Головне меню
Головна Підручники Право соціального забезпечення Теорія права соціального забезпечення 4.2. Поняття форм права соціального забезпечення та їх класифікація

4.2. Поняття форм права соціального забезпечення та їх класифікація

Право соціального забезбечення - Теорія права соціального забезпечення
154

4.2. Поняття форм права соціального забезпечення та їх класифікація

Форма (лат. forma — форма, вид, образ) розглядається в різних значеннях: 1) обриси, зовнішній вигляд, контури пред­мета; 2) зовнішнє вираження якого-небудь змісту; 3) пристосу­вання для надання чому-небудь певних обрисів (форма для лиття); 4) єдиний за кольором, пошиттям та іншими ознаками одяг (форма військовослужбовців, працівників прокуратури). Вживається також в словосполученні математична форма, біо­логічна форма, музична форма, форма слова, форма держави, форма соціального забезпечення тощо.

З погляду філософії форма є внутрішньою організацією змісту. Юристи під формою, як правило, розуміють спосіб матеріалі­зації норм права шляхом нормативного вираження і структурування правових правил поведінки людей у суспільстві.

Форми права соціального забезпечення — це способи (прийо­ми, засоби) внутрішньої організації та зовнішнього вираження норм права, які регулюють суспільні відносини у сфері соці­ального забезпечення населення. Розрізняються дві форми зак­ріплення норм права соціального забезпечення: нормативно-правовий акт та нормативно-правовий договір. Останній у праві соціального забезпечення відіграє незначну роль.

Нормативно-правовий акт — це виданий компетентними державними органами правовий акт, наділений державно-влад­ним характером, він має офіційно-документальну форму, містить обов'язкові правила поведінки і гарантований приму­совою силою держави. На думку фахівців теорії права, основні його ознаки такі:

він подає загальнообов'язкові правила поведінки. Його норми адресуються невизначеному колу осіб, діють безперерв­но, розраховані на багатократну дію і регулюють найбільш ти­пові соціальні ситуації у сфері соціального захисту населення;

його норми мають владний і обов'язковий характер та

забезпечені заходами державного примусу;

подає чітко і ясно сформульовані приписи суб'єктам соці­ально-забезпечувальних правовідносин і визначає умови їх ре­алізації та захисту;

видається тільки компетентними органами в межах своїх повноважень. Наприклад, Кабінет Міністрів України не може встановлювати певні види пенсій, оскільки це компетенція Верховної Ради України;

приймається з дотриманням чітких процедурних правил;

має офіційно-документальну форму закріплення, до якої входить назва акта, поділ на розділи, глави, статті, пункти (структуру), зміст, способи і стиль викладу, інші реквізити;

наділений відповідною юридичною силою, яка свідчить про його місце в діючій системі нормативно-правових актів країни.

До форм права соціального забезпечення належать такі нор­мативно-правові акти:

1. Закони України. Закон — це нормативний акт, прийня­тий Верховною Радою України і наділений найвищою юридич­ною силою. Всеукраїнським референдумом не можуть прийма­тися закони у сфері соціального забезпечення населення, оскі­льки такі закони пов'язані з бюджетом, а відповідно до ст. 74 Конституції України не допускається референдуму щодо законопроектів з питань бюджету. Закони регулюють найбільш важливі, корінні суспільні відносини і встановлюють принци­пові положення правового регулювання у сфері соціального захисту населення. Вони поділяються на основні, кодифіковані та поточні.

До основних законів належить Конституція України, яка характеризується такими особливостями: 1) наділена стабіль­ністю і вищою юридичною силою, очолює ієрархію правових актів, є основною формою всіх галузей національного права та закріплює примат міжнародного права над внутрішньодержав­ним; 2) є основним законом держави і політичним та ідеологіч­ним документом; 3) є відображенням співвідношення політич­них сил, що існувало на момент її прийняття, тобто результа­том економічної й політичної боротьби в суспільстві, правовим закріпленням об'єктивного співвідношення сил у цій боротьбі; 4) є своєрідним суспільним договором, який фіксує й узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів (див. 4.3).

