154

---

4.2. Поняття форм права соціального забезпечення та їх класифікація

Форма (лат. forma — форма, вид, образ) розглядається в різних значеннях: 1) обриси, зовнішній вигляд, контури пред­мета; 2) зовнішнє вираження якого-небудь змісту; 3) пристосу­вання для надання чому-небудь певних обрисів (форма для лиття); 4) єдиний за кольором, пошиттям та іншими ознаками одяг (форма військовослужбовців, працівників прокуратури). Вживається також в словосполученні математична форма, біо­логічна форма, музична форма, форма слова, форма держави, форма соціального забезпечення тощо.

З погляду філософії форма є внутрішньою організацією змісту. Юристи під формою, як правило, розуміють спосіб матеріалі­зації норм права шляхом нормативного вираження і структурування правових правил поведінки людей у суспільстві.

Форми права соціального забезпечення — це способи (прийо­ми, засоби) внутрішньої організації та зовнішнього вираження норм права, які регулюють суспільні відносини у сфері соці­ального забезпечення населення. Розрізняються дві форми зак­ріплення норм права соціального забезпечення: нормативно-правовий акт та нормативно-правовий договір. Останній у праві соціального забезпечення відіграє незначну роль.

Нормативно-правовий акт — це виданий компетентними державними органами правовий акт, наділений державно-влад­ним характером, він має офіційно-документальну форму, містить обов'язкові правила поведінки і гарантований приму­совою силою держави. На думку фахівців теорії права, основні його ознаки такі:

він подає загальнообов'язкові правила поведінки. Його норми адресуються невизначеному колу осіб, діють безперерв­но, розраховані на багатократну дію і регулюють найбільш ти­пові соціальні ситуації у сфері соціального захисту населення;

його норми мають владний і обов'язковий характер та

забезпечені заходами державного примусу;

подає чітко і ясно сформульовані приписи суб'єктам соці­ально-забезпечувальних правовідносин і визначає умови їх ре­алізації та захисту;

видається тільки компетентними органами в межах своїх повноважень. Наприклад, Кабінет Міністрів України не може встановлювати певні види пенсій, оскільки це компетенція Верховної Ради України;

приймається з дотриманням чітких процедурних правил;

має офіційно-документальну форму закріплення, до якої входить назва акта, поділ на розділи, глави, статті, пункти (структуру), зміст, способи і стиль викладу, інші реквізити;

наділений відповідною юридичною силою, яка свідчить про його місце в діючій системі нормативно-правових актів країни.

До форм права соціального забезпечення належать такі нор­мативно-правові акти:

1. Закони України. Закон — це нормативний акт, прийня­тий Верховною Радою України і наділений найвищою юридич­ною силою. Всеукраїнським референдумом не можуть прийма­тися закони у сфері соціального забезпечення населення, оскі­льки такі закони пов'язані з бюджетом, а відповідно до ст. 74 Конституції України не допускається референдуму щодо законопроектів з питань бюджету. Закони регулюють найбільш важливі, корінні суспільні відносини і встановлюють принци­пові положення правового регулювання у сфері соціального захисту населення. Вони поділяються на основні, кодифіковані та поточні.

До основних законів належить Конституція України, яка характеризується такими особливостями: 1) наділена стабіль­ністю і вищою юридичною силою, очолює ієрархію правових актів, є основною формою всіх галузей національного права та закріплює примат міжнародного права над внутрішньодержав­ним; 2) є основним законом держави і політичним та ідеологіч­ним документом; 3) є відображенням співвідношення політич­них сил, що існувало на момент її прийняття, тобто результа­том економічної й політичної боротьби в суспільстві, правовим закріпленням об'єктивного співвідношення сил у цій боротьбі; 4) є своєрідним суспільним договором, який фіксує й узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів (див. 4.3).

Однією з форм систематизації законодавства, способом його впорядкування є кодифікація. Кодифікаційний акт — це нор­мативно-правовий акт, що приймається в результаті кодифі­кації. Залежно від форми кодифікації розрізняються загальні, галузеві й спеціалізовані кодифікаційні акти. Особливістю форм права соціального забезпечення є те, що немає систематизації його законодавства, а також низький рівень кодифікації законів у сфері соціального захисту населення. Робляться перші спро­би спеціальної чи комплексної кодифікації (див., наприклад, Основи законодавства України про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування). На нинішньому етапі можлива роз­робка й прийняття Кодексу про загальнообов'язкове державне соціальне страхування з внесенням до нього всіх законів з пи­тань соціального страхування, Кодексу про державне пенсійне забезпечення, Кодексу про соціальну допомогу та Кодексу про соціальне обслуговування.

