126

---

5.5. Зміст соціально-забезпечувальних правовідносин

Компонентами змісту соціально-забезпечувальних право­відносин є: 1) суб'єктивні права у сфері соціального забезпе­чення; 2) суб'єктивні юридичні обов'язки учасників правових відносин у сфері соціального забезпечення; 3) реальні дії (пове­дінка, вчинки) суб'єктів цих правовідносин при реалізації на­лежних їм прав і дотриманні покладених на них обов'язків. З огляду на це, під змістом правовідносин у сфері соціального забезпечення слід розуміти сукупність конкретних суб'єктив­них прав і обов'язків та реальних дій суб'єктів соціально-за­безпечувальних правовідносин.

Суб'єктивне право у сфері соціального забезпечення — це ви­знана або надана законом та гарантована державою міра (норма) дозволеної поведінки суб'єктів соціально-забезпечувальних пра­вовідносин у зв'язку з наявністю конкретних юридичних фактів.

Найбільш характерні ознаки суб'єктивного юридичного пра­ва у сфері соціального забезпечення:

Виникають на підставі норм права соціального забезпе­чення і ними обумовлене. Норми права визначають вид і міру дозволеної поведінки суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин. Особа вправі діяти у межах, окреслених право­вою нормою.

Здійснюється з метою задоволення інтересів правомоч­ного. Ці інтереси стосуються матеріального забезпечення в разі непрацездатності чи настання іншого соціального випадку, отримання компенсації чи певних пільг, взяття на соціальне обслуговування тощо. Вони й спонукають особу до реалізації належного їй суб'єктивного права.

Персоніфікує і конкретизує об'єктивне право. Об'єктив­не і суб'єктивне право співвідносяться як абстрактне і конкретне. У диспозиції норми права соціального забезпечення де­талізується зміст суб'єктивного права, наповнює

ться певною конкретикою відповідно до визначеного (персоніфікованого) суб'єкта соціально-забезпечувального право відношення.

Виникає за наявності конкретних юридичних фактів. Дії і події, зазначені в гіпотезі норми права, у разі вчинення чи настання їх дають можливість реалізувати належне особі пра­во, стимулюють її до активних дій. Закріплене у правовій нормі право перетворюється в суб'єктивне право, яким правомочна особа може скористатися.

Існує в соціально-забезпечувальних правовідносинах. Як правило, норма права реалізується у правовідношенні, коли єконкретні його учасники, визначені їхні суб'єктивні права й обов'язки, є всі необхідні юридичні факти та встановлений об'єкт, з приводу якого виникає правовідношення. Поза правовідношенням суб'єктивне право не може бути здійснене. У пра­вовідношенні об'єктивне право оживає, дістає всі ознаки су­б'єктивного права.

Забезпечене заходами державного примусу в разі його порушення. Санкція норми права соціального забезпечення перед­бачає наслідки невиконання обов'язків учасниками соціально-

забезпечувальних правовідносин, тобто юридичну відповідаль­ність. Право соціального забезпечення встановлює певну систе­му гарантій прав людини у сфері соціального забезпечення.

Можливість його використання правомочною особою на свій розсуд. Диспозиція норми права у встановлених межах дозволяє особі різні варіанти дій щодо належного суб'єктивно­го права у сфері соціального забезпечення. Вона може його ре­алізувати негайно чи відкласти реалізацію на невизначений час або зовсім не скористатися ним.

Суб'єктивне право у сфері соціального забезпечення по­діляється на складові, що називаються правомочинами. До них належать такі:

Право на свої дії (право використання). Спрямоване на використання корисних властивостей об'єкта права соціального забезпечення (пенсії, допомоги, компенсації, субсидії та ін.). Фактична поведінка спрямована на виникнення процедурних юридичних фактів (подання заяви, прийняття бажаного рішен­ня), які ведуть до призначення конкретного виду соціального забезпечення. Правомірна поведінка пов'язана з позитивними діями правомочної особи. Право на свої дії має не тільки фізич­на особа, а й орган соціального захисту населення.

Право на чужі дії. Означає можливість вимоги відповід­ної поведінки від правозобов'язаної особи, тобто вчинення на її користь відповідних юридичних дій чи прийняття певних юри­дичних рішень. Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних, а це означає, що інтереси правомочної особи задовольняються через дії зобов'язаної особи. Фізична особа подає в орган соціального забезпечення заяву про надан­ня соціального забезпечення і тим самим ставить перед ним вимогу розглянути її та прийняти відповідне рішення.