Однією з форм систематизації законодавства, способом його впорядкування є кодифікація. Кодифікаційний акт — це нор­мативно-правовий акт, що приймається в результаті кодифі­кації. Залежно від форми кодифікації розрізняються загальні, галузеві й спеціалізовані кодифікаційні акти. Особливістю форм права соціального забезпечення є те, що немає систематизації його законодавства, а також низький рівень кодифікації законів у сфері соціального захисту населення. Робляться перші спро­би спеціальної чи комплексної кодифікації (див., наприклад, Основи законодавства України про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування). На нинішньому етапі можлива роз­робка й прийняття Кодексу про загальнообов'язкове державне соціальне страхування з внесенням до нього всіх законів з пи­тань соціального страхування, Кодексу про державне пенсійне забезпечення, Кодексу про соціальну допомогу та Кодексу про соціальне обслуговування.

Поточними є всі закони, прийняті Верховною Радою Украї­ни і не віднесені до конституційних (основних) чи до високого рівня кодифікації (кодексів, зводу законів та ін.). Характер­ною рисою законів у сфері соціального забезпечення є на­лежність їх одночасно до ряду галузей права. Вони, як прави­ло, регулюють суспільні відносини, що є предметом не лише права соціального забезпечення, але й адміністративного, фінансового, трудового, цивільного, екологічного та деяких інших галузей прав. Соціальний захист населення охоплює питання, що є предметом більшості галузей права України.

Укази Президента України. Як глава держави, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів Украї­ни видає укази й розпорядження, які є обов'язковими для ви­конання на території України. Ненормативні укази та розпо­рядження не є формами права соціального забезпечення. Фор­мами права є тільки нормативні укази, які містять норми, що стосуються матеріального забезпечення й соціального захисту різних верств населення. Укази Президента України в деяких випадках коригували соціальні виплати, встановлювали довічні стипендії та інші виплати соціального характеру. Указами за­тверджуються положення про центральні органи виконавчої влади у сфері соціального захисту населення.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України.

Постанови приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, колегіями міністерств і відомств, Консти­туційним Судом України, Пленумом Верховного Суду Украї­ни, Пленумом Вищого господарського суду, суддями, прокуро­рами і та ін. Більшість з них мають індивідуальний характер. Формою права виступають нормативні постанови Кабінету Міністрів України з питань забезпечення соціально-економічних прав громадян, праці и зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, розробки і здійснення програм соціального і культурного розвитку України. Постановами Кабінету Міністрів деталізуються і кон­кретизуються положення законів і встановлюється порядок їх реалізації. Ними регламентується порядок призначення окре­мих видів пенсій і допомог, встановлюється коло осіб, які ма­ють право на конкретний вид соціального забезпечення тощо. У перехідний період постановами Кабінету Міністрів періодич­но підвищувалися розміри пенсій і допомог.

Накази міністерств і відомств та центральних органів із спеціальним статусом. Формою права соціального забезпечен­ня є накази нормативного характеру, тобто такі, які містять загальні правила поведінки і поширюють свою дію на невизначене коло осіб. Наказами часто затверджуються положення, інструкції, порядки та інші документи. Крім наказів, що ви­дані одним органом, видаються спільні накази кількох відомств; накази, як правило, спрямовані на реалізацію і конкретизацію законів України, указів Президента України, постанов Кабіне­ту Міністрів України і не можуть їм суперечити. Найбільше нормативних актів приймається у сфері соціального обслуговування певних категорій громадян. Накази управлінського характеру є джерелом адміністративного права, а не права со­ціального забезпечення.

Рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Вони за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові види соціального забезпечен­ня. За їхніми рішеннями призначаються одноразові допомоги, створюється мережа соціальних служб, надаються соціальні послуги, що не передбачені державними соціальними стандар­тами.

Крім нормативно-правових актів, формою права соціально­го забезпечення є нормативно-правовий договір. Під договором розуміють угоду між сторонами про встановлення, зміну чи припинення взаємних юридичних прав і обов'язків у сфері соці­ального забезпечення. Він, як правило, приймається на підставі типового договору, у підготовці якого брали участь компетентні органи і який містить норми права загального характеру. Ти­пові договори виступають формою права соціального забезпе­чення. Так, відповідно до ст. 12 Закону України "Про загаль­нообов'язкове державне пенсійне страхування" з особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'яз­кового державного пенсійного страхування, територіальним органом Пенсійного фонду укладається договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відповідно до типового договору, що затвер­джується правлінням Пенсійного фонду. Загальнообов'язкові вимоги до пенсійного контракту встановлює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (ст. 55 Зако­ну України "Про недержавне пенсійне забезпечення"). Норми права містяться у колективних договорах і угодах. До договорів нормативного характеру належать міжнародні договори у сфері соціального захисту населення.