Поточними є всі закони, прийняті Верховною Радою Украї­ни і не віднесені до конституційних (основних) чи до високого рівня кодифікації (кодексів, зводу законів та ін.). Характер­ною рисою законів у сфері соціального забезпечення є на­лежність їх одночасно до ряду галузей права. Вони, як прави­ло, регулюють суспільні відносини, що є предметом не лише права соціального забезпечення, але й адміністративного, фінансового, трудового, цивільного, екологічного та деяких інших галузей прав. Соціальний захист населення охоплює питання, що є предметом більшості галузей права України.

Укази Президента України. Як глава держави, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів Украї­ни видає укази й розпорядження, які є обов'язковими для ви­конання на території України. Ненормативні укази та розпо­рядження не є формами права соціального забезпечення. Фор­мами права є тільки нормативні укази, які містять норми, що стосуються матеріального забезпечення й соціального захисту різних верств населення. Укази Президента України в деяких випадках коригували соціальні виплати, встановлювали довічні стипендії та інші виплати соціального характеру. Указами за­тверджуються положення про центральні органи виконавчої влади у сфері соціального захисту населення.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України.

Постанови приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, колегіями міністерств і відомств, Консти­туційним Судом України, Пленумом Верховного Суду Украї­ни, Пленумом Вищого господарського суду, суддями, прокуро­рами і та ін. Більшість з них мають індивідуальний характер. Формою права виступають нормативні постанови Кабінету Міністрів України з питань забезпечення соціально-економічних прав громадян, праці и зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, розробки і здійснення програм соціального і культурного розвитку України. Постановами Кабінету Міністрів деталізуються і кон­кретизуються положення законів і встановлюється порядок їх реалізації. Ними регламентується порядок призначення окре­мих видів пенсій і допомог, встановлюється коло осіб, які ма­ють право на конкретний вид соціального забезпечення тощо. У перехідний період постановами Кабінету Міністрів періодич­но підвищувалися розміри пенсій і допомог.

Накази міністерств і відомств та центральних органів із спеціальним статусом. Формою права соціального забезпечен­ня є накази нормативного характеру, тобто такі, які містять загальні правила поведінки і поширюють свою дію на невизначене коло осіб. Наказами часто затверджуються положення, інструкції, порядки та інші документи. Крім наказів, що ви­дані одним органом, видаються спільні накази кількох відомств; накази, як правило, спрямовані на реалізацію і конкретизацію законів України, указів Президента України, постанов Кабіне­ту Міністрів України і не можуть їм суперечити. Найбільше нормативних актів приймається у сфері соціального обслуговування певних категорій громадян. Накази управлінського характеру є джерелом адміністративного права, а не права со­ціального забезпечення.

Рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Вони за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові види соціального забезпечен­ня. За їхніми рішеннями призначаються одноразові допомоги, створюється мережа соціальних служб, надаються соціальні послуги, що не передбачені державними соціальними стандар­тами.

Крім нормативно-правових актів, формою права соціально­го забезпечення є нормативно-правовий договір. Під договором розуміють угоду між сторонами про встановлення, зміну чи припинення взаємних юридичних прав і обов'язків у сфері соці­ального забезпечення. Він, як правило, приймається на підставі типового договору, у підготовці якого брали участь компетентні органи і який містить норми права загального характеру. Ти­пові договори виступають формою права соціального забезпе­чення. Так, відповідно до ст. 12 Закону України "Про загаль­нообов'язкове державне пенсійне страхування" з особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'яз­кового державного пенсійного страхування, територіальним органом Пенсійного фонду укладається договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відповідно до типового договору, що затвер­джується правлінням Пенсійного фонду. Загальнообов'язкові вимоги до пенсійного контракту встановлює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (ст. 55 Зако­ну України "Про недержавне пенсійне забезпечення"). Норми права містяться у колективних договорах і угодах. До договорів нормативного характеру належать міжнародні договори у сфері соціального захисту населення.