Право на примусове виконання обов'язку (право дома­гання, право на захист суб'єктивного права з боку держави). У нормах права соціального забезпечення подано не лише бажані правила поведінки, а й можливі заходи державного впливу на правопорушників. Правозахист означає можливість правомоч­ної особи звернутися до вищого органу соціального захисту із заявою про порушення її прав чи оскаржити ці дії в суді. У разі незаконного отримання конкретного виду матеріального забез­печення орган соціального захисту населення може стягнути з фізичної особи незаконно отримані суми або добитися відшко­дування винним завданої державі шкоди. Суб'єкт правовідно­син у сфері соціального забезпечення в разі правомірної пове­дінки завжди перебуває під захистом державного апарату.

Другим компонентом змісту соціально-забезпечувальних пра­вовідносин є суб'єктивні юридичні обов'язки у цій сфері, що виступають зворотним боком суб'єктивного права. Суб'єктивні юридичні права й обов'язки не можуть існувати одне без одного.

Суб'єктивний юридичний обов'язок у сфері соціального за­безпечення — це передбачена нормами права соціального забезпечення при наявності відповідних юридичних фактів міра належної поведінки правозобов'язаної особи по відношенню до правомочної, яка забезпечена можливістю примусу (негатив­них наслідків) з боку держави. Цей обов'язок характеризуєть­ся такими рисами:

Виникає на підставі норм права соціального забезпе­чення та конкретних юридичних фактів. У нормі права чітко виписана належна поведінка одного учасника соціально-забез­печувального правовідношення при реалізації суб'єктивного права іншим учасником. Така поведінка здійснюється у рам­ках норми права за наявності зазначених у правовій нормі юридичних фактів.

Встановлюється в інтересах правомочної особи. У праві соціального забезпечення правомочна особа може реалізувати наявне суб'єктивне право при вчиненні активних дій у відповідь зобов'язаною особою. Так, орган соціального захисту населен­ня зобов'язаний призначити пенсію чи допомогу, надати со­ціальну послугу, визначити, які пільги має певна особа тощо. Фізична особа в разі потреби повинна подати документи, які вимагає орган соціального забезпечення.

У зобов'язаної особи немає вибору щодо виконання обо­в'язку. Передбачений нормою права соціального забезпечення обов'язок має бути без будь-яких попередніх умов виконаний.

Тут варіантів належної поведінки набагато менше, ніж при дозволеній поведінці. Невиконання суб'єктивного юридичного обов'язку є порушенням правової норми.

Існує у правовідношенні й лише відповідно до суб'єктив­ного юридичного права. Будь-яке право передбачає відповід­ний обов'язок. Право на конкретний вид соціального забезпе­чення кореспондує обов'язок перевірити наявність умов для його надання та прийняття відповідного рішення. Виконуєть­ся обов'язок тільки в конкретному соціально-забезпечувально­му правовідношенні.

Забезпечується (гарантується) державою. Невиконан­ня або несумлінне виконання юридичного обов'язку веде до вжиття санкцій з боку держави, передбачених правовою нор­мою.

Структуру суб'єктивного юридичного обов'язку у сфері соці­ального забезпечення складають два елементи: здійснення правозобов'язаною особою певних дій або утримання від них та своєчасне реагування правозобов'язаної особи на законні вимо­ги правомочної особи.

Між суб'єктивними юридичними правами й обов'язками у сфері соціального забезпечення є спільні та відмінні риси. Спільним є те, що вони виникають із норм права соціального забезпечення, гарантуються державою, поведінка здійснюєть­ся у визначених правовими нормами межах, існують у право­відносинах, мають конкретний характер і належать персоні­фікованим особам. Відмінності такі: суб'єктивне право задоволь­няє інтереси фізичної особи чи органу соціального забезпечен­ня, а суб'єктивний обов'язок — інтереси інших осіб; суб'єктив­не право — міра (норма) дозволеної поведінки правомочної осо­би, а юридичний обов'язок — міра (норма) належної поведінки.

Суб'єктивні юридичні права й обов'язки органів соціально­го захисту населення виражаються через їхні повноваження.

Третім компонентом змісту соціального забезпечення пра­вовідносин виступають реальні дії суб'єктів цих правовідносин. Суб'єктивне право і юридичний обов'язок — це те, що дозволе­но, або те, що слід вчинити. Вони приводяться в дію через фак­тичну поведінку учасників соціально-забезпечувальних право­відносин. Лише в результаті конкретних дій (подання заяви, прийняття рішення) і виникають правовідносини у сфері со­ціального забезпечення.

 

< Попередня   Наступна >