Форми права соціального забезпечення можна класифікува­ти за різними критеріями:

за національною належністю — національні, прийняті на території України суб'єктами правотворчості у сфері соці­ального забезпечення, та міжнародні, тобто чинні міжнародні договори України у сфері соціального захисту населення, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Цей критерій інколи називають за порядком прийняття;

за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, видані відповідно до законів або з моменту реалізації тим чи іншим органом по­ кладених на нього повноважень у сфері соціального захисту населення. До них належать усі акти нормативного характеру, крім законів;

за способами закріплення норм права — Конституція України, закони, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпоряджен­ня Кабінету Міністрів України, накази й інструкції централь­них міністерств і відомств, рішення місцевих держадміні­страцій і органів місцевого самоврядування, накази керівників установ, підприємств, організацій, договори;

залежно від органу, що видає нормативно-правові акти, — акти законодавчої влади, акти фондів з окремих видів за­гальнообов'язкового державного соціального страхування, акти центральних органів виконавчої влади, акти місцевих держад­міністрацій, акти органів місцевого самоврядування. Цей кри­терій ще називають залежно від положення нормотворчого орга­ну в механізмі держави;

за дією в просторі — загальнодержавні, місцеві та ло­кальні. Нормативні акти, що визначають умови і норми забез­печення громадян пенсіями і більшістю допомог, належать до

загальнодержавного законодавства. Це зумовлено необхідністю централізованої регламентації матеріального забезпечення не­ працездатних громадян, що забезпечує для фізичних осіб одна­кові можливості здійснення права на конкретний вид пенсії. Нормативні акти місцевих держадміністрацій та органів місце­вого самоврядування діють на визначеній території області, району, населеного пункту. Звичайно, в актах місцевого зна­чення деталізуються загальнодержавні норми соціального об­слуговування і працевлаштування літніх людей та інвалідів, надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим осо­бам, вирішуються інші соціальні питання на регіональному рівні. Локальні норми, як правило, включаються до колектив­ного договору, угоди чи статуту підприємства;

за дією в часі — постійні й тимчасові. Дія нормативно-правового акта в часі визначається часом вступу його в силу і часом припинення дії. Нормативно-правовий акт набирає силу з того часу, який у ньому зазначено, а якщо в акті час не ви­ значено, він набирає силу у встановленому для відповідних актів порядку. Так, відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційно­го оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України набирають чин­ності з часу їх прийняття, якщо інше не встановлено законом. За загальним правилом нормативно-правові акти зворотної сили не мають і, отже, регулюють відносини, що виникають після введення їх у дію. В окремих випадках, коли покращуються умови соціального забезпечення, нормотворчий орган може на­дати правовому акту зворотної сили. Дія нормативного акта припиняється після закінчення тер­міну його дії, у разі скасування чи заміни новим. Нормативні акти у сфері соціального забезпечення, в основному, належать до постійних (термін їх дії не зазначається), але є й тимчасові. До них належать закони, якими затверджуються прожитко­вий мінімум та державний бюджет України на наступний рік, акти, якими встановлені одноразові допомоги до певного свята та ін.;

за дією на коло осіб — громадян України, іноземців, осіб без громадянства. Як правило, норми права соціального забез­печення поширюються на всіх фізичних осіб, які перебувають на території України. Будь-які винятки з цього правила зазна­чаються в законі. Крім того, за цим критерієм виділяють акти, які регулюють соціальне забезпечення ветеранів праці, людей похилого віку, учасників війни, інвалідів, військовослуж­бовців, держслужбовців, сімей з дітьми та ін.;

залежно від фінансових джерел, за рахунок коштів яких здійснюється соціальне забезпечення, — нормативні акти, що регулюють забезпечення за рахунок коштів загальнообов'яз­кового державного соціального страхування, та нормативні акти, що регулюють забезпечення за рахунок державного бю­джету;

за видами суспільних відносин, що регулюються правом соціального забезпечення, — акти, які регулюють пенсійне забезпечення, а саме: акти про соціальні допомоги, пільги й компенсації; акти, що стосуються соціального обслуговування;

за змістом — комплексні та галузеві. У комплексних актах подано норми, які стосуються кількох галузей права (акти, що визначають правовий статус і соціальний захист суддів, прокурорів, державних службовців та ін.)- До числа галузевих належать нормативні акти, які регулюють відноси­ни, що є предметом тільки права соціального забезпечення.

 

< Попередня   Наступна >