рахунок державного та місце­вого бюджетів і соціальних фондів.

Норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави.

Норми харчування та забезпечення непродовольчими то­варами у державних і комунальних закладах соціального об­слуговування .

Держава взяла на себе обов'язки щодо осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах: 1) забезпечувати цим особам рівні з усіма іншими громадянами можливості в реалізації ними громадянських, економічних, політичних та інших прав і сво­бод, передбачених чинним законодавством; 2) створювати умо­ви для надання їм матеріальної підтримки та можливості для проходження індивідуального санаторно-курортного лікуван­ня; 3) забезпечувати інвалідів необхідними засобами орієнтації та сприйняття інформації, протезування, пересування, в тому числі транспортними засобами; 4) частково компенсувати ви­трати інвалідів на ремонт транспортних засобів; 5) створювати необхідні умови для працевлаштування, освіти, професійної підготовки та соціально-трудової реабілітації.

Держава гарантує цим особам можливості отримання со­ціальних послуг на підставі принципу соціальної справедли­вості незалежно від статі, раси, національності, мови, походже­ння, віросповідання, місця проживання тощо.

Принцип конфіденційності. Слово конфіденційність ла­тинського походження, воно тлумачиться як довірливий, сек­ретний, той, що не підлягає розголошенню, публікації. Відомості особистого характеру, що стали доступними працівникам соціальних установ у процесі надання ними соціальних послуг, становлять професійну таємницю. За розголошення таких відо­мостей соціальні працівники несуть відповідальність, що пе­редбачена чинним законодавством.

Принцип послідовності, комплексності та безперервності в наданні соціальних послуг. Багато соціальних послуг, особ­ливо реабілітаційного характеру, надаються у певній послідов­ності: надомна праця, робота у спеццеху, робота на звичайному підприємстві. Особа, яка перебувала в стаціонарній соціальній установі, отримує не одну, а низку соціальних послуг у комп­лексі. Така сама картина і при отриманні соціальних послуг у соціальних установах за місцем проживання. Для задоволення нагальних соціальних потреб встановлені різні форми соціаль­ного обслуговування. Законодавство передбачає постійне по­ліпшення якості соціальних послуг, що надаються, їх форм та видів шляхом періодичного встановлення державних соціаль­них стандартів.

 

< Попередня   Наступна >