149

---

4.3. Конституція України як форма права соціального забезпечення

Конституція України як Основний Закон Української дер­жави є фундаментом усієї національної правової системи. У ній закріплені основи державного ладу країни, механізм взаємодії трьох гілок державної влади, принципи функціонування гро­мадянського суспільства та основні права й обов'язки людини і громадянина. Серцевину Конституції становлять статті, що визначають правовий статус громадян, і в тому числі, найбільш незахищених прошарків: пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей та ін. Стежити за дотриманням цих прав, допомагати за­значеним категоріям громадян у реалізації їхніх конституцій­них прав і покликані соціальні працівники сфери соціального захисту населення.

Традиційно Конституція України вважається основною фор­мою всіх галузей права і, зокрема, права соціального забезпе­чення. В ієрархії нормативних актів вона посідає особливе місце, вимагає, щоб інші правові акти і міжнародні договори не суперечили її основним положенням.

Перш за все, у ст. 1 Конституції України закріплено, що країна є соціальною державою. У людський свідомості сформу­вався ідеал соціальної держави. Така держава повинна створю­вати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподі­ляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитковий мінімум і сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, дбати про осві­ту, культуру, сім'ю, охорону здоров'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення громадян. Крім соціальної політики, така держава мусить вести і соціально зорієнтовану економіч­ну політику. Вона повинна допускати конкуренцію й економі­чну свободу, заохочувати індивідуальну ініціативу, посилюва­ти стимул до зростання особистого благополуччя, тобто боро­тися не проти багатства, а проти злиднів шляхом взяття на себе обов'язку соціальном

у захисту найбідніших груп населення. У соціальній державі економічна і політична системи базуються на принципі консенсусу всіх політичних сил.

Соціальна держава — це така країна, у якій враховуються інтереси всіх соціальних прошарків суспільства, де працездат­ним людям надається можливість заробити на гідне життя собі і своїм сім'ям, а непрацездатним держава забезпечує гаранто­ваний рівень життя шляхом виплати пенсій, допомог, надання інших видів соціального забезпечення. Це держава, у якій людині гарантовано право свободи споживання і право свободи господарської діяльності, у якій чоловіки й жінки наділені всіма демократичними правами впливу на владу.

Конституція України, перш за все, закріпила економічні, соціальні та культурні права своїх громадян. До них належать: 1) право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); 2) право на підприємницьку діяльність (ст. 42); 3) право користуватися об'єктами права суспільної влас­ності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. 13, 41); 4) право на працю (ст. 43); 5) право на страйк (ст. 44); 6) право на відпочинок (ст. 45); 7) право на соціальний захист (ст. 46); 8) право на житло (ст. 47); 9) право на достатній життєвий рівень (ст. 48); 10) право на охорону здоров'я, медич­ну допомогу і медичне страхування (ст. 49); 11) право на без­печне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); 12) права, що зумовлені гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захи­сту материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. 51, 52); 13) право на освіту (ст. 53); 14) свобода літературної, худож­ньої, науково-технічної творчості (ст. 54).

В Основному Законі зафіксовані також положення, що розк­ривають суть соціальної держави, до яких належать такі: 1) дер­жава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13); 2) держава створює умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-тех­нічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповід­но до суспільних потреб (ст. 43); 3) пенсії, інші види соціаль­них виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожитко­вого мінімуму, встановленого законом (ст. 46); 4) громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається держа­вою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); 5) охоро­на здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповід­них соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефек­тивного і доступного для всіх громадян медичного обслугову­вання. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; наявна мережа таких закладів не може бути скорочена (ст. 49); 6) утримання та вихо­вання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня, покладається на державу.

Україна як соціальна країна виконує однойменну функцію держави. Зміст соціальної функції багатозначний: у державі охороняється праця і здоров'я людей, встановлюється гаранто­ваний розмір оплати праці, забезпечується державна підтрим­ка сім'ї, інвалідів і людей похилого віку, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії, допомоги й інші гарантії соціального захисту. Ця функція держави спря­мована на пом'якшення і подолання таких труднощів ниніш­нього перехідного періоду, як бідність, поглиблення нерівності й зростання безробіття; на стабілізацію рівня життя населення і більш рівномірний розподіл ваги економічних негараздів між різними групами населення.

