84

---

6.5.2. Забезпечення допомогами

І. Державні допомоги сім'ям з дітьми. Восени 1991 р. в об­ласні відділи соціального забезпечення було направлено для розгляду і внесення пропозицій проект Закону СРСР "Про дер­жавні допомоги сім'ям, що мають дітей". Саме цей проект закону послужив основою для розробки першого в Україні систе­матизованого закону у сфері сімейних допомог — Закону України від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Його ввели в дію з 1 січня 1993 р. Допомоги сім'ям надавалися з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо. Складався Закон з 13 розділів і 85 статей.

Ст. 2 Закону від 21 листопада 1992 р. передбачала 11 видів державної допомоги, а саме: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допо­мога на догляд за дитиною; грошові виплати матерям (бать­кам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років; допомога у зв'язку з доглядом за дитиною-інвалідом; допомога по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; допомога на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років); допомога на дітей одиноким матерям; допомога на дітей військовослужбовців строкової служби; допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; тимчасова допо­мога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від спла­ти аліментів або коли стягнення аліментів неможливе.

Пізніше до цього Закону вносились зміни. Так, Законом України від 23 грудня 1993 р. №3779-ХП внесені зміни до ст. 29, 36 і 53. Вони визначали розмір допомоги на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку непрацюючим жінкам (ст. 29), грошової виплати матерям (батькам), зайня­тим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років (ст. 36), допомоги на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років) (ст. 53). Ці допомоги призначались, як

що середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї за попередній рік не перевищував трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Тепер че­рез постійну інфляцію сукупний дохід брався не за рік, а лише за попередній квартал.

Іншим Законом від 25 березня 1999 р. № 563-XIV внесені зміни до ст. 19, 25, 37 і 55. Раніше деякі допомоги призначали і здійснювали їх виплату підприємства, установи, організації за місцем основної роботи (служби, навчання), а оскільки змінювались форми їх власності, то їх функції перейшли до органів соціального захисту населення за місцем проживання отриму­вача допомоги. Це стосувалось одноразової допомоги при на­родженні дитини (ст. 19), допомоги на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 25), грошових виплат (ст. 37), допомоги на дітей віком до 16 років (ст. 55).

Ст. 6 Закону від 21 листопада 1992 р. передбачала, що од­ним із джерел фінансування державної допомоги сім'ям з дітьми є Пенсійний фонд України. Такі витрати для цього фон­ду є невластивими, і Законом України від 6 квітня 2000 р. № 1628-ІП з усього тексту Закону слова "Пенсійного фонду України" були виключені.

У зв'язку з реформуванням Національної гвардії України Законом України від 21 грудня 2000 р. №2171-111 уст. 10, 11, 22 слова "Національна гвардія України" були виключені.

22 березня 2001 р. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" викладено у новій редакції. Замість 11 видів державної допомоги сім'ям з дітьми Закон передбачив п'ять: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допо­мога при народженні дитини; допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомога на дітей, які пе­ребувають під опікою чи піклуванням; допомога малозабезпе­ченим сім'ям з дітьми. Закон набрав чинності з 1 січня 2002 р. До нього вже внесено ряд змін. Законом України від 24 жовтня 2002 р. № 208-IV слова "допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми" й однойменний розділ VI виключені. Ще раніше, 4 лип­ня 2002 p., Закон було доповнено розділом V-A "Допомога на дітей одиноким матерям".

Нова редакція Закону поширювалася тільки на незастрахованих осіб. Розмір допомоги визначався з урахуванням прожит­кового мінімуму. Витрати на виплату державної допомоги по­кривалися за рахунок коштів державного бюджету України за окремими винятками. Функції призначення і виплати держав­них допомог покладались на органи соціального захисту насе­лення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника) або щодо допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам-військовослужбовцям — за місцем їхньої основної роботи, служби.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми встановлювався Кабінетом Міністрів України. 11 бе­резня 1993 р. Міністерство праці України, Міністерство со­ціального захисту населення України, Міністерство освіти України, Міністерство фінансів України затвердили Положен­ня про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми. 27 грудня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1751 затвердив Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми.

II. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям.

Адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям введено з 1 квітня 1999 р. постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 р. № 238. Вона затвердила Положення про умо­ви та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабез­печеним сім'ям. За цим Положенням адресна соціальна допомо­га малозабезпеченим сім'ям надавалась у грошовій формі, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї, непрацюючих осіб пра­цездатного віку, які зайняті доглядом за дітьми, час якого зара­ховується до трудового стажу осіб, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років і зайняті доглядом за ними, осіб, що догляда­ють за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку, є нижчим від величини сукупного доходу, що дає право на призначення соці­альної допомоги. Розмір соціальної допомоги визначається як різниця між величиною сукупного доходу, що дає право на при­значення соціальної допомоги, і сукупним доходом сім'ї.

Це Положення послужило основою прийняття 1 червня 2000 р. Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", що зі змінами й доповненнями діє і сьогодні. Механізм реалізації цього Закону зафіксований у Порядку призначення і виплати державної соціальної допомо­ги малозабезпеченим сім'ям, затвердженому постановою Кабі­нету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 250.

III. Допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

Відповідну допомогу введено з 1 січня 2001 р. Законом Украї­ни від 16 листопада 2000 р. № 2109-ПІ "Про державну соціаль­ну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам". Право на неї мали інваліди з дитинства І і II групи, непрацюючі інва­ліди з дитинства III групи, а також діти-інваліди віком до 16 років. Законом України від 4 березня 2004 р. № 1579-IV це право поширене і на працюючих інвалідів III групи.

Міністерство праці та соціальної політики України, Мі­ністерство фінансів України та Міністерство охорони здоро­в'я України своїм наказом від ЗО квітня 2002 р. затвердили По­рядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з ди­тинства та дітям-інвалідам. Ще раніше 8 листопада 2001 р. ці міністерства затвердили Перелік медичних показань, що да­ють право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років. Цими підзаконними актами регулювався порядок реалізації норм Закону від 16 листопада 2000 р.

Інвалідам з дитинства, за їхнім вибором, призначалася дер­жавна соціальна допомога або пенсія. Ст. З Закону передбачала надбавку на догляд, а ст. 5 визначала строки виплати держав­ної соціальної допомоги при зміні групи інвалідності. Зараз ці статті подано в новій редакції (ЗУ від 4 березня 2004 р. № 1579-IV). По-новому викладено і ст. 12 (ЗУ від 2 жовтня 2003 р. № 1220-IV). Важливе доповнення зроблене до ст. 16 і зводить­ся до того, що в держбюджеті України статті видатків на на­дання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам є захищеними і фінансуються у першочерго­вому порядку.

IV. Допомога дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД. Цю допомогу вве­дено з 1 січня 1991 р. постановою Ради Міністрів СРСР від 18 ве­ресня 1990 р. № 947 в розмірі мінімальної заробітної плати. При ухваленні Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. за № 1973-ХП Закону України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" ця норма закріплена в ст. 23, яка передбачала, що дітям віком до 16 років, інфікова­ним вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, при­значається щомісячна державна допомога в розмірі мінімаль­ної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів Украї­ни. Законом України від 3 березня 1998 р. за № 155/98-ВР цей Закон викладено в новій редакції під назвою "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення". У ст. 23 зазначалося, що щомі­сячна державна допомога призначається в розмірі, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

Уже після прийняття Закону Кабінет Міністрів України ви­значав розмір допомоги (див., наприклад, постанову від 23 трав­ня 1994 р. №330, від 23 травня 1995 р. №356, від 10 липня 1998 р. № 1051). Наказом Міністерства охорони здоров'я Украї­ни від 31 серпня 1998 р. № 265 затверджено Порядок виплати щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфіко­ваним вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД.