Форми права соціального забезпечення можна класифікува­ти за різними критеріями:

за національною належністю — національні, прийняті на території України суб'єктами правотворчості у сфері соці­ального забезпечення, та міжнародні, тобто чинні міжнародні договори України у сфері соціального захисту населення, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Цей критерій інколи називають за порядком прийняття;

за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, видані відповідно до законів або з моменту реалізації тим чи іншим органом по­ кладених на нього повноважень у сфері соціального захисту населення. До них належать усі акти нормативного характеру, крім законів;

за способами закріплення норм права — Конституція України, закони, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпоряджен­ня Кабінету Міністрів України, накази й інструкції централь­них міністерств і відомств, рішення місцевих держадміні­страцій і органів місцевого самоврядування, накази керівників установ, підприємств, організацій, договори;

залежно від органу, що видає нормативно-правові акти, — акти законодавчої влади, акти фондів з окремих видів за­гальнообов'язкового державного соціального страхування, акти центральних органів виконавчої влади, акти місцевих держад­міністрацій, акти органів місцевого самоврядування. Цей кри­терій ще називають залежно від положення нормотворчого орга­ну в механізмі держави;

за дією в просторі — загальнодержавні, місцеві та ло­кальні. Нормативні акти, що визначають умови і норми забез­печення громадян пенсіями і більшістю допомог, належать до

загальнодержавного законодавства. Це зумовлено необхідністю централізованої регламентації матеріального забезпечення не­ працездатних громадян, що забезпечує для фізичних осіб одна­кові можливості здійснення права на конкретний вид пенсії. Нормативні акти місцевих держадміністрацій та органів місце­вого самоврядування діють на визначеній території області, району, населеного пункту. Звичайно, в актах місцевого зна­чення деталізуються загальнодержавні норми соціального об­слуговування і працевлаштування літніх людей та інвалідів, надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим осо­бам, вирішуються інші соціальні питання на регіональному рівні. Локальні норми, як правило, включаються до колектив­ного договору, угоди чи статуту підприємства;

за дією в часі — постійні й тимчасові. Дія нормативно-правового акта в часі визначається часом вступу його в силу і часом припинення дії. Нормативно-правовий акт набирає силу з того часу, який у ньому зазначено, а якщо в акті час не ви­ значено, він набирає силу у встановленому для відповідних актів порядку. Так, відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційно­го оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України набирають чин­ності з часу їх прийняття, якщо інше не встановлено законом. За загальним правилом нормативно-правові акти зворотної сили не мають і, отже, регулюють відносини, що виникають після введення їх у дію. В окремих випадках, коли покращуються умови соціального забезпечення, нормотворчий орган може на­дати правовому акту зворотної сили. Дія нормативного акта припиняється після закінчення тер­міну його дії, у разі скасування чи заміни новим. Нормативні акти у сфері соціального забезпечення, в основному, належать до постійних (термін їх дії не зазначається), але є й тимчасові. До них належать закони, якими затверджуються прожитко­вий мінімум та державний бюджет України на наступний рік, акти, якими встановлені одноразові допомоги до певного свята та ін.;

за дією на коло осіб — громадян України, іноземців, осіб без громадянства. Як правило, норми права соціального забез­печення поширюються на всіх фізичних осіб, які перебувають на території України. Будь-які винятки з цього правила зазна­чаються в законі. Крім того, за цим критерієм виділяють акти, які регулюють соціальне забезпечення ветеранів праці, людей похилого віку, учасників війни, інвалідів, військовослуж­бовців, держслужбовців, сімей з дітьми та ін.;

залежно від фінансових джерел, за рахунок коштів яких здійснюється соціальне забезпечення, — нормативні акти, що регулюють забезпечення за рахунок коштів загальнообов'яз­кового державного соціального страхування, та нормативні акти, що регулюють забезпечення за рахунок державного бю­джету;

за видами суспільних відносин, що регулюються правом соціального забезпечення, — акти, які регулюють пенсійне забезпечення, а саме: акти про соціальні допомоги, пільги й компенсації; акти, що стосуються соціального обслуговування;

за змістом — комплексні та галузеві. У комплексних актах подано норми, які стосуються кількох галузей права (акти, що визначають правовий статус і соціальний захист суддів, прокурорів, державних службовців та ін.)- До числа галузевих належать нормативні акти, які регулюють відноси­ни, що є предметом тільки права соціального забезпечення.

 

< Попередня   Наступна >