Особлива увага приділяється інвалідам та громадянам похи­лого віку. Для задоволення їхніх потреб створено мережу соці­альних служб. Обслуговування їх здійснюється як у домашніх, так і в стаціонарних умовах. Усе це робиться в рамках викону­ваної державою соціальної функції перед суспільством.

Конституційні норми щодо соціального забезпечення діють не прямо, а через поточне законодавство, яким передбачено надання окремих видів соціального забезпечення. Норми Кон­ституції окреслили рамки соціальної політики, її пріоритети, визначили основні завдання держави в соціальній сфері, вста­новили обов'язки державних органів щодо людини, її соціаль­ного забезпечення й соціального захисту.

Положення Конституції України деталізовані в поточному законодавстві. Саме в ньому конкретизовані права людини у соціальному забезпеченні. Норми права соціального забезпечен­ня передбачають коло осіб, які підлягають соціальному забез­печенню, органи, які зобов'язані надавати різні види матері­ального забезпечення; джерела фінансування конкретних соці­альних виплат; види та рівень соціального забезпечення; підста­ви надання забезпечення; процедуру звернення за реалізацією суб'єктивного права; ухвалення прийняття рішення; способи захисту порушеного права. У сукупності забезпечує механізм реалізації та захисту конституційного права людини на соці­альний захист.

На підставі норм Конституції України оновлюється законо­давство щодо соціального забезпечення громадян, створюється ефективна система соціального захисту населення, проводить­ся кодифікація норм певних правових інститутів, розробляють­ся державні соціальні стандарти, вдосконалюються форми зов­нішнього вираження норм права соціального забезпечення.

Важливою для нормотворчої діяльності та діяльності органів соціального захисту населення є ст. З Конституції України, згідно з якою людина визнана найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу ма­ють не нормативно-правові акти, а право в цілому, тобто такі правила поведінки, які визнаються суспільством справедливи­ми, відповідають його ідеалам, належать до так званого ідеаль­ного права. Далі в цій статті закріплено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші норма­тивно-правові акти мають відповідати їй. Таким чином, Кон­ституція виступає джерелом поточного законодавства. У свою чергу, закон є джерелом для прийняття підзаконних норма­тивних актів. Нормативні акти вищого рівня є базою для прий­няття правових актів нижчого рівня. Ст. 9 Основного Закону визначила місце міжнародних договорів у системі національ­ного права.

Дуже важливий обов'язок держави закріплений у ст. 16, а саме: забезпечення екологічної безпеки та підтримання еколо­гічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду україн­ського народу. Цьому питанню присвячено низку законів і підзаконних актів, що стосуються соціального захисту чорно­бильців та осіб, які постраждали від техногенних катастроф.

Окремо у ст. 17 Конституції підкреслено, що держава забез­печує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Ці положення ст. 22 Конституції необ­хідно враховувати при прийнятті нормативних актів у сфері соціального забезпечення, тобто не можна погіршувати поло­ження людини. Для наочності можна порівняти норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" і Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом. Підкреслюється, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включно з наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Норми ст. 24 Конституції конкретизовані в законах з пенсійного забезпечення, законодавстві про допомо­ги, інших нормативних актах.

Соціальні працівники, державні службовці органів соціаль­ного захисту населення повинні пам'ятати, що права й свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гаран­тується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяль­ності органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, посадових і службових осіб. Кожен має право звертати­ся за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за за­хистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судо­вих установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й за­йнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, бать­ківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; еко­логічної безпеки.

Виключно законом про державний бюджет України визна­чаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потре­би, їх розмір і цільове призначення. Суспільне багатство має розподілятись на справедливих і неупереджених засадах, тоб­то відповідно до ст. 95 Конституції України щороку планують­ся і здійснюються видатки у соціальній сфері.

 

< Попередня   Наступна >