V. Цільові грошові допомоги громадянам з мінімальними доходами. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 груд­ня 1992 р. № 691 відповідно до Постанови Верховної Ради України від 16 листопада 1992 р. "Про підвищення мінімаль­них розмірів заробітної плати і пенсії" з 1 грудня 1992 р. було затверджено щомісячну грошову допомогу на кожного непра­цездатного громадянина в сім'ях, де середньомісячний сукуп­ний дохід на одного члена сім'ї за три попередні місяці не дося­гав півторакратного розміру мінімальної заробітної плати. її призначали і виплачували в розмірі до 50 % мінімальної заро­бітної плати таким чином, щоб середній сукупний дохід на чле­на сім'ї з урахуванням цієї допомоги не перевищував півтора­кратного розміру мінімальної заробітної плати.

2 червня 1993 р. Кабінет Міністрів України постановою за № 394 "Про цільову грошову допомогу громадянам з мінімаль­ними доходами" скасував зазначену вище постанову і з 1 черв­ня 1993 р. затвердив щомісячну допомогу непрацездатним громадянам (крім дітей, допомога яким передбачена Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" у сім'ях, де середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї за три попередні місяці не досягав граничного розміру, який визна­чався Кабінетом Міністрів України. Допомога надавалась у вигляді цільових виплат: 1) на прожиття, 2) оплату житла, комунальних послуг, електроенергії та придбання і доставку палива. Ці положення втратили силу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 1996 р. № 660.

Пізніше Кабінет Міністрів України своїми постановами не­одноразово підвищував розміри цільової грошової допомоги не­працездатним громадянам з мінімальними доходами.

VI. Державні грошові допомоги деяким категоріям пенсіо­нерів. Кабінет Міністрів України встановив з 1 січня 1996 р. державну грошову допомогу в розмірі до 1500 тис. крб. одино­ким непрацюючим громадянам, які досягли пенсійного віку чи визнані інвалідами І або II групи, а також сім'ям, які склада­ються із зазначених категорій громадян, середньомісячний сукупний дохід яких на одного члена сім'ї не досягав величини вартості межі малозабезпеченості — 4800 тис. крб. Призначен­ня державної грошової допомоги покладалося на органи со­ціального захисту населення (постанова від 9 січня 1996 р. № 19). Міністерство соціального захисту населення України, Міністерство праці України, Міністерство фінансів України та Пенсійний фонд України спільним наказом від 16 січня 1996 р. № 9/12/7/100 затвердили Порядок призначення та виплати дер­жавної грошової допомоги деяким категоріям пенсіонерів.

З 1 грудня 1998 р. розмір цієї допомоги було підвищено до 16 грн 70 коп. за умови, що середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї не досягає 53 грн 50 коп. (постанова KM України від 10 грудня 1998 р. № 1951). У новій редакції 6 квітня 1999 р. прийнято Порядок призначення та виплати державної грошової допомоги деяким категоріям пенсіонерів. Постанова КМУ № 1951 втратила силу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 497.

VII. Інші допомоги. Законами України щодо окремих видів соціального страхування передбачені так звані страхові допо­моги: допомога в разі тимчасової непрацездатності, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами, допомога при народженні дитини, допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога на поховання, допомоги у зв'язку з безробіттям, страхові виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві чи в разі професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності. Кожна з цих соціальних виплат має свою історію виникнення, закріплення в нормах права, розвитку.

Виплата одноразових допомог передбачена Законом Украї­ни "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис­ту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 р. № 147 установлено, що непрацюючим малозабезпеченим осо­бам, які отримують пенсію або соціальні виплати, може нада­ватися одноразова грошова допомога в разі тривалої хвороби, смерті близьких родичів, стихійного лиха та інших особливих обставин.

Нормативними актами передбачена виплата таких держав­них соціальних допомог: допомога особам, яким виповнилося 100 і більше років; грошова допомога на догляд за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу; допомога на похо­вання, грошова допомога біженцям.

 

< Попередня   Наступна >